Постанова

від 27.11.2017 по справі 7/61-9/80

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2017 р. Справа № 7/61-9/80

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Матущака О.І.

суддів Кравчук Н.М.

Малех І.Б.

розглянувши апеляційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2016 р.

у справі № 7/61-9/80

за позовом: Міністерства оборони України м. Київ

до відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" м. Івано-Франківськ

до відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" м. Івано-Франківськ

за участю третіх осіб, які не заявляють

самостійних вимог на предмет спору

на стороні позивача: 1. Міністерства економіки України Київ

2. ОСОБА_2

м. Івано-Франківськ

3. ОСОБА_3

м. Івано-Франківськ

4. ОСОБА_4

м. Івано-Франківськ

5. ОСОБА_5

м. Івано-Франківськ

6. Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району

7. Кабінету Міністрів України м. Київ

8. Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації м. Івано-Франківськ

за участю третіх осіб, які не заявляють

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача: 1. товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславбудкомплект"

м. Івано-Франківськ

2. приватного підприємства "Люкс-Буд"

м. Івано-Франківськ

3. публічного акціонерного товариства "Державний ощадний Банк України" м. Київ

про визнання недійсним договору міни та повернення майна

за участю представників сторін від:

прокуратури: Майорчак В.М. - згідно посвідчення №033498 від 18.05.2015 р.;

позивача: Матлай Й.І. - за довіреністю №220/437/д від 24.12.2016 р.;

відповідача-1: Ридай Т.В. - за довіреністю б/н від 28.08.2017 р.;

відповідача-2: Фатула Т.В. - керівник;

третіх осіб на стороні позивача: не з'явилися;

третіх осіб на стороні відповідача1,2: не з'явилися;

третьої особи на стороні відповідача: 3. ОСОБА_10 - за довіреністю б/н від 26.09.2017 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2016 р. (суддя Неверовська Л. М.) у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду мотивоване тим, що ТОВ Станіславська торгова компанія (ТОВ Прикарпатська фінансова компанія ) за договором міни майна, позивачем не доведено наявності порушеного права та не обґрунтовано в чому таке порушення полягає. Наведені позивачем підстави для визнання договору міни нерухомого військового майна недійсним носять формальний характер та фактично не порушують прав та інтересів позивача.

Крім того, рішення суду обґрунтоване тим, що звернення позивача до суду з даними позовними вимогами не відповідає інтересам держави, оскільки у разі задоволення позовних вимог, держава зазнала б значних витрат з приводу відшкодування власникам майна його вартості.

Заступником військового прокурора Західного регіону України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2009 р. рішення про відчуження військового майна, цілісних майнових комплексів за правилами ст.6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних силах України приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України у визначеному порядку Кабінетом Міністрів України. Крім цього, скаржник зазначає, що предметом спірного договору міни, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ Прикарпатська фінансова компанія , повинно бути військове майно, яке включене до відповідного Переліку військового майна Збройних Сил України, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Однак, у вказаний перелік військове майно, яке було предметом договору міни, не включено.

Апелянт також стверджує, що Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2002 р., не містить норм, які б зобов'язували Міністерство оборони України повідомляти потенційних набувачів майна про його включення до визначених цим Положенням переліків на відчуження.

Відповідачем-2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що при укладення оспорюваного договору, продавцем - Міністерством оборони України, гарантувалось, що майно, яке було предметом договору, нікому іншому не продане, не подароване, не відчужене іншим чином, не заставлене, в спорі чи під забороною (арештом), податковою заставою не перебуває, прав і претензій щодо нього у третіх осіб немає. Крім цього, було передбачено обов'язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на військове містечко, у тому числі Міністерства оборони України.

Відповідачем-3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що відповідно до п.14 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло здійснюється на підставі рішення Міністерства оборони, за ринковими цінами, які склались на час відчуження, але не нижчими від залишкової вартості майна та витрат, пов'язаних з його реалізацією, якщо інше не погоджено Міністерством економіки. Таким чином, відповідач-3 зазначає, що рішення щодо відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військовослужбовців приймається Міністерством оборони України. А отже, сторонами при укладенні спірного договору дотримано всіх відповідних умов.

В судовому засіданні представниками сторін викладено доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзивам на неї, заслухавши представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено Львівським апеляційним господарським судом, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2015 р. відмовлено в позові Міністерства оборони України до ТОВ Станіславська торгова компанія про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 р. рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2015 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 р. укладений між Міністерством оборони України та ТОВ Станіславська торгова компанія , в позові про зобов'язання ТОВ Станіславська торгова компанія повернути Міністерству оборони України все отримане по договору міни від 24.09.2004 р. відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2015 р. у справі № 7/61-9/80 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

При цьому, Вищий господарський суд України зазначив, що зазначаючи в судових рішеннях про те, що майно яке було предметом міни є військовим суди, разом з тим, не уточнили позовні вимоги та не з`ясували, яке конкретно майно є предметом спору, не встановили правовий режим цього майна та чи підпадає воно під дію Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України .

Вищий господарський суд України також зазначив, що щодо даного договору були винесені рішення судів, а саме: рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2004 р. у справі № 6/414 (т. 1 а.с. 138-141), рішенням Кіровоградського районного суду від 25.04.2006 р. (т. 1 а.с. 133-137) та рішення Івано-Франківського міського суду від 06.04.2012 р. у справі № 0907/2-321/11 (т. 6 а.с. 10-12), якими встановлено факт правомірності укладення між Міністерством оборони України та ТОВ Прикарпатська фінансова компанія договору міни нерухомого майна на житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей від 24.09.2004 р. Однак, суди попередніх інстанцій не з`ясували чи переглянуті вказані рішення в судовому порядку та чи набрали законної сили на час розгляду даної справи, не надали оцінки фактам встановленим судовими рішеннями з урахуванням ст. 35 ГПК України.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, судом першої інстанції встановлено, а судом апеляційної інстанції перевірено, що 24.09.2004 р. між Міністерством оборони України та ТОВ Прикарпатська фінансова компанія (правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ТОВ Станіславська торгова компанія ) укладено договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей.

Відповідно до п.п.1.1, 2.1 вказаного договору, предметом цього договору є обмін нерухомого військового майна, що є власністю держави, рахується на балансі та належить до сфери управління Міністерства оборони України, на квартири, які належать на праві власності відповідачу.

Ціна військового майна відповідно до висновку про оцінку вартості майна - будівель та споруд, що знаходяться у м. Івано-Франківську по вул.Січових Стрільців, 26; вул. Грушевського, 19; вул. Трускавецька, 26; вул.Шевченка, 81; вул.Шпитальна, 5; вул. Національної гвардії, 14 б; с.Крихівці Івано-Франківської міської ради вул.22 Січня, 166а, виконаного ТОВ Ека-Захід становить 4 628 660,00 грн.

Податок на додану вартість складає 925 732, 00 грн. Загальна вартість становить 5 554 392,00 грн. Ціна квартир, які передаються згідно умов даного договору, становить 4 629 675,83 грн.

Податок на додану вартість складає 925 935,17 грн., що складає загальну вартість 5 555 611,00грн.

Перелік квартир, що передаються міністерству визначений у додатку №1 до договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 р.

Військове майно, яке передається в обмін на квартири визначено в додатку №2 до договору.

Факт передачі військового майна підтверджується актом приймання-передачі від 24.09.2004 р., який підписаний уповноваженими представниками сторін.

На виконання умов договору, відповідач передав, а позивач прийняв 66 квартир у м.Коломия, Івано-Франківської області та 9 квартир у м. Івано - Франківську, загальною вартістю 5 555 611, 00 грн.

Після виконання позивачем та відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором міни від 24.09.2004 р., вони набули прав власників на обмінювані товари та, відповідно, право на його реалізацію у встановлений законом спосіб.

Як підтверджується матеріалами справи, реалізуючи набуте право власності на квартири, Міністерство оборони України передало вказані квартири для сімей військовослужбовців, тобто отримані позивачем квартири перейшли у володіння інших осіб, у порядку передбаченому Житловим кодексом України, що підтверджується актами приймання - передачі квартир від 10.01.2006 р., які в подальшому здійснили їх приватизацію (т.10, а.с. 180-188, а.с. 193-250, т.11, а.с. 1-224). Аналогічно, ТОВ Прикарпатська фінансова компанія (правонаступником якої є ТОВ Станіславська торгова компанія ) реалізувало своє право та відчужило отримане від Міністерства оборони України нерухоме військове майно на підставі договорів купівлі - продажу від 13.12.2004 р. ТОВ Карпатська нафтова компанія (т.3, а.с.11-24).

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач - ТОВ Станіславська торгова компанія не є власником отриманого нерухомого військового майна від Міністерства оборони України за договором міни від 24.09.2004 р.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, станом на час розгляду справи, відповідач - ТОВ Карпатська нафтова компанія володіє такими об'єктами нерухомості, що були предметом договору міни від 24.09.2004р.:

1) по вул. Шпитальна, 5, м. Івано-Франківськ (колишнє військове містечко №4);

2) по вул. Національної Гвардії, 146, м. Івано-Франківськ (колишнє військове містечко №13);

3) по вул. Січових Стрільців 26, м. Івано-Франківськ (колишнє військове містечко №9);

Об'єкти, які станом на час розгляду справи, не належать відповідачам - ТОВ Карпатська нафтова компанія та ТОВ Станіславська торгова компанія та перейшли у власність інших осіб:

1) по вул. Грушевського, 19, м. Івано-Франківськ (колишнє військове містечко №3) - АТ Ощадбанк ;

2) по вул. 22 Січня, 166а в с. Крихівці Івано-Франківської міської ради (колишнє військове містечко № 55) - ПП Люкс Буд ;

3) по вул. Трускавецька, 26, м. Івано-Франківськ (колишнє військове містечко №71) - ТОВ Станіславбудкомплект ;

4) по АДРЕСА_1 - ОСОБА_11

Окрім цього, як встановлено місцевим господарським судом встановлено, що у матеріалах справи наявні документи про перехід права власності інших осіб на квартири в м. Коломиї (66 квартир) та м. Івано-Франківську (9 квартир), що були передані відповідачем ТОВ Станіславська торгова компанія згідно договору міни від 24.09.2004р. позивачу, а саме: акти передачі квартир під заселення №08-Зах/35 від 28.03.2008 р., №08-Зах/61 від 13.10.2008 р. (т.10 а.с. 185), інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про вказане нерухоме майно (Т. 10 а.с.193-250, Т. 11 а.с. 1-224).

Необхідно також звернути увагу на те, що стосовно оспорюваного договору міни були прийняті рішення судів, а саме: рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2004 р. у справі № 6/414 (т. 1 а.с. 138-141), рішення Івано-Франківського міського суду від 06.04.2012 р. у справі № 0907/2-321/11 (номер в єдиному державному реєстрі судових рішень 24217223) (т. 6 а.с. 10-12), якими встановлено факт правомірності укладення між Міністерством оборони України та ТОВ Прикарпатська фінансова компанія договору міни нерухомого майна на житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей від 24.09.2004 р.

Так, рішенням господарського суду від 27.12.2004 р. у справі №6/414 задоволено позов товариства Карпатська нафтова компанія до товариства Прикарпатська фінансова компанія про витребування майна з чужого незаконного володіння (т.1, а.с. 94). Предметом даного спору було витребування від товариства Прикарпатська фінансова компанія , отриманого від Міністерства оборони України військового майна на підставі оспорюваного договору міни, яке в подальшому було відчужене товариству Карпатська нафтова компанія .

При розгляді даної справи господарським судом досліджено спірний договір міни та встановлено правомірність набуття товариством Карпатська нафтова компанія права власності на майно.

Вказане рішення господарського суду є чинним, доказів його скасування в апеляційному чи касаційному порядку сторонами суду не надано.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 06.04.2012 р. у справі № 0907/2-321/11 за позовом ТОВ Карпатська нафтова компанія до громадян про примусове переселення, зустрічним позовом громадян до ТОВ Карпатська нафтова компанія , ТОВ Прикарпатська фінансова компанія , Міністерства оборони України про визнання частково недійсним договору міни та договору купівлі-продажу військового містечка № 13 задоволено судом частково. Вирішено переселити громадян в інші благоустроєні житлові приміщення, які б відповідали вимогам ч. 2 ст. 114 ЖК України. У задоволенні позовних вимог до ТОВ Карпатська нафтова компанія , ТОВ Прикарпатська фінансова компанія , Міністерства оборони України про визнання частково недійсним договору міни та договору купівлі-продажу військового містечка № 13 судом відмовлено.

Як встановлено Івано-Франківським міським судом, позивач є законним власником спірного приміщення, тому з огляду на зміст наведених норм має право вимагати усунення порушення його прав. Оскільки відповідачі проживають в гуртожитку, який не може використовуватись в такій якості, зважаючи на його відчуження та добровільно не бажають звільнити його, вони підлягають переселенню. Вимоги зустрічного позову до задоволення не підлягають, оскільки позивачі не довели наявності мотивів для визнання недійсними угоди міни та купівлі-продажу з підстав визначених ст.215 ЦК України. Посилання на відсутність достатніх повноважень у Міністерства оборони щодо продажу об'єкту в даному випадку такими підставами не є, оскільки як вбачається з матеріалів справи при укладенні угод було дотримано норми законодавства.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 06.04.2012 р. у справі № 0907/2-321/11 набрало законної сили 17.04.2012 р., є чинним, доказів його скасування в апеляційному чи касаційному порядку сторонами суду не надано.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, на виконання зазначеної норми Закону, Кабінет Міністрів України визначив порядок відчуження військового майна своєю постановою №1919 від 28.12.2000 р., якою затвердив Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України.

Згідно п. 3 вказаного Положення, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

При цьому, відповідно до п.14 цього ж Положення, відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло здійснюється на підставі рішення Міноборони, за ринковими цінами, які склалися на час відчуження, але не нижчими від залишкової вартості майна та витрат, пов'язаних з його реалізацією, якщо інше не погоджено з Мінекономіки.

Отже, враховуючи вищевикладені приписи законодавства випливає, що Кабінет Міністрів України, до складу якого, окрім інших міністреств, входить Міністерство оборони України, визначив Порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, згідно п. 14 якого, прийняття рішень щодо відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло, делегував безпосередньо Міністерству оборони України.

За таких обставин, твердження прокурора та позивача про те, що на укладення спірного договору не було згоди Кабінету Міністрів України, спростовуються нормами законодавства та відповідним підзаконним нормативно - правовим актом самого Кабінету Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції зазначає також те, що якщо прокурор чи Міністерство оборони України вважає, що для укладення спірного договору необхідна була додаткова згода Кабінету Міністрів України, незважаючи на делегування повноважень, то уповноважені особи Міністерства оборони України повинні були належним чином виконувати свої обов'язки та отримати вищезазначену додаткову згоду.

А тому, якщо слідувати позиції Міністерства оборони України щодо необхідності додаткової згоди Кабінету Міністрів України, то вищезазначені уповноважені особи повинні бути притягнені до відповідальності на підставі ст.7 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а не визнавати недійним договір міни, укладений 13 років тому.

На зазначену позицію звертає увагу Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 р. N 5-рп/2005, згідно якого зазначає, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права, вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм, правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією із сторін є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватись за свої прорахунки.

Львівський апеляційний господарський суд особливу увагу звертає на таке.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини , суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини вiд 20.01.2012 р. Рисовський проти України Європейський суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ від 22.11.2007 р. у справі Україна-Тюмень проти України Європейський Суд зазначив, що доктрина ultra vires передбачає важливу гарантію захисту від помилок органів державної влади, які діють за межами повноважень наданих їм національним законодавством.

З огляду на вищевикладене, у суду відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору міни, а тому, у задоволенні позовних вимог щодо витребування майна необхідно також відмовити, оскільки така є похідною вимогою і не може самостійно існувати без визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2016 р. у справі

№ 7/61-9/80 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати в господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Кравчук Н.М.

Малех І.Б.