Постанова

від 05.12.2017 по справі 826/5927/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5927/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КАС Групс до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю КАС Групс , звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0382615137 та №0392615137 від 22.03.2016.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22.03.2016 року №0382615137 та №0392615137.

Не погоджуючись з судовим рішенням Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню в частині з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю КАС Групс з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ Лоокин та ТОВ Тексоник за період з 01.01.2012 по 14.07.2015, за результатом якої складено акт перевірки від 09.03.2016 року № 36/26-15-13-07-01/36956625.

В результаті проведеної перевірки позивача по взаємовідносинах із ТОВ Лооктн та ТОВ Тексоник встановлено порушення ТОВ КАС Групс :

- ст. 134, пп.138.1.1 п.138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 21188 грн., в тому числі по періодах: за 2014 рік на суму 21188 грн.;

- п.185.1 ст. 185, п.198.1, п.198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 23541 грн., у тому числі по періодах: за червень 2014 на суму 12983,00 грн., за липень 2014 року на суму 10558 грн.

Порушення обґрунтовані наявним вирокам Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.07.2014 у судовій справі №490/2475/15-к (провадження 1-кп/490/282/2015) про визнання гр.ОСОБА_2 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України та від 08.06.2015 у судові справі №490/4805/15-к (провадження 1-кп/490/387/2015) про визнання гр. ОСОБА_3 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст.27-ч.1 ст.205 КК України, реальність вчинення господарських операцій між ТОВ КАС Групс з ТОВ Лоокин та ТОВ Тексоник відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на паперів, тобто, на думку податкового органу, у ТОВ КАС Групс не було підстав для бухгалтерського обліку вказаних операцій.

На підставі проведеної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м.Києві 22.03.2016 були прийняти податкові повідомлення рішення №0382615137, №0392615137.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення №0392615137, було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 29426 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями у розмірі 23541 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 5885 грн.;

Відповідно до податкового повідомлення-рішення №0382615137 було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 26485 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями у розмірі 21188 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 5297 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновків податкового органу зазначених в акті перевірки позивача та реальне здійснення господарських операцій проведених позивачем із контрагентами.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 N 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до норм пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у ст. 134 Податкового кодексу України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Нормою пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпункт 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України вказує, що до інших витрат відносяться витрати на збут, які в свою чергу, включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, в тому числі: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

В силу приписів абз. 1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми Кодексу дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. а п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у 2012-2015 роках ТОВ КАС Групс мало взаємовідносини з ТОВ Лоокин та ТОВ Тексоник .

В підтвердження здійснення господарських відносин у спірний період з зазначеними контрагентами, позивачем до перевірки були надані всі наявні первинні документи, на підтвердження факту здійснення господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що 02.06.2014 між ТОВ КАС Групс (замовник) та ТОВ Лоокин (виконавець, перевізник) укладено договір №06-14 про транспортне обслуговування по Україні, згідно умов якого виконавець (перевізник) зобов'язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (т.1 а.с.30).

Замовник здійснює оплату або переплату за транспортне обслуговування (провізну плату) на підставі рахунка-фактури виконавця (перевізника), податкової накладної та акта про виконання послуг по вантажному перевезенню вантажу та оригіналу ТТН протягом 10 банківських днів з моменту одержання вказаних документів (п.1.5 договору №06-14).

Згідно п. 2.1 вказаного договору №06-14, виконавець (перевізник) здійснює перевезення вантажів на підставі письмових або усних заявок, що подаються замовником.

Крім того, аналогічний за змістом та умовами договір про вантажні перевезення по Україні №117ВП-У від 19.06.2014 року укладено між позивачем та ТОВ Тексоник про вантажні перевезення по Україні, згідно умов якого виконавець (перевізник) зобов'язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (т.1 а.с.156).

Замовник здійснює оплату або переплату за транспортне обслуговування (провізну плату) на підставі рахунка-фактури виконавця (перевізника), податкової накладної та акта про виконання послуг по вантажному перевезенню вантажу та оригіналу товарно-транспортної накладної (ТТН) протягом 10 банківських днів з моменту одержання вказаних документів (п.1.5 договору №117ВП-У).

Згідно п. 2.1 вказаного договору №117ВП-У, виконавець (перевізник) здійснює перевезення вантажів на підставі письмових або усних заявок, що подаються замовником.

Нормами ст.9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату i за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох рiзних клієнтів, якi прямують з одного пункту вiдправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає вiд iменi усiх цих клiєнтiв як вантажовiдправник та/чи вантажоодержувач. Перевезення вантажiв супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спiлкування залежно вiд обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Українi. Такими документами можуть бути: авiацiйна вантажна накладна (Air Waybill); мiжнародна автомобiльна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦIМ (CIM);вантажна вiдомiсть (Cargo Manifest); iншi документи, визначенi законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезеннi пiдтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документiв (залiзничних, автомобiльних, авiацiйних накладних, коносаментiв тощо), якi вiдображають шлях прямування вантажу вiд пункту його вiдправлення до пункту його призначення.

Як встановлено судом першої інстанції якими на підтвердження виконання умов зазначених вище договорів на транспортно-експедиційне обслуговування до матеріалів справи були долучені копії заявок, податкових накладних, актів надання послуг.

Податковим органом не заперечувалась наведена позивачем структура витрат на перевезення вантажів (продукції), факт взаємовідносин ТОВ КАС Групс з третіми особами (перевізниками, експедиторами), оформлення результатів перевезень іншими первинними документами, ніж товарно-транспортна накладна.

Водночас витрати понесені позивачем на транспортування товарів не були підтверджені контролюючим органом з огляду на те, що в товарно - транспортній накладній товариством не зазначені обов'язкові реквізити (реквізити позивача та ТОВ Лоокин , ТОВ Тексоник ).

Крім того, відповідно до п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

При цьому, товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Разом з цим матеріали справи містять вироки Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.07.2014, та від 08.06.2015 відносно гр. ОСОБА_2 - засновника ТОВ Лоокин та ОСОБА_3 - засновника ТОВ Тексоник про визнання винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27 - ч.1 ст.205 КК України.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до вироку Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.06.2015 встановлено, що ОСОБА_3, не маючи наміру займатись підприємницькою діяльністю та переслідуючи корисливу мету на отримання грошової винагороди в розмірі 500 доларів США, надав згоду невстановленим слідством особам зареєструвати на своє ім'я фіктивне підприємство - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тексоник" (код ЄДРПОУ 39230392). ОСОБА_3 усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно та завідомо знаючи, що діяльність ТОВ "Тексоник" буде носити незаконний характер, а саме, здійснення безтоварних операцій, оформлення фіктивних угод без наміру їх подальшого виконання, підписав заздалегідь підготовлений протокол №1 установчих зборів ТОВ "Тексоник", згідно якого ОСОБА_3 став одноособовим засновником товариства.

На підставі засвідчених ОСОБА_3 документів, 29.05.2014 здійснено державну реєстрацію установчих документів ТОВ "Тексоник" у Реєстраційній службі Миколаївського міського управління юстиції у Миколаївській області за №15221020000029980.

29 травня 2014 року було зареєстровано ТОВ "Тексоник", поставлено на облік як платника податків в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, та 01.07.2014 р. видано свідоцтво платника податку на додану вартість за №200177632.

Після вчинення необхідних дій, які пов'язані з реєстрацією підприємства, всі документи ТОВ "Тексоник", ОСОБА_3 передав невстановленим слідством особам.

Таким чином, у травні 2014 року, ОСОБА_3 став фактичним засновником та директором ТОВ "Тексоник", при цьому фінансово-господарську діяльність ТОВ "Тексоник" не здійснював, документів по взаємовідносинам з підприємствами - контрагентами не підписував, товарів не поставляв, розрахунковими рахунками не керував, податкову звітність не складав та не підписував і нікому цього не доручав, що зазначено у вироку суду .

Водночас матеріали справи свідчать, що всі податкові документи, договір про вантажні перевезення по Україні та податкові накладні, заявки, акт надання послуг, податкова звітність підписувались від імені ОСОБА_3

Незаконна діяльність ТОВ Тексоник полягала у тому, що невстановлені слідством особи, використовуючи реквізити ТОВ "Тексоник", розрахункові рахунки, та печатку підприємства, здійснювали незаконну діяльність, яка полягала в документальному оформленні неіснуючих операцій з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на адресу підприємств - контрагентів, після чого такі документи передавались замовникам "послуг" (підприємствам - вигодонабувачам) з метою уникнення від оподаткування, шляхом незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат з податку на прибуток.

Таким чином директор ТОВ Тексоник - ОСОБА_3 не мав жодного відношення до обов'язків покладених на нього відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в господарських операціях позивача з ТОВ Тексоник від імені контрагента діяла особа, яка фактично є підставною особою і яка не мала повноважень на здійснення цих операцій та підписання документів бухгалтерської та податкової звітності.

Зазначені обставини також підтверджуються наданою податковим органом звітністю ТОВ "Тексоник" про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нараховного єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, відповідно до якої станом на час підписання зазначеним контрагентом договору з позивачем та станом на час його виконання ТОВ "Тексоник" мав в своєму штаті лише одну особу.

Крім того ОСОБА_3 визнав, що наміру здійснювати підприємницьку діяльність не мав.

Отже, спірний контрагент не здійснював господарської діяльності, оскільки директор цього контрагенту є тільки номінальними, а, отже, податкові накладні та інші первинні документи, якими підтверджується товарність господарської операції не можуть бути належними доказами реальності вчинення цієї господарської операції.

Вказана позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 справі № 21-42l, в якій встановлено, якщо податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

Враховуючи, що документи, укладені між позивачем та спірним контрагентом підписані особою, яка не має відношення до діяльності даного підприємства, а, отже, ці документи колегія суддів не бере до уваги як належний та допустимий доказ по справі на підтвердження дійсності укладених правочинів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в частині позовних вимог ТОВ КАС Групс про скасування податкового повідомлення-рішення №0382615137 від 22.03.2016 в частині суми податку на прибуток у розмірі 9503,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2376,00 грн. та в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0392615137 від 22.03.2016 в частині суми податку на додану вартість у розмірі 10558,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2639,50 грн., а саме по операціям з ТОВ Тексоник з урахуванням встановлених судом обставин, слід відмовити.

Водночас щодо контрагента ТОВ Лоокин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з зазначеним підприємством підтверджуються необхідними документами, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.07.2015 не приймає до уваги, оскільки він стосується ОСОБА_2, тоді як від імені підприємства діяв інший (другий) керівник та засновник відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1 а.с.77) ОСОБА_4, якою було підписано договір про транспортне обслуговування по Україні №06-14, податкові накладні, заявки, акт надання послуг, податкова звітність.

Крім того відповідно до наданих податковим органом на вимогу апеляційного суду належним чином завірених копій звітності про суми нарахованої заробітної плати на підприємстві та податкового розрахунку сум доходу, нарахованого, (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку вбачається, що на ТОВ Лоокин працювало у штаті 7 осіб, що фактично підтверджує можливість та наявні трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність задоволення позовних вимог та вважає, що в цій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0382615137 від 22.03.2016 в частині суми податку на прибуток у розмірі 9503,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2376,00 грн. та в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0392615137 від 22.03.2016 в частині суми податку на додану вартість у розмірі 10558,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2639,50 грн. - скасувати .

В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю КАС Групс до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 06 грудня 2017 року.