Постанова

від 28.11.2017 по справі 907/50/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2017 р. Справа № 907/50/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

Желік М.Б.

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області, вх. №01-05/4071/17 від 28.08.2017р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 27.07.2017р.

у справі № 907/50/16

за позовом : заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі", с.Коноплівці Мукачівського району Закарпатської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, м.Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал", м.Київ

про: витребування майна з незаконного володіння,

з участю представників :

від скаржника - Рогожнікова Н.Б. - прокурор, посвідчення № 04917 від 13.09.2017р.

від позивача - Пантелеєнко Р.М. - головний спеціаліст на підставі довіреності №31-4/6 від 10.01.2017р.

від відповідача - Митровка Я.В. - представник на підставі довіреності б/н від 24.05.2017р.

від третьої особи на стороні позивача - Семак В.П. - представник на підставі довіреності № 1 від 04.01.2017р.

від третьої особи на стороні відповідача - не з явився

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.07.2017р. у справі № 907/50/16 (суддя Ремецькі О.Ф.) відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатські зорі , с.Коноплівці Мукачівського району Закарпатської області про витребування майна з незаконного володіння.

Не погоджуючись з даним рішенням скаржник - заступник прокурора Закарпатської області подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та позов задоволити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У даній справі, як вказує скаржник, судом було встановлено та визнано доведеним той факт, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння власника - Міністерства аграрної політики та продовольства України проти його волі внаслідок вчинення кримінально караних дій, тим самим обмеживши його у здійснення своїх прав на власність. При цьому, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що за приписами цивільного законодавства, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. На думку скаржника, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються. Окрім того, позицію прокуратури підтримано також позивачем у поданих до суду поясненнях. Разом з тим, у зв язку з заявою відповідача про застосування позовної давності, позивачем було подано клопотання про визнання причин пропуску строку для подачі позовної заяви поважними та поновити цей строк. Натомість судом першої інстанції необгрунтовано визнано неповажними та безпідставними причини пропуску строку позовної давності та такими, що не підтверджуються наявними у справі доказами.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2017р. справу № 907/50/16 призначено судді-доповідачу Зварич О.В. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Хабіб М.І. та Скрипчук О.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2017р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 25.09.2017р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017р. розгляд апеляційної скарги перепризначено на 09.10.2017р.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.09.2017р. у зв язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Хабіб М.І. з метою розгляду клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції внесено зміни в склад колегії суддів та замінено суддю Хабіб М.І. на суддю Юрченка Я.О.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2017р. задоволено заяву суддів Зварич О.В. та Юрченка Я.О. про самовідвід у справі № 907/50/16 та вирішено справу передати на повторний автоматизований розподіл.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2017р. справу № 907/50/16 призначено судді-доповідачу Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме Скрипчук О.С. та Желік М.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.10.2017р.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 31.10.2017р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.11.2017р. та задоволено клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.11.2017р. у зв язку із перебуванням у відпустці суддю Скрипчук О.С. замінено на суддю Марка Р.І.

В ході судового засідання представникам сторін права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені. Відводів складу суду в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

В судове засідання 28.11.2017 року представник апелянта з'явився, вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Представники позивача та третьої особи на стороні позивача вимоги апеляційної скарги підтримали, просили рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги заперечив та просив суд рішення залишити без змін.

В судове засідання 28.11.2017р. представник третьої особи на стороні відповідача не з"явився, причин неявки суду не довів, хоча належним чином був повідомлений про дату та час слухання справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції'', у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2003 року Міністерство аграрної політики України (відповідно до Указу Президента України від 23.04.2011 №500/2011 правонаступником Міністерства аграрної політики України є Міністерство аграрної політики та продовольства України.), керуючись Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 року № 8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", Законом України „Про оренду державного та комунального майна" та на підставі договору оренди від 15.05.2003 року № 35 між РВ ФДМУ по Закарпатській області та ТОВ „Імперіал", акту приймання - передачі орендованого майна від 15.05.2003 року, видало наказ № 213, відповідно до якого припинено діяльність державного підприємства „Свалявський завод продтоварів" (Закарпатська область, м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21) шляхом його реорганізації через приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю „Імперіал"; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю „Імперіал" правонаступником прав та обов'язків державного підприємства „Свалявський завод продтоварів".

На запит РВ ФДМУ по Закарпатській області комунальне унітарне підприємство "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації„ листом від 21.04.2008 року повідомило про те, що державний цілісний комплекс заводу „Продтовари" (м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21) зареєстрований за ТОВ „Імперіал" 23.11.2003 року приватним підприємством „М.І.С." на підставі наказу Міністерства аграрної політики України № 213 від 02.07.2003 року; Установчого договору про створення та діяльність ТОВ „Імперіал" від 28.10.2002 року зі змінами та доповненнями від 17.02.2003 року; від 14.07.2003 року (протокол № 1 зборів учасників від 28.10.2002 року); Статуту ТОВ „Імперіал", зареєстрованого розпорядженням Мукачівського міського голови № 829 від 05.12.2002 року зі змінами та доповненнями від 17.02.2003 року; від 14.06.2003 року; від 17.07.2003 року.

Постановою Свалявського районного суду Закарпатської області від 10.05.2012р. у справі №710/525/12 встановлено, що реєстратором ПП "М.І.С." Свалявського бюро технічної інвентаризації, оцінки і продажу Монастирською Т.В. при прийнятті 23.11.2003р. рішення про реєстрацію у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ТОВ "Імперіал" права власності на цілісний майновий комплекс ДП "Свалявський завод продтоварів" і внесенні відповідних відомостей до Реєстру прав власності на нерухоме майно, вчинено злочин, передбачений ч.2 ст.367 КК України. Вказаною постановою Монастирську Т.В. звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, кримінальну справу закрито на підставі ст.11-1 КПК України.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 22.06.2010 по справі №30/183 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал" про стягнення 938635,22 грн. затверджено мирову угоду, укладену між ТОВ "Карпатські Зорі" та ТОВ "Імперіал", за умовами якої в рахунок погашення заборгованості Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал" (код ЄДРПОУ 32221271) передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі" (код ЄДРПОУ 33202333) приймає у власність об'єкт нерухомості - цілісний майновий комплекс "Свалявський завод продтоварів", що знаходиться за адресою Закарпатська область, м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21. Про передачу зазначених об'єктів Сторони підписують Акт приймання-передачі. Зазначений об'єкт нерухомості належить ТОВ "Імперіал" на підставі наказу Міністерства аграрної політики України № 213 від 02.07.03.; установчого договору про створення та діяльність TOB "Імперіал" від 28.10.02. зі змінами та доповненнями від 17.02.03. та від 14.07.03. (протокол №1 зборів учасників від 28.10.02.); статуту TOB "Імперіал", зареєстрованого розпорядженням Мукачівського міського голови № 829 від 05.12.02. зі змінами та доповненнями від 17.02.03., від 14.06.03. та від 14.07.03.

За результатами розгляду апеляційної скарги Регіонального відділення ФДМУ по Закарпатській області на вищевказану ухвалу господарського суду м.Києва від 22.06.2010р. у справі №30/183 ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2011р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2011р., припинено апеляційне провадження.

Посилаючись на ті підстави, що набуття права власності ТОВ "Імперіал" (третя особа на стороні відповідача) на ЦМК ДП "Свалявський завод продтоварів" є незаконним, відбулося з порушенням вимог чинного на той час законодавства України, поза процедурою, визначено Законом України "Про приватизацію державного майна", є наслідком незаконних дій посадових осіб ПП "М.І.С.", а також стверджуючи про незаконність дій реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області щодо реєстрації права власності на спірний ЦМК за ТОВ "Карпатські Зорі" на підставі ухвали господарського суду м.Києва від 22.06.2010р. у справі №30/183, заступник прокурора Закарпатської області звернувся з даним позовом про витребування від ТОВ "Карпатські Зорі" ЦМК ДП "Свалявський завод продтоварів" на користь держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2017 року у справі за № 907/50/16 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Даною постановою при новому розгляді справи судом касаційної інстанції вказано на необхідність з'ясування судом прав і обов'язків сторін у спірних відносинах, зокрема, з'ясувати правові підстави, на яких цілісний майновий комплекс державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" вибув з державної власності та перейшов у власність ТОВ "Імперіал", чи набуло останнє в установленому законом порядку право власності на спірне майно, та, відповідно, чи могло відчужити це право відповідачу. З урахуванням судових рішень, що стосуються спірного майна, з дотриманням вимог статті 35 ГПК України, визначити які ж встановлені саме факти, а не оціночні судження, мають преюдиційне значення для цієї справи, і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Прокурором та позивачем при новому розгляді справи повторно обрано матеріально-правовою підставою позову статті 387, 388 Цивільного кодексу України.

Відтак, за вказівкою суду касаційної інстанції суд повинен перевірити як наявність підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння, передбачених ст. 387 ЦК України, так і наявність підстав для такого витребування відповідно до вимог ст. 388 ЦК України.

Аналізуючи вимоги прокурора та позивача щодо обраних ними підстав позову, слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У таких випадках відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати), тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Разом з тим, правовою підставою набуття права власності на спірне майно у відповідача є мирова угода, затверджена ухвалою Господарського суду м.Києва від 22.06.2010 р. у справі №30/183. Така ухвала залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2011 р., а також залишена без змін за результатами перегляду справи за нововиявленими обставинами ухвалами Господарського суду м.Києва від 11.04.2013 р., ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013 р. та ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.2013 р.

Тобто, ТОВ "Карпатські зорі" набуло спірне майно законно та на правовій підставі, яка не скасована (не визнана недійсною), що виключає застосування як підстави позову ст.387 ЦК України.

Водночас, статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з частиною 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо відчуження майна мало місце два і більше разів, це майно може бути витребувано від останнього набувача шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, в жодному з судових рішень, на які послалися сторони, як на преюдиційні, не розглядалося питання правомірності набуття ТОВ "Імперіал" права власності на спірне майно, не визначалося, на якій з підстав, не заборонених законом, у нього виникло право власності, адже, у справі за № 2/66 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області було припинено провадження в частині визнання недійсною державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" у зв'язку з її непідвідомчістю господарським судам. Правомірність цієї реєстрації не була предметом судового розгляду.

Разом з тим, оцінюючи доводи сторін та обставини, встановлені у постанові Свалявського районного суду Закарпатської області від 10.05.2012 у справі № 710/525/12 (провадження №1/710/914/12) про обвинувачення реєстратора Монастирської Т.В., яка була звільнена від кримінальної відповідальності за незаконну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ "Імперіал" за нереабілітуючою підставою у зв'язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений злочин, суд констатує, що даним рішенням суду встановлено факт, що реєстрація за ТОВ "Імперіал" права власності на майно проведена з грубим порушенням Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованим , в Міністерстві і юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, внаслідок чого порушено право державної власності.

Тобто, даною Постановою встановлено, що внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них Монастирською Т.В., ТОВ "Імперіал" безпідставно всупереч вимог ст.23 Закону України Про оренду державного та комунального майна набуло право власності на цілісний майновий комплекс Державного підприємства Свалявський завод продтоварів , який перебував в оренді даного товариства, а Державі завдано майнової шкоди, що є тяжкими наслідками.

Згідно ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Посилання як на підставу набуття права власності на цілісний майновий комплекс державного підприємства "Свалявський завод продтоварів", на наказ Міністерства аграрної політики України від 02.07.2003 р. за № 213 є безпідставним, оскільки з нього вбачається, що вказане майно передавалося ТОВ "Імперіал" виключно на баланс, а перебування майна на балансі підприємства не свідчить про наявність права власності на таке майно.

Відповідно до п.2.2 договору оренди спірного майна від 15.05.20003 року, укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області та ТОВ "Імперіал" передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником підприємства до цього часу залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Докази про набуття ТОВ "Імперіал" права власності на спірне майно з якихось інших підстав у матеріалах справи відсутні.

Також не грунтуються на нормах закону доводи відповідача про те, що затверджена судом мирова угода породжує легітимні юридичні наслідки у вигляді визнання за ТОВ "Імперіал" права власності на спірне нерухоме майно, оскільки вказана мирова угода, затверджена ухвалою суду є лише підставою для набуття права власності на спірне майно за відповідачем, але ніяк не впливає на правомірність його виникнення у ТОВ "Імперіал".

Не можна ототожнювати правомірність набуття права власності з його державною реєстрацією.

З огляду на вищенаведене, суд підставно констатував відсутність правових підстав для реєстрації за ТОВ "Імперіал" права власності на спірне майно та його набуття у невстановленому законодавством порядку.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Відповідна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 10.10.2012р справа №6-117цс12, 16.09.2015р. справа №6-1203цс15.

Навпаки, набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати (стаття 390 ЦК України).

За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Як встановлено судом та підтверджується фактичними матеріалами та обставинами справи, відповідачем ТОВ "Карпатські Зорі" набуто у власність спірний цілісний майновий комплекс на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м.Київ від 22.06.2010р. по справі №30/183.

Відтак, відповідач - ТОВ "Карпатські Зорі", який набув у власність спірний об'єкт нерухомого майна на підставі мирової угоди, яка затверджена судом з підтвердженням при цьому законності укладення мирової угоди, вважається добросовісним набувачем цього майна, оскільки за вказаних обставин він не знав і не міг знати про придбання майна від особи, яка не мала права його відчужувати.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі № 6-1203цс15, що є обов'язковим для врахування іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, до вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто проти волі власника майна або законного володільця.

Відтак, судом вірно констатовано наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень ст. 388 ЦК України.

В свою чергу, вищенаведене не свідчить про порушення принципу пропорційності при поверненні у державну власність спірного майна, яке вибуло із такої власності незаконно, оскільки добросовісний власник, із власності якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 ЦК та не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

У даній справі, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право ТОВ "Карпатські Зорі" на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ.

Так, витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статей 387, 388 ЦК України у зв'язку з безпідставним і неправомірним заволодінням майном держави. Норми ЦК України відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст цього Кодексу є загальнодоступним.

Крім того, ЄСПЛ визнає за державою право користуватися "значною свободою (полем) розсуду" при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право мирного володіння майном. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала заходів втручання. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (рішення від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Разом з тим, аналізуючи позицію сторін з приводу поданого відповідачем клопотання про застосування спливу строку позовної давності у спорі та клопотання позивача щодо наявності поважних причин для поновлення такого строку, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

ТОВ "Карпатські зорі" подало заяву про застосування позовної давності.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У справі, яка є предметом перегляду, прокурор в інтересах держави в особі Мінагрополітики звернувся з позовними вимогами про витребування майна з незаконного володіння ТОВ "Карпатські Зорі" - особи, якій на підставі правовстановлюючих документів належить спірний цілісний майновий комплекс.

Зазначений позов виник у зв'язку з тим, що ТОВ "Карпатські Зорі" набуло у власність спірне майно на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди.

При цьому ТОВ "Карпатські Зорі" набуло у власність майно, яке свого часу було зареєстроване на праві власності за ТОВ "Імперіал".

Відповідач стверджує, що правопопередник позивача - Міністерство аграрної політики України - мало можливість бути обізнаним ще 08.06.2011 року про те, що ТОВ "Карпатські Зорі" було передано спірне майно за мировою угодою. Це випливає з рішення Господарського суду м.Києва у справі №30/278-48/182 від 21.11.2011р.

Зокрема, у судовому засіданні 08.06.2011 р. представником позивача РВ ФДМ України в Закарпатській області надано пояснення з яких вбачається, що прокуратурою Свалявського району Закарпатської області розслідується кримінальна справа відносно службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю Імперіал" за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України та відносно службових осіб Приватного підприємства "М.І.С." за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України. Також повідомлено про те, що наказом Міністерства аграрної політики України №55 від 12.02.2010 р. прийнято рішення про приєднання цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" до Агропромислово-торгового підприємства "Бобовище". Крім того, надано відомості про те, що ухвалою господарського суду міста Києва від 22,06.2010 р. у справі №30/183 затверджено мирову угоду, за змістом якої спірне майно передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Карпатські зорі".

Таким чином, правопопереднику позивача у даній справі про перехід до ТОВ "Карпатські зорі" спірного майна могло стати відомо ще 08.06.2011 року. При цьому, державна реєстрація права власності за ТОВ "Карпатські зорі" відбулась тільки 11.06.2012 року, а відтак, у позивача була об'єктивна можливість знати про те, що така реєстрація буде здійснена, так як остання є складовою процедури державної реєстрації підстави виникнення права власності.

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою (Постанова ВСУ від 12.07.2017р у справі №6-2458цс16).

При цьому, доводи позивача про те, що Міністерство, на відміну від ФДМУ, виступає не як розпорядник, а саме як власник державного майна, яке належить до сфери його управління, а до його функцій не віднесено здійснення державного контролю у сфері використання державного майна, а також відсутні повноваження на витребування інформації щодо законності розпоряджень органів виконавчої влади, суб'єктів реєстрації речових прав на земельні ділянки та державне майно, а відтак, саме тому Міністерство не немало законних повноважень до пред'явлення вимоги, з якою звернулась до суду прокуратура Закарпатської області в інтересах держави у справі №907/50/16. тому що в той період дані повноваження належали до компетенції РВ ФДМУ у Закарпатській області - не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

Зокрема, судом взято до уваги те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права ), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення ) моменти; порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав , а тому доведення факту, через який позивач знав про порушення свого цивільного права, однак, вважаючи достатніми заходами дії РВ ФДМУ щодо спірного майна, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (аналогічна позиція викладена у постанові ВСУ від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

При цьому, строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (стаття 256 ЦК України).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-2376цс16 від 19.04.2017).

Оскільки прокурор пред'явив позов в інтересах держави, указавши Міністерство, то необхідно з'ясувати, коли саме Міністерство аграрної політики та продовольства України довідалося або мого довідатися про порушення свого права, тобто коли почався перебіг позовної давності, без установлення чого ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Водночас, стосовно клопотання позивача про визнання причин пропущення строку позовної давності поважними суд відзначив наступне.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності Абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 6 від 10.07.2014

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Натомість, наведені позивачем мотиви поважності причин пропуску строку позовної давності є безпідставними та необґрунтованими та не підтверджуються наявними у справі доказами.

Також не можуть бути взяті до уваги судом доводи прокурора, позивача та РВ ФДМУ щодо неможливості застосування строків позовної давності до вимог за віндикаційною вимогою з огляду на таке.

У статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову. Водночас у відповідних випадках судам слід враховувати правила про набувальну давність, передбачені статтею 344 названого Кодексу.

Однак, позивачем не доведено, що на момент звернення з позовом у нього зберігалось право власності на спірне майно, оскільки таке за твердженням самого позивача вибуло з його власності.

При цьому, посилання прокурора на правову позицію Верховного Суду України, висловлену ним у постанові від 05.10.2016 р. у справі № 3-604гс16 та постановою ВГСУ від 26.04.2016 р. у справі № 916/2129/15 щодо регулювання спірних правовідносин, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки аналіз практики Верховного Суду України яка здійснена у інших справах та пізніше за вищенаведену (зокрема червень 2017 р.), де за вимогами про витребування майна у порядку ст. 388 ЦКУ Верховний суд України вказує на незаконність не застосування положень про позовну давність, підтверджується Правовим висновком у Постанові ВСУ від 22 червня 2017 р. у справі № 6-1047цс17, у Постанові ВСУ від 07 червня 2017 р. у справі № 3-455гс17.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Зважаючи на викладене, рішення господарського суду відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні господарського суду Закарпатської області від 27.07.2017р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 27.07.2017 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Закарпатської області від 26.07.2017 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.1,21,22,33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області, вх. № 01-05/4071/17 від 28.08.2017р. - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 27.07.2017р. у справі № 907/50/16 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Закарпатської області.

Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.105 ГПК України 01 грудня 2017р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Желік М.Б.