Постанова

від 28.11.2017 по справі 910/12604/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2017 р. Справа№ 910/12604/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача : представник - Більдій А.С. (за довіреністю №1 від 12.10.2017)

від відповідача: представник - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінфінітум"

на рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2017 року .

у справі № 910/12604/17 (суддя: Балац С.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінфінітум"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро Трейдінг"

про стягнення 1 368 000,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017р. позивач ТОВ Агроінфінітум звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача ТОВ "Іст Агро Трейдінг" про стягнення заборгованості за договором позики №8/14-ФП від 18.03.2014 року у розмірі 1 368 000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2017 р. у справі № 910/12604/17 в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінфінітум" відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем в обґрунтування своїх вимог не надано до суду жодного первинного документу, який підтверджує надання відповідачу грошових коштів за укладеним між сторонами спору договором.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінфінітум" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2017 р. у справі № 910/12604/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами договором позики від 18.03.2014 р. № 8/14-ФП. Відповідач грошові кошти в сумі 1.878.000,00 грн., надані останньому позивачем в якості позики, повернув частково, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором в сумі 1.368.000,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінфінітум" прийнято до провадження та призначено справу № 910/12604/17 до розгляду.

28.11.2017 року у судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача, за наявними у справі доказами

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, між товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОІНФІНІТУМ", як позикодавцем, (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТ АГРО ТРЕЙДІНГ", як позичальником, (відповідач) укладено договір позики від 18.03.2014 № 8/14-ФП (договір) (а.с.17)

За умовами договору, позивач надає відповідачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 1.500.000 (один мільйон п'ятсот тисяч) грн. 00 коп., а відповідач зобов'язується повернути грошові кошти не пізніше 31.07.2014 (п. 1.1 договору).

Пунктами 2.1 та 2.2. договору визначено, що позивач зобов'язується перерахувати грошові кошти на поточний рахунок відповідача на протязі 5 (п'яти) операційних днів з моменту підписання договору. Повернення фінансової допомоги відповідачем здійснюється частинами або в повному обсязі в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача в строк до 31.07.2014.

На виконання договору, позикодавцем на користь позичальника було перераховано грошові кошти в загальній сумі 1 878 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою про перерахунок вказаних грошових коштів. (а.с.18)

Як свідчать матеріали справи, позичальник повернув грошові кошти частково в сумі 510 000,00 грн.,що підтверджується банківською випискою про сплату грошових коштів (а.с.18,19).

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами договором позики від 18.03.2014 № 8/14-ФП.

Відповідач грошові кошти в сумі 1.878.000,00 грн., надані останньому позивачем в якості позики, повернув частково в розмірі 510 000,00 грн., що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором в сумі 1.368.000,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджують надання відповідачу грошових коштів за укладеним між сторонами спору договором позики.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

За приписами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Виходячи з умов Договору, даний правочин за своєю правовою природою є договором позики, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України унормовано, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Положеннями ч.ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (позикодавцем) було надано відповідачу (позичальником) позику в розмірі 1 878 000,00 грн. на підставі укладеного між ними договору позики № 8/14-ФП від 18.03.2014 року (а.с.17). Строк повернення грошових коштів встановлений договором не пізніше 31.07.2014 року. В порушення умов договору відповідачем частково було повернуто кошти в розмірі 510 000,00 грн. Договір підписаний повноважними представниками обох сторін та скріплений печатками підприємств.

Мотивуючи позовні та апеляційні вимоги, скаржник просить повернути грошові кошти в розмірі 1.368.000,00 грн.( 1 878 000,00 грн. - 510 000,00 грн. = 1.368.000,00 грн.)

На підтвердження своїх розрахунків позивач надав до суду першої інстанції завірені печаткою позивача, копії картки рахунку №3771 за період 18.03.2014 по 31.10.2016р. яка підтверджує надання відповідачу грошових коштів за укладеним договором.

Як свідчать матеріали справи, до апеляційної скарги, на підтвердження факту щодо надання грошових коштів відповідачу, з метою правильного і об'єктивного розгляду даної справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення, скаржником було додано, копії платіжних доручень і банківських виписок по перерахуванню грошових коштів (а.с.65-82), з яких вбачається наступне.

За платіжними дорученнями та банківською випискою, підтверджено перерахування позивачем грошових коштів відповідачу, на виконання умов договору № 8/14-фп від 18.03.2014 року, в загальній сумі 1 871 000,00 грн., а саме:

Платіжним дорученням № 26 від 18.03.2014 р. (а.с.65) перераховано 690 000,00 грн.

Платіжним дорученням № 148 від 13.02.2015 р. (а.с.67) перераховано 20 000,00 грн.

Платіжним дорученням № В154 від 17.02.2015р. (а.с.68) перераховано 30 000,00 грн.

Платіжним дорученням №В179 від 04.03.2015р. (а.с.71) перераховано 36 000,00 грн.

Платіжним дорученням № 173 від 06.03.2015р. (а.с.72) перераховано 20 000,00 грн.

Платіжним дорученням № 181 від 13.03.2015р. (а.с.73) перераховано 35 000,00 грн.

Платіжним дорученням № 180 від 13.03.2015р. (а.с.74) перераховано 20 000,00 грн.

Платіжним дорученням №В206 від 20.03.2015р. (а.с.75) перераховано 3 000,00 грн.

Платіжним дорученням №В211 від 27.03.2015р. (а.с.76) перераховано 3 000,00 грн.

Платіжним дорученням №218 від 03.04.2015р. (а.с.77) перераховано 45 000,00 грн.

Платіжним дорученням №В226 від 06.04.2015р. (а.с.78) перераховано 25 000,00 грн.

Платіжним дорученням №В244 від 20.04.2015р. (а.с.79) перераховано 23 000,00 грн.

Платіжним дорученням №В251 від 30.04.2015р. (а.с.80) перераховано 1 000,00 грн.

Банківська виписка №32 від 21.03.2014р. (а.с.81) перераховано 805 000,00 грн.

Банківська виписка №141 від 10.02.2015р. (а.с.82) перераховано 50 000,00 грн.

Банківська виписка №144 від 12.02.2015 (а.с.82) перераховано 65 000,00 грн.

Отже, колегія суддів здійснивши власний розрахунок суми боргу, який підтверджено вищезазначеними платіжними дорученнями та банківськими виписками, встановила, що на виконання умов договору № 8/14-фп від 18.03.2014 позивач перерахував відповідачу грошові кошти в розмірі 1 871 000,00 грн.

Також, апелянтом було надано платіжні доручення, які підтверджують повернення відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 510 000,00 грн., а саме:

Платіжним дорученням №47 від 25.12.2014 р. (а.с.66) перераховано 30 000,00 грн.

Платіжним дорученням №10 від 19.02.2015р. (а.с.69) перераховано 400 000,00 грн.

Платіжним дорученням №20 від 23.02.2015р. (а.с.70) перераховано 80 000,00 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем належним чином доведено факт перерахування грошових коштів за договором позики, відповідачу у розмірі 1 871 000,00 грн., та повернення відповідачем частини суми у розмірі 510 000,00 грн., таким чином, сума неповернутих коштів становить 1 361 000,00 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в позовній заяві скаржник вказує, що перерахував відповідачу кошти в розмірі 1 878 000,00 грн., з яких 510 000,00 грн. відповідачем було повернуто, а тому сума боргу становить 1 368 000,00 грн., на підтвердження чого посилається на копію картки рахунку 3771 за період 18.03.2014 по 13.10.2016 завірена печаткою позивача (а.с.18).

Однак, до суду апеляційної інстанції, на підтвердження інформації яка зазначена в картки рахунку 3771, апелянтом було подано докази, (вищезазначені платіжні доручення та банківські виписки), перерахування коштів відповідачу, на загальну суму 1 871 000,00 грн. (яка є меншою ніж зазначає позивач) та повернення коштів на суму 510 000,00 грн. Таким чином, сума боргу яка належним чином підтверджена матеріалами справи становить 1 361 000,00 грн. (1 871 000,00 грн. - 510 000,00 грн. = 1 361 000,00 грн.)

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково було відмовлено в задоволенні позовних вимог, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 1 361 000,00 грн., за розрахунком суду, відповідно до належних доказів які містяться в матеріалах справи.

Як вже зазначалось, судом першої інстанції, не було прийнято як належний та допустимий доказ, картка рахунку 3771 на підтвердження розрахунків між сторонами, тому суд дійшов висновку, що позивач не довів належним чином факт надання грошових коштів відповідачу за укладеним договором, інших жодних доказів на підтвердження розрахунків судом витребувано не було.

Колегія суддів, вважає вищезазначений висновок суду першої інстанції помилковим, з наступних підстав.

У відповідності до п.4 та п. 11 ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Як роз'яснено, відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції - згідно з частиною другою статті 4 3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК); п. 2.2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як унормовано у п.9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 рок Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Так скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції в ухвалі не було витребувано жодних додаткових доказів, а лише ухвалене надати оригінали для огляду, також було прийнято рішення за одне засідання у відсутності уповноваженого представника відповідача

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові та речові докази, з метою правильного та своєчасного вирішення спору, тому додаткові докази які були надані позивачем до апеляційної скарги, приймають апеляційним судом як належні та допустимі докази.

Отже, місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2017р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінфінітум" на рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2017 року у справі № 910/12604/17 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2017 року у справі № 910/12604/17 скасувати. Позовні вимоги задовольнити:

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро Трейдінг" (ЄДРПОУ 38311166) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінфінітум" (ЄДРПОУ 38375172) заборгованість за договором позики №8/14-ФП від 18.03.2014 року у розмірі 1 361 000,00 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро Трейдінг" (ЄДРПОУ 38311166) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінфінітум" (ЄДРПОУ 38375172) судовий збір в розмірі 20 520,00 грн. за подачу позовної заяви, та судовий збір в розмірі 22 456,50 грн. за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/12604/17 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко