Постанова

від 22.11.2017 по справі 815/2321/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/2321/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Димерлія О.О., Скрипченка В.О.,

при секретарі Нехожиній О.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення, -

В С Т А Н О В И В:

20.04.2017 року ФОП ОСОБА_4 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС в Одеській області, в якому просила суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.03.2017 року:

- №0000711301 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 377 683,2 грн., із них 251 788,8 грн. за податковими зобов'язаннями та 125 894,4 грн. за штрафними санкціями;

- №0000811301 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 383 863,5 грн., із них 255 909 грн. за податковими зобов'язаннями та 127 954,5 грн. за штрафними санкціями;

- №0000801301 - про завищення суми від'ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного періоду з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів на суму 9798 грн.;

- №0000841301 - про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору на загальну суму 14 077,11 грн., із них 11 261,69 грн. за податковими зобов'язаннями та 2 815,42 грн. за штрафними санкціями;

- №0000821301 - про збільшення суми грошового зобов'язання за акцизним податком з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на загальну суму 21 255,58 грн., із них 17 004,47 грн. за податковими зобов'язаннями та 4 251,11 грн. за штрафними санкціями;

- №0000831301 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у розмірі 170 грн.;

- №0000791301 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 1 грн.

- №0000781301 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на суму 148 829,5 грн.

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0000691301 від 14.03.2017 року в сумі 62657,55 грн. (заборгованість зі сплати єдиного внеску );

- рішення №0000701301 від 14.03.2017 року - про застосування штрафних санкцій в сумі 11 487,68 грн. за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих та помилкових висновках перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_4 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ФОП ОСОБА_4 31.08.2017 року подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 року та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_1 в судових засіданнях суду апеляційної інстанції підтримала позовні вимоги та мотивовано наполягала на задоволенні апеляційної скарги і скасуванні постанови Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2017р.

Представники відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судових засіданнях суду 2-ї інстанції ( 04.10.2017р., 18.10.2017р., 25.10.2017р. та 22.11.2017р .), не виконавши в повному обсязі вимоги повторного запиту апеляційного суду, категорично заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В лютому, 2017р. на підставі пп.20.1.4 п.20.1.ст.20, п.77.1 ст.77 ПК України, абз.2 п.1 ст.13 Закону України від 08.07.2010р. №2464-УІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , наказу ГУ ДФС в Одеській області №67 від 20.01.2017р., співробітниками податкового органу була проведена документальна виїзна планова перевірка діяльності суб'єкта підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_4, з питань дотримання вимог податкового законодавства за 2014-2015р.р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2014-2015р.р., валютного та іншого законодавства за 2014-2015р.р. відповідно до затвердженого плану перевірки.

20.02.2017р. за результатами вказаної перевірки складено акт №68/15-32-13-01/НОМЕР_1, у висновках якого зазначено про такі порушення:

- заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 255909 грн., завищення від'ємного значення з ПДВ на загальну суму 142592 грн.;

- заниження ПДФО на суму 251788,8 грн.;

- несвоєчасне оприбуткування в КОРО торговельної виручки, а саме, торговельна виручка за 30.12.2015р. у сумі 6238,4 грн. була оприбуткована 31.12.2015р., торговельна виручка за 30.12.2015р. у сумі 22705,23 грн. була оприбуткована 31.12.2015р. торговельна виручка за 29.12.2015р. у сумі 822,27 грн. була оприбуткована 31.12.2015р.; заниження суми акцизного податку в розмірі 17004,47 грн.;

- несвоєчасне подання декларації з акцизного податку за січень 2015 року;

- несвоєчасне оприбуткування в КОРО торговельної виручки, вже зазначене у п.3;

- проведення розрахунків за паливо з використанням талонів пао, яким проводиться лише літраж, а в сумі розрахунків зазначається 0 грн.;

- заниження суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу на суму 62657,55 грн.;

- заниження суми військового збору у розмірі 11261,69 грн.

14.03.2017р. на підставі цього акту перевірки уповноваженою особою відповідача були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0000711301 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 377 683,2 грн., із них 251 788,8 грн. за податковими зобов'язаннями та 125 894,4 грн. за штрафними санкціями;

- №0000811301 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 383 863,5 грн., із них 255 909 грн. за податковими зобов'язаннями та 127 954,5 грн. за штрафними санкціями;

- №0000801301 - про завищення суми від'ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного періоду з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів на суму 9798 грн.;

- №0000841301 - про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору на загальну суму 14 077,11 грн., із них 11 261,69 грн. за податковими зобов'язаннями та 2 815,42 грн. за штрафними санкціями;

- №0000821301 - про збільшення суми грошового зобов'язання за акцизним податком з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на загальну суму 21 255,58 грн., із них 17 004,47 грн. за податковими зобов'язаннями та 4 251,11 грн. за штрафними санкціями;

- №0000831301 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у розмірі 170 грн.;

- №0000791301 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 1 грн.

- №0000781301 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на суму 148 829,5 грн.

Крім того, на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем також було прийнято і вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.03.2017р. №0000691301 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та рішення від 14.03.2017 року №0000701301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

Не погоджуюсь з такими діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а також відповідно, з правомірності дій та спірних рішень відповідача.

Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Судом 2-ї інстанції з матеріалів справи встановлено, що позивач - ФОП ОСОБА_4 (НОМЕР_1 ) зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності виконкомом Котовської міськради Одеської області - 27.01.1994р., знаходиться на податковому обліку (на загальній системі оподаткування ) в Котовській ОДПІ - з 15.06.2012р., є платником ПДВ - з 18.07.1997р. та займається наступними видами діяльності за КВЕД: 46.71 - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом; 47.30 - роздрібна торгівля паливом та інш., має у власності 2 АЗС та чисельність працюючих 13 осіб.

Як вже зазначалося вище, по справі встановлено, що в період з 02.02.2017р. по 13.02.2017р. головним державним ревізор-інспектором відділу КПР ГУ ДФС в Одеській області, на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 ПКУ, було проведено документальну виїзну планову перевірку, за результатами якої складено акт №68/15-32-13-01/НОМЕР_1 від 20.02.2017р.

Так, як вбачається зі змісту спірного акту перевірки та оскаржуваної постанови суду 1-ї інстанції, ФОП ОСОБА_4, в порушення вимог сп.177.1,177.2 ст.177 ПКУ, у графі 3 Книги обліку доходів і витрат в перевіряємий період не зазначила суми повернутих коштів, в графі 4 - не вказала різницю між отриманим доходом від здійснення господарської діяльності (т.б. гр.2 ) та сумою повернутих коштів за товари (т.б. гр.3 ), а в графі 2 сума доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності - не відобразила суму доходу від реалізації пального в частині суми коштів, виданих при поверненні товару.

Однак, разом з тим, зі змісту адміністративного позову та усних і письмових пояснень представника позивача в судових засіданнях видно, що відображення будь-якої суми одночасно у графі 2 та у графі 3 (продаж товару та кошти за його повернення ) жодним чином не впливає на підсумки графи 4 (різниця між отриманим доходом від здійснення господарської діяльності (графа 2) та сумою повернутих коштів за товари (графа 3 )) та, відповідно, і на загальний розмір оподатковуваного доходу. Натомість, об'єктом оподаткування донарахованими з цього приводу податками є саме оподатковуваних дохід, сума якого відображається лише в графі 4.

Окрім того, представником позивача в судових засіданнях суду 2-ї інстанції з цього приводу було неодноразово надані мотивовані роз'яснення та звернуто увагу на неможливість фактичного повернення покупцем вже відпущеного йому товару під час роздрібної торгівлі пальним на АЗС (т.б. повернення бензину з баку автомобіля назад в колонку (резервуар) АЗС, що, в свою чергу, є неможливим взагалі ), що є підставою для заповнення графи 3 Книги обліку доходів і витрат. Також, представником позивача було повідомлено й про те, що працівники 2-х АЗС (які належать позивачу ) не припускалися помилок під час проведення через РРО сум розрахунків, а тому, відповідно, акти про скасування помилково проведених через РРО сум розрахунків не складалися.

Одночасно, представником позивача були надані суду змістовні пояснення і щодо обставин відображення суми 602082,63 грн. (т.б. 319486,96 грн. - за 2014р. + 282595,67 грн. - за 2015р .) за результатами 2014-2015р.р. у денних Х-звітах РРО, як виплати А , що є наслідком автоматичного друкування видаткового чеку на вартість недоотриманого (а не повернутого ) товару (пального). Таке друкування видаткового чеку передбачено (при попередній оплаті замовленої дози пального ) в разі блокування роботи РРО, що використовується на АЗС - спеціалізованого електронного контрольно-касового апарату для автозаправних станцій, робота якого регламентується Технічними вимогами , затвердженими протокольним рішенням №13 від 27.06.2002р. Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом.

Так, у пп.20-23 вказаних Технічних вимог передбачені певні випадки, в яких на суму недоотриманого пального (при попередній оплаті замовленої дози пального ) друкується видатковий чек. Це випадок ненадходження до оперативної пам'яті фіскального блоку інформації про об'єм відпущеного пального або її надходження з дискретністю, що перевищує 1 літр. Таке трапляється у разі від'єднання механізму друкування чеків, контрольної стрічки, відсутності електроживлення, відсутності зв'язку ЕККА з ПРК (паливно-роздавальною колонкою ), не роздруківці чеку тощо.

До того ж, на підтвердження своєї позиції представником позивача було надано суду усі копії Х-звітів РРО за спірні дати, з яких, в свою чергу, вбачається, що наступною операцією за проведення певних коштів як доходу, є операція з повернення повної суми або її частини за недоотриманий товар (пальне).

Як слідує зі змісту положень Постанови Національного банку України Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004р. №637, готівкова виручка - це сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і позареалізаційні надходження.

Тобто, в даному випадку, кошти від реалізації позивачем пального в частині суми коштів, виданих при поверненні товару, не можуть бути визнаними, як фактично одержані готівкові кошти від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг ), оскільки вони є повернутими.

Далі, як встановлено з матеріалів справи, в ході спірної перевірки ревізорами були встановлені порушення вимог пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 і п.177.4. ст.177 ПК України, т.б. витрати позивача нібито документально не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2013р. між ТОВ Торгівельний ОСОБА_5 (постачальник ) в особі директора ОСОБА_6, та ФОП ОСОБА_4 (покупець ) було укладено Договір постачання нафтопродуктів №112-02/10/13, за умовами якого поставка нафтопродуктів здійснюється автомобільним транспортом окремими партіями ( 100% передоплата ) на умовах FСА франко-перевізник (Інкотермс-2010 ) - на естакаді наливу Постачальника , яка розташована на території ПАТ Одеський НПЗ (який фактично виступає Вантажовідправником ).

На підтвердження реального здійснення цієї господарської операції та фактичного виконання умов вказаного вище Договору постачання нафтопродуктів №112-02/10/13 від 02.10.2013р. позивачем було надано як перевіряючим, так і до суду 1-ї інстанції, наступні документи (докази): оригінал договору постачання від 02.10.2013р. (т.1 а.с.85 ), виписки з журналу видачі довіреностей і журналу обліку, з відмітками про отримання безпосередньо ОСОБА_4 окремих партій нафтопродуктів (т.1 а.с.90 ), банківські платіжні доручення №45 від 12.02.2014р. про безготівкове перерахування ФОП ОСОБА_4 через АТ ОСОБА_7 ОСОБА_3 коштів на р/рахунок ТОВ ТД ОСОБА_5 (т.1 а.с.91,92 ), акт звірки взаємних розрахунків (т.1 а.с.93 ), видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні (т.1 а.с.94-97 ).

Одночасно, слід зазначити, що вказані вище первинні документи, на думку судової колегії, а саме, зокрема, податкові накладні були оформлені належним чином, не містять дефектів та повністю відповідають всім вимогами ст.201 ПК України та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України . Не має жодних претензій до цих документів і у податкового органу.

При цьому, слід звернути увагу й на те, що вищевказаний договір постачання нафтопродуктів №112-02/10/13 від 02.10.2013р., в свою чергу, ні ким із сторін до цього часу у будь-який спосіб не оскаржений, повністю виконаний та недійсним у судовому порядку не визнаний. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Також, по справі встановлено, що оплата за цим договором здійснювалась у безготівковій формі (т.б. офіційно через банківську установу ) і будь-яка заборгованість відсутня.

Факт наявності пального, його отримання позивачем на естакаді наливу ПАТ Одеський НПЗ , транспортування його на належні позивачу АЗС №1 (Одеська області, м.Подільськ, вул.50 років Жовтня,275 ) і АЗС №2 (Одеська область, смт. Красні Окни, вул.Комарова ) та його подальша реалізація також ні ким із сторін (в т.ч. і відповідачем ) не оспорюється.

Таким чином, судом апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, що позивачем та його контрагентом (ТОВ ТД ОСОБА_5 ), в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови договору постачання від 02.10.2013р., який, як вже зазначалося вище, до цього часу недійсним або фіктивним в судовому порядку не визнаний, а відтак, останній, в силу ст.204 ЦК України, є правомірним.

До того ж, необхідно звернути увагу ще й на той факт, що вказаний вище договір постачання нафтопродуктів від 02.10.2013р. між цими самими сторонами раніше вже досліджувався Одеським апеляційним адміністративним судом (постанова від 11.06.2015р., залишена без змін ухвалою ВАС України від 26.01.2016р. ), т.б. він вже був предметом судового розгляду і цим договірним відносинам по справі №815/7052/14 було надано аналогічну правову оцінку та задоволено аналогічний позов ФОП ОСОБА_4

Згідно із ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні положення містяться і ч.2 ст.255 КАС України, відповідно до приписів якої, обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Що ж стосується посилань податкового органу, в обгрунтування своїх висновків про фіктивний характер господарських відносин між ФОП ОСОБА_4 і ТОВ ТД ОСОБА_5 на акт ДПІ Печерського району м. Києва від 16.05.2014р. №1394/26-55-22-13/38809821 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Торгівельний ОСОБА_5 (код ЄДРПОУ 38809821 ) щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.08.2013р. по 28.02.2014р. , то судова колегія вважає таку позицію відповідача помилковою та безпідставною, з огляду на наступне.

Так, на думку суду 2-ї інстанції, вказаний вище акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача взагалі не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій між цим контрагентом та позивачем, оскільки цим актом зафіксовано лише факт наявності певних перешкод для здійснення податкової перевірки органом ДПС, тобто первинна документація і реальність господарських операцій такого платника взагалі не були предметом перевірки.

Відсутність контрагента позивача за своєю юридичною адресою станом на момент звірки також, в свою чергу, не є належним доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Як вбачається з приписів діючого законодавства, належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Разом з тим, відповідного витягу з цього Реєстру з наявністю такого запису на момент укладення і виконання вказаних угод податковим органом не надано. Натомість, в матеріалах справи міститься витяг з ЄДР, який підтверджує, що ТОВ ТД ОСОБА_5 , як на момент укладення спірного договору постачання із позивачем, так і на момент його повного виконання, а також і по цей час, було зареєстровано в цьому Реєстрі, а також це товариство було і платником ПДВ, т.б. мало право на виписку податкових накладних, які, в свою чергу, є первинними бухгалтерськими і податковими документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції та є підставами для нарахування податкового кредиту.

Також, ще слід вказати й про те, що діючим законодавством на жодну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки податкового стану постачальника-продавця, відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та у залежність від стану податкового обліку його контрагента, а також від того, за рахунок яких саме ресурсів (власних або залучених ) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ж ДПІ на відсутність у контрагента позивача об'єктивної можливості для виконання спірного договору постачання в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як достатній доказ фіктивності спірної операції, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання робіт.

Отже, за таких обставин, висновок податкового органу про фіктивний характер спірних операцій позивача із ТОВ ТД ОСОБА_5 по виконанню договору постачання нафтопродуктів грунтується лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Крім того, ще необхідно зауважити й про те, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України (нікчемна угода ), має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, як встановлено з матеріалів справи, кримінальне провадження відносно ФОП ОСОБА_4 або посадових осіб ТОВ ТД ОСОБА_5 по факту укладення та реалізації спірного договору постачання нафтопродуктів від 02.10.2013р. до цього часу не порушувалося і відповідно, вироки суду по вказаним особам (або фактам) відсутні.

Стосовно ж наявної в матеріалах справи копії вироку Суворовського районного суду м.Одеси від 19.06.2017 року по справі №1-кп/523/583/17 на 92-х арк. (яка набрала законної сили згідно з ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21.07.2017р. ), згідно якого одного з керівників ТОВ Одеський НПЗ ОСОБА_8 було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.27, ч.2 ст.205; ч.3 ст.27, ч.3 ст.209; ч.3 ст.27, ч.3 ст.358; ч.3 ст.27, ст.358 КК України, затверджено угоду та призначено покарання з урахуванням ст.ст.75,76 КК України, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що обставини встановлені районним судом під час розгляду даної кримінальної справи стосуються виключно лише тільки злочинних дій саме цієї посадової особи ТОВ Одеський НПЗ і, в свою чергу, в даному випадку, жодним чином не спростовують реальності господарських операцій між позивачем і його контрагентом - ТОВ ТД ОСОБА_5 та відповідно, самі по собі ніяким чином не доводять порушення саме позивачкою (про яку в цьому вироку навіть не згадується ) вимог податкового законодавства під час формування свого податкового кредиту (валових витрат ).

Не була предметом дослідження по цьому кримінальному провадженню і первинна документація, яка складена у перевіряємий період на виконання спірної господарської операції між позивачем та ТОВ ТД ОСОБА_5 та відповідно, по ній не проводилися будь-які перевірки чи експертизи.

Далі, як вбачається зі спірного акту перевірки, позивачем ФОП ОСОБА_4, в порушення вимог пп.139.1.9. п.139.1 ст.139, п.177.4 ст.177 ПК України, до вартості документально підтверджених витрат на придбання (та перевезення ) у ТОВ Паливний альянс паливно-мастильних матеріалів нібито було неправомірно включено загальну суму 721441,05 грн. (в т.ч. за лютий 2014 року - 253257,72 грн., січень 2015 року - 468183,33 грн . ) та за період з 01.01.2014р. по 31.12.2015р., в порушення п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139, п.177.2, п.177.4, пп.177.5.3 п.177.5 ст.177 ПКУ, занижено податок на доходи фізичних осіб від провадження підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 251788,8 грн. (в т.ч за 2014р. на суму 102850,99 грн., 2015 р. - 148937,81 грн .).

Проте, апеляційний суд не може погодитися і з такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що 22.07.2014р. між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ Паливний альянс (код за СДРПОУ 38320280 ) було укладено договір №МО-167/07 постачання нафтопродуктів, а 08.12.2014р. - додаткову угоду №1.1, за умовами якого, постачальник у січні 2015 року автомобільним транспортом на умовах FСА франко-перевізник (Інкотермс-2010 ) поставив позивачу горючо-мастильні (бензин та дизпаливо ) матеріали на загальну суму 561 820 грн. (т.1 а.с.63-67 ).

На підтвердження реального здійснення цієї господарської операції та фактичного виконання умов вказаного вище Договору постачання пального №МО-167/07 від 22.07.2014р. позивачем було надано як перевіряючим, так і до суду 1-ї інстанції, наступні документи (докази): оригінал договору постачання від 22.07.2014р. (т.1 а.с.63 ), додаткову угоду №1.1 від 08.12.2014р. (т.1 ас.67 ) , рахунок №СФ-0000012 від 15.01.2015р. (т.1 а.с.69 ), виписки з журналу видачі довіреностей і журналу обліку, з відмітками про отримання нафтопродуктів безпосередньо ОСОБА_4 (т.1 а.с.72 ), банківські платіжні доручення №12 від 15.01.2014р. і №13 від 16.01.2015р. про безготівкове перерахування ФОП ОСОБА_4 через АТ ОСОБА_7 ОСОБА_3 коштів на р/рахунок ТОВ Паливний Альянс (т.1 а.с.70 ), видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, подорожній лист (т.1 а.с.68,73,74,77 ).

Одночасно, слід зазначити, що вказані вище первинні документи, на думку судової колегії, були оформлені належним чином, не містять дефектів та повністю відповідають вимогами ПК України та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України .

При цьому, слід звернути увагу й на те, що вищевказаний договір постачання нафтопродуктів №МО-167/07 від 22.07.2014р., в свою чергу, ні ким із сторін до цього часу у будь-який спосіб не оскаржений, повністю виконаний та недійсним у судовому порядку не визнаний. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Також, по справі встановлено, що оплата за цим договором здійснювалась у безготівковій формі (т.б. офіційно через банківську установу ) і будь-яка заборгованість відсутня.

Факт наявності пального, його отримання позивачем, транспортування його до належної позивачу АЗС №2 (Одеська область, смт. Красні Окни, вул.Комарова ) та його подальша реалізація також ні ким із сторін фактично не оспорюється.

Таким чином, судом апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, що позивачем та його контрагентом (ТОВ Паливний Альянс ), в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови договору постачання від 22.07.2014р., який, як вже зазначалося вище, до цього часу недійсним або фіктивним в судовому порядку не визнаний, а відтак, останній, в силу ст.204 ЦК України, є правомірним.

Що ж стосується посилань податкового органу, в обгрунтування своїх висновків про фіктивний характер господарських відносин між ФОП ОСОБА_4 і ТОВ Паливний Альянс на податкову інформацію, отриману від Центральної ОДПІ м.Харькова ГУ ДФС у Харківський області від 22.02.2016р. №343/20-30-22-03/38320280 щодо неможливості проведення зустрічної перевірки ТОВ Паливний Альянс по підтвердженню господарських відносин з постачальниками та покупцями, то судова колегія вважає таку позицію відповідача помилковою та безпідставною, з огляду на наступне.

Так, на думку суду 2-ї інстанції, вказана вище п/інформація про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача взагалі не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання спірних господарських операцій між цим контрагентом та позивачем, оскільки цією інформацією зафіксовано лише факт наявності певних перешкод для здійснення податкової перевірки цього платника, тобто первинна документація і реальність господарських операцій такого контрагента взагалі не були предметом перевірки.

Відсутність же даного контрагента позивача за своєю юридичною адресою станом на момент перевірки також, в свою чергу, не є належним доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом в момент їх укладення та виконання.

Як вбачається з приписів діючого законодавства, належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Разом з тим, відповідного витягу з цього Реєстру з наявністю такого запису на момент укладення і виконання вказаних угод податковим органом не надано. Натомість, в матеріалах справи міститься витяг з ЄДР, який підтверджує, що ТОВ Паливний Альянс , як на момент укладення спірного договору постачання із позивачем (т.б. станом на 22.07.2014р .), так і на момент його повного виконання (т.б. станом на 16.01.2015р .) було зареєстровано в цьому Реєстрі, а також це товариство було і платником ПДВ, т.б. мало право на виписку податкових накладних, які, в свою чергу, є підставами для нарахування податкового кредиту. І тільки 15.06.2016р. ТОВ Паливний Альянс було визнано банкрутом, а з 11.10.2016р. дане підприємство було ліквідовано згідно ухвали Господарського суду Харківської області по справі №922/834/16.

Також, ще раз слід вказати й про те, що діючим законодавством на жодну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки податкового стану постачальника-продавця, відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

До того ж, як вже зазначалося вище, діюче податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та не ставить його у залежність від стану податкового обліку його контрагента, а також від того, за рахунок яких саме ресурсів (власних або залучених ) здійснюється поставка товарів.

Таким чином, за вказаних обставин, висновок відповідача про не реальний характер спірної господарської операції позивача із ТОВ Паливний Альянс по виконанню договору постачання нафтопродуктів фактично грунтується лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Слід зазначити, що до аналогічних висновків дійшов апеляційний суд і при дослідженні спірних господарських відносин (договір про надання транспортних послуг від 27.05.2013р., т.1 а.с.107 ) між позивачем ФОП ОСОБА_4Д та ТОВ Сокар Транс , яким, в свою чергу, як податковий орган ні в своїх поясненнях та акті перевірки, так і суд 1-ї інстанції в своїй постанові, не тільки не надали будь-якої оцінки, а й навіть про них і не згадували.

І на останнє, з цього приводу судова колегія ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга , не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини людини (справи БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03 ), Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (заява №36985/97 ), Копеський проти Словаччини , ОСОБА_9 дер Мюсель проти Бельгії , ОСОБА_3 проти Франції , Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції ).

Окрім того, як слідує зі змісту спірного акту перевірки, ФОП ОСОБА_4, в порушення вимог п.1.2 ст.1. п.2.6 ст.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затв. постановою Правління НБУ від 15.12.04р. №637 ), нібито було несвоєчасно оприбутковано в Книгах обліку розрахункових операцій торгівельну виручку, а саме: у КОРО №3000201171Р/1, яка зареєстрована в ДПІ 31.12.2015р., торгівельна виручка за 30.12.2015 року в сумі 6238.40 грн. була оприбуткована - 31.12.2015 року; у КОРО №3000201173Р/1, яка зареєстрована в ДПІ 31.12.2015 року, торгівельні виручки за 30.12.2015 року - в сумі 22705,23 грн. та за 29.12.2015 року - у сумі 822,27 грн. були оприбутковані - 31.12.2015 року.

Тобто, на думку податкового органу, ФОП ОСОБА_4 за період з 29.12.2015 року по 31.12.2015 року без поважних причин було несвоєчасно оприбутковано у КОРО торгівельну виручку за 2 (два) дні на загальну суму 29 765,90 грн., за що, в свою чергу, на позивачку, згідно податкового повідомлення-рішення №0000781301 від 14.03.2017р., було застосовано штрафні (фінансові) санкції в 5-ти кратному розмірі, т.б. в сумі 148 829,5 грн. З такою позицією відповідача погодився і суд 1-ї інстанції.

Однак, разом з тим, суд апеляційної інстанції, враховуючи конкретні обставини, які склалися на момент 28-31 грудня 2015 року та уважно дослідивши і оцінивши надані сторонами докази, не може погодитися з вказаними вище висновками (та рішенням ) відповідача та вважає їх необґрунтованими, передчасними та такими, що порушують справедливий баланс між інтересами особи і суспільства, а також принципи рівності і пропорційності.

Так, у випадку проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є відображення повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та здійснення обліку зазначених готівкових коштів у КОРО. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність у вигляді штрафу (абз.3 ст.1 Указу Президента України №436/95 ).

Однак, при цьому, слід зазначити, що штраф за податкове правопорушення за своєю природою є адміністративно-господарською санкцією, яка застосовується за порушення правил здійснення господарської діяльності, а тому, сторона господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що нею вжито усіх залежних від неї заходів для недопущення правопорушення (ч.2 ст.218 ГК України ).

Отже, виходячи із загальних норм права, які регулюють питання відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності суб'єкта складу правопорушення, з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, слід враховувати, що обов'язковими доказами здійснення особою правопорушення є її вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та настанням негативних наслідків.

Судовою колегією з матеріалів справи та усних і письмових пояснень представника позивача встановлено конкретні обставини та причини несвоєчасного оприбуткування позивачкою торгівельної виручки в КОРО за період з 29.12.2015 року по 31.12.2015 року.

Так, по справі встановлено, що 28.12.2015р. ФОП ОСОБА_10 подала свої нові Книги ОРО на реєстрацію до Котовської ОДПІ, про що на її письмових заявах про реєстрацію КОРО міститься відповідна відмітка податкового органу та вх.№ (т.1 а.с.115-120 ).

Разом з тим, ці КОРО, в порушення приписів п.11 розділу 1 Порядку реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій , фактично були зареєстровані податковим органом та видані підприємцю лише тільки 31.12.2015р., тобто на 4-й робочий день з дня отримання заяви про реєстрацію, замість встановлених законодавством 2-х робочих днів.

Крім того, також необхідно звернути увагу й на те, що на титульному аркуші КОРО з АЗС №1 (у м.Котовську ) дата реєстрації цієї книги 31 .12.2015р. містить виправлення, зроблене працівником ОДПІ, в той час як дата, коли було розпочато КОРО зазначена 30 .12.2015 .

З матеріалів справи та пояснень представника позивача також встановлено, що АЗС №1 працювала без КОРО (яка з 28.12.2015р. по 31.12.2015р. знаходилася на реєстрації в ОДПІ ) з новим РРО - з 29.12.2015р., а АЗС №2 - з 30.12.2015р., і в ці дні підприємцем проводилися відповідні розрахунки з роздрукуванням фіскальних чеків, 2-звітів, переданням їх електронних копій до ОДПІ, а отримана готівка 30.12.2015р. здавалася до каси ПАТ Райффайзенбанк для зарахування на рахунок ФОП ОСОБА_4 Після ж реєстрації КОРО 31.12.2015р. Котовською ОДПІ усі отримані позивачкою 29 - 30 грудня 2015 року доходи одразу ж були в ній відображені (т.б. ніяких негативних наслідків не наступило і шкоди не спричинено ).

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини, судова колегія вважає, що у несвоєчасному оприбуткуванні торгівельної виручки в КОРО за 29-30 грудня 2015 року безпосередньої вини ФОП ОСОБА_4, як обов'язкової умови застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, не має, оскільки ці Книги ОРО у зазначений період знаходилися на реєстрації в податковому органі понад встановлені законодавством строки, а усі розрахунки в цей час проводилися відкрито та із застосуванням РРО, роздрукуванням фіскальних чеків та звітів (електронні копії яких були своєчасно передані до ОДПІ ), а отримана готівка в кінці дня здавалась до каси ПАТ Райффайзенбанк Аваль .

До того ж, слід зауважити, що вказані обставини та всі дії позивачки у вказаний період часу, на думку суду, свідчать про відсутність у останньої мети взагалі уникнути оподаткування шляхом не оприбуткування (приховування) торгівельної виручки у спірний період.

Також, одночасно судова колегія вважає за необхідне звернути увагу ще й на той факт, що це оскаржуване податкового повідомлення-рішення №0000781301 від 1 4 .03.2017р. (т.1 а.с.26 ) містить суттєві неточності та помилки, з чим, до речі погодився і представник відповідача.

Так, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії цього податкового повідомлення-рішення (яке надійшло на адресу позивача ), в ньому зазначено прописом суму штрафних (фінансових) санкцій як 72 989,95 грн., а цифрами вказано - 148 829,5 грн., тобто не зрозуміло яку ж саме суму штрафних санкцій необхідно сплатити платнику податків. Також неможливо точно розібрати та встановити й конкретну дату його винесення (т.б. 14 .03.2017р. чи 17 .03.2017р .).

Отже, за таких обставин, дане рішення податкового органу не в повній мірі відповідає вимогам ст.58 ПК України та фактично не може бути виконано, а виправити вказані в ньому недоліки чи помилки можливо лише шляхом його скасування відповідачем.

Далі, стосовно наступного податкового повідомлення-рішення №0000791301 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 1 грн., апеляційний суд зазначає наступне.

Так, як встановлено матеріалами справи, в ході спірної перевірки ревізорами було виявлено факти того, що ФОП ОСОБА_4 на протязі 2014-2015р.р. нібито не проводить через РРО розрахунки на повну суму покупки, а саме, розрахунки за паливо з використанням талонів проводяться через реєстратори розрахункових операцій, але при цьому проводиться лише літраж , а в сумі розрахунків зазначається - 0 грн., чим, на думку податкового органу, нею порушено вимоги п.1 ст.3 Закону №265/95-ВР.

Проте, судова колегія, уважно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та вивчивши всі обставини цих виявлених фактів, не може погодитися з вказаною позицією відповідача, з огляду на наступне.

Так, дійсно, відповідно до змісту положень п.1 ст.3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995р. №265/95-ВР, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо ) при продажу товарів (наданні послуг ) і послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги ) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Як встановлено колегією суддів, ФОП ОСОБА_4 здійснює продаж талонів юридичним особам та підприємцям за номіналом, при цьому, усі розрахунки за придбані талони здійснюються шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_4 В подальшому (т.б. через деякий час ), покупці, які таким чином придбали талони на пальне, надають ці талони на АЗС для отримання вже сплачених нафтопродуктів (т.б. бензину чи дизпалива ).

Таким чином, у даному випадку, ці талони фактично не є засобом платежу за отримане пальне, оскільки оплата цих нафтопродуктів вже була здійснена раніше у безготівковій формі.

Крім того, слід звернути увагу й приписи п.10.3.3.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України , зі змісту яких видно, що заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою №17-НП.

До того ж, слід зазначити й про те, що жоден нормативний акт, який регулює ці спірні взаємовідносини, не містить конкретної вимоги про зазначення у фіскальному чеку РРО вартості фактично раніше придбаних (оплачених) нафтопродуктів на день їх фактичної передачі за талоном покупцю або його представнику.

Отже, за таких обставин, повна сума покупки отриманих по талонам нафтопродуктів (які раніше вже були оплачені у безготівковій формі ) на день їх фактичної передачі дійсно становить 0 гривень, що, в свою чергу, цілком правомірно і було зазначено у фіскальних чеках АЗС позивача.

Далі, що стосується висновків податкового органу про несвоєчасне подання (т.б. з прострочкою на 3 доби ) ФОП ОСОБА_4 до ОДПІ декларацій з акцизного податку за січень 2015 року, т.б. порушення позивачкою вимог п.п.223.1,223.2 ст.223 ПКУ, за яке до останньої ППР №0000831301 від 14.03.2017р. було застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 170 грн., то на думку судової колегії і ці висновки відповідача є необґрунтованими і не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, дійсно у січні 2015 року вперше було введено акцизний податок з роздрібної торгівлі пальним, декларації по якому було необхідно подавати до 20.02.2015р. Однак, у комп'ютерних програмах, за допомогою яких можливе подання податкової звітності в електронній формі, на той час ще не було відповідних форм для звітності за цим податком. Єдиним шляхом подання цієї звітності за січень 2015 року була паперова форма, якою, в свою чергу, в даному випадку, і скористалася позивачка.

Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, спірні декларації №1500000953 з акцизного податку за січень 2015 року фактично були подані ФОП ОСОБА_4 в паперовому вигляді до Котовської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області - 19.02.2015р. (щодо АЗС у м. Котовську ) та 20.02.2015р. (щодо АЗС у смт.Красні Окни ), про що на других екземплярах платника стоїть відповідна відмітка (штамп) Котовської ОДПІ (т.1 а.с.139,141 ).

Чому та з яких саме підстав Котовською ОДПІ було зареєстровано вказані вище декларації тільки 23.02.2015р., представники відповідача пояснити суду 2-ї інстанції так і не змогли. Не було надано будь-якої правової оцінки цим фактам і судом 1-ї інстанції в оскаржуваній постанові.

Що стосується інших оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату недоїмки, то останні фактично є похідними від зазначених вище спірних рішень відповідача, які вище по тексту вже визнані судом 2-ї інстанції протиправними, а тому враховуючи цей факт, усі інші оскаржувані рішення податкового органу також підлягають скасуванню, як неправомірні.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Отже, за вказаних обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, з урахуванням ч.2 ст.11 КАС України та, діючи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.202 КАС України, вважає за необхідне скасувати постанову окружного суду та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,254 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - задовольнити повністю.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 14.03.2017 року:

- №0000711301 - про збільшення ФОП ОСОБА_4 суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 377683,2 грн.;

- №0000811301 - про збільшення ФОП ОСОБА_4 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 383863,5 грн.;

- №0000801301 - про збільшення ФОП ОСОБА_4 суми від'ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного періоду з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів на суму 9798 грн.;

- №0000841301 - про збільшення ФОП ОСОБА_4 суми грошового зобов'язання з військового збору на загальну суму 14 077,11 грн.;

- №0000821301 - про збільшення ФОП ОСОБА_4 суми грошового зобов'язання за акцизним податком з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на загальну суму 21 255,58 грн.;

- №0000831301 - про застосування до ФОП ОСОБА_4 штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у розмірі 170 грн.;

- №0000791301 - про застосування до ФОП ОСОБА_4 штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 1 грн.

- №0000781301 - про застосування до ФОП ОСОБА_4 штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг на суму 148 829,5 грн.

- вимогу про сплату боргу №0000691301 від 14.03.2017 року в сумі 62657,55 грн.;

- рішення №0000701301 від 14.03.2017 року - про застосування до ФОП ОСОБА_4 штрафних санкцій в сумі 11487,68 грн. за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.О. Димерлій

ОСОБА_9