Рішення

від 28.11.2017 по справі 910/19575/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017Справа №910/19575/17 За позовом Публічного акціонерного товариства Київенерго

до Державного підприємства Український науково-дослідний і проектний інститут харчової промисловості

про стягнення 117 360,95 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача Кирищук В.П. (дов. №17071912 від 19.07.2017);

від відповідача не з'явився.

встановив :

07.11.2017 Публічне акціонерне товариство Київенерго звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Український науково-дослідний і проектний інститут харчової промисловості про стягнення 117 360,95 грн., з яких: 107 151,34 грн. сума основного боргу, 9434,20 грн. - пеня та 775,41 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати вартості спожитої електричної енергії згідно умов договору №6437 про постачання електричної енергії від 12.02.2004 та умов Угоди від 04.04.2017 №84-17-е про реструктуризацію заборгованості за активну електричну енергію за договором №6437 від 12.02.2004 на постачання електричної енергії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2017 порушено провадження по справі №910/19575/17, розгляд справи призначено на 28.11.2017.

28.11.2017 представник позивача через загальний відділ діловодства суду подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача прибув у судове засідання 28.11.2017 та надав пояснення по суті справі.

Представник відповідача в судове засідання 28.11.2017 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 28.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

12.02.2004 між Акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго (в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство Київенерго ) (далі - позивач, електропостачальна організація, кредитор) та Державним підприємством Український науково-дослідний і проектний інститут харчової промисловості (далі - споживач, відповідач, боржник) укладено договір про постачання електричної енергії №3106437, з урахуванням додаткової угоди від 13.12.2011 (далі - договір), за умовами якого електропостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію відповідно до умов цього договору, а споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії та в разі зміни публікуються у пресі, виконує інші умови, визначені договором та додатками до нього, які є його невід'ємною частиною.

04.04.2017 між ПАТ Київенерго (кредитор) та Державним підприємством Український науково-дослідний і проектний інститут харчової промисловості (боржник) укладено Угоду №84-17-е про реструктуризацію заборгованості за активну, реактивну електричну енергію за договором №6437 від 12.02.2004 про постачання електричної енергії (далі - угода), за умовами п. 1 якої боржник визнає та підтверджує заборгованість перед кредитором за договором на постачання електричної енергії від 12.02.2004 № 6437 (особовий рахунок 3106437) сумою 112 151,34 грн, за активну електричну енергію , у т.ч. ПДВ 18 691,89 грн., станом на 01.04.2017.

Згідно з п. 2 цієї угоди боржник визнає та підтверджує заборгованість перед кредитором за договором на постачання електричної енергії від 12.02.2004 № 6437 (особовий рахунок 3106437) сумою 419,85 грн, за реактивну електричну енергію, у т.ч. ПДВ 69,98 грн. станом на 01.04.2017.

Відповідно до п. 3 угоди боржник зобов'язується сплатити зазначену у п.1 цієї угоди суму протягом 04.2017 - 12.2017.

Пунктом 4 угоди передбачено, що боржник зобов'язується сплатити зазначену у п. 2 цієї угоди суму протягом квітня 2017 року.

Боржник разом із сплатою сум, зазначених у п.п. 1,2 цієї угоди, зобов'язується щомісяця оплачувати поточне споживання згідно з договором про постачання електричної енергії (п. 5 угоди).

Згідно з п. 10 угоди у разі порушення боржником умов цієї угоди вона втрачає чинність у разі прострочення боржником оплати заборгованості понад десять календарних днів від строків, встановлених в п. п. 3, 4 угоди. При цьому угода щодо розстрочення сплати боргу втрачає чинність та кредитор набуває право вимоги всієї несплаченої частини боргу.

Ця угода є невід'ємною частиною договору на постачання електричної енергії від 12.02.2004 №6437 (п. 12 угоди).

У вересні 2017 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу від 31.08.2017 №050КЕК/16/3/9508 про розірвання угоди, в якому повідомив про те, що угода №84-17-е втратила чинність з 15.08.2017, та зазначав, що станом на 01.09.2017 заборгованість боржника за угодою становить 107 151,34 грн., яку просив сплатити на рахунок позивача протягом 5 днів з моменту отримання цієї вимоги.

Доказів сплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

З огляду на вказане позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача 117 360,95 грн., з яких: 107 151,34 грн. сума основного боргу, 9434,20 грн. - пеня та 775,41 грн. - 3 % річних.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав .

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України .

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що відповідач в порушення умов угоди не сплатив на користь позивача 107 151,34 грн. боргу.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 107 151,34 грн. боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився порушення зобов'язання, а тому позивач, керуючись пунктом 8 угоди просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 9434,20 грн.

Згідно з п.8 угоди у разі порушення строків та/або розмірів погашення заборгованості боржник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 9434,20 грн., нараховані відповідно до законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у розмірі 775,41 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012 у справі №37/64).

За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 775,41 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33 , 34 , 43 , 44 , 49 , 82 , 84 , 85 Господарського процесуального кодексу України , суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства Український науково-дослідний і проектний інститут харчової промисловості (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд 8, код 00334422) на користь Публічного акціонерного товариства Київенерго (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код 00131305) основну заборгованість у сумі 107 151 (сто сім тисяч сто п'ятдесят одну) грн. 34 коп., яку зарахувати на розрахунковий рахунок зі спеціальним режимом використання №26038301201 у Головному управлінні по м. Києву та Київській області ВАТ Державний ощадний банк України , МФО 322669, код ЄДРПОУ 00131305; пеню в сумі 9 434 (дев'ять тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 20 коп., 3 % річних в сумі 775 (сімсот сімдесят п'ять) грн. 41 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн. 42 коп., зарахувати на рахунок № 2600223590 в ПАТ ПУМБ , м. Київ, МФО 334851, одержувач - ПАТ Київенерго , код ЄДРПОУ 00131305. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане 04.12.2017.

Суддя В.О. Демидов