Ухвала

від 28.11.2017 по справі 915/573/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

28 листопада 2017 року Справа № 915/573/15

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-плюс" про видачу дублікату наказу Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2015 у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-плюс" (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 4-Б, офіс 12)

до відповідача:Фізичної особи-підприємця Цвікацької Анастасії Володимирівни (АДРЕСА_1)

про: стягнення заборгованості в сумі 213137,78 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

28 травня 2015 року Господарським судом Миколаївської області прийнято рішення у справі № 915/573/15, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-плюс" задоволено, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Цвікацької Анастасії Володимирівни (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-плюс" (08703, Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 64, офіс 120, код ЄДРПОУ 33123867) - основний борг - 159778,00 грн., інфляційні - 44169,88 грн., 3% річних - 6219,81 грн., пені - 2970,09 грн. та 4262,76 грн. судового збору.

15.06.2015, на виконання вищевказаного суду було видано відповідний наказ.

При цьому, в наказі зазначено, що він дійсний для пред'явлення державному виконавцю 1 рік.

14 листопада 2017 року до Господарського суду Миколаївської області в порядку ст. 120 ГПК України від позивача надійшла заява за вих. № 49 від 26.10.2017, в якій заявник просить суд видати дублікат наказу Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/573/15 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Цвікацької Анастасії Володимирівни: основного боргу - 159778,00 грн., інфляційних втрат - 44169,88 грн., 3% річних - 6219,81 грн., пені - 2970,09 грн., судового збору 4262,76 грн.

Ухвалою суду від 17.11.2017 розгляд заяви призначено на 28 листопада 2017 року о 14 год. 30 хв. та зобов'язано заявника завчасно надати суду письмові пояснення з нормативно-правовим обґрунтуванням та наданням відповідних доказів на підтвердження того, що строки пред'явлення наказу до виконання не пропущено.

27 листопада 2017 року до Господарського суду Миколаївської області в порядку ст. 119 ГПК України від позивача надійшла заява за вих. № 74 від 24.11.2017, в якій заявник просить суд поновити строк для пред'явлення наказу Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/573/15 до виконання та видати дублікат наказу Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/573/15 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Цвікацької Анастасії Володимирівни: основного боргу - 159778,00 грн., інфляційних втрат - 44169,88 грн., 3% річних - 6219,81 грн., пені - 2970,09 грн., судового збору 4262,76 грн.

Судом встановлено, що заява позивача за вих. № 49 від 26.10.2017 відповідає приписам ст. 120 ГПК України з наданням усіх відповідних необхідних документів.

Так, до вказаної заяви додано: довідку за вих. № 48 від 26.10.2017, підписану директором та головним бухгалтером товариства, про те, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено; докази сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

28 листопада 2017 року представники сторін у судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили, хоча про час та місце його повернення вважаються повідомленими належним чином.

Ознайомившись із заявами позивача в сукупності з матеріалами справи, дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

В п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Як вище було встановлено судом, 15 червня 2015 року, на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 28 травня 2015 року, було видано наказ про стягнення з Фізичної особи-підприємця Цвікацької Анастасії Володимирівни (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-плюс" (08703, Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 64, офіс 120, код ЄДРПОУ 33123867) - основний борг - 159778,00 грн., інфляційні - 44169,88 грн., 3% річних - 6219,81 грн., пені - 2970,09 грн. та 4262,76 грн. судового збору.

У вказаному наказі, відповідно до чинної на момент його видачі редакції Закону України "Про виконавче провадження", зазначено, що наказ дійсний для пред'явлення державному виконавцю 1 рік. Тобто, по 15 червня 2016 року включно.

У той же час, 02 червня 2016 року прийнято Закон України № 1404-VIII "Про виконавче провадження", який вступив в законну силу 05.10.2016 (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до приписів статті 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років , крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону № 1404-VIII, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Таким чином, суд вважає хибною думку заявника щодо пропуску ним строку для пред'явлення наказу до виконання, тому що чинним законодавством строк такий строк продовжено до 3 років.

Отже, наказ Господарського суду Миколаївської області від 15 червня 2015 року, виданий на виконання рішення суду від 28 травня 2015 року, про стягнення з Фізичної особи-підприємця Цвікацької Анастасії Володимирівни (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-плюс" (08703, Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 64, офіс 120, код ЄДРПОУ 33123867) - основний борг - 159778,00 грн., інфляційні - 44169,88 грн., 3% річних - 6219,81 грн., пені - 2970,09 грн. та 4262,76 грн. судового збору, - дійсний для пред'явлення виконавцю протягом трьох років, тобто, по 15 червня 2018 року включно.

З урахуванням викладеного, заявником не пропущено строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для його поновлення.

Отже, правові підстави для задоволення заяви позивача за вих. № 74 від 24.11.2017 у суду відсутні, з огляду на що суд відмовляє у її задоволенні.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 у справі № 18-рп/2012 унормовано, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Згідно зі статтею 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом № 606. Зі змісту статей 1, 2, 17, 18, 19, 25, 27, 37, 38 цього Закону вбачається, що примусове виконання рішень судів України відбувається на підставі виконавчих документів, які є основою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Законодавець також закріпив перелік підстав, що зумовлюють зупинення виконавчого провадження.

Відповідно до положень ст. 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

У відповідності до правил статті 120 ГПК України у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані: довідка установи банку, державного виконавця, приватного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. За видачу стягувачу дубліката судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

Наведені норми не ставлять саму по собі видачу дубліката втраченого наказу в залежність як від причин його втрати, так і від того, ким втрачений наказ.

При цьому, видача стягувачу дубліката наказу жодним чином не порушує права відповідача та не покладає на нього якихось додаткових зобов'язань.

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи та наведені норми, суд дійшов висновку про наявність підстав для видачі позивачу дублікату наказу, а тому суд задовольняє заяву позивача за вих. № 49 від 26.10.2017.

Частиною 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (із змінами) роз'яснено, що дублікат наказу (стаття 120 ГПК) має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату видачі останнього (а не дату видачі дубліката).

Керуючись ст. ст. 86, 120 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Сінергія-плюс" дублікат наказу Господарського суду Миколаївської області від 15 червня 2015 року, виданого на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 28 травня 2015 року у справі № 915/573/15, про стягнення з Фізичної особи-підприємця Цвікацької Анастасії Володимирівни (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-плюс" (08703, Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 64, офіс 120, код ЄДРПОУ 33123867) - основний борг - 159778,00 грн., інфляційні - 44169,88 грн., 3% річних - 6219,81 грн., пені - 2970,09 грн. та 4262,76 грн. судового збору.

Суддя О.Г. Смородінова