Рішення

від 28.11.2014 по справі 296/3418/13-ц

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/3418/13-ц

2/296/597/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"28" листопада 2014 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого-судді Галасюка Р.А.,

при секретарі Могилевець В.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про захист прав споживачів (про визнання умов договору кредиту несправедливими та визнання зобов’язань, що передбачені договором поруки припиненими)

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», з позовною заявою «Про захист прав споживачів» (про визнання умов договору кредиту несправедливими та визнання зобов’язань, що передбачені договором поруки припиненими).

На обґрунтування заявлених позовних вимог у зверненні зазначено, що відповідно до рішення Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року по справі N 1-26/2011, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України, поширюються на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, просить визнати несправедливими, і такими що підлягають приведенню у відповідність з вимогами чинного законодавства України, зокрема з вимогами Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», пункт 1.1., підпункти 1.3.1., 1.3.2., розділи 3, 4, пункт 5.2., останній абзац пункту 6.2. в частині «… сума такого кредиту вважається простроченою сумою основного боргу, а сума плати за кредит – відповідно простроченими процентами та/або простроченими комісіями», пункт 7.6., пункт 7.12. – договору про надання споживчого кредиту від 02.11.2007 року № 11245031000 та просить визнати зобов’язання передбачені договором поруки від 02.11.2007 року №11245031000 припиненими внаслідок припинення договору поруки на підставі статті 559 Цивільного кодексу України.

28 листопада 2014 року сторони в судове засідання не з’явилися. Позивачем надано заяву, в якій висловлено прохання розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував. Відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, про причину неявки суду не повідомив. Від Відповідача не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

Розглядаючи питання про подальший розгляд справи суд враховує, що справа неодноразово відкладалася внаслідок систематичної неявки Відповідача без поважних причин, неявки Позивача внаслідок тривалої хвороби та лікування у лікарні.

Керуючись статтею 158, 224 Цивільно-процесуального кодексу України суд допускає проведення заочного розгляду справи і ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача і третьої особи та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.11.2007 року між позичальником ОСОБА_2 та Відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року (далі у тексті – договір споживчого кредиту). Згідно з пунктом 1.1. вказаного договору споживчого кредиту Відповідач зобов’язувався надати кредитні кошти у сумі 28500 (двадцять вісім тисяч п’ятсот) доларів США.

Пунктом 1.4. договору споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року встановлено цільове призначення (мета) кредиту – кредит надано для особистих потреб, а саме: на придбання земельної ділянки за адресою: Житомирська область, Житомирській район с Кам'янка, вул.. Соснова, загальною площею 0,2500 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1822083200:02:001:0098, що належить ОСОБА_2, інд НОМЕР_1.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань згідно з пунктом 2.1. договору споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року Відповідачем прийнято заставу нерухомості (земельної ділянки) за адресою: Житомирська область, Житомирській район с Кам'янка, вул.. Соснова, загальною площею 0,2500 га кадастровий номер 1822083200:02:001:0098.

Також з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за договором споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поруки №11245031000 від 02.11.2007 року.

Внаслідок того, що позичальник не виконує своїх зобов'язань, які передбачені договором споживчого кредиту, Відповідачем направлялися вимоги до позичальника від 28.03.2008 №30-90/227, та Позивачу від 28.03.2008 року №31-90/228 щодо дострокового виконання грошового зобов’язання у повному обсязі та сплати нарахованих процентів.

Відповідно до пункту 2 статті 555 Цивільного кодексу України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

У серпні 2014 року представник Відповідача ознайомився з матеріалами справи.

Від Відповідача заперечення проти позову не надходили. Представником Відповідача надано клопотання про заміну сторони у справі згідно з яким Відповідач просив замінити його як сторону у справі на товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» посилаючись на те, що між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1 від 12.12.2011 року за умовами якого всі права та обов’язки за договором споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року перейшли від АТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кей-Колект». В обґрунтування зазначеного клопотання Відповідачем надано витяг з договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року та витяг з договору факторингу №1 від 12.12.2011 року підписані в односторонньому порядку представником Відповідача.

Дослідивши письмові докази, суд встановив наступне:

Відповідно до п.2 ст.517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. В витязі з договору факторингу від 12.12.2011р. №1 не вказано, що АКІБ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект» своє право грошової вимоги до ОСОБА_2, а є посилання на додаток №1 до договору, по яким договорам іпотеки відступлено право вимоги боргу, Відповідач доказів не надав, а надав тільки виписку з додатку №1, яка підписана в односторонньому порядку представником Відповідача ОСОБА_3 і тому ця виписка є неналежним доказом відповідно до ст.58 ЦПК України.

Згідно з даними наданими Відповідачем 12.12.2011р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» укладено договір факторингу №1 та Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки./а.с.14-20/.

За змістом частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно п.1.1 Договору факторингу №1 від 12.12.2011р. - за цим Договором Клієнт (ПАТ «УкрСиббанк») зобов’язується передати у власність Фактору (ТОВ «Кей-Колект»), а Фактор - прийняти Права Вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п.1.3 одночасно з відступленням права вимоги до Фактора переходять усі права Клієнта за усіма Договорами Забезпечення.

П. 3.2. договору факторингу № 1 від 12.12.2011 р. встановлено, що відступлення права вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору.

Відповідачем не надано акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору, що ставить під сумнів виконання сторонами договору факторингу № 1 від 12.12.2011 р. та не може бути належним та допустимим доказом, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, права на правонаступництво внаслідок заміни кредитора у зобов’язанні.

Відповідно до вимог ст. З ЦПК кожна особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом своїх порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інтересів. Наявність процесуальної заінтересованості, як передумова порушення позовної справи у суді, є у сторони в тому випадку, якщо вона є стороною у спірному матеріальному правовідношенні і вважає, що її суб'єктивне право порушено, не визнане чи оспорюється.

Крім того, за змістом пункту 1.1. договору № 1 від 12.12.2011 р. фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт - відступити факторові свої права грошової вимоги.

Отже, договір факторингу № 1 від 12.12.2011 р. є консенсуальним договором, предметом якого є фінансування одного учасника іншим у рахунок передання грошової вимоги до третьої особи.

У даному випадку відплатність договору має вирішальне значення як ознака визначення виду договірного правовідношення, який відповідає договірній конструкції договору факторингу.

Згідно ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно ч.2 ст.517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідачем не надано доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, що виключає законність вимоги про залучення ТОВ «Кей-Колект» як правонаступника.

Виходячи із загальних положень Цивільного кодексу України факторинг у даних правовідносинах має характер уступки права вимоги, де одна сторона (фактор, новий кредитор) передав або зобов'язується передати іншій стороні (клієнту) грошові кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третіх осіб (боржників), яка випливає із кредитних договорів, а клієнт відступає або зобов'язується відступити фактору цю грошову вимогу переходу цих прав.

Умови договору про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року передбачали надання кредиту під забезпечення передачі в заставу рухомого майна. (п.2.1. розділу 2 Договору).

Відповідно до п. п. 1.2 розпорядження № 231 від 03 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (у редакції, що діяла на момент укладення договору факторингу № 1 від 12.12.2011 р.), до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

Доказів про право на придбання ТОВ «Кей-Колект» права відступної вимоги до фізичної особи – не суб'єкта господарювання, Відповідач не надав.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Даній нормі права кореспондують також і умови договору факторингу №1 від 12.12.2011 р. , зокрема, п. 3.5. встановлено, що клієнт зобов'язується за власний рахунок повідомити кожного боржника і гаранта про відступлення прав вимог за формою згідно з додатком 3 до договору протягом 30 робочих днів з дати відступлення.

На час розгляду справи судом Відповідачем не надано доказів про одержання позичальником та Позивачем повідомлення про відступлення прав вимоги за формою відповідно до договору факторингу №1 від 12.12.2011 р.

Відповідачем не надано суду доказів виконання п. 3.5. договору факторингу №1 від 12.12.2011 р.

Разом з тим суду не надано для огляду оригіналів чи належним чином завірених копій договору факторингу №1 від 12.12.2012 р., договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року та додатків до них.

Згідно ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

З урахуванням доказів, оцінку яким суд дав вище, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність клопотання Відповідача про заміну його як сторону у справі на товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Відповідно до статті 33 ЦПК України суд за клопотанням Позивача, не припиняючи розгляду справи замінює первісного відповідача, належним відповідачем. Таким чином заміна відповідача у справі є виключним правом позивача.

Заяв про залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб суду не надходило.

Щодо позовних вимог позивача про визнання деяких положень договору про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року несправедливими, суд встановив наступне:

На думку суду Позивач не довів, в чому саме полягає несправедливість умов пункту 1.1., підпунктів 1.3.1, 1.3.2., пункту 7.6. договору про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Відповідно до підпункту 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року за користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,9% (Дванадцять цілих дев’ять десятих) річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування розмір процентної ставки підлягає коригуванню відповідно до умов договору.

Пунктом 5.2, договору про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 визначено, що Відповідач може збільшувати її при будь-якому порушенні кредитної дисципліни, погіршенні фінансового стану позичальника, здійсненні поточних коливань процентних ставок за вкладами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ. Таким чином, відповідач має право підвищити відсоткову ставку на власний розсуд. Причому пункт 5.2. договору споживчого кредиту передбачає – «такий новий розмір процентної ставки за цим Договором починає застосовуватися з дати, що буде вказана у Повідомленні Банку до Позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди з новим розміром процентної ставки, Позичальник має право: у строк не пізніше останнього робочого дня, що передує даті початку дії нової ставки, вказаної у Повідомленні Банку, достроково повернути Банку всю суму кредитних коштів, отриманих за договором, сплатити йому в повному обсязі плату за кредит та здійснити інші платежі за договором». Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача кредитних послуг щодо правил зміни відсоткової ставки. Зазначені умови п.5.2. договору споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 прямо суперечить вимогам п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Дискримінація споживача кредитних послуг відповідачем полягає у тому, що споживачу або фактично нав’язують підвищення відсоткової ставки навіть без підписання додаткової угоди і отримання відомостей про отримання ним повідомлення, або вимагають від нього дострокового повернення всіх кредитних коштів, сплати в повному обсязі плати за кредит тощо.

Відповідно до пункту 6 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається.

Слід зазначити, що загальними та спеціальними нормами Цивільного законодавства України, яке регулює договірні правовідносини визначено наслідки порушення сторонами договірних зобов’язань: ( пеня, неустойка, штрафні санкції ), а включення банком в договір умови одностороннього права підняття відсоткової ставки є виявом зловживання правом.

Зміна відсоткової ставки у договорі споживчого кредиту у бік збільшення не передбачає отримання згоди на це з боку поручителя, а отже допускається одностороння зміна зобов’язання внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, що є підставою припинення поруки відповідно до ч.1 статті 559 ЦК України.

У довідці-розрахунку заборгованості за кредитом станом на 24.11.2011 року (в тому числі по процентах) у колонці «процентна ставка» значиться два види процентної ставки – строкова і прострочена. Строкова процентна ставка за період з 02.07.2007 по 24.11.2011 складає – 12,90 %. Прострочена процентна ставка з 31.03.2008 по 31.11.2011 – 25,80%.

Отже відповідач допускає одностороннє збільшення процентної ставки (25,80%) порівняно з установленою в підпункті 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року (12,9%).

Слід розрізняти термін проценти як винагороду за користування чужими грошовими коштами, що визначено статтею 536 ЦК України, та проценти як санкцію за прострочення виконання грошового зобов'язання, встановлені в статті 625 ЦК України.

Таким чином після пред'явлення вимоги про дострокове виконання грошового зобов'язання у повному обсязі нарахування відсотків за користування кредитом на суму простроченого грошового зобов'язання чинним законодавством не передбачено. У розділі 4 «Відповідальність Сторін» договору про надання споживчого кредиту №11245031000 від 2.11.2007 року санкція у вигляді сплати річних від суми простроченого грошового зобов'язання взагалі не встановлена, як і не встановлений річний процент від простроченої суми, що підлягає сплаті.

Нарахування ж відсотків у якості винагороди за користування кредитом можливо ж до того моменту поки позичальник належним чином виконує вимоги кредитного договору до пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове виконання зобов’язань.

Санкції за порушення грошових зобов'язань визначені у статтях 623, 624, 625 ЦК України.

Таким чином підстав для нарахування «прострочених процентів» у відповідача не було.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору щодо встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Як зазначає позивач, що підтверджується матеріалами справи за 4 роки сума кредитних коштів, що має сплатити позичальник відповідачу станом на грудень 2011 року збільшилася на 60 % з 28500, 00 доларів США до 45025,68 доларів США.

Відповідно до пункту 3 частини третьої Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Такі умови встановлені у розділі 3, 4 договору про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року так як передбачають обов’язки для позичальника і фактично не встановлюють обов’язків та відповідальності для відповідача.

Згідно із статтею 203 Цивільного Кодексу України – зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договору свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу).

Отже у пункті 7.12. договору про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року фактично споживачу нав’язуються несправедливі умови договору які суперечать закону України «Про захист прав споживачів», що він має визнати справедливими і з ними погодитися, що є незаконним.

Відповідно до пункту 1 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно п. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до статті 110 Цивільного - Процесуального Кодексу України та Постанови №5 від 12.04.1996 року Пленуму Верховного Суду України: « відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання Договору. Жоден з цих Судів не справі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого Суду з мотивів непідсудності».

Пункт 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Відповідно до ч.8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів тлумачаться на користь споживача.

Щодо позовних вимог позивача про визнання зобов’язання передбачені договором поруки №11245031000 від 02.11.2007 року припиненими внаслідок припинення договору поруки №11245031000 від 02.11.2007 року, суд встановив наступне:

У підпункті 3.1.2 договору про надання споживчого кредиту № 11245031000 від 02.11.2007 року зазначено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення визначеного у розділі 6 цього Договору.

Згідно з пунктом 6.2. договору про надання споживчого кредиту №11245031000 від 2.11.2007 року: «термін дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку з 41 (сорок першого) календарного дня, рахуючи з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) Банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку внаслідок зміни Позичальником адреси (без попереднього про це письмового повідомлення Банку) або з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів, рахуючи з дати направлення вимоги Банку.

Згідно п. 6.2. договору про надання споживчого кредиту, в разі застосування банком права передбаченого п.6.1.2. договору, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати плати за кредит є наступним чином, а саме: в разі порушення позичальником нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої ним суми кредиту та/або сплати плати за кредит за Договором, вважається, що такий позивальник користується кредитом понад строк, встановлений договором, при цьому починаючи з наступного робочого дня, сума такого кредиту вважається простроченою сумою основного боргу, а сума плати за кредит - відповідно простроченими процентами та/ або комісіями.

З метою забезпечення виконання зобов’язання між Позивачем та Відповідачем укладено договір поруки від 02.11.2007 року №11245031000.

Встановлено, що Відповідачем направлялися вимоги до позичальника ОСОБА_4 від 28.03.2008 №30-90/227, та від 28.03.2008 року №31-90/228 до Позивача щодо дострокового виконання грошового зобов’язання у повному обсязі та сплати нарахованих процентів у розмірі 29475,52 (двадцять дев’ять тисяч чотириста сімдесят п’ять доларів США 52 центи).

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналогічні роз'яснення містяться у п. 24 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

У договорі поруки від 02.11.2007 року №11245031000 не встановлено конкретний строк дії поруки (п.3.1 вказаного договору) та визначено: «Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань Боржника за Основним договором».

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 3.1) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за договором споживчого кредиту не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Останнім днем дострокового виконання зобов’язання в повному обсязі для позичальника перед кредитором за будь яких обставин, є 6 травня 2008 року (40 календарних днів від дати направлення вимоги) відповідно до п. 6.2 . договору про надання споживчого кредиту №11245031000 від 2.11.2007 року.

За таких обставин у Відповідача виникло право пред‘явити позов до Позивача про виконання порушеного зобов‘язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 7 травня 2008 року, протягом наступних шести місяців.

Отже враховуючи вищенаведене суд вважає, що дія договору поруки від 02.11.2007 року №11245031000 укладеного між позивачем та відповідачем припинилася 8 листопада 2008 року, а разом з вказаним договором оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право, тобто припинилися зобов’язання взяті Позивачем перед Відповідачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,33,58,59,60,158,169,224 ЦПК України, ст.ст.3,14,16,203,251,252,261,509,510,517,548,555,559,1077 ЦК України, ст.ст.11,18,22 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою ПВСУ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати такими, що є несправедливими, і такими що підлягають приведенню у відповідність з вимогами чинного законодавства України, зокрема з вимогами Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», розділи 3, 4, пункт 5.2., пункт 7.12. договору про надання споживчого кредиту від 02.11.2007 року № 11245031000.

Визнати зобов’язання ОСОБА_1 передбачені договором поруки від 02.11.2007 року №11245031000 припиненими внаслідок припинення договору поруки на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України.

Рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто Корольовським районним судом м. Житомира за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Cуддя Р. А. Галасюк