Рішення

від 30.11.2017 по справі 911/2766/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2017Справа №911/2766/17 За позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико -

санітарної допомоги № 2 Дніпровської району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дніпровська районна в місті Києві державну адміністрацію

про стягнення 11 285, 67 грн.

Суддя Усатенко І. В.

Представники сторін:

від позивача: Ганьбач В.М. (за дов.);

від відповідача: Пономаренко В.М. (за дов.);

від третьої особи: не прибув.

В судовому засіданні 30.11.2017 на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дніпровського району м. Києва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" про стягнення 11 285, 67 грн.

Ухвалою суду від 22.09.2017 порушено провадження у справі № 911/2766/17, розгляд останньої призначено на 18.10.2017.

Ухвалою суду від 18.10.2017 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, розгляд справи відкладено на 09.11.2017.

Ухвалою суду від 09.11.2017 розгляд справи відкладено на 30.11.2017.

В судове засідання 30.11.2017 третя особа не прибула, про поважні причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Відсутність третьої особи не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позивач та відповідач в судове засідання прибули та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі., відповідач проти задоволення позову заперечив.

Позовні вимоги мотивовані наявністю у відповідача перед позивачем заборгованості по сплаті орендної плати за фактичне користування приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Тичини, буд. 22 (для розміщення аптечного пункту) за лютий - березень 2017 року, заборгованості по відшкодуванню вартості комунальних послуг за лютий - березень 2017 року та заборгованості по відшкодуванню податку на землю за березень 2017 року.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що позивач не є орендодавцем нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Тичини, буд. 22.

Третя особа підтримала заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ :

Як підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед", як орендарем та Поліклінікою № 2 Дніпровського району м. Києва, як орендодавцем було укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, зареєстрований в книзі записів Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення від 15.04.2008 № 2231/8.

Відповідно до п. 1.1 договору оренди, Поліклініка № 2 Дніпровського району м. Києва на підставі рішення Київради від 21.12.2006 № 526/583-1 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (об'єкт оренди), за адресою: м. Київ, вул. Тичини, будинок 22, для розміщення аптеки, аптечного пункту.

Згідно з п. 2.1 договору оренди об'єктом оренди є: нежиле приміщення, загальною площею 28,40 кв. м, в т.ч. на 1 поверсі 28,40 кв. м.

Договір оренди вступив в силу з моменту підписання його сторонами і мав строк дії з 27.07.2007 до 25.07.2008 (п. 9.1 договору оренди).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.11.2012 у справі № 5011-7/12793-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київська міська рада (КМДА) про спонукання укласти додаткову угоду, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 23.04.2013, зобов'язано вважати Додаткову угоду від 29.05.2012 до Договору оренди майна № 2231/8 від 15.04.2008, укладеною між Дніпровською районною м. Києві державною адміністрацію та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед", на умовах направленого 29.05.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" проекту додаткової угоди Дніпровській районній у м. Києві державній адміністрації, щодо терміну дії договору, який встановлюється сторонами до 28.05.2015.

Оскільки, на момент проголошення Господарським судом міста Києва рішення у справі № 5011-7/12793-2012 Поліклініка № 2 Дніпровського району м. Києва була реорганізована шляхом перетворення її в Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дніпровського району м. Києва", суди дійшли висновку, що орендодавцем за договором оренди є Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, а балансоутримувачем - Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дніпровського району м. Києва".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі № 910/17145/15 за позовом Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю Діамед , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача і Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дніпровського району м. Києва про зобов'язання вчинити дії, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2016, Товариство з обмеженою відповідальністю Діамед зобов'язано звільнити нежитлове приміщення загальною площею 28,40 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, проспект Тичини, 22.

Товариство з обмеженою відповідальністю Діамед 10.03.2017 передало Дніпровській районній в місті Києві державній адміністрації зазначене нежитлове приміщення по акту приймання-передачі, що підтверджується матеріалами справи.

Із матеріалів справи також вбачається, що 15.04.2008 між Поліклінікою № 2 Дніпровського району м. Києва, як балансоутримувачем та відповідачем, як орендарем був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, відповідно до п. 1.1. якого балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію адміністративного корпусу, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. П. Тичини, 22, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, в тому числі у витратах щодо сплати податку на землю.

Згідно з п. 1.2. договору про відшкодування витрат орендар користується та бере участь у витратах балансоутримувача на комунальні та інші послуги на підставі відповідних рахунків.

Відповідно до п. 2.2.3 договору про відшкодування орендар зобов'язується не пізніше 20 числа місяця або кварталу, наступного за звітнім місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача за послуги передбачені пунктом 1.2. цього договору. При несвоєчасному внесенні плати або внесенні плати не в повному обсязі, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, що діє у період прострочення платежу, за кожний день прострочення платежу, включаючи день оплати, без обмеження строку. Сплата пені не звільняє орендаря від виконання зобов'язань, передбачених цим договором. В першу чергу сплачується пеня, після чого - основна сума боргу. Орендар не сплачує зазначену пеню, якщо несвоєчасне внесення плати виникло через порушення балансоутримувачем пункту 2.1.4 цього договору.

Договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 27.07.2007 включно (з можливістю пролонгування відповідно до п. 5.4. договору), але у частині здійснення розрахунків з балансоутримувачем за надані послуги дія цього договору, в будь - якому випадку, продовжується до повного здійснення таких розрахунків (п. 5.1. договору про відшкодування).

Згідно з п. 5.4. договору про відшкодування у разі продовження строку дії договору оренди цей договір вважається пролонгованим на той же термін, що зазначений в договорі оренди.

Реорганізація балансоутримувача чи орендаря, або перехід права власності на будівлю чи орендоване майно до інших осіб, не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника будівлі (орендованого майна) та для реорганізованого орендаря (їх правонаступників), якщо інше не передбачається чинним законодавством (п. 5.5. договору про відшкодування).

П. 1.4. статуту Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико - санітарної допомоги № 2 Дніпровського району м. Києва підприємство є правонаступником поліклініки № 2 Дніпровського району м. Києва.

Після закінчення строку дії договору оренди (28.05.2015) відповідач продовжував користуватися об'єктом оренди, позивач продовжував нараховувати відповідачу орендну плату за фактичне користування приміщенням, виставляти рахунки на відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та рахунки на відшкодування земельного податку, а відповідач сплачував такі рахунки. Зазначене підтверджується матеріалами справи.

Однак, станом на дату звернення з цим позовом за відповідачем рахується заборгованість по сплаті орендної плати за фактичне користування приміщенням за лютий - березень 2017 року в сумі 4 251, 48 грн. Також за відповідачем рахується заборгованість по відшкодуванню вартості комунальних послуг за лютий - березень 2017 року в сумі 4 617, 82 грн. та по відшкодуванню податку на землю за березень 2017 року в сумі 1 081, 60 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що 16.05.2017 позивач направив відповідачу лист вих. № 463 від 16.05.2017, в якому просив оплатити останнього боргу в розмірі 9 950, 90 грн. Зазначений лист був отриманий відповідачем 22.05.2017, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення.

З метою досудового врегулювання спору позивачем надсилалися на адресу відповідача претензії від 12.06.2017 № 535 та від 28.07.2017 № 661, копії яких наявні в матеріалах справи, які були залишені відповідачем без виконання.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 9 950, 90 грн. (4 251, 48 + 4 617, 82 + 1 081, 60 = 9 950, 90) основної заборгованості, 791, 04 грн. пені за період прострочення з 01.03.2017 по 29.08.2017, 148, 68 грн. процентів річних за період прострочення з 01.03.2017 по 12.09.2017, 395, 05 грн. інфляційних втрат за квітень - серпень 2017 року.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив що спір між сторонами виник з орендних правовідносин, які регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та відповідними статтями Цивільного кодексу України (далі за тексом - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) та з відносин щодо надання комунальних послуг.

Внаслідок укладення договору оренди та договору про відшкодування витрат, між сторонами, згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачені правові наслідки припинення або розірвання договору оренди.

Так, частиною 1 названої норми закону передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Аналогічні положення щодо обов'язку повернення із вказівкою на негайність його здійснення закріплені також в частині 1 статті 785 ЦК України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

У відповідності до п. 6.1. Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 нарахування орендної плати припиняється у разі припинення договору оренди з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди орендарем та підприємством-балансоутримувачем.

Підприємства-балансоутримувачі є отримувачами орендної плати. Пропорції розподілу між бюджетом міста Києва і підприємством-балансоутримувачем визначаються бюджетом міста Києва на відповідний рік. Частина орендної плати, що підлягає перерахуванню до бюджету міста Києва, розраховується від суми отриманої підприємством-балансоутримувачем орендної плати (п. 6.3. Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280).

Згідно з п. 6.4. Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 орендар за користування об'єктом оренди сплачує орендну плату, витрати підприємства-балансоутримувача на утримання орендованого майна та інші платежі, зазначені у підпункті 6.5 цього Положення, незалежно від результатів господарської діяльності.

У разі несвоєчасної сплати орендної плати орендар сплачує пеню. Розмір пені визначається в договорі оренди і не може перевищувати розміру, встановленого законодавством. Пеня зараховується на рахунок підприємства-балансоутримувача.

Відповідно до п. 6.5. Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 крім орендної плати орендар сплачує: податки та збори у розмірах та порядку, визначених законодавством України; компенсацію витрат підприємств-балансоутримувачів за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, та плату за комунальні послуги відповідно до договору, який укладається між орендарем та підприємством-балансоутримувачем або відповідними особами, що надають такі послуги, а у разі встановлення орендної плати у розмірі 1 гривня на рік, експлуатаційні витрати підприємства-балансоутримувача відповідно до договору, який укладається між орендарем та підприємством-балансоутримувачем; послуги страховика.

Судом встановлено із матеріалів справи, що зобов'язання по поверненню орендованого майна орендодавцю виконані відповідачем не були, і відповідач продовжував фактичне користування орендованим майном до 10.03.2017. В період фактичного (без договірного) користування майном, відповідач також здійснював бездоговірне користування комунальними послугами. Такого висновку суд дійшов з огляду на положення п. 5.4. договору про відшкодування, так як останній припинив свою дію із спливом строку договору оренди.

Враховуючи фактичну наявність між сторонами відносин оренди після закінчення строку дії договору оренди та положення ст. 762 ЦК України, згідно яких плата за користування майном вноситься щомісячно, відповідач був зобов'язаний сплачувати позивачу, як підприємству - балансоутримувачу орендну плату за фактичне користування орендованим майном до 10.03.2017 (дати повернення майна орендодавцю). З огляду на фактичне користування відповідачем комунальними послугами за місцем розташування об'єкту оренди, відповідач був зобов'язаний сплачувати (відшкодовувати) позивачу і комунальні послуги, оскільки в силу вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуги з утримання будинків та прибудинкових територій є платними. Крім того, відповідач був зобов'язаний здійснювати компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача (позивача) за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідні обов'язки відповідача, як зазначає позивач виконувалися відповідачем з моменту закінчення договору оренди та договору про відшкодування до січня 2017 року включно, проте за лютий - березень 2017 року, з огляду на невиконання відповідачем відповідних зобов'язань (сплаті орендної плати, відшкодування комунальних витрат та відшкодування податку на землю), перед позивачем у нього утворилася заборгованість в розмірі 9 950, 90 грн. (4 251, 48 + 4 617, 82 + 1 081, 60 = 9 950, 90), доказів сплати якої матеріали справи не містять.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 9 950, 90 грн. (4 251, 48 + 4 617, 82 + 1 081, 60 = 9 950, 90) відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 9 950, 90 грн. (4 251, 48 + 4 617, 82 + 1 081, 60 = 9 950, 90) належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати вказаної заборгованості, з огляду положення ст. 530 ЦК України та отримання відповідачем 22.05.2017 вимоги позивача про сплату 9 950, 00 грн. боргу, є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 9 950, 90 грн. (4 251, 48 + 4 617, 82 + 1 081, 60 = 9 950, 90) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому доводи відповідача щодо відсутності у позивача правомочностей на звернення із даним позовом до суду, відхиляються судом, з огляду на положення п. 6.3. Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 791, 04 грн. пені за період прострочення з 01.03.2017 по 29.08.2017, то такі вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 549 ЦК України пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. При цьому, згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює договірні відносини між суб'єктами господарювання. При цьому, згідно п. 6.4. Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 розмір пені визначається в договорі оренди.

Договірні відносини між сторонами були припинені з 29.05.2015, і в подальшому між сторонами мали місце лише позадоговірні відносини, а відтак між сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов'язань по сплаті орендних платежів, та відшкодуванню витрат на комунальні послуги та сплату податку на землю неустойкою, таким чином вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем відповідних зобов'язань в розмірі 791, 04 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 148, 68 грн. процентів річних за період прострочення з 01.03.2017 по 12.09.2017, 395, 05 грн. інфляційних втрат за квітень - серпень 2017 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013).

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 ЦК України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних за період прострочення з 01.03.2017 по 12.09.2017 та інфляційних втрат за квітень - серпень 2017 року підлягають задоволенню в обсязі визначеному судом, оскільки при перевірці розрахунку здійсненого судом позивачем судом встановлено, що позивачем був невірно розрахований період прострочення відповідача.

Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем рахунків позивача за лютий - березень 2017 року, водночас із матеріалів справи вбачається, що лист вих. № 463 від 16.05.2017 щодо сплати 9 950, 00 грн. відправлений відповідачу 16.05.2017 був отриманий ним - 22.05.2017.

Приймаючи до уваги положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно яких боржник повинен виконати обов'язок, строк виконання кого не встановлений, у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, суд дійшов висновку, що період прострочення відповідача починається 30.05.2017, а не 01.03.2017, як визначено позивачем.

Так, за розрахунком суду, зробленого за допомогою системи ЛІГА, за період прострочення з 30.05.2017 по 12.09.2017 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 86, 70 грн. 3 % річних та за червень - серпень 2017 року 169, 30 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував наявні у нього обов'язки перед позивачем, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 44 ГПК України , судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" (07852, Київська область, Бородянський район, село Микуличі, вул. Центральна, буд. 2 літера Б; ідентифікаційний код 21526737) на користь Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дніпровського району м. Києва" (02098, м. Київ, проспект П. Тичини, буд. 22; ідентифікаційний код 26189147) 9 950 (дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 90 коп. основного боргу, 86 (вісімдесят шість) грн. 70 коп. 3 % річних, 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 30 коп. інфляційних втрат та 1 447 (одну тисячу чотириста сорок сім) грн. 06 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 07.12.2017.

Суддя І. В. Усатенко