Постанова

від 05.12.2017 по справі 826/9650/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9650/17 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс Тренд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецторг Україна" про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2017 року позивач - Державна фіскальна служба у Київській області звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс Тренд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецторг Україна", в якому просив визнати недійсним правочин, укладений між ТОВ Атлантіс Трейд (код ЄДРПОУ 40976286) і ТОВ Спецторг Україна (код ЄДРПОУ 40262663) за результатами якого складено податкові накладні від 27.02.2017 року № 15.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

У судове засідання не з'явилися особи, які беруть участь у справі, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова. Відповідно до ст.. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року - скасувати та прийняти нову, про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем до суду копія податкової накладної жодним чином не свідчить про обставини вчинення відповідачами конкретного правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган, адже в силу приписів п.201.1 ст.201 ПК України податкова накладна не має змоги ідентифікувати правочин, на підставі якого її було складено, оскільки серед її реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 27 лютого 2017 року ТОВ Атлантіс Тренд (постачальник, продавець) було виписано на користь ТОВ Спецторг Україна (отримувач, покупець) податкову накладну № 15 на загальну суму 88 472, 00 грн., з яких 14 745, 47 грн. ПДВ.

Вказана накладна, згідно наявних у ній даних, була складена директором ТОВ Атлантіс Тренд ОСОБА_2

Підставою для звернення до суду контролюючим органом, був вирок Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року у справі № 757/26001/17-к, яким керівника ТОВ Атлантіс Тренд було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 статті 27, ч. 1 статті 205 Кримінального кодексу України (пособництво у здійсненні фіктивного підприємництва).

Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області було зазначено, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).

Згідно з пп. 20.1.30 п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі, подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність податкової накладної виписаної ТОВ Атлантіс Тренд на користь ТОВ "Спецторг Україна " є підтвердженням факту існування договірних відносин між сторонами (є його ідентифікатором) вказане випливає з сутності податкової накладної та підстав її складання.

Так, відповідно до системного аналізу п.201.1 ст. 201, п. 187.1 ст. 187 ПК України, згідно яких, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); п. 201.10. згідно якого, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно дефініції наведеної в п.п. 14.1.185, та 14.1.191 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

В свою чергу, під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З огляду на зазначене, системний аналіз вказаних норм свідчить, що передумовою для складання податкової накладної є існування договірних відносин між сторонами, тобто факт укладення правочину.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що статус фіктивного підприємства встановленого в рамках кримінальної справи за ст. 205 КК України не є єдиною підставою для визнання правочину недійсним на підставі ст. 228 ЦК України.

Так, ст. 228 ЦК України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства і є оспорюваними, недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах установлених законом (ч.3 ст. 215 ЦК України). Вказана позиція також відображена в постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 по справі №21-422а 14.

Так, вироком Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року у справі № 757/26001/17-к, керівника ТОВ Атлантіс Тренд було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 статті 27, ч. 1 статті 205 Кримінального кодексу України (пособництво у здійсненні фіктивного підприємництва). Даним вироком було встановлено, що ОСОБА_2 (директор ТОВ Атлантіс тренд ) домовилась з особою, відносно якої матеріали виділено в окреме провадження, про підписання документів по придбанню ТОВ Атлантіс тренд та надання цих документів державному реєстратору для державної перереєстрації юридичної особи, а також про те, що до діяльності ТОВ Атлантіс Тренд ОСОБА_2 не буде мати ніякого відношення, а лише буде рахуватись засновником та службовою особою товариства, фінансово - господарською діяльністю з використанням товариства будуть займатись інші особи.

Після перереєстрації ТОВ Атлантіс тренд на ім'я ОСОБА_2, виступивши засновником та директором підприємства, остання самостійно підприємницьку діяльність не здійснювала, не укладала будь - яких угод з суб'єктами господарювання - резидентами України, жодних цінних паперів не придбавала, не зберігала та не відчужувала (не продавала), нікого на це не уповноважувала, не здійснювала перерахування безготівкових коштів по рахунках підприємства, не призначала та не звільняла з посад працівників, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передала юристу.

Тобто, оспорюваний правочин вчинено поза волею номінального директора ТОВ Атлантіс тренд ОСОБА_2, оскільки остання вказала що фінансово-господарською діяльністю підприємства не займалась.

Наведене повність спростовує висновки суду першої інстанції щодо необгрунтованості позовних вимог Головного управління ДФС у Київській області.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року - скасувати та прийняти нову про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 41, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити.

Визнати недійсним правочин, укладений між ТОВ Атлантіс Трейд (код ЄДРПОУ 40976286) і ТОВ Спецторг Україна (код ЄДРПОУ 40262663) за результатами якого складено податкову накладну від 27.02.2017 року № 15.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до вимог КАС України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

С.Б. Шелест