Постанова

від 20.11.2017 по справі 826/5788/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 листопада 2017 року № 826/5788/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Благовест ЛТД до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення 0014601404 від 03.04.2017 року,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Благовест ЛТД (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0014601404 від 03.04.2017 року, яким Позивачу визначено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2016 року на суму ПДВ 822659 грн. визначено до сплати штрафні (фінансові) санкції у сумі 205664,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Контролюючим органом протиправно, на підставі хибних висновків Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх повністю з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в запереченнях на позов.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Співробітниками Головного управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ Благовест ЛТД (код ЄДРПОУ 37033906) суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2016 року.

За результатом перевірки складено Акт перевірки від 16.03.2017 р. № 101/26-15-14-04-01/37033906 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки Контролюючим органом встановлено наступні порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ТОВ Благовест ЛТД завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у січні 2016 року на суму ПДВ 79338,93 грн., лютому 2016 року на суму ПДВ 37327,73 грн., березні 2016 року на суму ПДВ 16666,67 грн., квітні 2016 року на суму ПДВ 134666,67 грн., травні 2016 року на суму ПДВ 66666,67 грн., червні 2016 року на суму ПДВ 41666,67 грн., липні 2016 року на суму ПДВ 73033,45 грн., серпні 2016 року на суму ПДВ 17396,51 грн., вересні 2016 року на суму ПДВ 105895,87 грн., жовтні 2016 року на суму ПДВ 250000 грн. та, відповідно, завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2016 року на суму ПДВ 822659 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.04.2017 р. № 0014601404, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 822659,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 205664,75 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ Реал-Плюс Т.Д. (Продавець), з іншої сторони, укладено ряд Договір: №1-01/16 від 11.01.2016 року (надалі - Договір №1-01/16) та Договір №2-03/16 від 11.03.2016 року (надалі - Договір №2-03/16).

Судом встановлено, що вищезазначені Договори за змістом є ідентичними, а тому не підлягають окремому дослідженню.

У відповідно до п. 1.1, п.2.1, п. 2.2 та п. 3.1 Договорів, Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує вироби, кількість і номенклатура яких зазначені у Додатках до цього Договору, що становлять його невід'ємну частину, на умовах, викладених нижче. Кількість виробів та їх номенклатура вказані у Додатках до цього Договору. Якість виробів, що постачаються, повинна відповідати технічним умовам, що діють в Україні на даний вид виробів. Вироби постачаються на умовах: СРТ (Київ) ІНКОТЕРМС - 2010.

Відповідно до Специфікацій: за Договором №1-01/16 Позивач купує у ТОВ Реал-Плюс Т.Д. вироби на загальну суму 3343375,20 грн. в т.ч. ПДВ - 557 22,20 грн. (муфта головного зчеплення у кількості 50 шт.; муфта зчеплення у кількості 30 шт.; вимикач ВБ-404 у кількості 50 шт.; зажимное приспособление у кількості 50 шт. та ричав задній у кількості 5 шт.); за Договором №2-01/16, Позивач купує у ТОВ Реал-Плюс Т.Д. вироби на загальну суму 1592579,74 грн. в т.ч. ПДВ - 265429,96 грн. (головку двигуна у кількості 66 шт.).

В підтвердження виконання умов Договорів Позивачем надано Суду наступні документи: Платіжні доручення: №303 від 13.01.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 500000,00 грн. (по Договору №1-01/16), №305 від 18.01.2016 року у розмірі з урахування ПДВ 200000,00 грн. (по Договору №1-01/16), №317 від 16.03.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 400000,00 грн. (по Договору №1-01/16), №319 від 23.03.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 100000,00 грн. (по Договору №1-01/16),№321 від 05.04.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 8000,00 грн. (по Договору №1-01/16), №362 від 29.08.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 1500000,00 грн. (по Договору №1-01/16), №374 від 15.09.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 635375,20 грн. (по Договору №1-01/16), №322 від 06.04.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 400000,00 грн. (по Договору №2-01/16), №326 від 14.04.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 400000,00 грн. (по Договору №2-01/16), №339 від 10.05.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 250000,00 грн. (по Договору №2-01/16), №347 від 24.06.2016 року у розмірі з урахуванням ПДВ 542579,74 грн. (по Договору №2-01/16); Податкові накладні: №1 від 13.01.2016 року на загальну суму 276033,60 грн. у т.ч. ПДВ - 46005,60 грн. (по Договору №1-01/16), №2 від 13.01.2016 року на загальну суму 223966,40 грн. у т.ч. ПДВ - 37327,73 грн. (по Договору №1-01/16), №3 від 18.01.2016 року на загальну суму 200000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 33333,33 грн. (по Договору №1-01/16), №4 від 16.03.2016 року на загальну суму 400000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 66666,67 грн. (по Договору №1-01/16), №5 від 23.03.2016 року на загальну суму 100000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 16666,67 грн. (по Договору №1-01/16), №6 від 05.04.2016 року на загальну суму 8000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 1333,33 грн. (по Договору №1-01/16), №14 від 29.08.2016 року на загальну суму 1170000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 195000,00грн. (по Договору №1-01/16), розрахунок корегувань №3 до податкової накладної №14 від 18.10.2016 року на загальну суму 330000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 55000,00 грн. (по Договору №1-01/16), №5 від 12.09.2016 року на загальну суму 635375,20 грн. у т.ч. ПДВ - 105895,87 грн. (по Договору №1-01/16), №7 від 06.0401.2016 року на загальну суму 400000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 66666,67 грн. (по Договору №2-01/16), №8 від 14.04.2016 року на загальну суму 400000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 66666,67 грн. (по Договору №2-01/16), №10 від 10.05.2016 року на загальну суму 144056,08 грн. у т.ч. ПДВ - 24009,35 грн. (по Договору №2-01/16), розрахунок корегувань №1 до податкової накладної №10 від 14.06.2016 року на загальну суму 105943,92 грн., у т.ч. ПДВ - 17657,32 грн. (по Договору №2-01/16), №12 від 24.06.2016 року на загальну суму 30162,49 грн. у т.ч. ПДВ - 5027,08 грн. (по Договору №2-01/16), розрахунок корегувань №1 до податкової накладної №12 від 13.07.2016 року на загальну суму 408038,23 грн., у т.ч. ПДВ - 68006,37 грн. (по Договору №2-01/16), розрахунок корегувань №1 до податкової накладної №12 від 20.08.2016 року на загальну суму 104379,04 грн., у т.ч. ПДВ - 17396,51 грн. (по Договору №2-01/16); Акт технічного приймання (інспекції) виробів: від 12.09.2016 року, від 24.06.2016 р.; Видаткова накладна №РН-0000004 від 12.09.2016 року, відповідно до яких Позивачу відвантажено ТМЦ на загальну суму 3343375,40 грн. у т.ч. ПДВ - 557229,20 грн.; Видаткова накладна №РН-0000002 від 24.06.2016 року, відповідно до яких Позивачу відвантажено ТМЦ на загальну суму 1592579,74 грн. у т.ч. ПДВ - 265429,96 грн., які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Крім того, придбані Позивачем ТМЦ у ТОВ Реал-Плюс Т.Д. в рамках Договору №2-03/16 від 11.03.2016 року в подальшому були експортовані за митну територію України в адресу FALCON CO LTD (Польща), згідно належним чином оформлених митних документів, що не заперечується Відповідачем.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах - зазначено, які послуги надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

В Акті перевірки та в запереченнях на позовну заяву Відповідач зазначає, що під час перевірки Позивача встановлено, що ТОВ Реал-Плюс Т.Д. не здійснювало виробництва вищезазначених ТМЦ, про що свідчить відсутність виробничих потужностей, недостатність кваліфікованого персоналу, необхідного для забезпечення виробництва.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані Позивачу його контрагентом, Відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагентів Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даних юридичних осіб під час укладання та виконання договору.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені відповідно до законодавства.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи Суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено Судом, на момент складання податкових накладних контрагент Позивача, були зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (товар); в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких Позивач формував податковий кредит, та які знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного, Суд звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 роз'яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у статті 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладений Позивачем з даним товариством, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Слід відмітити, що Контролюючим органом не було надано рішення суду у цивільній, адміністративній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених Позивачем (Контрагенами Позивача) господарських операцій, а надані докази не відповідають вимогам ст. 72 КАС України.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень Відповідача про фіктивність проведених Позивачем господарських операцій.

Крім того, відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 200.3 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є документами первинного обліку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що придбання Позивачем у контрагента товару безпосередньо пов'язане із його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

З аналізу вищезазначених норм права та матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, складеного ГУ ДФС у м. Києві є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від №0014601404 від 03.04.2017 року.

3. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Благовест ЛТД (код ЄДРПОУ 37033906) судові витрати у розмірі 15424,86 грн. (п'ятнадцять тисяч чотириста двадцять чотири гривні 86 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук