Постанова

від 30.11.2017 по справі 910/5722/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2017 р. справа№ 910/5722/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчук Р.Ю.

за участю представників: позивача - Мисливий І.Ю.

відповідача - Касіяненко І.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект"

на рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2017 р.

у справі № 910/5722/17 (судді - Чебикіна С.О., Чинчин О.В., Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект"

до Державного підприємства "Укрзалізничпостач"

про стягнення 2 597 571,53 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" (далі - позивач) звернулося з позовом до Державного підприємства "Укрзалізничпостач" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 1 226 366,76 грн основної заборгованості за договором поставки № ЦХП-07-03613-01 від 09.10.2013 р., 60 982,35 грн пені, 110 165,74 грн 3 % річних та 1 200 056,68 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.09.2017 р. у справі № 910/5722/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про повне задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини даної справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що доказом на підтвердження існування заборгованості за укладеним договором є підписаний між сторонами акт звірки поставок та розрахунків на загальну суму 1 226 366,76 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.11.2017 р.

У судовому засіданні 14.11.2017 р. було оголошено перерву до 30.11.2017 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

09.10.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" (далі - постачальник) та Державним підприємством "Укрзалізничпостач" (далі - замовник) було укладено договір поставки № ЦХП-07-03613-01 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Згідно з п. 5.1 договору постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ пункт призначення - згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010 р.).

Як передбачено п. 5.3 договору, датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, зазначеним в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача - кінцевого одержувача - структурного підрозділу залізниці, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача - кінцевого одержувача - структурного підрозділу залізниці, оригінал якого надається замовнику.

Згідно з п. 6.1 договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 75 банківських днів після дати поставки партії продукції.

Відповідно до п. 6.3 договору остаточні фінансові взаєморозрахунки сторони здійснюють після підписання акту звірки, який складається і підписується уповноваженими сторонами.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, відповідач, в порушення умов укладеного договору поставки, свої зобов'язання щодо вчасної оплати товару не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 1 226 366,76 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту поставки продукції відповідачу на загальну суму 1 226 366,76 грн за період з 25.11.2013 р. по 30.12.2013 р. за договором поставки № ЦХП-07-03613-01 від 09.10.2013 р.

Однак, апеяляційний суд не погоджується з таким висновком місцевого суду, враховуючи наступне.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця (ст. 664 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що станом на 01.03.2014 р. між ТОВ "Транселектрокомплект" та ДП "Укрзалізничпостач" було підписано акт звірки поставок та розрахунків між сторонами по договору № ЦХП-07-03613-01 від 09.10.2013 р.

Підписавши вказаний акт звірки, сторони підтвердили, що станом на 01.03.2014 р. заборгованість відповідача перед позивачем за укладеним договором поставки складає 1 226 366,76 грн.

Цей акт підписано обома сторонами та скріплено їх печатками без зауважень та заперечень.

В подальшому, між ТОВ "Транселектрокомплект" та ДП "Укрзалізничпостач" було підписано аналогічний за змістом акт звірки поставок та розрахунків між сторонами до укладеного договору станом на 30.11.2015 р., в якому знову підтверджено суму заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1 226 366,76 грн.

Згідно з п. 6.3 договору остаточні фінансові взаєморозрахунки сторони здійснюють після підписання акту звірки, який складається і підписується уповноваженими сторонами.

Отже, підписуючи наведені акти звірки, відповідачем було визнано наявність заборгованості по зазначеному договору поставки саме в такому розмірі, і саме за поставлені позивачем окремі партії продукції.

Встановлено, що свої зобов'язання за укладеним договором позивач виконав належним чином, та поставив відповідачу товар на суму 1 226 366,76 грн.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар не виконав, у зв'язку з чим його заборгованість по договору перед позивачем складає 1 226 366,76 грн.

Доводи відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту поставки продукції відповідачу, зокрема, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури та акти прийому-передачі, а тому у останнього відсутні підстави для сплати заборгованості, колегія вважає необгрунтованими, враховуючи наступне.

21.12.2016 р. слідчим управлінням фінансових розслідувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби були вилучені первинні документи щодо фінансово-господарської діяльності ДП Укрзалізничпостач , зокрема, з ТОВ Транселектрокомплект на підставі ухвали Шевченківської районного суду м. Києва у справі № 761/40481/16-к від 21.12.2016 р.

В Описі речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 21.12.2016 р., міститься весь перелік первинних документів, які були вилучені, серед яких є і рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні та акти отримання-передачі продукції за укладеним між сторонами договором поставки № ЦХП-07-03613-01 від 09.10.2013 р.

Крім того, на момент здійснення господарських відносин з відповідачем позивач був зареєстрований у м. Донецьку. В 2014 році в цьому регіоні почалися активні бойові дії, що призвело до втрати позивачем первинних документів по господарських операціях з відповідачем.

В подальшому, протоколом загальних зборів учасників ТОВ Транселектрокомплект № 2/21092016 від 21.09.2016 р. було прийнято рішення про зміну місцезнаходження позивача та вчинені дії для поновлення своєї господарської діяльності.

Таким чином сторони по справі позбавлені можливості надати вказані первинні документи до суду, також слідчі органи не надали суду зазначені докази.

Крім того, вбачається, що відповідач фактично не заперечує здійснення позивачем поставки продукції за вказаним договором, а лише посилається на відсутність первинних документів на підтвердження такої поставки та в своїй заяві просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності щодо нарахування основної заборгованості, інфляції та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останньої є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору.

Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Так, заявлена позивачем до стягнення сума основної заборгованості в розмірі 1 226 366,76 грн підтверджується підписаним сторонами та скріпленими відбитками їх печаток останнім актом звірки поставок та розрахунків між сторонами по договору № ЦХП-07-03613-01 від 09.10.2013 р. станом на 30.11.2015 р.

Підписання вказаного акту в листопаді 2015 року свідчить про визнання зазначеної заборгованості по зазначеному договору саме в листопаді 2015 року.

Таким чином, перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат починається з 01.12.2015 р. та закінчиться 01.12.2018 р.

Оскільки позивач звернувся до суду із позовом 06.04.2017 р., тобто в межах строку позовної давності, передбаченої Цивільним кодексом України, останнім зобов'язання за укладеним договором виконані належним чином, повністю поставлений товар не оплачено, строк виконання обов'язку покупця з повної оплати товару настав, строк позовної давності перервався підписанням акту звірки за листопад 2015 року, відтак судова колегія дійшла висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 226 366,76 грн основної заборгованості за укладеним договором є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 110 165,74 грн 3 % річних та 1 200 056,68 грн інфляційних втрат.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права , сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вбачається, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних було здійснене позивачем станом на 31.03.2017 р., акт звірки було складено сторонами станом на 01.03.2014 р.

Таким чином, інфляційні втрати та 3% річних необхідно обраховувати з 02.03.2014 по 31.03.2017 р.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, судовою колегією було встановлено, що їх розмір є більшим, ніж нараховано позивачем, однак, враховуючи те, що суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, задоволенню підлягають суми, заявлені позивачем.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 110 165,74 грн 3 % річних та 1 200 056,68 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 60 982,35 грн пені, колегія суддів зазначає наступне.

Вбачається, що відповідачем до винесення рішення по справі місцевим судом також було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ст. 261 ЦК України).

Як було зазначено вище, перший акт звірки було складено сторонами станом на 01.03.2014 р., тобто строк виконання зобов'язання настав саме з цієї дати та позивач нараховує пеню за період з 12.03.2014 р. по 16.10.2014 р.

Таким чином перебіг позовної давності для нарахування пені за цим актом сплив 01.03.2015 р., в той час як позивач звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою у квітні 2017 року, а пеню нараховує за період з 12.03.2014 р. по 16.10.2014 р.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивач звернувся до суду з пропуском спеціального строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої на заборгованість по договору, відповідний річний строк позовної давності сплив 01.03.2015 р., колегія вважає необхідним відмовити в позовних вимогах про стягнення пені.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин, судом першої інстанції при прийнятті рішення були неповно з'ясовані всі обставини справи, а тому рішення суду першої інстанції від 25.09.2017 р. у справі № 910/5722/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в частині стягнення 1 226 366,76 грн основного боргу, 110 165,74 грн 3 % річних, 1 200 056,68 грн інфляційних втрат та відмову у задоволенні вимог про стягнення пені.

Стосовно витрат скаржника за подання апеляційної скарги, то відповідно до ст. 49 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2017 р. у справі № 910/5722/17 скасувати частково та прийняти нове рішення.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Укрзалізничпостач" (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 11/15, код ЄДРПОУ 19014832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 33, код ЄДРПОУ 37718786) 1 226 366 (один мільйон двісті двадцять шість тисяч триста шістдесят шість),76 грн основного боргу, 110 165 (сто десять тисяч сто шістдесят п'ять),74 грн 3 % річних, 1 200 056 (один мільйон двісті тисяч п'ятдесят шість),68 грн інфляційних втрат.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства "Укрзалізничпостач" (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 11/15, код ЄДРПОУ 19014832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 33, код ЄДРПОУ 37718786) 39 049 (тридцять дев'ять тисяч сорок девять),83 грн судового збору за подання позовної заяви, 41 855 (сорок одна тисяча вісімсот п'ятдесят п'ять),24 грн судового збору за подання апеляційної скарги".

4. Доручити Господарському суду видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи № 910/5722/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

6. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Андрієнко