Постанова

від 08.11.2017 по справі 820/3369/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08 листопада 2017 р. справа № 820/3369/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участі секретаря судового засідання - Цабеки К.Є.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмський агрошляхбуд" про стягнення коштів за податковим боргом , -

встановив:

Суб'єкт владних повноважень, Головне управління ДФС у Харківській області у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу (з урахуванням уточнень) про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмський агрошляхбуд" коштів за податковим боргом з податку на додану вартість розмірі 2.839,00 грн.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що платник податків у добровільному порядку не виконав податкового обов'язку. Вказане спричинило утворення спірної суми заборгованості. Вжиті контролюючим органом позасудові заходи стягнення не призвели до погашення суми боргу, а відтак, спірна заборгованість підлягає погашенню в судовому порядку. Посилаючись на вказані вище обставини, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмський агрошляхбуд" з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що податкові зобов'язання в сумі 1.785,00 грн. за період з 30.08.2014 року по 30.10.2014 року не підлягають стягненню, оскільки по ним скінчився строк, передбачений ст.102 Податкового кодексу України. Щодо заборгованості по податку на додану вартість, яка виникла з листопада 2014 року по лютий 2016 року представник відповідача не заперечував. У судовому засіданні останнім зазначено, що відповідачем буде сплачена дана заборгованість одразу після списання безнадійного податкового боргу, який виник з 30.12.2013 року по 30.07.2014 року. За таких підстав просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов'язок з офіційного з'ясування обставин спору, заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, перевіривши доводи сторін добутими доказами, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, на обліку як платник податків і зборів знаходиться в Ізюмській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, склав і подав до податкової інспекції податкові декларації з податку на додану вартість: №9054490589 від 19.08.2014 року, в якій відобразив суму податку до сплати в бюджет - 1.422,00 грн., №9054490589 від 22.09.2014 року, в якій відобразив суму податку до сплати в бюджет - 186,00 грн., №9060239982 від 20.10.2014 року, в якій відобразив суму податку до сплати в бюджет - 177,00 грн., №9067814696 від 20.11.2014 року, в якій відобразив суму податку до сплати в бюджет - 131,00 грн., №9073900292 від 21.12.2014 року, в якій відобразив суму податку до сплати в бюджет - 161,00 грн., № НОМЕР_1 від 20.01.2015 року, в якій відобразив суму податку до сплати в бюджет - 37,00 грн., №9018740295 від 19.02.2015 року, в якій відобразив суму податку до сплати в бюджет - 725,00 грн.

Отже, як з'ясовано судом, заявлена суб'єктом владних повноважень вимога про стягнення коштів грунтується на самостійно задекларованих платником грошових зобов'язаннях з податку.

Суд відмічає, що відповідно до ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2011р. таким законом є Податковий кодекс України.

Пунктом п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України визначено загальне правило, відповідно до якого платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічне за змістом правило міститься і у в ст.203 Податкового кодексу України.

Дослідивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах скінчився перебіг визначених законом строків виконання податкового обов'язку, але фактичних даних, котрі б засвідчували припинення податкового обов'язку внаслідок самостійного і добровільного перерахування платником податків коштів до бюджету, а також з інших підстав відповідно до положень ст.ст.37, 38, 101, 102 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.

Довід позивача про безнадійність податкового боргу спростовується матеріалами справи, адже відсутнє відповідне прийняте у порядку ст.101 Податкового кодексу України рішення контролюючого органу.

Окрім того, позов до суду поданий контролюючим органом 09.08.2017р., а дата виникнення найдавнішої заявленої до стягнення частини податкового боргу припадає на 30.08.2014р.

Суд вважає, що заявлена суб'єктом владних повноважень до стягнення сума заборгованості відповідає визначенню податкового боргу згідно з п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України.

Доказів виконання податкового обов'язку відповідно до положень ст.ст.37, 38 Податкового кодексу України щодо заявленої до стягнення суми заборгованості відповідач до суду не подав.

Натомість контролюючий орган підтвердив існування боргу приєднаною до справи роздруківкою інтегрованої картки платника податків, котра за правилами ст.70 КАС України є належним та допустимим доказом невиконаного податкового обов'язку з боку відповідача (а.с.137).

Розглядаючи спір, суд бере до уваги, що правовідносини з приводу стягнення коштів платника податків в рахунок погашення податкового боргу унормовані ст.95 Податкового кодексу України, відповідно до п.95.2 якої стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.3 ст.95 Податкового кодексу України визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини (абз.1 п.95.3 ст.95); орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом державної податкової служби (абз.2 п.95.3 ст.95).

Добутими судом доказами підтверджено, що контролюючим органом складено і направлено на адресу відповідача податкові вимоги №1/97 від 10.12.2001 року (вручена - 18.12.2001 року), та №2/17 від 26.04.2002 року (вручена - 26.04.2002 року). (а.с.16-17 зворот).

Суд бере до уваги, що перелічені вимоги були складені у порядку Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Проте ані положення означеного закону, ані положення Податкового кодексу України не містять приписів про припинення юридичної дії цих вимог.

Підтверджений матеріалами справи факт постійного і безперервного існування податкового боргу не давав контролюючому органу з огляду на ч.2 ст.19 Конституції України правових підстав для складання і направлення на адресу платника податків нової податкової вимоги у порядку Податкового кодексу України.

Закон також не містить і підстав для розмежування податкового боргу, котрий виник в період чинності Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від податкового боргу, який створився під час чинності Податкового кодексу України.

Доказів судового або позасудового (адміністративного) оскарження платником податків згаданих податкових вимог судом в ході розгляду справи не виявлено, що свідчить про відсутність підстав для висновку про втрату даними рішеннями суб»єкта владних повноважень юридичної сили.

Таким чином, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах контролюючим органом дотримана визначена законом процедура примусового виконання податкового обов'язку.

Додатково суд звертає увагу, що посилання представника відповідача про закінчення строку давності стягнення боргу за податковими зобов'язаннями з ПДВ в сумі 1785,00 грн. за період з 30.08.2014 року по 30.10.2014 року слід визнати необгрунтованими, адже граничний термін сплати грошових зобов'язань за податковими деклараціями з податку на додану вартість: №9054490589 від 19.08.2014 року на суму 1.422,00 грн., №9054490589 від 22.09.2014 року на суму 186,00 грн., №9060239982 від 20.10.2014 року на суму 177,00 грн. - 30.08.2014 року, 30.09.2014 року, 30.10.2017 року відповідно.

За загальним правилом Податкового кодексу України (з урахуванням приписів ч.7 ст.9 КАС України) податковий борг може бути стягнуто протягом 1095 днів з моменту виникнення податкового боргу.

Строк давності зі сплати грошових зобов'язань за податковими деклараціями з податку на додану вартість: №9054490589 від 19.08.2014 року на суму 1.422,00 грн., №9054490589 від 22.09.2014 року на суму 186,00 грн., №9060239982 від 20.10.2014 року на суму 177,00 грн. мав закінчитися 30.08.2017 року, 30.10.2017 року, 30.11.2017 року відповідно.

При цьому, адміністративний позов подано позивачем 09.08.2017 року, а відтак, у межах строку визначеного законом.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення заявленою суб'єктом владних повноважень вимогою прав та охоронюваних законом інтересів платника податків у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити, адже обґрунтованість заявленої вимоги підтверджена добутими судом і долученими до матеріалів справи доказами.

Керуючись ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Головного управління ДФС у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмський агрошляхбуд" про стягнення податкового боргу - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмський агрошляхбуд" (Харківська область, м.Ізюм, вул.Левановського, буд.54, 64300, код 03581925) на користь Державного бюджету України кошти за податковим боргом у сумі 2.839,0 грн. (дві тисячі вісімсот тридцять дев'ять грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 13.11.2017 року.

Суддя О.В. Старосєльцева