Рішення

від 27.11.2017 по справі 910/18409/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2017Справа № 910/18409/17

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Поліфарб" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дорбудрезерв-Україна" простягнення 161 032 грн 71 коп. Представники: від позивача: Лисенко П.П. - представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.10.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфарб" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбудрезерв-Україна" про стягнення 164 831 грн 62 коп. штрафних санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань за дилерським договором № 38 від 20.05.2016, в тому числі: 85 677 грн 77 коп. пені, 18 673 грн 38 коп. 3 % річних та 60 480 грн 47 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами дилерського договору № 38 від 20.05.2016 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим позивачу нараховано 85 677 грн 77 коп. пені, 18 673 грн 38 коп. 3 % річних та 60 480 грн 47 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18409/17, розгляд справи призначений на 27.11.2017.

13.11.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про долучення документі до матеріалів справи, в тому числі заява про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 27.11.2017 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 01030 44229289.

В судове засідання з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 72 328 грн 87 коп. пені, 19 889 грн 86 коп. 3 % річних та 68 813 грн 98 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи рекомендації, викладені у пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає зменшення позовних вимог та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 72 328 грн 87 коп. пені, 19 889 грн 86 коп. 3 % річних та 68 813 грн 98 коп. інфляційних втрат.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 27.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

20.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліфарб" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорбудрезерв-Україна" (покупець за договором) укладено дилерський договір № 38, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати у власність, а дилер приймати і своєчасно оплачувати продукцію (товар) на умовах, визначених цим договором та здійснювати подальший продаж продукції від свого імені та за свій рахунок.

Згідно з пунктом 15.1 договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін та дії до 31 грудня 2017 року включно, крім випадку дострокового припинення договору відповідно до письмової згоди сторін.

Відповідно до пункту 3.2 договору кількість та асортимент (номенклатура) продукції, що поставляється окремою партією, визначаються у заявці дилера, яка узгоджується з постачальником та покупцем в специфікаціях на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною цього договору.

Ціна на продукцію встановлюється на рівні цін Постачальника, що діють на день подачі дилером заявки на поставку продукції. В ціну товару не входить вартість доставки (пункту 4.1. договору).

У відповідності до пункту 5.1. договору дилер зобов'язаний проводити розрахунок за отриману партію продукції протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту здійснення кожної партії поставки товару (дата підписання дилером видаткової накладної постачальника), якщо інше не буде встановлено додатковою письмовою угодою

сторін.

Згідно з пунктом 6.1 договору продукція поставляється дилеру на умовах товарного кредиту строком на 15 днів.

Положеннями пункту 6.5. договору сторони погодили, що умови цього договору викладені у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2012 року), які застосовуються з розрахунком особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору. Базис поставки товару за цим договором - ЕХW м. Дніпропетровськ, склад постачальника.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (частина 1 статті 694 Цивільного кодексу України).

Відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року), термін EXW "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Як встановлено судом, позивач на виконання умов дилерського договору № 38 від 20.05.2016 на підставі підписаних між сторонами специфікацій № 1 від 23.05.2016, № 2 від 22.06.2016, № 3 від 17.10.2016 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 785 960 грн 00 коп., що підтверджується видатковими накладними № РБ-0000116 від 23.05.2016 на суму 622 380 грн 00 коп., № РБ-0000184 від 405 900 грн 00 коп., № РБ-0000485 від 18.10.2016 на суму 757 680 грн 00 коп. та товарно-транспортними накладними № 0000116 від 23.05.2016, № 0000184 від 23.06.2016, № 0000485 від 18.10.2016.

Повноваження представника відповідача на отримання поставленого позивачем товару підтверджується належним чином оформленими довіреностями № 7 від 22.05.2016, № 9 від 22.06.2016, № 53 від 17.10.2016.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, що підтверджується доданим до матеріалів справи реєстром по рахунку.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за дилерського договору № 38 від 20.05.2016, позивачем нараховано відповідачу 19 889 грн 86 коп. 3 % річних та 68 813 грн 98 коп. інфляційних втрат, за період прострочення з 06.06.2016 по 08.08.2017, та 72 328 грн 87 коп. пені, за зальний період прострочення з 18.10.2016 по 29.12.2016.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 12.4 договору у випадку затримки платежів, передбачених пунктом 5.1 цього договору, дилер виплачує пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки, а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 12.4 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та доведенням факту несвоєчасності виконання відповідачем грошового зобов'язання за дилерського договору № 38 від 20.05.2016, вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 889 грн 86 коп. 3 % річних та 68 813 грн 98 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 06.06.2016 по 08.08.2017, та 72 328 грн 87 коп. пені, нарахованої за зальний період прострочення з 18.10.2016 по 29.12.2016 визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У пункті 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 18 000 грн 00 коп. позивачем долучено до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги від № 12/10/17 від 12.10.2017, укладену позивачем з адвокатським об'єднанням "Фенікс", копію свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання № 613 від 03.07.2009, копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія НОМЕР_1 від 20.06.2014, яке видане на ім'я Лисенка Павла Павловича; копію ордеру серії ДП № 148/000045 від 12.10.2017, платіжне доручення № 5773 від 13.10.2017 на суму 18 000 грн 00 коп.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" щодо того, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену позивачем ціну позову та витрат на послуги адвоката, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову та з вказаними обставинами.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорбудрезерв-Україна" (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 12Ж, ідентифікаційний код 37192387) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфарб" (49102, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Данила Галицького, будинок 10, ідентифікаційний код 24227085) пеню в розмірі 72 328 (сімдесят дві тисячі триста двадцять вісім) грн 87 коп., 3 % річних в розмірі 19 889 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) грн 86 коп., інфляційні втрати в розмірі 68 813 (шістдесят вісім тисяч вісімсот тринадцять) грн 98 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 415 (дві тисячі чотириста п'ятнадцять) грн 49 коп. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 01.12.2017

Суддя Н.Б. Плотницька