Постанова

від 23.09.2020 по справі 579/1304/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 579/1304/16-ц

провадження № 61-22741св18

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Мутинська сільська рада Кролевецького району Сумської області,

треті особи: відділ Держгеокадастру у Кролевецькому районі Сумської області, Конотопська міська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Сумській області, відділ з питань державної реєстрації апарату виконавчого комітету Кролевецької міської ради у Сумській області, Кролевецька районна державна адміністрація Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 31 жовтня 2016 року у складі судді Моргуна О. В. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Мутинської сільської ради Кролевецького району Сумської області (далі - Мутинська сільська рада), треті особи: відділ Держгеокадастру у Кролевецькому районі Сумської області, Конотопська міська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Сумській області, відділ з питань державної реєстрації апарату виконавчого комітету Кролевецької міської ради у Сумській області, Кролевецька районна державна адміністрація Сумської області, про встановлення факту належності, визнання права власності на селянське (фермерське) господарство та права користування земельною ділянкою у порядку спадкування за заповітом.

Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить селянське (фермерське) господарство Вікторія (далі - СФГ Вікторія ) та право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Мутинської сільської ради.

За життя ОСОБА_2 склав заповіт на її користь. Вона прийняла спадщину після смерті батька, подавши у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину, а саме на СФГ Вікторія та земельну ділянку, площею 18,3 га, їй відмовлено у зв`язку з тим, що ця земельна ділянка не належала померлому ОСОБА_2 як фізичній особі на праві приватної особистої власності та як засновнику фермерського господарства і не є майном самого фермерського господарства.

Для включення відомостей про СФГ Вікторія та реєстрації статуту господарства у новій редакції у зв`язку зі зміною засновника на підставі факту смерті фізичної особи вона через свого представника звернулась до відділу з питань державної реєстрації апарату виконавчого комітету Кролевецької міської ради у Сумській області, однак у проведенні державної реєстрації змін про юридичну особу їй відмовлено через відсутність свідоцтва про право на спадщину.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт належності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , правовстановлюючих документів на СФГ Вікторія та на земельну ділянку, площею 18,3 га, яка була надана згідно з державним актом на право постійного користування землею від 14 березня 1995 року серії СМ № 00021; визнати за нею право власності на СФГ Вікторія та право користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з державним актом на право постійного користування землею від 14 березня 1995 року серії СМ № 00021, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 31 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 листопада 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт належності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , правовстановлюючих документів: статуту на СФГ Вікторія , код ЄДРПОУ 23298663, юридична адреса: 41351, Сумська область, Кролевецький район, с. Мутин, та державного акта на право постійного користування землею серії СМ № 00021.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на цілісний майновий комплекс СФГ Вікторія , код ЄДРПОУ 23298663, юридична адреса: 41351, Сумська область, Кролевецький район, с. Мутин, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою зі збереженням її цільового призначення на підставі державного акта на право постійного користування землею серії СМ № 00021 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт належності ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , правовстановлюючих документів, а саме: статуту на СФГ Вікторія та державного акта на право постійного користування землею серії СМ № 00021 знайшов своє підтвердження в суді і відповідач не заперечував щодо цього факту, а тому дійшов висновку про встановлення вказаного факту рішенням суду.

Визнаючи за позивачем право власності на цілісний майновий комплекс СФГ Вікторія та право постійного користування спірною земельною ділянкою у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач довела належними та допустимими доказами обставини, на які послалася у позові, зокрема те, що після смерті батька, який був власником СФГ Вікторія , вона успадкувала дане господарство та право користування земельною ділянкою, яку використовує за цільовим призначенням, сплачує відповідні податки. Крім того, позов визнається відповідачем та таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права інших осіб.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що право постійного користування земельною ділянкою за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства, набуте за часи дії Земельного кодексу Української РСР 1990 року (далі - ЗК Української РСР), без укладення договору про умови її користування, через відсутність визначеного законодавством порядку переоформлення, не припиняється внаслідок смерті особи, якій ця ділянка за державним актом була надана і передана останнім утвореному фермерському господарству для здійснення господарської діяльності, а оскільки таке право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення нерозривно не пов`язане з самою фізичною особою, якій надавалася земля, тому є об`єктом спадщини.

Оскільки за позивачем визнано право власності у порядку спадкування на СФГ Вікторія , що належало її батьку ОСОБА_2 , яким з моменту утворення господарства у 1993 році до цілісного майнового комплексу фермерського господарства передано право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 18,3, га згідно з державним актом на право постійного користування землею серія СМ 00021, суд першої інстанції обґрунтовано визнав за ОСОБА_1 право постійного користування цією ділянкою у порядку спадкування.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що успадкування позивачем права постійного користування землею не звільняє останню від обов`язку пройти переоформлення права постійного користування у визначеному законом порядку, що забезпечить захист засновнику та підприємству права господарювання з використанням земельної ділянки за цільовим призначенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 листопада 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою зі збереженням її цільового призначення на підставі державного акта на право постійного користування землею серії СМ № 00021 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування, оскільки не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року (провадження № 6-2329цс16), згідно з яким право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту та визнання права власності на цілісний майновий комплекс СФГ Вікторія у порядку спадкування не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в касаційному порядку не переглядаються.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року поновлено Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області строк на касаційне оскарження рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 31 жовтня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Сумської області від 23 листопада 2017 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 листопада 2017 року і витребувано з Кролевецького районного суду Сумської області цивільну справу № 579/1304/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Рішенням Мутинської сільської Ради народних депутатів Кролевецького району Сумської області від 26 грудня 1992 року ОСОБА_2 надана у постійне користування земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства площею 18,3 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Мутинської сільської ради.

14 березня 1995 року ОСОБА_2 видано відповідний державний акт на право постійного користування землею серії СМ № 00021, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1.

Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 14 жовтня 1997 року Кролевецькою районною державною адміністрацією 08 грудня 1993 року здійснено державну реєстрацію СФГ Вікторія , яке знаходиться у с. Мутин Кролевецького району Сумської області.

Розпорядженням Кролевецької районної державної адміністрації від 14 лютого 2001 року № 47 Про реєстрацію статуту селянського (фермерського) господарства Вікторія Петрикея Віктора Івановича на підставі Законів України Про селянське (фермерське) господарство , Про підприємництво та заяви голови селянського (фермерського) господарства Вікторія ОСОБА_2 зареєстровано статут фермерського господарства Вікторія .

Засновником та головою цієї юридичної особи визначено ОСОБА_2 (підпункти 2.1, 5.1 статуту).

Згідно з довідкою про взяття на облік платника податків від 02 березня 2001 року № 370 СФГ Вікторія взято на облік як платника податків 21 жовтня 1997 року за № 160 у Державній податковій інспекції в Кролевецькому районі Сумської області.

Відповідно до довідки відділу Держгеокадастру у Кролевецькому районі Сумської області від 18 серпня 2016 року згідно зі статистичною звітністю форми 6-Зем станом на 01 січня 2016 року у постійному користуванні фермерського господарства Вікторія , головою якого є ОСОБА_2 , знаходиться 18,3 га земель державної власності за межами населеного пункту в адміністративних межах Мутинської сільської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 18 травня 1988 року серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про шлюб від 03 жовтня 2014 року серії НОМЕР_2 .

За життя ОСОБА_2 склав заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Конотопської міської державної нотаріальної контори 30 жовтня 2009 року та зареєстрований в реєстрі за № 1-2152, згідно з яким все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, все те, що буде йому належати на час смерті, а також належні йому майнові права та його обов`язки, заповів дочці ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 у встановлений законом строк подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

13 липня 2010 року Конотопською міською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 456.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, після смерті ОСОБА_2 керівником фермерського господарства Вікторія є ОСОБА_1 , основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур.

Спірну земельну ділянку продовжує використовувати фермерське господарство Вікторія , яке протягом усього часу сплачує до державного бюджету України податок на землю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою зі збереженням її цільового призначення на підставі державного акта на право постійного користування землею серії СМ № 00021 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Позивач обґрунтовувала свою вимогу про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування тим, що оскільки її батько ОСОБА_2 отримав спірну земельну ділянку у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства та заснував таке господарство, то після його смерті вона може успадкувати право постійного користування земельною ділянкою.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини: батько позивача 26 грудня 1992 року рокуотримав право постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, 08 грудня 1993 року зареєстрував СФГ Вікторія , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності-юридичної особи. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після смерті засновника спадщина складається із цього господарства, а спадкоємницею за заповітом є позивач.

На час набуття засновником СФГ Вікторія права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв ЗК Української РСР 1990 року, відповідною редакцією якого передбачалось таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 цього Кодексу, у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 ЗК Української РСР 1990 року). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР 1990 року ).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР 1990 року).

На час заснування СФГ Вікторія відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулювались Законом України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (далі - Закон України Про селянське (фермерське) господарство ), приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР 1990 року.

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 29 Закону України Про селянське (фермерське) господарство діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України.

За змістом наведених приписів на час створення СФГ Вікторія можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Велика Палата Верховного Суду, формулюючи висновок щодо того, чи можливо успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження №14-63цс20) зазначила таке.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР 1990 року, статей 31, 92 ЗК України після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смертігромадянина, який вів селянське (фермерське) господарство . Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що з моменту створення СФГ Вікторія відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки постійного землекористувача перейшли від ОСОБА_2 до селянського (фермерського) господарства Вікторія з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно, з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18 (провадження № 14-101цс19), а також у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19) (підпункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом цього переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України Про фермерське господарство ). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

Увипадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Для забезпечення судової практики щодо спадкування права користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження №14-63цс20) вважає за необхідне: відступити від висновку Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладеного у його постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 399/374/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 183/4638/16, від 13 березня 2019 року у справі № 532/1150/17, від 20 березня 2019 року у справі № 587/260/17, та від 03 квітня 2019 року у справі № 525/1385/16-ц, про те, що право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, та не входить до складу спадщини, відступити шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц і від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з моменту державної реєстрації СФГ Вікторія як юридичної особи за Законом України Про селянське (фермерське) господарство право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник ОСОБА_2 , перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника та не може бути успадкованим спадкоємцями останнього. У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права постійного користування земельною ділянкою із збереженням її цільового призначення на підставі державного акта на право постійного користування землею серії СМ № 00021 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою зі збереженням її цільового призначення на підставі державного акта на право постійного користування землею серії СМ № 00021 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Судове рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту та визнання права власності на цілісний майновий комплекс СФГ Вікторія у порядку спадкування не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області задовольнити.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 листопада 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Мутинської сільської ради Кролевецького району Сумської області, треті особи: відділ Держгеокадастру у Кролевецькому районі Сумської області, Конотопська міська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Сумській області, відділ з питань державної реєстрації апарату виконавчого комітету Кролевецької міської ради у Сумській області, Кролевецька районна державна адміністрація Сумської області, про визнання за ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою зі збереженням її цільового призначення на підставі державного акта на право постійного користування землею серії СМ № 00021 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк