Рішення

від 30.11.2017 по справі 902/868/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 листопада 2017 р. Справа № 902/868/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Керівника Жмеринської місцевої прокуратури, м. Жмеринка, Вінницька область в інтересах держави в особі Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області, смт Тиврів, Тиврівський район, Вінницька область

до : Приватної промислово-комерційної фірми "МІКОС", смт Тиврів, Тиврівський район, Вінницька область

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

прокурора: Самборська Ярослава Архипівна, службове посвідчення № 048003 від 27.09.2017 р.;

позивача: ОСОБА_1, доручення б/н від 22.11.2017 р., паспорт серії АВ № 645465 виданий Тиврівським РВ УМВС України у Вінницькій області 18.04.2005 р.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Керівника Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області до Приватної промислово-комерційної фірми "МІКОС" про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Ухвалою суду від 18.09.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/868/17 та призначено до розгляду на 19.10.2017 р.

11.10.2017 р. на адресу суду від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на виконання вимог ухвали надійшов лист № 521/514-17-0.34 від 09.10.2017 р., додатком до якого додано витяг про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки.

18.10.2017 р. до суду від позивача надійшло клопотання № 0-15/487 від 17.10.2017 р. в якому останній в зв'язку з відсутністю можливості уповноваженого представника бути присутнім в судовому засіданні просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 19.10.2017 р. відкладено розгляд справи до 22.11.2017 р. та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, а ухвалою суду від 22.11.2017 р. розгляд справи відкладено до 30.11.2017 р.

В судове засідання 30.11.2017 р. представник відповідача не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання доказів не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

Крім того, з метою належного повідомлення відповідача з урахуванням повернення без вручення ухвал суду від 18.09.2017 р. та від 19.10.2017 р. без вручення суд надіслав ухвалу від 22.11.2017 р. на адресу всіх засновників (учасників) юридичної особи Приватної промислово-комерційної фірми "МІКОС".

Згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" щодо ухвали суду від 22.11.2017 р. остання значиться "не вручене під час доставки" стосовно Приватної промислово-комерційної фірми "МІКОС", учасника та керівника Приватної промислово-комерційної фірми "МІКОС" ОСОБА_2, учасника Приватної промислово-комерційної фірми "МІКОС" ТОВ "ОСОБА_3 Компані", керівника ТОВ "ОСОБА_3 Компані" ОСОБА_4

При цьому згідно інформації отриманої вказаним вище сервісом вбачається, що ухвала надіслана на адресу учасника Приватної промислово-комерційної фірми "МІКОС" ОСОБА_5 значиться в режимі "надходження до відділення зв'язку", але іншим учасником Приватної промислово-комерційної фірми "МІКОС" ОСОБА_6 отримана 28.11.2017 р.

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом .

Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні прокурором подано клопотання про долучення до справи доказів щодо здійснення заходів з метою належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, а саме доповідної записки спеціаліста І категорії юрисконсульта ОСОБА_1 на ім'я селищного голови про здійснення телефонних дзвінків відповідачу за телефонними номерами 2-29-90, +38050-461-3385 та відсутності відповіді, повернутий конверт з поштовою кореспонденцією надісланий на адресу керівника відповідача з відміткою відділення поштового зв'язку "неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача".

Також прокурором надано акт від 15.11.2017 р. складений комісійно про те, що Приватно промислово-комерційна фірма "МІКОС" за адресою: вул.Шевченка, 5, смтТиврів не знаходиться.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви та поданих до суду доказів прокурор в обґрунтування позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки посилається на систематичну несплату відповідачем орендної плати за договором оренди від 15.03.2004 р., заборгованість з якої яка утворилась в січні 2014 року та станом на 01.01.2017 р. становить 165 014,85 грн.

В якості нормативно-правового обґрунтування заявленого позову прокурор послався на приписи ст.ст.15, 24, 25, 32, 34 ЗУ "Про оренду землі", ст.651 ЦК України.

Представник позивача в наданих усних поясненнях заявлений позов прокурора підтримує в повному обсязі.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що на підставі рішення Тиврівської селищної ради № 119 від 12.03.2004 р. про надання земельної ділянки 15.03.2004 р. між Приватною промислово-комерційною фірмою "МІКОС" (Орендар) та Тиврівською селищною радою (Орендодавець) укладено договір оренди землі, який було зареєстровано у Державному реєстрі земель 25.03.2004 р. за № 1 (а.с.13-16, т.1).

Згідно з п.п.1, 8 ОСОБА_7 Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування на 49 років земельну ділянку для видобування граніту, виготовлення облицювальних матеріалів і деталей пам'ятників, яка знаходиться в межах Тиврівської селищної ради.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,7 га. у тому числі: 4,0 га - корисні копалини родовища; 0,7 га - промислова зона на якій відсутні об'єкти нерухомого майна та інші об'єкти інфраструктури (п.п.2, 3 ОСОБА_7).

Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі щорічно у вигляді та у розмірах не менше земельного податку по Тиврівській селищній раді згідно Закону України, що становить 2 350,00 грн на рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься у такі строки щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами. Розмір орендної плати переглядається один раз в три роки у разі: зміни розмірів земельного податку у тому числі внаслідок інфляції; в інших випадках, передбачених законом (п.п.9-13 ОСОБА_7).

Пунктом 21 ОСОБА_7 передбачено, що після припинення дії ОСОБА_7 Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Згідно з п.п.37-39 ОСОБА_7 його дія припиняється у разі: закінчення строку на який його було укладено; придбання Орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря, а також в інших випадках передбачених законом. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яка істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання ОСОБА_7 оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умови розірвання договору в односторонньому порядку не передбачені.

За умовами п.28 ОСОБА_7 Орендодавець має право на своєчасне внесення орендної плати.

В свою чергу Орендар зобов'язувався у відповідності з пунктом 9 цього ОСОБА_7 своєчасно вносити орендну плату.

Згідно акту підписаного між сторонами визначено час початку приймання земельної ділянки - 26.03.2004 р. та час закінчення приймання - 31.03.2004 р. (а.с.20, т.1).

Як вбачається із листа Тиврівського відділення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 07.04.2017 р. № 418/-10/02-21-122 за Приватною промислово-комерційною фірмою "МІКОС" станом на 07.04.2017 р. рахується податковий борг по орендній платі в сумі 165 014,85 грн, який виник в січні 2014 року (а.с.21, т.1).

Доказів погашення заборгованості з орендної плати грошовими коштами чи в порядку встановленому п.12 ОСОБА_7 оренди (передача продукції або надання послуг) матеріали справи на момент прийняття судового рішення не містять.

Непроведення своєчасно та в повному розмірі сплати орендних платежів за період з 01.02.2014 р. стало підставою звернення прокурора з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та щодо оцінки наявних у справі доказів, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як зазначено в ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою господарські зобов'язання, які виникли між сторонами, є зобов'язаннями, котрі за своєю правовою природою являються орендою земельної ділянки.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом .

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ч.1 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж , який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч.1-4 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною. У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом.

Слід зазначити, що навіть недотримання стороною зазначеного порядку при наявності встановлених законом або договором матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови у захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечило б приписам статті 124 Конституції України.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, недотримання вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору.

Поряд з цим, частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до правової позиції, що викладена в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 18.09.2013 р. № 6-75цс13 істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п."д" ч.1 ст.141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків ) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання як договору оренди, тоді як разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.12.2012 р. у справі № 6-146цс12 та від 28.09.2016 р. у справі № 6-977цс16 .

Як вбачається на момент звернення до суду та на час прийняття рішення у даній справі відповідачем не сплачено платежі за 2014, 2015, 2016 роки тощо, що розцінюється судом як систематична несплата орендної плати .

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, судом встановлено, що у визначений ОСОБА_7 строк, відповідачем не було сплачено орендну плату за користування земельною ділянкою і при цьому факт несплати було допущено за 3 роки поспіль.

Вказані обставини, на думку суду, є ніщо іншим як істотним порушенням відповідачем умов укладеного з позивачем ОСОБА_7 оренди, що стало підставою для звернення прокурора із позовом до суду про дострокове розірвання вказаного договору.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору .

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання ОСОБА_7 оренди землі від 15.03.2004 р. є обґрунтованими, оскільки підтверджують наявність факту порушення договору зі сторони відповідача, який кваліфікується як систематична несплата орендної плати, який призвів до того, що позивачем не отримано того результату, на який він розраховував при укладенні договору, що в свою чергу, на думку суду, є поважною причиною для розірвання договору.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині розірвання ОСОБА_7, судом враховано, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, процесуальним правом захисту своїх інтересів при розгляді справи в суді не скористався, не надав відзив на позов і витребувані судом документи, не брав участі у судовому засіданні, ніяким чином не сприяв всебічному та повному з'ясуванню всіх обставин справи при її розгляді.

Відтак, будучи достеменно обізнаним щодо предмету позовних вимог про розірвання договору, відповідач взагалі не надав жодного документального обґрунтування по суті даного господарського спору, з огляду на що, суд дійшов висновку, що подальше ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань порушує інтереси позивача.

Розглядаючи вимоги прокурора в частині вимог про повернення земельної ділянки суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Згідно з ч.4 ст.291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до приписів ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Положеннями ч.1 ст.34 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що у разі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором . Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

З огляду на вказане позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідачем всупереч наведеним вище процесуальним нормам не подано до суду жодного доказу в спростування заявленого позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку повне задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

30.11.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 4,7 га по вул.Забужжя, 11 в смт Тиврів укладений 15.03.2004 р. між Тиврівською селищною радою та Приватною промислово-комерційною фірмою "МІКОС" зареєстрований 25.03.2004 р. Вінницькою регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру" за № 1.

3. Зобов'язати Приватну промислово-комерційну фірму "МІКОС", вул.Шевченка, 5, смт Тиврів, Тиврівський район, Вінницька область, 23300 (ідентифікаційний код - 13325749) повернути Тиврівський селищній раді Тиврівського району Вінницької області, вул.Тиверська, 40, смт Тиврів, Тиврівський район, Вінницька область, 23300 (ідентифікаційний код - 0432601) земельну ділянку, площею 4,7 га по вул.Забужжя, 11, яка знаходиться в межах Тиврівської селищної ради шляхом підписання акту прийому-передачі.

4. Стягнути з Приватної промислово-комерційної фірми "МІКОС", вул.Шевченка, 5, смт Тиврів, Тиврівський район, Вінницька область, 23300 (ідентифікаційний код - 13325749) на користь прокуратури Вінницької області, вул.Монастирська, 33, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 02909909) - 3 200 грн 00 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору за наступними реквізитами: р/р 35213099003988, ЄДРПОУ 02909909, ДКСУ, МФО 820172, отримувач Прокуратура Вінницької області.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу та керівнику відповідача ОСОБА_2 рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Повне рішення складено 05 грудня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2, 3 - відповідачу - вул. Шевченка, буд. 5, смт Тиврів, Тиврівський район, Вінницька область, 23300; ОСОБА_2 - вул. Вишневського, буд. 30, м. Вінниця, 21008.