Ухвала

від 23.11.2017 по справі 579/1304/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №579/1304/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Моргун О. В. Номер провадження 22-ц/788/1350/17 Суддя-доповідач - Ткачук С. С. Категорія - 39

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ткачук С. С.,

суддів - Криворотенка В. І. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 31 жовтня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Мутинської сільської ради Кролевецького району Сумської області, треті особи: Відділ Держгеокадастру у Кролевецькому районі Сумської області, Конотопська міська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Сумській області, Відділ з питань державної реєстрації апарату Виконавчого комітету Кролевецької міської ради у Сумській області, Кролевецька районна державна адміністрація Сумської області, про встановлення факту належності, визнання права власності на селянське (фермерське) господарство та права користування земельною ділянкою у порядку спадкування за заповітом,

в с т а н о в и л а:

Звернувшись із позовом до суду, який остаточно уточнивши ОСОБА_3. просила:

встановити факт належності ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, правовстановлюючих документів на селянське (фермерське) господарство Вікторія ( далі господарство), код ЄДРПОУ 23298663, юридична адреса: 41351, Сумська область, Кролевецький район, с.Мутин та на земельну ділянку площею 18,3 га, яка була надана згідно державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 14.03.1995 року;

визнати за нею право власності на селянське (фермерське) господарство Вікторія , код ЄДРПОУ 23298663, юридична адреса: 41351, Сумська область, Кролевецький район, с.Мутин та право користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства згідно державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 14.03.1995 року в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_4

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_4, після якого відкрилася спадщина, до складу якої входить селянське (фермерське) господарство Вікторія (код ЄДРПОУ 23298663, юридична адреса: 41351, Сумська область, Кролевецький район, с. Мутин) та право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Мутинської сільської ради. За життя ОСОБА_4 склав заповіт на її, ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3) В.В. користь. Вона прийняла спадщину після смерті батька, подавши у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини до нотаріуса, однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину на селянське (фермерське) господарство Вікторія та земельну ділянку площею 18,3 га їй було відмовлено на тій підставі, що дана земельна ділянка не належить померлому ОСОБА_4, як фізичній особі, на праві приватної особистої власності та як засновнику фермерського господарства і не є майном самого фермерського господарства. Для включення відомостей про селянське (фермерське) господарство Вікторія та реєстрації статуту господарства у новій редакції у зв'язку зі зміною засновника на підставі факту смерті фізичної особи вона через свого представника звернулась у відділ з питань державної реєстрації апарату виконавчого комітету Кролевецької міської ради у Сумській області, однак у проведенні державної реєстрації змін про юридичну особу їй було відмовлено через відсутність свідоцтва про право на спадщину.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 31.10.2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт належності ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, правовстановлюючих документів: Статуту на селянське (фермерське) господарство "Вікторія", код ЄДРПОУ 23298663, юридична адреса: 41351, Сумська область, Кролевецький район, с. Мутин та державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на цілісний майновий комплекс селянське (фермерське) господарство Вікторія , код ЄДРПОУ 23298663, юридична адреса: 41351, Сумська область, Кролевецький район, с.Мутин в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право постійного користування земельною ділянкою зі збереженням її цільового призначення на підставі державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Держгеокадастру у Сумській області ( далі управління), якому передані повноваження відділу Держгеокадастру у Кролевецькому районі у зв'язку із припиненням юридичної особи, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 права постійного користування земельною ділянкою зі збереженням її цільового призначення на підставі державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було надано належної оцінки тій обставині, що не можуть передаватись у спадок земельні ділянки, які надані померлій особі у постійне користування. Зі змісту ч.2 ст.92 ЗК України слідує, що передача земельної ділянки в постійне користування громадянам не передбачена. Пунктом 6 Перехідних положень визначено, що громадяни та юридичні особи, котрі мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за чинним Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити в установленому порядку право власності або право оренди на них. Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам в постійне користування, знаходяться у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення в установленому порядку та отримання у власність або користування. Підставою набуття права користування або права власності на землю є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Право власності на земельну ділянку засвідчується державним актом, крім випадків , визначених ч.2 ст.126 ЗК України. Відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилом спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. В порядку спадкування може передаватись також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки та особою, що виявила бажання користуватись цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частини майна фермерського господарства при його ліквідації або у випадку припинення членства у фермерському господарстві. Вважає, що оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло у ОСОБА_4 на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини та припинилося з його смертю.

В судовому засіданні представник ГУ Держгеокадастру у Сумській області підтримав доводи апеляційної скарги і просив задовольнити.

Представник позивача у своїх поясненням підтвердив, що земельна ділянка площею 18,3 га використовується успадкованим нею фермерським господарством і позбавлення позивача цього права завдасть негативні наслідки для господарства, оскільки за діючими нормами земельного господарства надання земельної ділянки в оренду відбувається на конкурсній основі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Ухвалюючи рішення в оскарженій частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довела належними та допустимими доказами обставини, на які послалася у позові, зокрема те, що після смерті батька, який був власником фермерського господарства Вікторія , вона успадкувала дане господарство та право користування земельної ділянки, яку використовує за цільовим призначенням, сплачує відповідні податки та ніхто їй у цьому не перешкоджає. Крім того, позов визнається позивачем та таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права інших осіб, а тому, порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання за нею права право користування цією земельною ділянкою в порядку спадкування із збереженням її цільового призначення на підставі державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4

В іншій частині рішення не оскаржується.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції і доведено матеріалами справи, за життя ОСОБА_4, батькові позивача, передано у постійне користування земельна ділянка площею 18,3 га. за цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, розташована на території Мутинської сільської ради і ці обставини доведені належним доказом - державним актом на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 14.03.1995 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1(а.с.17).

Згідно довідки відділу Держгеокадастру у Кролевецькому районі Сумської області від 18.08.2016 року згідно статистичної звітності Форми 6-Зем станом на 01.01.2016 року в постійному користуванні Фермерського господарства Вікторія , головою якого є ОСОБА_4, знаходиться 18,3 га земель державної власності за межами населеного пункту в адміністративних межах Мутинської сільської ради (а.с.71).

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 14.10.1997 року Кролевецькою райдержадміністрацією було здійснено державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства Вікторія , яке знаходиться за адресою: Сумська область, Кролевецький район, с. Мутин, про що зроблено запис в журналі обліку реєстрації за №75 від 08.12.1993 року (а.с.16).

Розпорядженням голови Кролевецької районної державної реєстрації від 14.02.2001 року №47 "Про реєстрацію статуту селянського (фермерського) господарства Вікторія ОСОБА_4 " на підставі Законів України "Про селянське (фермерське) господарство, "Про підприємництво" та заяви голови Селянського (фермерського) господарства Вікторія ОСОБА_4 було зареєстровано статут фермерського господарства Вікторія (а.с.23).

З копії статуту фермерського господарства Вікторія (а.с. 18-22) вбачається, що засновником та головою вказаної юридичної особи є ОСОБА_4 (п.п.2.1, 5.1)., яким створено дане фермерське господарство на підставі державного акту НОМЕР_1. від 14.03.1995р.

Згідно довідки від 02.03.2001 року №370 про взяття на облік платника податків, Селянське (фермерське) господарство Вікторія (ідентифікаційний код 23298663, місцезнаходження: Сумська область, Кролевецький район, с. Мутин) було взято на облік платників податків 21.10.1997 року за №160 у Державній податковій інспекції в Кролевецькому районі (а.с.24).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач ОСОБА_3., ІНФОРМАЦІЯ_1, є дочкою померлого ОСОБА_4, що вбачається з свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб (а.с.8, 11).

За життя ОСОБА_4 залишив заповіт, за яким все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, все те, що буде йому належати на час смерті, а також належні йому майнові права та його обов'язки заповів доньці ОСОБА_3

Заповіт був посвідчений державним нотаріусом Конотопської міської державної нотаріальної контори 30.10.2009 року та зареєстрований в реєстрі за №1-2152; заповіт не змінювався і не скасовувався, що підтверджується копією вказаного заповіту, витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 01.09.2016 року (а.с. 13, 14, 89).

Спадкоємець ОСОБА_4 - ОСОБА_3 протягом строку, визначеного ст. 1270 ЦК України, подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, від спадщини не відмовилась, тому вважається такою, що прийняла спадщину. На підставі заяви позивача після смерті ОСОБА_4 Конотопською міською державною нотаріальною конторою 13.07.2010 року було заведено спадкову справу №456, що підтверджується витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 01.09.2016 року (а.с. 15, 88).

Після смерті ОСОБА_4, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником фермерського господарства Вікторія є ОСОБА_3, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур.

Таким чином спірна земельна ділянка продовжує використовуватись Фермерським господарством Вікторія , яке на протязі усього часу сплачує податок на землю до бюджету (а.с.27-32).

Отже, до смерті спадкодавець ОСОБА_4, заснував фермерське господарство, якому передав для здійснення виробнично-господарської діяльності в агропромисловій сфері, направленої на одержання прибутку та задоволення на основі отриманого прибутку соціально-економічних інтересів трудового колективу господарства і засновника. Фермерським господарством земельна ділянка оброблялась на умовах постійного користування відповідно державному акту, за що сплачувало щороку державі податок на землю. Із землекористувачем ОСОБА_4 ніяких інших умов використання цією ділянкою її власник, яким виступає держава, не укладались. Доказів ухилення померлого від укладення договору використання земельної ділянки на інших умовах, ніж визначено у державному акті, суду не надано.

Ці обставини сторонами та іншими учасниками по справі не оспорюються.

Оскаржуючи рішення, управління посилається на норми ст. 92 ЗК 2001р. та п.6 Прикінцевих положень цього Кодексу якими з набрання чинності 20.11.2001р. було передбачене право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності лише для підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також для громадяни та юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року( після змін до 01.01.2008) переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку. Таким чином, право користування земельною ділянкою, що виникло у фізичної особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, котрій належало таке право.

В судовому засіданні представник ГУ Держгеокадастру у Сумській області, який на даний час є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і згідно покладених на нього завдань з 2013 року розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення, заперечуючи проти рішення, підтвердила, що на даний час надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення відбувається на конкурсній основі.

Постановою Верховного Суду України від 23.11.2016р. у справі № 6-3113цс15 викладена правова позиція, за якою право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Але колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.

Згідно з ст. 19 цього Закону до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Частиною 1 ст. 20 цього Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України Про фермерське господарство успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Матеріалами справи доведено, що право постійного користування спірною земельною ділянкою засновником передано ФГ Вікторія і до цього часу саме це підприємство використовує її та сплачує земельний податок.

Даним рішенням в частинні, яка не оскаржено і набрала законної сили, визнано право власності ОСОБА_3 на цілісний комплекс цього ФГ Вікторія в порядку спадкування, до складу якого увійшло і право постійного користування спірною земельною ділянкою, яка була виділена ОСОБА_4

Земельний кодекс 1990р., який введено в дію з 15 березня 1991 року, із змінами від 13.03.1992р., в редакції станом на час прийняття рішення Мутинською сільською радою народних депутатів 26.12.1992р., передбачав три форми власності на землю в Україні: державну, колективну, приватну, які були рівноправними. Право розпоряджаються землею державної форми власності було надано Радам народних депутатів, які в межах своєї компетенції передали землі фізичним та юридичним особам у власність або у користування (ст. 3). Сільські Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для ведення селянського (фермерського) господарства ( ст.19).

За змістом ст.4 цього Кодексу у державній власності перебували всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступали: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі селянських (фермерських) господарств не могли передаватись у колективну та приватну власність.

Статтею 6 цього Кодексу були визначені підстави набуття право приватної власності громадян на землю громадян України, в т.ч. право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею. Передача земельних ділянок у власність громадян провадилась місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

Цим Кодексом передбачалось користування землею постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею якщо короткостроковим - до трьох років, а якщо довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим. Громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства у постійне користування земля надалася із земель, що перебувають у державній власності (ст.7)

Стаття 22- 24 цього Кодексу були врегульовані питання виникнення права користування земельною ділянкою за умови встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право і приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Документом, що посвідчує право постійного користування землею було визначено державний акт, який видається і реєструється сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною було визначено: добровільна відмова від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичне невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством ( ст. 27)

Порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою був врегульований ст. 29 ЗК 1990р.

Як передбачалось ст. 36 цього Кодексу використання землі на Україні було платним і землекористувачі щорічно повинні були сплачувати плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за угодою сторін у договорі оренди. Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлюються Верховною Радою України.

Права та обов'язки, закріплені у ст. 39,40 цього Кодексу, передбачали право постійних землекористувачів самостійно господарювати на землі; власність на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації; зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів; власність на посіви і посадки сільськогосподарських культур і насаджень. Землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених Кодексом; своєчасно вносити земельний податок, тощо.

Захист прав землекористувачів (ст. 43) охоронявся законом. Припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених цим Кодексом і втручання в діяльність землекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій заборонялась, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства. Права землекористувачів могли бути обмежені лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

За статтями 50-54 цього Кодексу землі для ведення селянського (фермерського) господарства надавалися громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство і передаються за їх бажанням у власність або в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями.

Розмір земельної ділянки визначається на рівні передбаченої статтею 6 цього Кодексу. Розміри земельних ділянок селянських (фермерських) господарств визначалися такий, що не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель. При продажу майна селянського (фермерського) господарства і передачі земельної ділянки, що перебуває у користуванні, в тому числі на умовах оренди, іншому громадянинові, підприємству або організації за рішенням Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство має право на одержання від них повної компенсації всіх затрат під урожай, а також затрат на поліпшення якості землі за час користування земельною ділянкою відповідно до підвищення кадастрової оцінки. При переході в порядку продажу або дарування права власності на майно селянського (фермерського) господарства за рішенням сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів провадиться відповідно викуп або вилучення земельної ділянки, що перебувала у власності або постійному користуванні громадянина, з одночасною наступною передачею цієї ділянки голові нового селянського (фермерського) господарства у власність за плату або безплатно (при переході права власності в порядку дарування чи наданні ділянки в постійне користування).

Враховуючи наведені норми ЗК 1992р. за життя померлому батькові позивача із земель державної власності була виділена в натурі земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства площею 18,3 га у постійне користування на умовах визначених законом, який було посвідчено у встановленому законом порядку державним актом, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 в Мутинській сільській Раді народних депутатів. З моменту утворення фермерського господарства дана земельна ділянки використовується за цільовим призначенням.

З прийняттям Земельного кодексу 2001 року, який набрав чинності з 01.01.2002 р., існуючий правовий режим розпорядження та користування землею державної власності змінився, оскільки до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст стало належати: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (ст. 12). Розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом віднесено до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить ( ст.ст.12,17)

Статтями 31-32 цього Кодексу було визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Формами власності землі було визначено: приватну, комунальну та державну У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них ( ст. 78, 84).

Питання права користування землею були врегульовані главою 15 цього Кодексу, де в ст.92 вже було передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Таке право користування на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

З 2004 року перелік суб'єктів, які мали право постійного користування земельною ділянкою збільшувався, але право постійного користування земельною ділянкою державної власності для селянського (фермерського) господарства відсутнє.

Але як визначено у ст. 93 цього Кодексу право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Питання оренди землі також регулюються Законом України Про оренду землі від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV, мета якого є оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Слід зазначити, що статтею 102-1 ЗК 2001р., яка набула чинності 14.10.2008р., визначено, що право користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, яка передбачала, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Статтею 124 цього Кодексу був врегульований порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, і здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності та права користування земельною ділянкою на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ст. 125 ЗК 2001р.). Документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ст. 126 ЗК 2001р.).

Цим Кодексом визначені підстави припинення права користування земельною ділянкою, і крім вже існуючих - добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та систематична несплата земельного податку або орендної плати, доповнено іншими підставами: вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням ( ст. 141).

Порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності, передбачав вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування ( ст. 149)

Відповідно до п.6 Перехідних положень цього Кодексу, в редакції на час набрання ним чинності, передбачалось, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року (Законом України від 06.10.2004р. №2059 змінено до 01.01.2008року) переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Але згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року N 5-рп/2005 положення цього пункту щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним)

В цьому рішенні Конституційний суд зазначає, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Таким чином, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

За змістом ч.2 ст. 92 та ч.1 ст. 116 ЗК 2001р. в аспекті вимоги переоформити право користування земельною ділянкою не відповідає вимозі ясності і визначеності правої норми; зазначені положення припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної або комунальної власності, а також громадянами та юридичними особами, які набувають право власності та користування земельними ділянками. Натомість у пункті 6 перехідних положень Кодексу йдеться про переоформлення права власності або оренди громадянами та юридичними особами, які мають у постійному користуванні земельної ділянки, але цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві. Переоформлення також має два значення: повторити оформлення і оформити заново, за новими правилами. Таким же невизначеним є словосполучення переоформити у встановлену порядку без посилення на наведені норми Кодексу або інших законів. При цьому в Кодексі та інших законах немає спеціальних норм щодо такого порядку переоформлення права постійного користування. Оскільки переоформлення може означати оформлення за тих самих умов, що й раніше, а також за новими, іншими умовами, то ці умови мають бути зазначені в Перехідних положеннях Кодексу. Відсутність розмежування надання земельної ділянки і зміни титулу прав на земельні ділянки ускладнює переоформлення і на практиці вирішується довільно.

Крім того, переоформлення покладено як на юридичних осіб (тобто фермерське господарство), так і на громадян, які мають у постійному користуванні земельні ділянки. Поняття "селянське (фермерське) господарство" не існує після набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року, яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність. Отже, при переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди не може визначатися селянським (фермерським) господарством відповідно до закону, як це передбачає абзац другий пункту 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність такого господарства. Відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи і не належить до підприємницької діяльності. Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Кодекс не передбачив права на "земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства", а запровадив категорію "земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" (частина перша статті 33). Тому виникла проблема легалізації права користування чи власності тих осіб, які набули цих титулів на земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства за раніше чинним земельним законодавством.

Переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим смислом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване на реалізацію зазначених принципів щодо місця фермерських господарств в економічній системі держави та цивільно-правових відносинах (частина друга статті 13, частина друга статті 14 Конституції України (254к/96-ВР), стаття 3 Цивільного кодексу України (435-15 ).

Отже, у висновках Конституційного Суду України, викладених в рішенні, чітко простежується, що правовідносини, які виникли за нормами законодавства діючого на час їх виникнення, не повинні звужуватися, заперечувати чи в будь-який інший спосіб обмежуватися з прийняттям нових законів, повинні відповідати Конституції України, якою закріплено конституційний обов'язок держави, яка забезпечує захист усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки та рівність усіх суб'єктів права власності перед законом. Основним законом гарантовано право усіх суб'єктів правовідносин володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю не інакше як в порядку визначеному законом.

На час передачі спірної земельної ділянки у постійне користування батькові позивача, діючим ЗК в редакції 1992р., передбачалось тільки оформлення державного акту про право постійного користування землею за формою, затвердженою відповідно до ст. 23 цього Кодексу Постановою ВР України від 13.03.92 № 2201. Саме за такою формою право постійного користування посвідчено за померлим ОСОБА_4, додаткового оформлення договору про порядок її користування таким землекористувачем з власником землі законодавець не передбачав.

З набуттям чинності ЗК 2001р., його нормами підстави для припинення існуючого права на постійне користування земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства не визначали, крім приписів п.6 Перехідних положень цього Кодексу в частині щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, та п.6 Постанови ВР України Про земельну реформу від 18.12.1990 № 563 з наступними змінами в частини щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою, які за вище вказаним рішенням Конституційного Суду України були визнані не конституційними і втратили чинність з дня ухвалення цього рішення.

Отже, визначене ЗК 1992р. право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарство землекористувача ОСОБА_4 не припинилося, бо ст. 92 ЗК 2001р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельною ділянкою набуте громадянином в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002р. до його переоформлення.

Оскільки держава після втрати чинності п.6 Перехідних положень Кодексу 2001р. та п.6 Постанови ВР України Про земельну реформу від 18.12.1990 № 563 у зв'язку із набранням чинності вказаного рішення Конституційного Суду України, не запропонувала на законодавчому рівні іншого порядку переоформлення права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства і такий порядок користування землею діяв для ФГ Вікторія на час смерті батька позивача, колегія приходить до висновку, що право постійного користування спірною земельною ділянкою зберігалось за цим підприємством на умовах, визначених отриманим померлим ОСОБА_4 державним актом без зобов'язання додаткового укладення договору. Це право до цього часу ніким не оспорюване.

З 01.01.2004р. набув чинності Цивільний кодекс України 2003р.

Відповідно до п.4 його Прикінцевих та перехідних положень цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання чинності. Щодо цивільних відносин, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно із ч. 1 ст. 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до вимог ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Права та обов'язки спадкодавця, які не входять до складу спадщини, оскільки нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, визначено у ст.219 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що право постійного користування земельною ділянкою за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства, набуте за часи дії ЗК 1992р., без укладення договору про умови її користування, через відсутність визначеного законодавством порядку переоформлення, не припиняється внаслідок смерті особи, якій ця ділянка за державним актом була надана і передана останнім утвореному фермерському господарству для здійснення господарської діяльності, а оскільки таке право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення нерозривне не пов'язане з самою фізичною особою, якій надавалася земля, тому є об'єктом спадщини.

Згідно, як раніше діючому Закону України Про селянське (фермерське) господарство , який втратив чинність з 01.08.2003 р., так і діючому Закону України Про фермерське господарство , метою надання громадянам земель сільськогосподарських потреб було закріплення правових, економічних та соціальних засад створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закони були спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Закон гарантує право громадян України на добровільне створення цих господарств, самостійність їх господарювання, рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а працюючих у селянських (фермерських) господарствах - із зайнятими в інших сферах народного господарства.

Отже, за позивачем визнано право власності в порядку спадкування на ФГ Вікторія , що належало її батькові ОСОБА_4, яким, з моменту утворення господарства у 1993 році, до цілісного майнового комплексу фермерського господарства передано право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства площею 18,3 га згідно державного акту на право постійного користування землею серія СМ 00021, суд першої інстанції обґрунтовано визнав за ОСОБА_3 право постійного користування цією ділянкою в порядку спадкування.

Колегія суддів відмічає, що успадкування позивачем права постійного користування землею не звільняє останню від її обов'язку пройти переоформлення свого права постійного користування у визначеному законом порядку, яке забезпечить захист засновнику та підприємству право господарювання з використанням земельної ділянки за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильно по суті і справедливе рішення суду першої інстанції з одних лише формальних міркувань.

Суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував, обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судом постановлено обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому до уваги не приймаються.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області відхилити.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 31 жовтня 2016 року в оскарженій частині залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: