Постанова

від 01.12.2017 по справі п/811/1744/17

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2017 року м. Кропивницький Справа № П/811/1744/17

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - фермерського господарства "Лада-Центр", про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії -,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (надалі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона є засновником та головою ФГ "Лада-Центр", має право на земельну частку (пай) земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у користуванні ФГ "Лада-Центр" на підставі договору оренди землі від 20.08.2013 року, відносно земельної ділянки з кадастровим №3521755100:02:000:9058 для ведення фермерського господарства, загальною площею 66,1715 га ріллі, на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області. Відповідно до протоколу загальних зборів ФГ "Лада-Центр" №3 від 09.08.2017 року вирішено розпаювати земельну ділянку, яка ввійшла до складу статутного фонду фермерського господарства, між його членами, в межах середнього розміру земельних ділянок (паїв) колишніх КСП на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району. Позивачка, як голова ФГ "Лада Центр", 05.09.2017 року подала до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області погодження щодо вилучення земельної ділянки для розпаювання за рахунок земель, що перебувають у користуванні ФГ "Лада-Центр", та передачі їх безоплатно у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва голові ФГ та його членам. 05.09.2017 року позивачка звернулася до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель ФГ "Лада-Центр" у розмірі земельної частки (паю). Листом відповідача від 05.10.2017 року №Б-18156/0-12910/0/6-17 їй повідомлено про відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою через те, що подана заява не відповідає вимогам ст.118 ЗК України, а саме: вид цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві не відповідає видам цільового призначення, вказаним у ч.6 ст.118 ЗК України. Позивачка, вважаючи вказані дії відповідача незаконними, наполягаючи на тому, що нею виконано всі вимоги, передбачені законодавством для отримання такого дозволу, просить суд:

- визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель ФГ "Лада-Центр" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області, викладену в листі від 05.10.2017 року за № Б-18156/0-12910/0/6-17;

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель ФГ "Лада-Центр" у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області розміром 4,29 га.

Ухвалою суду від 23.10.2017 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено фермерське господарство "Лада-Центр" (надалі - ФГ "Лада-Центр").

Представник відповідача у письмових запереченнях позов не визнала. Посилаючись на те, що позивачка не дотрималася усіх вимог законодавства для надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою, не набула права "правомірного очікування", яке б підлягало судовому захисту, просила суд у задоволенні її позову відмовити.

У судове засідання сторони та третя особа, будучи належним чином повідомленими про його дату, час та місце, не прибули. Позивачка подала до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Відповідач та третя особа про причини неявки до суду своїх представників не повідомили.

Відповідно до частин 4, 6 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За визначенням, наведеним у пункті 10 частини 1 статті 3 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 за договором оренди землі від 20.08.2013 року, укладеним з Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області, отримала в користування строком на 10 років із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 66,1715 га, яка знаходиться на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області, для ведення фермерського господарства (а.с. 15 - 18).

Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових права на нерухоме майно 20.08.2013 за №2173091.

Отримавши земельну ділянку в оренду, ОСОБА_1 створила фермерське господарство "Лада-Центр", яке з 28.08.2013 року зареєстроване як юридична особа. Засновником і головою цього фермерське господарство стала ОСОБА_1 (а.с. 59-64).

Загальними зборами членів ФГ "Лада-Центр" 09.08.2017 року прийнято рішення про розпаювання земельної ділянки, переданої йому у користування для ведення фермерського господарства, за кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 66,1715 га між членами фермерського господарства відповідно до середнього розміру земельних часток (паїв) колишніх КСП на території Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області, який склав 4,29 га (а.с. 14, 27).

ОСОБА_1 05.09.2017 року звернулася до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,29 га, у тому числі 4,29 га ріллі, як члену фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває в оренді ФГ "Лада-Центр" загальною площею 66,1715 га, за кадастровим номером НОМЕР_1, на території Добровеличківської селищної ради (за межами населеного пункту) Добровеличківського району Кіровоградської області. До заяви позивачка додала копії паспорта та картки фізичної особи-платника податків, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки. Вказана заява зареєстрована ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 05.09.2017 року за №ЗВГ-СП (а.с. 11, 12).

Листом №Б-18156/0-12910/0/6-17 від 05.10.2017 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення заяви, посилаючись на те, що вона не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме вид цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві не відповідає видам цільового призначення земельних ділянок, вказаним у частині 6 статті 118 Земельного кодексу України (а.с. 13).

Не погодившись з цією відповіддю, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи вказаний спір, суд виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.

Згідно з цим Положенням Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пп.13 п.4 Положення).

Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Як установлено судом, позивачка звернулася до відповідача, будучи зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, а саме частини земельної ділянки, яка раніше передана їй же в користування (оренду) для ведення фермерського господарства. При цьому, у клопотанні зазначила цільове призначення бажаної до відведення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Однак у переліку варіантів цільового призначення земельних ділянок, які передаються громадянам в порядку безоплатної приватизації, визначеному у статті 121 ЗК України, не передбачена передача безоплатно у власність громадянам земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За правилами частин 1, 2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Главою 5 Земельного кодексу України (статті 22 - 37) визначено правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306, затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, яка визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Згідно з цією Класифікацією землі, які за категорією відносяться до земель сільськогосподарського призначення, за цільовим призначенням поділяються на підрозділи: код 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; код 01.02 - для ведення фермерського господарства; код 01.03 - для ведення особистого селянського господарства; код 01.05 - для індивідуального садівництва та інші.

Отже, ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення фермерського господарства - це різні види цільового використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель.

Правовий режим земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначається статтею 31 ЗК України, відповідно до частини 1 якої встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Згідно зі статтею 32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про фермерське господарство" при створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 цього Закону передбачено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Суд вважає, що позивачка як член фермерського господарства, за умови якщо вона раніше не набула права на земельну частку (пай), має право на одержання безоплатно у приватну власність земельної ділянки шляхом поділу земельної ділянки державної власності, раніше наданої фермерському господарству у користування для ведення фермерського господарства, у межах норми, передбаченої п. "а" ч.1 ст.121 ЗК України - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території відповідної ради, де знаходиться фермерське господарство. Така земельна ділянка може надаватися лише відповідно до визначеного цільового призначення - для ведення фермерського господарства.

Між тим, позивачка зазначила інше цільове призначення бажаної до відведення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що суперечить ч.6 ст.118, ч.1 ст.121 ЗК України.

Суд зазначає, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

При цьому абзац 2 частини 5 статті 20 ЗК України встановлює обов'язок власників та користувачів використовувати землі сільськогосподарського призначення виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Землі, що відводяться для фермерського господарства, та землі, що відводяться для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, мають різний правовий режим, що підтверджується положеннями статті 121 ЗК України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Такі висновки узгоджується з правовою позицією, висловленою Судовими палатами у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 08.04.2015 року у справі №6-32цс15, яку суд повинен враховувати відповідно до ч.2 ст.161 КАС України.

Також аналіз зазначених норм Земельного кодексу України дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

Виходячи з принципу щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний Кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких рішень (стаття 21 ЗК України).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного чинним законодавством.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 05.03.2013 року (справа №21-417а12), від 08.04.2015 року (справа№6-32цс15), які в силу вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковими для врахування судами при застосуванні відповідних норм матеріального права.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

В силу положень частини 5 статті 20 ЗК України порядок зміни виду використання земельної ділянки, яка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, не може самостійно визначатись її користувачем. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання.

Отже, оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, що передана у користування фермерському господарству, має цільове призначення "для ведення фермерського господарства" (а.с. 65 - 66), тому при передачі її (її частини) у власність членам господарства цільове призначення такої земельної ділянки не може змінюватися на інше.

Клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в межах норм, встановлених для безоплатної передачі у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, суперечить вимогам абз.2 ч.5 ст.20, ч.1 ст.121 ЗК України.

Відтак, відповідач правомірно відмовив позивачці у задоволенні її клопотання, позаяк нею висловлено бажання отримати безоплатно у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за таким видом використання (ведення товарного сільськогосподарського виробництва), який не передбачений у ч.6 ст.118 ЗК України.

Щодо того, що частина 7 статті 118 ЗК України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (як-то невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), суд зазначає, що з цих підстав приймається рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за клопотаннями, які подані з додержанням вимог частини 6 статті 118 ЗК щодо їх форми та змісту.

Подане ОСОБА_1 клопотання таким вимогам не відповідало, оскільки обраний нею вид цільового призначення та намір використання земельної ділянки не передбачені цією нормою.

У ході розгляду справи доведено правомірність прийнятого відповідачем рішення та установлено, що він при цьому діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, порушень прав позивачки не вчиняв. Натомість позивачка не дотримались порядку набуття права власності на земельну ділянку. Тому у задоволенні її позову слід відмовити.

Оскільки позивачці відмовлено у задоволенні її позовних вимог, тому підстави для присудження їй здійсненних нею судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання її копії апеляційної скарги, з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш