Ухвала

від 29.11.2017 по справі 812/1213/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Секірська А.Г.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року справа №812/1213/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М.,

секретар судового засідання - Терзі Д.А.,

за участю: позивача - не з'явився,

представника відповідача - Рибаса А.С., довіреність б/н від 02.01.2017 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року у справі № 812/1213/17 за позовом ОСОБА_3 до Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою від 29 вересня 2017 року Луганський окружний адміністративний суд задовольнив позов.

Визнав протиправними дії Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області щодо ненадання ОСОБА_3 інформації про всі земельні ділянки (з зазначенням загальної площі кожної з даних земельних ділянок) в межах Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області, які у період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2017 року були надані Малорязанцівською селищною радою Попаснянського району Луганської області приватним особам у власність чи користування, а також інформації про прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали такі ділянки.

Зобов'язав Малорязанцівську селищну раду Попаснянського району Луганської області надати ОСОБА_3 інформацію на запит від 01.08.2017 вих. № 6 щодо земельних ділянок (із зазначенням загальної площі кожної з даних земельних ділянок) в межах Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області, які у період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2017 року були надані приватним особам у власність чи користування, а також інформацію про прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали такі ділянки.

Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 3000грн.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій пославшись на порушення норм матеріального права, просив скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що надати відповідь на запитувану інформацію щодо надання земельних ділянок приватним особам неможливо, оскільки у запиті не було деталізовано, інформація щодо надання земельних ділянок яким саме приватним особам. Також зазначив, що наведені у позові доводи щодо тлумачення терміну приватний словниками української мови не можуть бути покладені в обґрунтування судового рішення по цій справі, оскільки позов не містить конкретних посилань на словники із зазначенням видавництв, авторів, дат видання, тощо, а також не містить посилань на норми діючого законодавства, які б зобов'язували керуватись такими словниками. Вважає, що запит позивача є неконкретизованим і не дає змоги ідентифікувати коло запитуваної інформації та документів.

На адресу суду апеляційної інстанції, від представника позивача надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що причиною ненадання інформації на запит позивачки була не відсутність визначення у нормативно - правових терміну приватна особа, а вибірковий підхід відповідача до розгляду запитів на отримання публічної інформації, оскільки відповідачем було надано належну відповідь на аналогічний запит іншій особі. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просив розглянути апеляційну скаргу за відсутності позивача та її уповноваженого представника.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги на задоволенні якої наполягав. Позивач до суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, пояснення представника відповідача, встановила наступне.

ОСОБА_3 звернулась до Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області із запитом на отримання публічної інформації від 01.08.2017 року № 6, яким просила відповідача надати інформацію про всі земельні ділянки (з зазначенням загальної площі кожної з даних земельних ділянок) в межах Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області, які у період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2017 року були надані Малорязанцівською селищною радою Попаснянського району Луганської області приватним особам у власність чи користування, а також інформацію про прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали такі ділянки (а.с.10).

У відповіді Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області від 10 серпня 2017 року вих. № 738 зазначено, що Малорязанцівська селищна рада не має згоди надати запитувану інформацію щодо земельних ділянок, наданих у власність чи користування приватним особам в період з 01.01.2016 року по 01.08.2017 року, у зв'язку з відсутністю деталізації у запиті чи законодавчого визначення терміну приватні особи , і, як наслідок, неможливістю визначення із запиту кола суб'єктів, яким надавались земельні ділянки (а.с.11).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 34 Конституції України передбачає право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 Закону України Про інформацію від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII) основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Відповідно до статті 5 Закону № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У відповідності до частини першої статті 6 цього ж Закону № 2657-XII право на інформацію забезпечується, зокрема, створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (стаття 20 Закону України Про інформацію ).

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України Про доступ до публічної інформації (Закон № 2939-VI) .

Згідно із положеннями статі 3 цього Закону право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом, рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 14 вказаного Закону № 2939-VI встановлено обов'язки розпорядника інформації, серед яких обов'язок оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення, вести облік запитів на інформацію, надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо-організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Положеннями ст. 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно зі частиною четвертою цієї статті, у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 22 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках : 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 22 цього ж Закону відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Аналізуючи викладене, підстави, відповідно до яких відповідач відмовив позивачу у задоволенні запиту на інформацію, колегія суддів приходить до висновку, що вони не передбачені частиною першою статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації .

Пленум Вищого адміністративного суду у постанові від 29.09.2016 № 10 Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України № 2939-VI від 13.01.2011 Про доступ до публічної інформації роз'яснив, що за загальним правилом не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VІ, вказану інформацію може бути обмежено в доступі, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (частина п'ята стаття 6 Закону № 2939-VІ).

Складовою комунального майна є земля (частина перша статті 142 Конституції України, частина перша статті 60 Закону Про місцеве самоврядування в Україні ). Відповідно не може бути обмежено доступ до інформації про земельні ділянки, надані приватним особам у власність чи користування, а так само прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали такі ділянки. Вилучення імен фізичних осіб чи найменувань юридичних осіб, яким відповідне майно було надане, з копій документів при їх наданні за запитом на інформацію, є порушенням вимог Закону № 2939-VІ, крім випадків, передбачених другим реченням частини п'ятої статті 6 Закону № 2939-VІ.

Таким чином, відсутність в нормативних актах визначення поняття приватних осіб не може бути підставою для відмови у наданні запитуваної інформації, відповідач як розпорядник публічної інформації не мав обмежувати доступ позивача до інформації про всі земельні ділянки (з зазначенням загальної площі кожної з даних земельних ділянок) в межах Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області, які у період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2017 року були надані Малорязанцівською селищною радою Попаснянського району Луганської області приватним особам у власність чи користування.

Відповідач, в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що з вказаного запиту не можливо ідентифікувати коло запитуваної інформації та документів. Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з даним твердженням, оскільки позивачем визначений проміжок часу запитуваної інформації з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2017 року.

Крім того, з заперечень на апеляційну скаргу вбачається, що відповідачем надавалась належна відповідь на аналогічний запит іншій особі, що в свою чергу дає підстави вважати про вибірковий підхід відповідача до розгляду запитів на отримання публічної інформації.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, як розпорядник публічної інформації, відмовляючи позивачу у задоволенні запиту на інформацію, діяв з порушенням норм Закону України Про доступ до публічної інформації .

Враховуючи встановлені по справі обставини колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями: 9, 11, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року у справі № 812/1213/17 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2017 року у справі № 812/1213/17 за позовом ОСОБА_3 до Малорязанцівської селищної ради Попаснянського району Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 29 листопада 2017 року. Повний текст ухвали складений та підписаний у нарадчій кімнаті 04 грудня 2017 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дати складання її в повному обсязі.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

Г.М. Міронова