Ухвала

від 06.12.2017 по справі 806/1082/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Шимонович Р.М.

Суддя-доповідач:Мацький Є.М.

УХВАЛА

іменем України

"06" грудня 2017 р. Справа № 806/1082/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Шевчук С.М.

Шидловського В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Гунько Л.В.,

представників апелянта ОСОБА_3

ОСОБА_4

представника відповідача Горкуші М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "07" червня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі комісії з ліквідації про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області по не розгляду у відповідності з приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, на яких розміщено належні йому на праві власності об'єкти нерухомості - приміщення корівника з молокоблоком, будинку тваринника (їдальні) та будинку штучного запліднення, розташовані на неприватизованих земельних ділянках для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,7256 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та площею 0,2061 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та дачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови у його наданні;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розглянути його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, на яких розміщено належні йому на праві власності об'єкти нерухомості - приміщення корівника з молокоблоком, будинку тваринника (їдальні) та будинку штучного запліднення, розташовані на неприватизованих земельних ділянках для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,7256 га (кадастровий номер НОМЕР_2) та площею 0,2061 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на яких розміщені зазначені об'єкти нерухомості для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позову зазначив, що в лютому та серпні 2016 року звернувся до відповідача із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Однак, за результатами розгляду його заяв відповідачем не прийнято рішення, передбаченого частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, чим допущено протиправну діяльність.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо неналежного розгляду клопотання ОСОБА_6 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 23.08.2016.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_6 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 23.08.2016.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. В апеляційній скарзі вказав, що відмова позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відповідає положенням ч.7 ст. 118 ЗК України, а тому з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача слід зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Переглянувши судове рішення, доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не належить до задоволення.

Судом встановлено, що 24.02.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Гришковецької селищної ради Бердичівського району (а.с 11).

За результатами розгляду заяви, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 01.08.2016 Л-2065/0-2018/6-16 повідомило позивача, що не може позитивно розглянути заяву, оскільки Гришковецька селищна рада вважає за неможливе виділити у власність зазначену у клопотанні земельну ділянку (а.с. 13).

23.08.2016 позивач повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га.

За результатом розгляду заяви, відповідач листом від 08.02.2017 №Л-7525/0-966/6-17 повідомив позивача, що із доданих графічних матеріалів неможливо визначити відповідність місцерозташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та містобудівної документації, в тому числі неможливо точно визначити місцерозташування затребуваної земельної ділянки в проектних межах через масштаб графічних матеріалів, відсутність інформації щодо прив'язки земельної ділянки до відповідного населеного пункту. З огляду на наведене, відповідачем запропоновано позивачеві подати новий пакет документів та повторно звернутись з заявою.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду його клопотання, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у надані дозволу на розробку проекту землеустрою є незаконною, оскільки суперечить приписам ст. 118 Земельного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на приписах чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно зі частиною другою статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно частини 1 статті 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відтак в розумінні положень ч.4 ст.122 Земельного кодексу України розгляд такого клопотання віднесено до повноважень Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, відповідача по даній справі, як територіального органу Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Згідно з ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу. Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 118 та ч. 3 ст. 123 Кодексу відповідач розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Так, зі змісту листа відповідача від 08.02.2017 вбачається, що позивачем було долучено до клопотання графічні матеріали, які не містили необхідних відомостей. Попри це, відповідач не прийняв жодного рішення, передбаченого частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України та запропонував сформувати новий пакет документів і повторно звернутися із заявою до управління..

Зокрема, відповідачем проігноровано положення статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено чіткий алгоритм дій уповноваженого органу при розгляді клопотання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: надання дозволу або мотивованої відмови у його наданні.

Суд наголошує, що законодавцем не наділено відповідача повноваженнями щодо надання рекомендацій зацікавленим особам у отриманні земельної ділянки повторно звертатись до відповідних органів виконавчої влади.

Отже, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області належним чином не розглянуто та не прийнято відповідне рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_6, що суперечить приписам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того суд попередньої інстанції вірно зазначив відносно позиції відповідача щодо того, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача видати наказ "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та затвердити виготовлену документацію на земельну ділянку у відповідності до поданих документів" є втручанням у дискреційні повноваження, то суд не погоджується з цим твердження та з цього приводу зазначає наступне.

Згідно положень частини десятої та частини 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно, оскільки у ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач належним чином не розглянув та не прийняв рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії зокрема, щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 23.08.2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у відповідності до поданих документів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, приведені в апеляційних скаргах доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягають, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "07" червня 2017 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: С.М. Шевчук

В.Б. Шидловський

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_6 АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі комісії з ліквідації вул.Довженка,45,м.Житомир,10002

4-третій особі: - ,