Постанова

від 28.11.2017 по справі 925/845/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2017 р. Справа№ 925/845/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Баюш В.Я. - представник за довіреністю № 26/06-1 від 26.06.2017 р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року

по справі № 925/845/17 (суддя - Грачов В.М.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівчанка - Агро"

до Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК"

про стягнення 2 994 318,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівчанка - Агро" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК" про стягнення на підставі договору поставки № В 20 від 27.01.2017 р. 2 763 734,20 грн. попередньої оплати, 151 740,37 грн. пені, 61 125, 51 грн. інфляційних втрат, 17 718, 19 грн. 3% річних та відшкодування судових витрат.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівчанка - Агро" задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "УкрАгро НПК" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівчанка - Агро" 2 763 734,20 грн. попередньої оплати, 47 248,50 грн. пені.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення попередньої оплати у сумі 2 763 734,20 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки правовій природі майна, що підлягає стягненню, та, відповідно можливості виконання заявлених позивачем вимог, а саме щодо стягнення в порядку встановленою ст. 693 ЦК України попередньої оплати в розмірі 2 763 734,20 грн. по договору поставки зі змінами, внесеними позивачем вимогою № 133 від 27.04.2017 р., загальна ціна якого становить 969 665,80 грн., а зобов'язання відповідача щодо поставки 114,28 тон товару відповідачем виконані належним чином та прийняті позивачем.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК" по справі № 925/845/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 28.11.2017 року.

У судове засідання 28.11.2017 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні 28.11.2017 року проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 27.01.2017 року між приватним акціонерним товариством "УкрАгро НПК" (постачальник) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівчанка-Агро" (покупець) було укладено договір № В 20 (договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлені договором строки покупцеві товар (КАС-32 в кількості 440 т. загальною вартістю з ПДВ 3 733 400,00 грн.), а покупець зобов'язався оплатити і прийняти цей товар (розділ 1 Договору).

У договорі сторонами погоджені всі істотні умови, визначені умови поставки, порядок розрахунків, прийняття товару, відповідальність сторін.

Зокрема, відповідно до п. 3.3. договору поставка товару здійснюється повністю чи окремими партіями за вибором постачальника в період з 06.02.2017 року до 10.04.2017 року.

Згідно з п. 4.1. договору покупець зобов'язується сплатити попередню оплату в розмірі 100% від загальної вартості товару за договором в сумі 3733400 грн. до 03.02.2017 року.

Відповідно до п. 5.1 договору, у випадку несвоєчасної поставки товару, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Згідно з п.п. 8.6., 8.7. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, встановлений в п. 8.6. цього договору, та триває до припинення прав та обов'язків, які виникли із договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 4.1 Договору позивач здійснив повну попередню оплату товару у сумі 3 733 400,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 175 від 02.02.2017 року.

Проте, відповідачем було здійснено лише часткову поставку товару КАС-32 на суму 969 665,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № В106 від 24.02.2017 року у кількості 19,71 т. на суму усього з ПДВ 167 239,35 грн., видатковою накладною № В96 від 28.02.2017 року у кількості 24,94 т. на суму усього з ПДВ 211 615,90 грн., видатковою накладною № В147 від 06.03.2017 року у кількості 20,81 т. на суму усього з ПДВ 176 572,85 грн., видатковою накладною № В276 від 07.03.2017 року у кількості 29,05 т. на суму усього з ПДВ 246 489,25 грн., видатковою накладною № В188 від 10.03.2017 року у кількості 19,77 т. на суму усього з ПДВ 167 748,45 грн.

Однак відповідач, в порушення умов договору, решту товару на суму попередньої оплати в розмірі 2 763 734,20 грн. не поставив, суму попередньої оплати не повернув, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість на вказану суму.

Між сторонами також було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період від січня 2017 року до квітня 2017 року, відповідно до якого станом на 30.04.2017 року вбачається заборгованість відповідача перед позивачем 2 763 734,20 грн.

28.04.2017 року позивач направив відповідачу претензію № 133 від 27.04.2017 р. з вимогою про повернення суми попередньої оплати та нарахованої пені за договором поставки № В 20 від 27.01.2017 року та в якій повідомив відповідача, що в разі незадоволення вимог та невиплати заборгованості позивач змушений буде звернутися до суду. Вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Оскільки відповідачем зобов'язання, взяті на себе відповідно до умов договору, виконано неналежним чином не було, позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача про стягнення 2 763 734, 20 грн. суми попередньої оплати, 151 740,37 грн. пені, 61 125, 51 грн. інфляційних втрат, 17 718, 19 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На підставі укладеного між сторонами договору поставки у позивача виник обов'язок здійснити попередню оплату в розмірі 100% від загальної вартості товару, а у відповідача - поставити товар у строки, погоджені сторонами у договорі.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до умов договору належним чином виконав свої зобов'язання в частині сплати авансового платежу у сумі 3 733 400,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 175 від 02.02.2017 року.

В силу статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Проте, як вже було встановлено вище, відповідачем свої зобов'язання за договором виконані частково, а саме поставлено товар лише на суму 969 665,80 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті п. 3.3. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється повністю чи окремими партіями за вибором постачальника в період з 06 лютого 2017 року до 10 квітня 2017 року.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів зазначає, що відповідач свій обов'язок за договором поставки № В20 від 27.01.2017 р. в строк до 10.04.2017 р. належним чином не виконав, докази виконання матеріали справи не містять, у зв'язку з чим відповідачем було допущено порушення зобов'язання щодо поставки товару по договору.

Стосовно посилання апелянта на те, що оскільки позивач відмовився від частини договору, а тому на момент розгляду справи ціна договору поставки становить 969 665,80 грн., у зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування ст. 693 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Господарським кодексом України, як спеціальним актом законодавства, який регулює відносини в господарській сфері, зокрема, частиною 1 статті 188, передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Згідно з статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним чи зміненим.

Згідно з приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України.

Проте, ні чинним законодавством про поставку та купівлю-продаж, ні укладеним між сторонами договором поставки не встановлено права сторони на односторонню відмову частково від договору.

Договір поставки, укладений між сторонами, є чинний, не розірваний та не припинений, а тому повинен виконуватись сторонами належним чином.

Колегія суддів зазначає, що позивач у надісланій відповідачу претензії в зв'язку з невиконанням останнім умов договору поставки щодо передачі товару у визначений договір строк реалізував своє право, встановлене ст. 693 ЦК України, вибору способу захисту свого порушеного права шляхом повернення сплаченої суми попередньої оплати з урахуванням частково виконаного відповідачем зобов'язання у сумі 969 665,80 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, зважаючи на те, що грошові кошти в сумі 3 733 400,00 грн. були перераховані позивачем саме на виконання умов спірного договору поставки, в той же час, як відповідачем свої зобов'язання були виконані частково на суму 969 665,80 грн., доказів повернення суми передоплати чи поставки на вказану суму товару матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 2 763 734,20 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 15.10.2013 р. у справі 3-30гс13; від 16.09.2014 р. у справі 3-90гс 14.

Крім того, відповідно до п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовними вимогами про повернення суми попередньої оплати за договором поставки, що не є грошовим зобов'язанням у розумінні Цивільного кодексу України, а тому колегія суддів дійшла до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 61 125,51 грн. інфляційних втрат, 17 718,19 грн. 3% річних.

Стосовно нарахування і стягнення пені, колегія суддів вважає за можливе зазначити наступне.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до п. 5.1 договору у випадку несвоєчасної поставки товару покупцю постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору щодо невиконання негрошового зобов'язання у вигляді сплати пені.

Пунктом 1.9 постанови Пленуму Вищий господарський суд України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14 роз'яснено, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Останнім днем строку виконання зобов'язання з поставки товару у договорі сторонами визначено до 10 квітня 2017 року, а тому прострочення виконання вказаного зобов'язання наступає, відповідно, з 10 квітня 2017 року.

Позивачем визначено період нарахування пені з 10.04.2017 р. по 26.06.2017 р. Однак, 28.04.2017 року ним направлялася на адресу відповідача претензія від 27.04.2017 року, яка отримана останнім 08.05.2017 року, та в якій позивач реалізував своє право, передбачене ст. 693 ЦК України, вибору способу захисту свого порушеного права шляхом пред'явлення вимоги про повернення сплаченої суми попередньої оплати, а тому колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції строком нарахування пені з 10.04.2017 р. по 13.04.2017 р. та з 14.04.2017 р. по 08.05.2017 р.

Таким чином, оскільки відповідач взяте на себе негрошове зобов'язання щодо поставки товару виконав частково, колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, погоджується з ним і вважає його вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 10.04.2017 р. по 13.04.2017 р. у сумі 8 480,50 грн. та за період з 14.04.2017 р. по 08.05.2017 р. у сумі 47 248,50 грн., тобто по дату звернення позивача з претензією, в якій останній просив відповідача повернути сплачений аванс.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року у справі № 925/845/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК" на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року у справі № 925/845/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.09.2017 року у справі № 925/845/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/845/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко