Рішення

від 20.11.2017 по справі 910/3174/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2017№910/3174/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СВІСС КРОНО

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЄА ТРАНС

про стягнення 322 448, 93 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Середенко А.С. за довіреністю № 9 від 03.09.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СВІСС КРОНО (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЄА ТРАНС (далі - відповідач) про стягнення збитків в сумі 322 448,93 грн. Крім того, позивач просить суд покласти на позивача витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі укладеного з відповідачем Договору він передав для перевезення вантаж, який у пункт призначення доставлений не був, внаслідок чого позивач зазнав збитків у розмірі вартості втраченого вантажу. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.02.2017 порушено провадження у справі № 910/3174/17, її розгляд призначено на 20.03.2017 року.

17.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд накласти арешт на грошові суми, що належать відповідачу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю СВІСС КРОНО про вжиття заходів до забезпечення позову залишено без задоволення, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 05.04.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.04.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 24.04.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 24.04.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав клопотання про продовження строку розгляду справи № 910/3174/17 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/3174/17 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.05.2017 року.

В судовому засіданні 10.05.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 15.05.2017 року.

В судовому засіданні 15.05.2017 року керівник відповідача ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову категорично заперечує, оскільки позивачем не надано доказів оформлення заявки за допомогою вказаної в договорі електронної пошти відповідача, а тому заявка, на яку він посилається, не має відношення до відповідача та не має юридичну силу, оскільки відповідачем не укладалась та не оформлювалась у відповідності з п. 2.2. Договору.

Крім того, відповідач вказує на те, що заявка підписана не директором відповідача, тоді як відповідно до Статуту підписувати будь-які документи, що пов'язані з господарською діяльністю відповідача має виключно директор ОСОБА_3 Більш того, на момент виникнення спірних правовідносин у відповідача працювала лише одна людина - це її директор ОСОБА_3, і ніхто крім нього не міг підписати заявку. Відповідач вважає, що наявність печатки на заявці не означає, що вона підписана відповідачем, оскільки станом як на день виникнення спірних правовідносин, так і на сьогодні печатку будь-якого підприємства можна виготовити на замовлення без будь-яких дозвільних документів.

При цьому, відповідач звертає увагу суду на те, що з електронної пошти відповідача заявка відправлена не була, що свідчить про її недійсність; в заявці немає прізвища водія ОСОБА_4, тоді як відповідач повністю заперечує залучення цього водія та вказаного у товарно-транспортній накладній транспортного засобу до спірного перевезення.

За таких обставин, відповідач повністю заперечує свою вину, оскільки він не організовував спірне перевезення, а матеріали справи не містять належних доказів того, що водія ОСОБА_4 залучив саме відповідач.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 31.05.2017 року.

Оскільки обставини справи містять ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст. 190 Кримінального кодексу України, а факт отримання відповідачем від позивача спірного вантажу для перевезення може бути підтверджено чи спростовано під час проведення перевірки слідчими органами та здійснення оперативно слідчих заходів у ході досудового слідства відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України, з метою повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за необхідне направити копії матеріалів справи № 910/3174/17 до Кам'янка-Бузького відділу поліції ГУ Національної поліції у Львівській області для проведення перевірки викладених в них обставин, вирішення питання щодо відкриття кримінального провадження та встановлення вищезазначених фактів, а провадження у справі зупинити до отримання відповідних результатів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2017 зупинено провадження у справі № 910/3174/17, направлено копії матеріалів справи № 910/3174/17 до Кам'янка-Бузького відділу поліції ГУ Національної поліції у Львівській області.

Через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Кам'янка-Бузького відділу поліції ГУ Національної поліції у Львівській області надійшло повідомлення щодо обставин, виявлених під час здійснення кримінального провадження № 12016140220000843 від 04.10.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2017, на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України, поновлено провадження у справі № 910/3174/17 та призначено її до розгляду на 20.11.2017 року.

10.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 20.11.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 20.11.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

При цьому, в судовому засіданні 20.11.2017 року судом були розглянуті викладені позивачем у письмових поясненнях № 37 від 19.05.2017 клопотання про винесення окремої ухвали з приводу порушення директором відповідача вимог ст. 24 КЗпП України та вимог чинного законодавства у сфері службової діяльності зі скеруванням матеріалів справи у відповідні органи, та вирішено відмовити в їх задоволенні у зв'язку з недоведеністю передбачених статтею 90 Господарського процесуального кодексу України правових підстав для винесення окремої ухвали.

В судовому засіданні 20.11.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2015 року між позивачем (Замовник) та відповідачем (Перевізник) було укладено Договір № 73/2015/S про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Перевізник зобов'язується за винагороду здійснювати пошук і підбір перевізників (або їх довірених осіб) з метою забезпечення перевезення вантажів на вимогу Замовника (або його довірених осіб) у міжнародному сполученні.

Згідно з п. 1.2. Договору Перевізник, діючи в межах даного договору, надає послуги по пошуку і підбору транспортних організацій, власників транспорту чи їх довірених осіб, організовує перевезення найманим вантажним транспортом відповідно до чинного законодавства України, вимог міжнародних конвенцій і угод в сфері міжнародних перевезень.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що Перевізник організовує перевезення вантажів на підставі письмових замовлень на надання послуг з організації вантажних перевезень автомобільним транспортом в межах України або в міжнародному сполученні (надалі - Заявки), підписаних уповноваженим представником Замовника. Додаткові домовленості між Перевізником та Замовником можуть бути відображені в Заявці.

Підтвердженою вважається Заявка, підписана Сторонами і скріплена їх печатками (штампами). Підтверджена заявка обов'язкова для виконання Сторонами і є невід'ємною частиною цього Договору. Заявки оформляються за допомогою факсимільного зв'язку (електронна пошта).

21.09.2016 року з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 було скеровано Заявку-Замовлення № 148719 на перевезення вантажу з наступними даними: вантажовідправник ТОВ Свісс Кроно , адреса завантаження м. Камґянка-Бузька, вул. Я.Мудрого, 62; вантажоотримувач - ФОП ОСОБА_5, адреса розвантаження Гайок, 4, територія авторемонтного заводу, м. Біла Церква, дата розвантаження 22.02.2016,

В цей же день, з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшло підтвердження вищевказаної заявки із зазначенням наступних даних: автомобіль ДАФ, д/н тягача НОМЕР_7, д/н причепа НОМЕР_4, водій ОСОБА_4, телефон водія 068-289-46-50.

На підставі товарно-транспортної накладної № 6016009356/2461616557 від 22.09.2016 позивач передав водію ОСОБА_4 для перевезення автомобілем ДАФ, д/н тягача НОМЕР_7, д/н причепа НОМЕР_5, стільниці в асортименті у кількості 400 штук. Вантажоотримувач - фізична особа - підприємець ОСОБА_5, пункт розвантаження - м. Біла Церква, Гайок 4, територія авторемонтного заводу.

Факт отримання товару для перевезення засвідчено підписом водія ОСОБА_4 на вищевказаній товарно-транспортній накладній та накладній № 24616165 від 22.09.2016.

Вартість переданого для перевезення товару, виробником та власником якого згідно з письмовими поясненнями від 10.05.2017 є позивач, складає 322 448, 93 грн., про що свідчить накладна № 246161651 від 22.09.2016.

Проте, в пункт розвантаження товар доставлений не був.

Направлену позивачем претензію № 1180 від 30.09.2016 про відшкодування вартості втраченого вантажу в сумі 332 448,93 грн. відповідач залишив без задоволення.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Згідно з приписами статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами ЦК України та ГК України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 ГК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 ЦК України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України).

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто, мають бути прямими.

Таким чином, і цивільне, і господарське законодавство передбачає стягнення збитків з порушника в силу закону. Тобто незалежно від того, передбачено таке стягнення умовами договору чи ні. Сторона, чиї права порушено, має право розраховувати на відшкодування збитків на підставі: ст.ст. 16, 623 ЦК України; ст. 20, 216, 224 ГК України. Як зазначено в ч. 3 ст. 216 ГК України, один із принципів господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження з цього приводу в договорі. Згідно зі ст. 224 ГК України до збитків належать: витрати, здійснені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження майна, а також неотриманні доходи.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Виходячи зі змісту наведених норм перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

В той же час, згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом частини 1 статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Крім того, з аналізу частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України випливає, що за предметом договори транспортного експедирування поділяються на договори з виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, договори з організації виконання таких послуг, а також договори, у яких обов'язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер.

При цьому можливим є укладення різних видів договору транспортного експедирування в залежності від обсягу зобов'язань експедитора. Зокрема, сторони можуть укласти договір про транспортно-експедиційне забезпечення доставки вантажу одержувачу, договір про транспортно-експедиційне забезпечення завезення (вивезення) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) та аеропорти, а також договір про окремі транспортно-експедиційні операції та послуги.

В даному випадку, за умовами укладеного між позивачем (Замовник) та відповідачем (Перевізник) Договору Перевізник зобов'язується за винагороду здійснювати пошук і підбір перевізників (або їх довірених осіб) з метою забезпечення перевезення вантажів на вимогу Замовника (або його довірених осіб) у міжнародному сполученні.

Згідно з п. 1.2. Договору Перевізник, діючи в межах даного договору, надає послуги по пошуку і підбору транспортних організацій, власників транспорту чи їх довірених осіб, організовує перевезення найманим вантажним транспортом відповідно до чинного законодавства України, вимог міжнародних конвенцій і угод в сфері міжнародних перевезень.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що Перевізник організовує перевезення вантажів на підставі письмових замовлень на надання послуг з організації вантажних перевезень автомобільним транспортом в межах України або в міжнародному сполученні (надалі - Заявки), підписаних уповноваженим представником Замовника. Додаткові домовленості між Перевізником та Замовником можуть бути відображені в Заявці.

Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України 14.10.97 № 363, товарно-транспортна накладна (далі - ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. п.11.1, 11.5, 11.6 вказаних Правил основним документом на перевезення вантажів є ТТН, форму якої наведено у додатку 7 до цих Правил. Після прийняття вантажу згідно із ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, на підставі Заявки-замовлення від 21.09.2016 № 148719 та товарно-транспортної накладної № 6016009356/2461616557 від 22.09.2016 позивач передав водію ОСОБА_4 для перевезення автомобілем ДАФ, д/н тягача НОМЕР_7, д/н причепа НОМЕР_5, стільниці в асортименті у кількості 400 штук. Вантажоотримувач - фізична особа - підприємець ОСОБА_5, пункт розвантаження - м. Біла Церква, Гайок 4, територія авторемонтного заводу.

На запит суду, вантажоотримувач Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 надала пояснення, що вантаж за товарно-транспортною накладною № 6016009356/2461616557 від 22.09.2016 вона не отримувала.

Отже, у пункт призначення переданий позивачем для перевезення вантаж доставлений не був.

Директор відповідача ОСОБА_6 надав пояснення, відповідно до яких Заявку він не укладав та не підписував її, хоча на момент виникнення спірних правовідносин на підприємстві крім нього більш ніхто не працював. При цьому, ОСОБА_6 стверджує, що вантаж для перевезення він не отримував, водій ОСОБА_4 не має жодного відношення до ТОВ ЄА Транс і до спірного перевезення не залучався. Так само не залучався відповідачем до спірного перевезення і вказаний у ТТН транспортний засіб.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, директор відповідача ОСОБА_6 29.09.2016 року звернувся до правоохоронних органів з заявою щодо неправомірних дій ОСОБА_4, який шляхом зловживання довірою заволодів стільницями за адресою: Львівська обл., м. Кам'янка-Бузька, вул. Я.Мудрого, 62, у зв'язку з чим було відкрито кримінальне провадження № 12016140220000843, яке в теперішній час перебуває в Кам'янка-Бузькому відділі поліції ГУ Національної поліції у Львівській області.

З наданих директором відповідача ОСОБА_6 до правоохоронних органів пояснень від 29.09.2016 вбачається, що 21.09.2016 року йому з телефонного номеру НОМЕР_2 зателефонував чоловік на ім'я Віталій і запропонував надати послуги з перевезення вантажу, а також зазначив відомості про автомобіль - ДАФ НОМЕР_7 тягач та напівпричіп НОМЕР_4, водій - ОСОБА_4, тел. НОМЕР_3. Автомобіль перевірили та надали дані замовнику. 22.09.2016 року о 13:00 год. автомобіль було завантажено та водій розписався про прийняття товару. В подальшому, водій зателефонував директору відповідача ОСОБА_6 та зазначив про те, що автомобіль зламався, у зв'язку з чим вони домовились, що автомобіль прибуде на розвантаження 26.09.2016 року. Проте, 26.09.2016 автомобіль в пункт розвантаження не прибув, а водій в телефонній розмові зазначив про те, що вантаж буде доставлено в пункт призначення 27.09.2016 року. Однак в призначений час автомобіль з вантажем розвантажений не був, телефон водія був вимкнений. В ході спілкування з директором підприємства, на балансі якого перебуває автомобіль, була отримана інформація про те, що зі слів водія з представниками відповідача він не спілкувався, а спілкувався з іншими людьми, які сказали йому змінити маршрут, у зв'язку з чим товар був доставлений за іншою адресою, ніж зазначена у товарно-транспортній накладній.

При цьому, з огляду на специфіку спірних правовідносин та враховуючи те, що за твердженням відповідача водій ОСОБА_4 не перебуває з ним у трудових відносинах, а ідентифікуючи дані для встановлення його місця проживання в матеріалах справи відсутні, суд позбавлений можливості викликати зазначену особу в порядку статті 30 ГПК України в судове засідання для дачі відповідних пояснень та залучити його до участі у справі на підставі статті 27 ГПК України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що викладені у відзиві на позов та надані в судовому засіданні 15.05.2017 року пояснення директора ОСОБА_3 в частині того, що він не організовував спірне перевезення та не залучав до його виконання водія ОСОБА_4 суперечать тим поясненням директора ОСОБА_3, які він, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, надав слідчим органам під час здійснення кримінального провадження 29.09.2016 року.

Згідно з листом Камґянка-Бузького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 8362 від 20.10.2017, в ході проведення досудового розслідування підтверджено матеріалами справи:

- Заявку-замовлення на виконання рейсу за маршрутом Камґянка-Бузька - Біла Церква було скеровано менеджером позивача на електронну адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2;

- Підтверджена заявка-замовлення на виконання рейсу за маршрутом Камґянка-Бузька - Біла Церква скерована з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_3;

- В підтвердження заявці-замовлення на виконання рейсу за маршрутом Камґянка-Бузька - Біла Церква вказано номер автомобіля ДАФ , реєстраційний номер НОМЕР_7, напівпричіп НОМЕР_6, водій ОСОБА_4;

- Автомобіль ДАФ , реєстраційний номер НОМЕР_7 з напівпричепом прибув в пункт завантаження у визначений заявкою термін;

- Автомобіль завантажено стільницями в кількості 400 шт. що підтверджується підписом водія ОСОБА_4 на накладній № 2461616557 від 22.09.2016 та товарно-транспортній накладній № 6016009356/2461616557 від 22.09.2016;

- Автомобіль вибув у напрямку м. Києва.

Враховуючи вищевикладені обставини суд дійшов висновку, що матеріалами справи достеменно підтверджується той факт, що на підставі товарно-транспортної накладної № 6016009356/2461616557 від 22.09.2016 позивач передав зазначеному відповідачем водію ОСОБА_4 для перевезення автомобілем ДАФ, д/н тягача НОМЕР_7, д/н причепа НОМЕР_5, стільниці в асортименті у кількості 400 штук, вантажоотримувач - фізична особа - підприємець ОСОБА_5, пункт розвантаження - м. Біла Церква, Гайок 4, територія авторемонтного заводу.

При цьому, суд зазначає, що направлення заявки з тієї чи іншої електронної пошти само по собі не свідчить про її недійсність, враховуючи наявність в матеріалах справи інших доказів на підтвердження того, що спірне перевезення було організовано саме відповідачем, який і залучив до його виконання водія ОСОБА_4

Всі інші доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до частини 1 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно із частиною 1 статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Отже, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, спричинених непереборною силою. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, не зумовленого непереборною силою, відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК України не звільняє перевізника від відповідальності за незбереження вантажу, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 23.03.16 у справі № 6-2086цс15.

Пунктами 3.3.6., 3.3.7. Договору на відповідача покладено обов'язок забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу; повідомляти Замовника про виникнення будь-яких перешкод виконанню перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, відмова вантажоодержувача прийняти вантаж тощо); відвантажити вантаж тільки у місці, зазначеному в товарно-транспортній накладній.

При цьому, в силу п. 5.3. Договору з моменту прийняття вантажу Перевізником або особою, якій Перевізник доручив виконання перевезення, Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж, що перевозиться. У разі втрати чи пошкодження всього вантажу або його частини, а також у випадку, якщо при прийнятті вантажу вантажоодержувачем від Перевізника (або залученої ним особи) буде встановлено недостачу або пошкодження вантажу, Перевізник зобов'язаний відшкодувати збитки Замовнику не пізніше строку, встановленого законодавством для розгляду відповідної претензії.

У разі покладення стороною виконання зобов'язання, що виникло з цього Договору, на третю особу, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання такою третьою особою несе сторона за цим Договором (п. 5.8. Договору).

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства та умов укладеного між сторонами Договору вбачається, що саме відповідач несе повну відповідальність за збереження та доставку вантажу, в тому числі, коли до виконання перевезення ним було залучено іншу особу.

Під час розгляду справи судом встановлено, що внаслідок протиправних дій залученої відповідачем до виконання перевезення особи, які призвели до втрати вантажу, обов'язок за збереження якого покладений на відповідача законом та Договором, позивач зазнав збитків у розмірі вартості втраченого майна в сумі 322 448, 93 грн.

Дії відповідача щодо втрати вантажу (незабезпечення його збереження) стали наслідком понесення позивачем збитків, а відтак, наявний причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача.

Доказів відсутності своєї вини у заподіянні збитків позивачу, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності своєї вини, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин, оскільки судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЄА Транс (02081, місто Київ, вулиця Урлівська, будинок 19, квартира 2; код ЄДРПОУ 39381674) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Свісс Кроно (80400, Львівська область, Кам'янка-Бузький район, місто Кам'янка-Бузька, вулиця Я.Мудрого, будинок 62; код ЄДРПОУ 31147999) вартість втраченого вантажу в сумі 322 448 (триста двадцять дві тисячі чотириста сорок вісім) грн. 93 коп. та 4 836 (чотири тисячі вісімсот тридцять шість) грн. 73 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.11.2017.

Суддя М.Є. Літвінова