Постанова

від 16.11.2017 по справі 826/4013/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 листопада 2017 року № 826/4013/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Борсуковській А.О.,

за участю сторін:

представника позивачів - Грищенко С.М.,

представників відповідачів - Сколобан В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю АВТО-ОПТИМАЛ

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Авто-Оптимал (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.03.2017 року № 1392615141 і № 1382615141.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача, які викладені в акті перевірки, про порушення позивачем вимог податкового законодавства документально та нормативно не підтверджуються.

Натомість у позивача наявні всі необхідні та належним чином складені первинні та інші документи, що підтверджують реальність господарських операцій з контрагентом (ПП Барон і Ко ) у періоді, що перевірявся, та спростовують факти вчинення податкового правопорушення. З огляду на наведене, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, та відповідно такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засідання підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав зазначених у поданих до суду письмових запереченнях. Крім іншого вказав, що на підтвердження виконання господарських взаємовідносин позивача з зазначеним контрагентом не надано матеріальні носії рекламної продукції: ескізів, оригіналів макетів та інших матеріалів, передбачених пунктом 2.2 Договору від 02.04.2015 року №15, кошторису витрат на проведення рекламних заходів, у звіті про проведення рекламних заходів не зазначено інформації про фактичні витати на їх проведення (хто і в який спосіб розповсюджував рекламну продукцію). Між іншим зазначив, що керівник, головний бухгалтер та засновник (в одній особі) ПП Барон і Ко ОСОБА_3 посвідку на постійне місце проживання в Україні не отримував, право на представлення його інтересів не надавав, не міг підписувати сам, чи передавати це право іншій особі, первинні документи на адресу позивача, що свідчить про фіктивність господарської операції між зазначеними особами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 30.01.2017 року по 17.02.2017 року посадові особи контролюючого орагну провели планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.09.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.09.2016 року, про що склали акт від 24.02.2017 року №58/26-15-14-01-03/33830728, яким, зокрема встановили порушення позивачем вимог:

пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 1 статті 9 Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 01.01.1999 року №996-ХІV, пункт 6 Положення (стандартів) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248, пунктів 1,2 статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за №168/704, у результаті чого у період, що перевірявся, занижено податок на прибуток на загальну суму 74 745,00 грн. за 2015 рік;

підпункту 192.1.1 пункту 192.1, пункту 192.3 статті 192, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пункту 120 1 .1 статті 120 1 Податкового кодексу України, у результаті чого у періоді, що перевірявся занижено податок на додану вартість на загальну суму 85 362,00 грн., у тому числі за грудень 2013 року у сумі 2 312,00 грн. за квітень 2015 року у сумі 83 050,00 грн. та встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 1 008,00 грн., у тому числі за вересень 2016 року у сумі 1 008,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 07 березня 2017 року №1382615141, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 74 745,00 грн. та №1392615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 103 812,00 грн., з яких 83 050,00 грн. за основним платежем та 20 762,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Суть встановлених актом перевірки податкових правопорушень контролюючий орган пов'язує з фактом неправомірного формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок коштів, сплачених ПП Барон і Ко в якості оплати за надання послуг з організації виготовлення та розповсюдження поліграфічної рекламної продукції згідно договору №15 від 02.04.2015 року.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, а, відтак такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

У відповідності до норми підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у статті 134 ПК України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, за нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Одночасно нормою абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

У розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу норми пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченим пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункту 201.2 статті 201 ПК України), а саме - наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957 Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної (що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012 та діяв до 30.12.2015, тобто був чинним на момент виписки спірно податкових накладної).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Між тим у своєму листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону №996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Судом встановлено, що між позивачем (рекламодавець) та ПП Барон і Ко (рекламіст) укладено договір про надання рекламних послуг від 02.04.2015 року №15.

Згідно договору про надання послуг рекламодавець зобов'язався доручити, а рекламіст виконати наступні роботи з реклами: організація виготовлення за погодженеми з рекламодавцем ескізами та розповсюдження поліграфічної рекламної у вигляді, об'ємі та за цінами, які визначені у специфікації (ях) до цього Договору.

Відповідно до пункту 4.2 Договору розрахунки за виконану роботу здійснюються рекламодавцем шляхом перерахування на розрахунковий рахунок рекламіста вартості фактично виконаних робіт, які оформлюються у вигляді окремих актів виконаних робіт рекламістом.

Згідно з пунктом 6.1 Договору приймання-передача виконаних робіт здійснюється із встановленим нормами чинного законодавства порядком і оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), що підписуються сторонами чи уповноваженими особами.

На підтвердження правомірності формування сум витрат і податкового кредиту за вказаним договором позивач надав суду копії наступних документів: акт приймання поліграфічної продукції, акт приймання-передачі виконаних робіт та податкову накладну, на загальну суму 498 300,00 грн. (у тому числі ПДВ - 83 050,00 грн.), які в повній мірі підтверджують зміст та обсяг виконаних робіт (послуг) та свідчать про реальність про реальність вчинюваних господарських правовідносин.

Оцінюючи значимість наданих позивачем первинних документів на обґрунтування реальності господарських операцій з його контрагентом, суд в контексті вищезгаданих положень законодавства з питань бухгалтерського обліку, звертає увагу також на наступні правові позиції Вищого адміністративного суду України.

Так, в своїх ухвалах від 14.01.2015 року К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року №К/800/6501/14 суд касаційної інстанції вказує на те, що: податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) та …правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків. .

Виходячи з вищенаведених правових позицій Вищого адміністративного суду України, та встановлених у справі обставин Окружний адміністративний суд м. Києва оцінює первинні документи, як такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника, та відповідно такі, що підтверджують належним чином реальність виконаних господарських операцій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність спірного податкових повідомлень-рішень, а відтак наявність підстав для їх скасування.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю АВТО-ОПТИМАЛ задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.03.2017 року №1392615141 та №1382615141.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю АВТО-ОПТИМАЛ (код ЄДРПОУ 33830728) сплачені ним судові витрати у розмірі 2 678,37 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Постанова, відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов