Постанова

від 27.11.2017 по справі 826/1490/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 27 листопада 2017 року                      № 826/1490/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» до                    Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві третя особа          Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про                    визнання протиправними та скасування рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» (надалі – Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі – Відповідач), третя особа - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5132615141, №5142615141 та від 29.12.2016 року №6782615141, видані Головним управлінням ДФС у м. Києві. В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що висновки Акту перевірки, на підставі якого Контролюючим органом прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, викладені без повного дослідження первинних документів, що підтверджують фінансово-господарську діяльність Позивача за перевірений період. Представник Відповідача та третьої особи проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву, які аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки. У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві  проведено документальну планової виїзну перевірку ТОВ «ІСО» (код ЄДРПОУ 35920687) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2016 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2016 р. За результатами перевірки складено акт перевірки від 12.09.2016 року №275/26-15-14-01-04/35920687 (надалі - Акт перевірки). В Акті перевірки встановлені наступні порушення: п.137.1 ст.137, п.135.1 ст.135, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 70965 грн., в т.ч. за 2013 рік – 70965 грн.; абз. «а» п.198.1 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.5 розділу ІІІ, п.п.1 п.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року №966 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за №1267/26044, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 193827 грн., в т.ч. жовтень 2013 року у сумі 9000 грн., листопад 2013 року у сумі 9167 грн., грудень 2013 року у сумі 21000 грн., березень 2015 року у сумі 154660 грн.; п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасно було сплачено нараховану по декларації за 2013 рік суму податку на прибуток в розмірі 982,16 грн. з простроченням 31 календарний день та несвоєчасно сплачено нараховану по декларації за 1 квартал 2016 року суму податку на прибуток в розмірі 8314,60 грн з простроченням 6 календарних днів;  п.п.49.18.1 ст.48, ст.203 Податкового кодексу України, а саме товариством подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві податкові декларації по податку на додану вартість за липень 2013 року та січень 2014 року з порушенням термінів подання; пп.168.1.1, пп.168.1.2, пп.168.1.4, пп.168.1.5, пп.168.1.6 п.168.1 ст.168, п.171.2 «а» ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого не перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік та 1, 2 місяць 2014 року на загальну суму 8237,74 грн.; пп.46.1.1 п.46.1 ст.46, пп.47.1.1 п.47.1 ст.47, ст.51, пп.176.2 «б», п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, п.1.2, п.3.3 Наказу ДПА України від 13.01.2015 року за №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», щодо подання не в повному обсязі та з недостовірними даними звітів за ІІ, ІІІ, IV кв. 2015 року, та І, ІІ кв.2016 року. На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 26.10.2016 року №5132615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму  243304 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 193827 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 49477 грн.; №5142615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 88706 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 70965 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17741 грн.; №5152615141, яким за затримку на 31 календарних днів грошового зобов'язання авансового внеску єдиного податку в сумі 4910,80 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 982,16 грн. за платежем податок на прибуток приватних підприємств; від 26.10.2016 року №5162615141, яким за затримку на 6 календарних днів сплати в сумі 8314,60 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 831,46 грн. за платежем податок на прибуток приватних підприємств. Не погоджуючись з спірними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем подано Скаргу до Державної фіскальної служби України (надалі – ДФС України), Рішенням від 26.12.2016 року №27909/6/99-99-11-01-01-25 ДФС України скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 26.10.2016 року №5132615141 в частині зменшення перевіркою податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Побут-1», ТОВ «ТД «Скай-Сервіс» і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5142615141, №5152615141, №5162615141 залишено без змін, а скаргу – частково задоволено. На підставі акту перевірки та з урахуванням Рішення ДФС України від 26.12.2016 року №27909/6/99-99-11-01-01-25 Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2016 року №6782615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 38729 грн., з яких 30167 грн. за податковим зобов'язанням та 8562 грн. за штрафними санкціями. Позивач вважає висновки Акту перевірки безпідставними, незаконними та такими, що не відповідають нормам податкового законодавства та фактичним обставинам справи та податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5132615141, №5142615141 та від 29.12.2016 року №6782615141 неправомірними, а тому звернувся до суду із відповідним позовом. Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного. В частині позовних вимог щодо визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5132615141, Суд зазначає наступне. Згідно з п. 56.1 ст. 56 ПКУ рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Відповідно до п. 55.1. ст.55 ПК України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства. Згідно із п.п. 60.1.2 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняті податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу. Пунктом 3 Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року N 1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за N 124/28254, визначено, що податкове повідомлення-рішення складається за кожним окремим податком, збором разом із штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) або штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), передбаченими Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом) та пенею за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у тому числі за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Згідно пункту 5 указаного Порядку, якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафна (фінансова) санкція (штраф) та пеня за порушення норм іншого законодавства, зазначені у податковому повідомленні-рішенні, зменшуються, то шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені за порушення норм іншого законодавства. Підпунктом 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України визначено, що податкові повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі. Відповідно до п. 60.4 ст.60 Податкового кодексу України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу. Як встановлено судом та не спростовується сторонами, Рішенням ДФС України від 26.12.2016 року №27909/6/99-99-11-01-01-25 - скасовано податкове повідомлення-рішення податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 26.10.2016 року №5132615141 в частині зменшення перевіркою податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Побут-1», ТОВ «ТД «Скай-Сервіс» і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - частково задоволено. Отже, контролюючий орган зменшив нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення, а тому Суд дійшов висновків, що податкове повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5132615141, відповідно до положень підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, - вважається відкликаним та не створює для Позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжує для нього будь-яких обов'язків, відтак, суд дійшов безпідставність заявленої вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 29.12.2016 року №6782615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 38729 грн., з яких 30167 грн. за податковим зобов'язанням та 8562 грн. за штрафними санкціями, яке прийнято на підставі Рішення ДФС України від 26.12.2016 року №27909/6/99-99-11-01-01-25. Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5132615141, які оскаржує Позивач вважаються відкликаними та не може бути скасовано судом, а отже позовні вимоги Позивача в даній частині не підлягають задоволенню. Аналогічна позиція викладена в Постановах Вищого адміністративного суду України: від 06 липня 2015 р. по справі К/800/57184/13, від 07 квітня 2015 р. по справі К/800/45418/14. В частині позовних вимог щодо визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 р. №5142615141 та від 29.12.2016 р. №6782615141, видані Головним управлінням ДФС у м. Києві, Суд зазначає наступне. Судом встановлено, що між ТОВ «ІСО» та ТЗОВ «Росс-Сталь» було укладено договір від 30.11.2013 року №54 про оренду офісного обладнання. Актами здачі-прийняття робіт №РС-0000358 від 30.11.2013 року на суму 55000 грн. та №РС-0000359 від 31.12.2013 року на суму 126000 грн. підтверджується виконання зазначеного договору. Вказане обладнання було використано Позивачем для здійснення своєї діяльності за адресою: м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, 5, де було розташовано офіс товариства, орендований у ТОВ «Агенція антикризових рішень» за договором №09/02/01-ПЕ-2. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього   Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у   статті 139 цього Кодексу. Відповідно до п.   138.2   ст.   138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених   розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені відповідно до законодавства. Відповідно до пп. 139.1.9 п.   139.1   ст.   139 Податкового кодексу України   витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку. Згідно з підпунктом   14.1.181   пункту   14.1   статті   14 Податкового кодексу України   податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з   розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту   198.1   статті   198 Податкового кодексу України   право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пункт   198.3   статті   198 Податкового кодексу України   встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до   статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом   193.1   статті   193   цього   Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. З аналізу вказаних правових норм та обставин справи Суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням. Відповідно до пункту   201.10   статті   201 Податкового кодексу України   податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з пунктом   198.2   статті   198 Податкового кодексу України   для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кодекс України   передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201). Згідно з пунктом   201.1   статті   201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим   Кодексом   термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). За приписом пункту   201.8   статті   201 Податкового кодексу України   право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому   статтею 183 цього Кодексу. Відповідач в акті перевірки зазначив, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32014100060000083 від 10.04.2014  по факту фіктивності підприємства та ухилення від сплати податків (ч.2 ст.205, ч.3 ст.27, ч.3 ст.212 КК України), в ході якого встановлено, що декілька осіб з метою прикриття незаконної діяльності створили ряд структур, у т.ч. і ТЗОВ «Росс-Сталь». На підставі вказаного, контролюючий орган дійшов висновку про ймовірність використання у незаконній схемі мінімізації податкових зобов'язань шляхом укладення договорів на здійснення безтоварних операцій. За   п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за   ст. 228 Цивільного кодексу України   має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 роз'яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у   статті 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням. Згідно зі   статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України   особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим   Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2   ст. 205 КК України   (фіктивне підприємництво), а договори, укладений Позивачем з даним товариством, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07. Слід відмітити, що контролюючим органом не було надано рішення суду у цивільній, адміністративній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених Позивачем (Контрагенами Позивача) господарських операцій, а надані докази не відповідають вимогам   ст. 72 КАС України. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень Відповідача про фіктивність проведених Позивачем господарських операцій з ТЗОВ «Росс-Сталь». Посилання на те, що у ТЗОВ «Росс-Сталь» балансова вартість основних засобів становить 0 грн. згідно зі звіту від 20.02.2014 №9090520401, не беруться також до уваги, оскільки господарські операції проводились у 2013 році, а тому відомості на початку 2014 року не можуть буди підставою для визнання цих операцій фіктивними. У відповідності   ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до   статті 6 цього Кодексу   сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього   Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"   первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що висновки викладені в акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12. Окрім вищевикладеного, Суд звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13. Крім того, відповідно до пункту   200.1   статті   200 ПК України   сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом   200.2   статті   200 ПК України   при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Згідно з пунктом   200.3   статті   200 ПК України   при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього   Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, тощо. Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства,   Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Враховуючи викладене, судом встановлено, що придбання Позивачем у контрагентів послуг (товару) безпосередньо пов'язане із його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами. З аналізу вищезазначених норм права та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача щодо визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, складені ГУ ДФС у ч. Києві є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України   кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України   якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог частково. Керуючись положеннями статей 2, 7, 122, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1.          Адміністративний позов задовольнити частково. 2.          Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5142615141 та від 29.12.2016 року №6782615141, видані Головним управлінням ДФС у м. Києві. 3. В іншій частині позовних вимог відмовити. 4.          Стягнути з Головного управлінням ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» (код ЄДРПОУ 35920687) судові витрати в сумі 1911,52 (одна тисяча дев'ятсот одинадцять гривень 52 коп.). Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Суддя                                                                                                А.Б. Федорчук