Рішення

від 04.12.2017 по справі 567/408/16-ц

ОСТРОЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 567/408/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2017 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

секретар - Стаднікова А.Г.

з участю представника позивача-відповідача Загребельного В.В.

представника відповідача-позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Острозького споживчого товариства до ОСОБА_3 про стягнення основного боргу та пені за договором оренди основних засобів та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до Острозького споживчого товариства про визнання недійсним договору оренди основних засобів №20 від 04 лютого 2013 року

встановив:

в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення основного боргу та пені за договором оренди основних засобів звернулось Острозьке споживче товариство.

В обґрунтування позову зазначає, що 04 лютого 2013 року між Острозьким споживчим товариством, як орендодавцем та ОСОБА_3 (орендарем) був укладений договір оренди №20 основних засобів.

Відповідно до п.1.1 даного договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно, а саме частину торгової площі магазину с.Оженин, загальною площею 63 кв.м. (згідно з актом приймання-передачі майна, що є невід'ємною частиною даного договору), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п.3.1 договору останній діє з 04 лютого 2013 року до 31 грудня 2015 р. Якщо орендар користується орендованим майном після закінчення строку договору, у разі відсутності заперечень зі сторони орендодавця, договір вважається укладеним на невизначений термін і кожна із сторін даного договору має право відмовитись від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць (п.3.2 Договору).

Вказує, що після закінчення строку дії договору, відповідач продовжувала користуватись орендованим майном, а орендодавець в свою чергу не заперечував проти використання орендованого майна. Окрім того, від відповідача не надходило жодної заяви про припинення договору.

Відтак, позивач вважає, що договір є продовженим і укладений на невизначений строк.

Відповідно до п.4.1 договору орендна плата за основні засоби, що орендуються, становить 800 грн. за місяць, в т.ч. ПДВ.

Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед не пізніше 05 (п'ятого) числа кожного місяця (п.4.2 Договору).

Відповідно до п.5.4.2 договору орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.

Проте, всупереч умовам договору, відповідач не здійснила орендних платежів за листопад-грудень 2015 р., січень-квітень 2016 р. на загальну суму 4800 грн., виходячи з розрахунку 800 грн. х 6 місяців.

Відповідно до ст.526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.1 ч.1 ст.611 ЦК).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (ч.1 ст.624 ЦК).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК).

Відповідно до п.7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених договором оренди, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України і даним договором.

За порушення терміну перерахування коштів, встановлених п.4.2., п.4.5, п.5.4.12 орендар сплачує орендодавцеві пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня (п.7.2 Договору).

Відповідно до наданого розрахунку розмір пені за договором становить 555,47 грн. (165,87 грн. +136,94 грн. + 107,05 грн. +77,15 грн. + 49,18 грн. + 19,28 грн.) На підставі викладеного,просить стягнути з ОСОБА_3 на користь Острозького споживчого товариства (р/р 260063016862 в Острозьке ТВ БВ "Ощадбанк", МФО 333368, код 31299263) суму основного боргу в розмірі 4800 грн., пеню в розмірі 555,47 грн., а всього 5 355,47 грн.

В подальшому, позивач подав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог вказуючи на те, що в позовній заяві вимога про стягнення орендної плати стосувалась періоду листопад-грудень 2015р., січень-квітень 2016 р. на загальну суму 4800 грн. (800 грн. х 6 місяців).

Відповідно до п.4.1 договору орендна плата за основні засоби, що орендуються, становить 800 (вісімсот грн. 00 коп.) грн. за місяць, в т.ч. ПДВ.

Вказує, що відповідач заборгувала орендну плату також за травень 2016 року в розмірі 800 грн., відтак, заборгованість відповідача по сплаті орендної плати за листопад- грудень 2015 р., січень-травень 2016р. становить 5600 грн. (800 грн. х 7 місяців).

Відповідно до п.7.2 договору оренди №20 основних засобів від 04 лютого 2013р. за порушення терміну перерахування коштів, встановлених п.4.2, п.4.5, п.5.4.12 орендар сплачує орендодавцю пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в періоду, за який нараховується пеня, згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та 365 процентів річних з простроченої суми відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись на те, що оскільки сторони договору передбачили інший розмір процентів, а саме 365 процентів річних, то слід застосовувати саме договірний розмір процентів.

Загальний розмір заборгованості по сплаті 365 процентів річних за період листопад- грудень 2015, січень-травень 2016 р. становить 5 480,00 грн. (1512,00 грн. + 1272,00 грн. + 1024,00 грн. + 776,00 грн. + 544,00 грн. + 296,00 грн. + 56,00 грн.)

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з ОСОБА_3 на користь Острозького споживчого товариства (р/р 260063016862 в Острозьке ТВ БВ "Ощадбанк", МФО 333368, код 31299263) суму основного боргу в розмірі 5600,00 грн., пеню в розмірі 555,47 грн., проценти в розмірі 5 480,00 грн., а всього 11 635,47 грн. а також покласти на відповідача судові витрати.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 позов не визнала, та з метою захисту своїх прав та інтересів, звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до Острозького споживчого товариства про визнання недійсним договору оренди основних засобів №20 від 04.02.2013 року.

В зустрічному позові зазначає, що ознайомившись із письмовими доказами, доданими до позовної заяви, а саме: договором оренди основних засобів № 20 від 04 лютого 2013 року, актом приймання-передачі до договору оренди основних засобів від 04 лютого 2013 року, а також правочином про внесення до договору оренди основних засобів, вказує, що в цих документах міститься не її підпис.

Договору оренди основних засобів № 20 від 04 лютого 2013 року, на які посилається позивач, вона не укладала і не підписувала, оригіналу примірника вказаного договору в неї немає, хоча відповідно до п. 9.1. договору кожній стороні видається по одному примірнику договору.

Про існування вказаного договору ОСОБА_3 дізналась лише отримавши копію позовної заяви з відповідними додатками.

Відповідно до п. 2, 4 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти - правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівля або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальної посвідченню.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Посилається на те, що у зв'язку з тим, що вона не підписувала договір оренди основних засобів № 20 від 04 лютого 2013 року, а також акт приймання передачі майна, з його умовами ознайомлена не була, примірник договору їй не вручався, а тому укладення вказаного договору не могли та не можуть відповідати її внутрішній волі, так як, вона не бажала настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому просить

визнати недійсним договір оренди основних засобів № 20 від 04 лютого 2013 року. Судові витрати по розгляду справи покласти на відповідача за зустрічним позовом.

В судовому засіданні представник позивача-відповідача Загребельний В.В. первісний позов підтримав в повному об'ємі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, зустрічний позов не визнав.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні первісний позов не визнала, зустрічний позов підтримала.

Пояснила, що вона 6 років вже не є підприємцем та не здійснює підприємницьку діяльність. Зазначила, що договір оренди приміщення магазину з Острозьким споживчим товариством укладала в 2010 році. Вказує, що перестала використовувати орендну площу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що в с. Оженин ще в 2012 році. Зазначає, що договір оренди основних засобів №20 від 2013 року не підписувала та майно - частину торгової площі магазину в АДРЕСА_1 Острозького району, не використовувала, витрати за орендну плату та по комунальних платежах не сплачувала. Вказує, що не знає чи використовував орендовану площу її чоловік. Пояснює, що вона сплачувала орендну плату лише за касовими ордерами. Рахунки для сплати орендної плати через банк вона не отримувала і в 2015 році нічого не сплачувала. Зазначає, що гр.ОСОБА_4 в неї не працювала, сусідів по торговій площі не було. Зазначає, що ніякої орендної плати вона не вносила, звідки проплати за 2015 рік на її ім'я не знає. Проплата по договору за користування приміщенням відбувалася за 2010, 2011 роки та частково за 2012, перший рік вона особисто приносила орендну плату та проплати записувалися в зошит. Рахунки для оплат їй не надавали.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що з червня 2010 по лютий 2016 ОСОБА_3 була орендарем приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" в с. Оженин, яке належало Острозькому споживчому товариству. Вказує, що орендну плату вона вносила невчасно, яка спочатку складала 1000 грн., а в 2015 році орендна плата була збільшена, так як був введений податок на нерухомість. З кінці 2015 року ОСОБА_3 взагалі перестала платити орендну плату. В лютому місяці 2016 ОСОБА_3 виїхала з орендованого приміщення, не погасивши орендну плату і не розірвавши договір оренди. Зазначає, що він підписував договір №20 за 2013 рік і віддав спеціалісту для передачі орендарю. До 2015 року гроші вносились в касу і виписувались видаткові касові ордери, тому він бачив як поружжя ОСОБА_3 приносили гроші в касу, а після 2015 орендна плата перераховувалася через банк, бо був ввведений інший порядок.

Зазначає, що ОСОБА_3 бачив в магазині в с.Оженин тільки на початку укладення договору оренди в 2010 році. Зазначив, що договір оренди має кожного року переукладатись, однак пояснити чому договір оренди з ОСОБА_3 переукладався тільки в 2015 році не зміг. В договорі за 2013 рік передбачено строк його дії до 2015 року. В договорі за 2010 рік визначено що він діє до 31.12.2010 року, пояснити де договори за 2011-2012 роки не зміг.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона працює бухгалтером в Острозькому споживчому товаристві з серпня 2013 року. Зазначила, що з ОСОБА_3 був укладений договір оренди на частину приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1, де орендарями також були ОСОБА_7, ОСОБА_8 Зазначила, що по зазначеному орендному договору з серпня 2013 року орендну плату сплачувала не сама ОСОБА_3, а завжди гроші в касу приносив її продавець, після чого ОСОБА_6 виписувала ордер і квитанцію для продавця. Вказує, що орендна плата вносилась ОСОБА_3 несвоєчасно. Зазначає, що ОСОБА_3 вона ніколи не бачила. З березня 2015 року вона робила зміни до договору про збільшення орендної плати з 750 до 800 грн. і їй принесли продавці підписаний від імені ОСОБА_3 договір. Зазначає, що з того часу скільки вона працює ніякі договори з ОСОБА_3 не укладалися. Зазначає, що без попередження в лютому чи березні 2015 році ОСОБА_3 виїхали з орендованої площі. Зазначає, що договір оренди укладений ОСОБА_3 від 2013 року зберігається у них.

Свідок ОСОБА_9 зазначила, що вона працює в Острозькому споживчому товаристві. Їй відомо, що в 2010 році в Острозьке споживче товариство звернулася ОСОБА_3 з проханням передати в оренду приміщення магазину в с. Оженин. Зазначає, що з ОСОБА_3 було укладено кілька договорів оренди, інших деталей не пам'ятає.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що в 2010 році вона почала працювати продавцем в магазині, який орендувала ОСОБА_3, що в с.Оженин. Вказує, що трудовий договір з нею не укладався. Зазначає, що працювала в даному магазині до 2012 року, після чого на її місце прийшла ОСОБА_4, яка пропрацювала в даному магазині близько 3 років, як їй відомо з її слів.

Для повного з'ясування обставин справи судом неодноразово викликалася свідок ОСОБА_4 для дачі пояснень в судовому засіданні, однак остання в судове засідання не з'явилась, сторони на її виклику не наполягали, а тому суд прийшов до висновку про можливість здійснювати з'ясування обставин справи на підставі досліджених в судовому засіданні доказів.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено наступні обставини.

Згідно наданої позивачем копії договору, 04 лютого 2013 року між Острозьким споживчим товариством, як орендодавцем та ОСОБА_3 (орендарем) був укладений договір оренди №20 основних засобів.

Відповідно до п.1.1 даного договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно, а саме частину торгової площі магазину с. Оженин, загальною площею 63 кв.м. (згідно з актом приймання-передачі майна, що є невід'ємною частиною даного договору), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п.3.1 договору останній діє з 04 лютого 2013 року до 31 грудня 2015 р. Якщо орендар користується орендованим майном після закінчення строку договору, у разі відсутності заперечень зі сторони Орендодавця, Договір вважається укладеним на невизначений термін і кожна із сторін даного договору має право відмовитись від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць (п.3.2 Договору) (а.с.5-6).

Згідно наданої позивачем копії договору, 01.06.2010 року між Острозьким споживчим товариством, як орендодавцем та ОСОБА_3 (орендарем) був укладений договір оренди №35 основних засобів.

Відповідно до п.1.1 даного договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно, а саме частину торгової площі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" с.Оженин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п.3.1 договору останній діє з 01.06.2010 року до 31 грудня 2010р. Якщо орендар користується орендованим майном після закінчення строку договору, у разі відсутності заперечень зі сторони Орендодавця, Договір вважається укладеним на невизначений термін і кожна із сторін даного договору має право відмовитись від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць (п.3.2 Договору) (а.с.131-132).

Згідно акту приймання-пердачі до договору оренди основних засобів від 04.02.2013 р. Острозьке споживче товариство передало, а ОСОБА_3 прийняла відповідно до умов договору оренди основних засобів від 04.02.1013 року частину приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7).

Згідно копії правочину про внесення змін до договору оренди основних засобів, Острозьке споживче товариство та орендар ОСОБА_3 вирішили внести зміни в п.4.1 договору, а саме: з 01.03.2015р. орендна плата за основні засоби, що орендуються становить 800 грн. (а.с.8)

На всіх із зазначених документів в графі "орендар" зазначено "ОСОБА_3." та наявний підпис.

Згідно виписок за період з 01.11.15р. по 05.05.2016р. вбачається, що відомості про оплату ОСОБА_3 орендної плати та комунальних послуг за електроенергію та водопостачання орендованого приміщення, відсутні (а.с.17-47).

Згідно прибуткових касових ордерів за період з 23.04.2013 по 27.10.2014, платіжних доручень від 09.11.2015, 03.09.2015, ОСОБА_3 було сплачено орендну оплату Острозькому споживчому товариству.

Одночасно, з висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи від 10.05.2017 року №1.1-89/17 встановлено, що підпис від імені орендаря в особі ОСОБА_3 в графі "Орендар" в договорі оренди основних засобів №20 від 04.02.2013 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. Підпис від імені орендаря в особі ОСОБА_3 в графі "від орендаря основні засоби, обладнання і інвентар прийняв:" в акті приймання-пердачі до договору оренди основних засобів від 04.02.2013 року - виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою (а.с.170-183).

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" судам роз"яснено, що висновок експерта може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу" .

Як вбачається з матеріалів справи, висновок №1.1-89/17 від 10.05.2017 року складено експертом, який має вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчої експертизи (свідоцтво №7491, видане ЕКК МВС України 18.03.2006 року), та складено у відповідності до вимог п. 3 ст. 147 ЦПК України .

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає за необхідне покласти в основу рішення вказаний висновок експерта №1.1-89/17, оскільки даний висновок є чітким, обґрунтованим та ретельним, проведений з використанням об'єкту дослідження, вільних та експериментальних зразків підпису ОСОБА_3, при цьому судом також враховано, що в судовому засіданні стороною позивача взагалі не було підтверджено за яких обставин, де і коли ОСОБА_3 було підписано оспорюваний правочин.

Згідно ст.203 ЦК України , зміст правочину не може суперечити цьому кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

За загальним правилом, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (ч.2 ст.207 ЦК України).

Відповідно до п.2,4 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти - правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівля або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальної посвідченню.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підписання договору оренди безпосередньо сторонами є основною і обов'язковою умовою його вчинення. Якщо експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, це є підставою для визнання договору недійсним за ст.ст. 203 , 215 ЦК України як такого, що вчинений поза волею учасника правочину.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, встановивши, що спірний договір, який за формою та змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна зі сторін його не підписувала, суд має виходити з того, що такий договір є вчинений. У цьому випадку п. 8 Постанови Пленуму Верхового суду України № 9 від 06.11. 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" про не вчинення договору чи не укладення - не застосовується. Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним за ст. 203, 215 Цивільного кодексу України - підписання договору особою, яка не має на це повноваження та відсутність волевиявлення власника, якщо власник в подальшому не схвалив такого правочину.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 оспорюваний договір не підписувала, об'єкт оренди їй не передавався, акт прийому - передачі нею не підписувався, що свідчить по відсутність волевиявлення ОСОБА_3, як учасника правочину, та наявність підстав для визнання договору недійсним відповідно до положень ст.ст. 203 , 215 ЦК України .

Окрім того, зважаючи на викладене та той факт, що інші надані позивачем докази на підтвердження свої вимог про укладення вказаного договору та посилання на здійснення ОСОБА_3 оплати орендної плати на його виконання (прибуткових касових ордерів), суд не приймає до уваги як належні, оскільки вони не містять підпису відповідача, а показами працівників Острозького СТ, допитаних як свідків, факт передачі коштів саме ОСОБА_3 не доведено.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Частиною 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання недійсними договорів, судам слід здійснювати розмежування понять неукладеного, дійсного, недійсного (оспорюваного чи нікчемного) договору, враховувати те, що недійсним може бути визнаний лише укладений договір, а недодержання сторонами вимог щодо форми правочину чи порядку його укладення не може бути підставою для оспорювання такого правочину в судовому порядку, оскільки в силу закону такий правочин вважатиметься або неукладеним, або нікчемним.

Згідно з положеннями Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначення договору як неукладеного може бути на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. До того ж позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; у такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

Таким чином, за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей).

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 06 листопада 2009 року "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз"яснив, що порушення закону щодо укладення правочину в письмовій формі, є підставою для визнання його недійсним, коли це прямо передбачено законом.

Враховуючи, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та доказів, які б спростовували висновок експерта, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісного позову щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача основного боргу та пені за договором оренди основних засобів та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання договору оренди основних засобів №20 від 04 лютого 2013 року, недійсним.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд виходить з того, що ч. 1 ст. 88 ЦПК України визначено, що стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до ст. 79 ЦПК України одними з видів судових витрат є витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи.

У відповідності до ст.88 ЦПК України з врахуванням відмови в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову в повному обсязі, з Острозького споживчого товариства на користь ОСОБА_3 слід стягнути судові витрати у розмірі 551 грн. 20 коп. судового збору при зверненні із зустрічним позовом та 900 грн. 48 коп. витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи.

Керуючись ст.ст. 10 , 11 , 60 , 179 , 212-215 , 361-365 ЦПК України , 202-203, 207-208,215,236 ЦК України, суд

вирішив:

в задоволенні позову Острозького споживчого товариства до ОСОБА_3 про стягнення основного боргу та пені за договором оренди основних засобів відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до Острозького споживчого товариства про визнання недійсним договору оренди основних засобів №20 від 04 лютого 2013 року задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди основних засобів №20 укладений між Острозьким споживчим товариством та ОСОБА_3 04 лютого 2013 року.

Стягнути з Острозького споживчого товариства на користь ОСОБА_3 900 (дев'ятсот) грн. 48 коп. витрат на проведення судово-почеркознавчої експертизи та 551 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Острозький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Сторони, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.