Ухвала

від 14.05.2018 по справі 907/50/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

14 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/50/16

Провадження №12-122гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В, Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 907/50/16 Господарського суду Закарпатської області за позовом Заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатські Зорі (далі - ТОВ Карпатські Зорі ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Імперіал , про витребування майна з незаконного володіння, за касаційною скаргою Заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року та

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року Заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до господарського суду з позовною заявою про витребування з незаконного володіння ТОВ Карпатські Зорі цілісного майнового комплексу Державного підприємства Свалявський завод продтоварів вартістю 19387781,00 грн, що знаходиться за адресою: м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21. Позивач зазначав, що спірний майновий комплекс безоплатно та у протиправний спосіб вибув із власності держави.

Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 Цивільного кодексу України, однак у позові відмовили за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами.

У грудні 2017 року, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Заступник прокурора Львівської області звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. У своїй касаційній скарзі просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 27 липня

2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду

від 28 листопада 2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 березня

2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Львівської області, призначив її до розгляду та надав строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2018 року справу № 907/50/16 разом з касаційною скаргою Заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Закарпатської області

від 27 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року в цій справі передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Передаючи дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Так, ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що розглядаючи спір у справі, що переглядається у касаційному порядку, суди виходили із того, що за наявності правових підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися положення статті 267 Цивільного кодексу України, згідно якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Спростовуючи посилання прокурора на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові цього суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, що положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються, суди у цій справі посилалися у своїх рішеннях на більш пізню практику Верховного Суду України, запроваджену у червні 2017 року.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що постановою від 22 червня 2017 у справі № 6-1047цс17 Верховний Суду України направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення початку перебігу позовної давності, вказавши, що статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача. При цьому Верховний Суду України виходив із того, що за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Отже, Верховний Суд України, направляючи справу № 6-1047цс17 на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення початку перебігу позовної давності, вбачав підстави для застосування до правовідносин, що регулюються в тому числі статтею 388 Цивільного кодексу України, інституту позовної давності.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй ухвалі про передачу справи на розгляд великої Палати Верховного Суду зазначив, що за наявності двох наведених вище судових рішень Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 існує правова невизначеність у застосуванні статей 387, 388 Цивільного кодексу України та статті 267 цього Кодексу

Крім того, скільки положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України не містять вимог про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі

№ 916/2129/15 на підставі приписів підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах C.G. та інші проти Болгарії [ C. G. and Others v. Bulgaria , заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), Олександр Волков проти України ( Oleksandr Volkov v. Ukraine , заява № 21722/11, § 170)].

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах Кантоні проти Франції від 11 листопада 1996 року [ Cantoni v. France , заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року ( Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11, § 65)].

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питань, які Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, справа № 907/50/16 має бути розглянута Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 301 Господарського процесуального кодексу України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (частина третя статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки Велика Палата Верховного Суду є визначеним судом касаційної інстанції для розгляду таких справ, то з огляду на викладене справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

За приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов'язковою.

Отже, явка учасників справи та їх участь у судовому засідання не є обов'язковою.

Ураховуючи наведене та керуючись підпунктами 4, 7 пункту 1 розділу ХІ Перехідні положення , частиною другою статті 120, частиною другою статті 121, статтею 234, частинами першою та третьою статті 301, частиною п'ятою статті 302,

частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу № 907/50/16Господарського суду Закарпатської області за позовом Заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатські Зорі , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Імперіал , про витребування майна з незаконного володіння, за касаційною скаргою Заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 14 годину 15 хвилин 12 червня 2018 року в приміщенні Верховного Суду за адресою:

вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.

3. Повідомити учасників справи, що їх явка не є обов'язковою.

4. Направити учасникам справи копії цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська І. В. Саприкіна О. С. Золотніков О. М. Ситнік О. Р. Кібенко О. С. Ткачук В. С. Князєв О. Г. Яновська