Рішення

від 04.12.2017 по справі 910/23155/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2017Справа №910/23155/16 За позовом Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод

До Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна

Корпорація

про стягнення 335 979,15 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Малий М.С. - по дов.

від відповідача: Єводощук Д.В., Кузнєцов В.Є. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Житомирський бронетанковий завод звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація про стягнення 335 979,15 грн.

Ухвалою від 19.12.2016р. порушено провадження по справі №910/23155/16 та призначено її розгляд на 13.01.2017р.

11.01.2017р. представником відповідача через відділ діловодства суду подано відзив на позовну заяву та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

13.01.2017р. представником позивача було подано заяву про відсутність аналогічного спору та клопотання про долучення документів на виконання ухвали Господарського суду міста Києва.

13.01.2017р. представником відповідача було подано клопотання про витребування доказів та про ознайомлення та дослідження речового доказу на місті його знаходження.

У судовому засіданні 13.01.2017р. розгляд означених клопотань було відкладено судом на наступне судове засідання.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.01.2017р. було оголошено перерву до 23.01.2017р.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 23.01.2017р. представником відповідача було повторно подано клопотання про витребування доказів.

У судовому засіданні 23.01.2017р. судом було розглянуто та відхилено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація про ознайомлення та дослідження речового доказу на місці його знаходження, в якому відповідач просив провести огляд і дослідження випробувального стенду для випробування експериментального зразка теплового насосу в місці його знаходження, а саме на промисловому майданчику Товариства з обмеженою відповідальністю ТУРБОБОСС на території Інституту металофізики імені Г.В. Курдюмова Національної академії наук України за адресою: м.Київ, бульвар Академіка Вернадського, 36. При цьому, судом враховано наступне.

За приписами ч.1 ст.39 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів.

Вирішуючи питання про проведення огляду і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження, суд повинен насамперед установити, що цей доказ є належним і допустимим.

З наведеного вбачається, що огляд доказів у місці їх знаходження є правом, а не обов'язком суду.

Отже, приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, виходячи з фактичних обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про ознайомлення та дослідження речового доказу на місці його знаходження.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 23.01.2017р. судом також було розглянуто та часткового задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, які було подано 13.01.2017р. та 23.01.2017р. При цьому, суд зауважує наступне.

Частинами 1, 2 ст.38 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Відповідач у поданих клопотаннях просив суд витребувати у Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод копії наказів про призначення директорів (виконуючих обов'язки директорів) Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод за період з липня 2014р. по серпень 2016р. та копії реєстрів вхідної та вихідної кореспонденції позивача у періоди з 12.01.2015р. по 11.02.2015р., з 06.04.2015р. по 05.05.2015р., з 09.07.2015р. по 08.08.2015р., з 08.09.2015р. по 07.10.2015р. та витребувати з архіву Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи №910/12280/16 за позовом Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод до Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація про стягнення 339 504,88 грн. для огляду в судовому засіданні проміжного звіту про виконану роботу: Розрахунок характеристик і розробка конструкторської документації (КД) на експериментальний зразок теплового насоса .

Приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку щодо необхідності для повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи витребувати Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод копії реєстрів вхідної та вихідної кореспонденції позивача за період з 06.04.2015р. по 05.05.2015р.

Одночасно, як вбачається з даних автоматизованої системи документообігу суду Діловодство спеціалізованого суду в провадженні Господарського суду міста Києва знаходилась справа №910/12280/16 за позовом Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод до Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація про стягнення 339 504,88 грн.

Ухвалою від 15.09.2016р. позов Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод до Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація про стягнення 339504,88 грн. залишено без розгляду. Відомості щодо передання означеної справи до архіву Господарського суду міста Києва в автоматизованій системі документообігу суду Діловодство спеціалізованого суду відсутні.

Враховуючи предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку щодо необхідності для повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи витребувати у відділу аналітичної роботи, статистики та аналізу застосування судової практики Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи №910/12280/16 для огляду проміжного звіту про виконану роботу: Розрахунок характеристик і розробка конструкторської документації (КД) на експериментальний зразок теплового насоса .

З огляду на наведене судом було направлено до сектору по роботі з архівом відділу забезпечення діяльності судових колегій Господарського суду міста Києва замовлення на одержання справи з архіву.

Ухвалою від 23.01.2017р. розгляд справи було відкладено на 06.02.2017р.

06.02.2017р. представником позивача було подано документи на виконання вимог ухвали суду та надано усні пояснення з приводу клопотання про долучення документів.

Крім того, сторонами було подано спільне клопотання про продовження строків розгляду справи на 15 днів.

Відповідно до ст.69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку щодо задоволення клопотання сторін про продовження строків розгляду справи.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.02.2017р. було оголошено перерву до 17.02.2017р.

Ухвалою від 06.02.2017р. продовжено строк вирішення спору у справі № 910/23155/16 на 15 днів.

17.02.2017р. представником відповідача подано через відділ діловодства суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

У судовому засіданні 17.02.2017р. представником позивача було надано усні пояснення по справі, згідно яких підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог надали заперечення.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.02.2017р. було оголошено перерву до 03.03.2017р.

Представник позивача у судове засідання 03.03.2017р. не з'явився, проте, через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники відповідачів проти задоволення клопотання заявника надали заперечення.

Судом було розглянуто та задоволено клопотання Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод по відкладення розгляду спору.

Ухвалою від 03.03.2017р. розгляд справи було відкладено на 13.03.2017р.

У судовому засіданні 13.03.2017р. відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 20.03.2017р.

Ухвалою від 20.03.2017р. призначено судову експертизу по справі №910/23155/16, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою від 20.03.2017р. зупинено провадження по справі.

09.11.2017р. до Господарського суду міста Києва надійшов висновок №6685/17-45 від 26.10.2017р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз разом з матеріалами справи №910/23155/16.

Згідно з частиною 3 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

У зв'язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі №910/23155/16, господарський суд вважає за необхідне поновити провадження у зазначеній справі.

Ухвалою від 13.11.2017р. поновлено провадження по справі та призначено її розгляд на 27.11.2017р.

Представником позивача у судовому засіданні 27.11.2017р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення та подано заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.11.2017р. було оголошено перерву до 04.12.2017р.

Представником позивача під час розгляду спору у судовому засіданні 04.12.2017р. позовні вимоги було підтримано.

Представниками відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 04.12.2017р.

В судовому засіданні 04.12.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2014р. між Державним підприємством Житомирський бронетанковий завод (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація (виконавець) було укладено договір №103 на проведення дослідно-конструкторських та технологічних робіт, відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати дослідно-конструкторські та технологічні роботи за темою: Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва .

Згідно п.1.2 договору №103 від 01.06.2014р. наукові, технічні, економічні та інші вимоги до результатів робіт, що становлять предмет договору, повинні відповідати технічному завданню (додаток №1), що є невід'ємною частиною договору.

За умовами п.п.2.1 ,2.2 договору №103 від 01.06.2014р. вартість дослідно-конструкторських та технологічних робіт визначається протоколом угоди про договірну ціну (додаток №2), що є невід'ємною частиною договору. Вартість робіт за цим договором складає 316 666, 67 грн., крім того, податок на додану вартість в сумі 63 333,33 грн. Всього разом з податком на додану вартість 380 000 грн.

У п.п.2.3-2.5 договору №103 від 01.06.2014р. вказано, що форма оплати поетапна згідно з календарним планом (додаток №3). Замовник протягом 5 днів з моменту підписання договору перераховує на розрахунковий рахунок виконавця аванс у розмірі 40% загальної вартості робіт. Оплата виконаних робіт здійснюється замовником на протязі 10 календарних днів з моменту підписання акту прийому-передачі робіт за договором.

У розділі 3 договору №103 від 01.06.2014р. контрагентами погоджено порядок здачі та приймання робіт.

Зокрема, згідно п.3.2 вказаного правочину строк здачі робіт за договором визначено 01.07.2015р.

У п.п.3.2-3.3 договору №103 від 01.06.2014р. вказано, що зміст, терміни та порядок виконання робіт за даним договором визначено у календарному плані (додаток №3) та технічному завданні (додаток №1), які є невід'ємними частинами договору. Виготовлення експериментального зразка теплового насосу (2 етап календарного плану) здійснюється власними силами та за рахунок замовника.

Після завершення робіт виконавець надає замовнику акт прийому-передачі робіт з додаванням до нього звітних документів (п.3.4 договору №103 від 01.06.2014р.).

Згідно п.4.4 договору №103 від 01.06.2014р. у випадку несвоєчасного виконання робіт виконавець сплачує пеню у розмірі 0,2% за кожен день прострочення терміну виконання, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості робіт за кожен день прострочення.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №103 від 01.06.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.

Як вбачається з представлених суду документів, у додатку №1 до договору №103 від 01.06.2014р. сторонами було погоджено технічне завдання на дослідно-конструкторську та технологічну роботу Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва , в якому, зокрема, визначено виконання робіт у п'ять етапів, останній з яких здійснюється у червні - липні 2015р.

У додатку №2 до договору №103 від 01.06.2014р. сторонами погоджено протокол договірної ціни на роботи з Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва .

У додатку №3 до вказаного вище правочину контрагентами затверджено календарний план виконання робіт, згідно змісту якого останній етап повинно бути завершено у черні - липні 2015р.

На виконання умов договору щодо внесення попередньої оплати, позивачем було сплачено на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 152 000 грн., на підтвердження чого представлено суду платіжне доручення №1129 від 05.08.2014р.

Одночасно, на підставі рахунку - фактури №СФ-0000006 від 10.10.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація , позивачем додатково до суми попередньої оплати було перераховано підряднику грошові кошти в сумі 76 000 грн.

Тобто, з наведеного вбачається, що в межах договору №103 від 01.06.2014р. замовником було перераховано попередньо до виконання робіт підряднику грошові кошти на загальну суму 228 000 грн.

Проте, за поясненнями позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація свої обов'язки за договором виконано належним чином не було, роботи у визначений за домовленістю сторін термін не завершено, що стало підставою для нарахуванні пені, штрафу та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем наголошено, що останнім свої зобов'язання за спірним правочином виконувались належним чином, зокрема, роботи за першим етапом було закінчено у відповідності до умов договору №103 від 01.06.2014р. Одночасно, вказаним учасником судового процесу зауважено, що порушення договірних зобов'язань відбулось саме з боку позивача, оскільки останнім не було здійснено забезпечення підрядника додатковим фінансуванням для придбання комплектуючих з метою виготовлення експериментального зразка теплового насосу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами ст.846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Як вказувалось вище, згідно п.3.2 договору №103 від 01.06.2014р. строк здачі робіт за договором визначено 01.07.2015р.

У п.п.3.2-3.3 договору №103 від 01.06.2014р. вказано, що зміст, терміни та порядок виконання робіт за даним договором визначено у календарному плані (додаток №3) та технічному завданні (додаток №1), які є невід'ємними частинами договору. Виготовлення експериментального зразка теплового насосу (2 етап календарного плану) здійснюється власними силами та за рахунок замовника.

У додатку №3 до вказаного вище правочину контрагентами затверджено календарний план виконання робіт, згідно змісту якого останній етап повинно бути завершено у черні - липні 2015р.

На виконання умов договору щодо внесення попередньої оплати, позивачем було сплачено на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 152 000 грн., на підтвердження чого представлено суду платіжне доручення №1129 від 05.08.2014р.

Одночасно, на підставі рахунку - фактури №СФ-0000006 від 10.10.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація , позивачем додатково до суми попередньої оплати було перераховано підряднику грошові кошти в сумі 76 000 грн.

Отже, виходячи з вимог чинного законодавства України та умов договору №103 від 01.06.2014р., враховуючи, що замовником було перераховано у визначеними правочином розмірі та строки передплату, суд дійшов висновку, що строк виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація робіт за договором, настав.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою від 20.03.2017р. по справі було призначено судову експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення судового експерта поставлено наступні запитання: 1. Чи підтверджується виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація на підставі договору №103 від 01.06.2014р. дослідно-конструкторських та технологічних робіт за темою: Розроблення експериментального теплового насосу типу повітря-повітря для організації серійного виробництва ? Якщо так, то в якому обсязі, якою вартістю та в які строки? Відповідь на це питання визначити в цілому за договором та окремо за кожним з етапів календарного плану виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт (додаток №3 до договору №103 від 01.06.2014р.). 2. Чи відображається у бухгалтерському та податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація факт виконання робіт за договором №103 від 01.06.2014р. на проведення дослідно-конструкторських та технологічних робіт? Якщо так, то в якому обсязі? Відповідь на це питання визначити в цілому за договором та окремо за кожним з етапів календарного плану виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт (додаток №3 до договору №103 від 01.06.2014р.). 3. Якщо роботи за договором №103 від 01.06.2014р. виконано Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація з порушенням строків, що визначені календарним планом (додаток №3 до договору №103 від 01.06.2014р.), то які обставини спричинили порушення, визначних за домовленістю сторін, термінів виконання?

За наслідками проведення судової експертизи експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз було складено висновок №6685/17-45 від 26.10.2017р.

За змістом ст.42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі і копія його надсилається сторонам.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У п.18 Постанови №4 від 23.03.2012р. Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи №6685/17-45 від 26.10.2017р., складений експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Мосіяш С.М., суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

За наслідками проведення судової експертизи судовим експертом у висновку №6685/17-45 від 26.10.2017р. вказано, що виконання першого етапу робіт Розрахунок характеристик і розробка конструкторської документації на експериментальний зразок теплового насоса на загальну суму 110 000 грн. (з податком на додану вартість), другого етапу Випробування експериментального зразка теплового насоса на загальну суму 120 000 грн. та третього етапу Випробування експериментального зразка теплового насоса на суму 120 000 грн. не підтверджується.

Вказані висновки було обґрунтовано відсутністю належним чином оформлених актів приймання-передачі дослідно-конструкторських та технологічних робіт, а також відповідних звітних документів.

Таким чином, фактично висновком судового експерта було підтверджено твердження заявника стосовно невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором №103 від 01.06.2014р. в частині завершення робіт за темою: Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва у порядку та строки визначені правочином.

Одночасно, відповідачем належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України не спростовано обставин неналежного виконання останнім, як підрядником за договором №103 від 01.06.2014р., своїх обов'язків.

При цьому, з приводу доказової необґрунтованості заперечень відповідача суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

В свою чергу, обов'язок доказування, встановлений статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, всупереч вищевикладеного, відповідачем так і не було представлено суду належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання своїх обов'язків за договором №103 від 01.06.2014р.

Отже, з наведеного у сукупності у суду відсутні підстави вважати виконаними Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація належним чином свої обов'язки за спірним правочином та завершення робіт за темою Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва у погоджений у договорі №103 від 01.06.2014р. строк.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство Житомирський бронетанковий завод звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація з претензією №1 від 31.03.2016р. (вих. №1395), в якій замовник у зв'язку з невиконанням робіт за договором №103 від 01.06.2014р. та наявністю у такому випадку у замовника згідно ст.849 Цивільного кодексу України права на відмову від договору та стягнення збитків, вимагав у відповідача повернути суму сплаченої попередньої оплати в розмірі 228 000 грн. й сплатити штрафні санкції.

У відповіді №1 від 29.04.2016р. відповідачем у задоволенні претензії заявника було відмовлено.

Наразі, суд зазначає, що статтею 849 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків .

Правову позицію щодо наявності підстав для стягнення з підрядника грошових коштів, які було сплачено на виконання умов договору в якості попередньої оплати, у разі встановлення факту порушення підрядником умов договору, як збитків наведено у постанові від 27.03.2007р. Верховного Суду України по справі №21/38 та постанові від 01.03.2016р. Вищого господарського суду України по справі №917/1924/15.

За висновками суду неправомірна поведінка відповідача полягає у порушенні умов договору №103 від 01.06.2014р. в частині своєчасного виконання робіт та передання їх результатів замовнику.

Наразі, судом прийнято до уваги, що у відповідності до приписів ч.2 ст.614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Тобто, з наведеного вбачається, що чинним законодавством встановлено презумпцію вини.

Проте, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що порушення умов договору виникло не з вини виконавця, відповідачем до матеріалів справи не представлено.

За висновками суду, причинно-наслідковий зв'язок між завданими збитками та неправомірною поведінкою позивача полягає в тому, що невиконання відповідачем умов договору №103 від 01.06.2014р. та не передання результату робіт позивачу, фактично призвело до необґрунтованих витрат останнього на їх оплату.

При цьому, при вирішенні спору судом прийнято до уваги, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.

За таких обставин, з огляду на наведене у сукупності, виходячи з положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та позиції Конституційного Суду України, з огляду на момент фактичного виникнення у відповідача обов'язку з виконання робіт за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод до Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація в частині стягнення грошових коштів, сплачених в якості попередньої оплати, в сумі 228 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в сумі 56 133,60 грн., штрафу в розмірі 15 960 грн., 3% річних в сумі 9857 грн. та інфляційних втрат в сумі 26 028,55 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п.2.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Як вказувалось вище, згідно п.4.4 договору №103 від 01.06.2014р. у випадку несвоєчасного виконання робіт виконавець сплачує пеню у розмірі 0,2% за кожен день прострочення терміну виконання, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості робіт за кожен день прострочення.

Як вбачається зі змісту п.1 статуту позивача Державне підприємство Житомирський бронетанковий завод є державним унітарним підприємством.

З огляду на порушення відповідачем строків виконання робіт за договором №103 від 01.06.2014р., заявником у відповідності до п.4.4 вказаного правочину за період з 02.07.2015р. по 02.01.2016р. було нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 56 133,60 грн., та на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України за порушення строків виконання робіт більш як на тридцять днів заявлено до стягнення штраф в сумі 15960 грн.

Проте, як вказувалось вище, 27.11.2017р. представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності.

З приводу означеної заяви суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ). Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 зазначеного Кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як вказувалось вище, з огляду на порушення відповідачем строків виконання робіт за договором №103 від 01.06.2014р., заявником у відповідності до п.4.4 вказаного правочину за період з 02.07.2015р. по 02.01.2016р. було нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 56 133,60 грн., й на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України за порушення строків виконання робіт більш як на тридцять днів заявлено до стягнення штраф в сумі 15960 грн.

З відтиску печатки відділення поштового зв'язку на конверті, в якому до суду надійшла позовна заява Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод , вбачається, що позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 12.12.2016р.

Таким чином, строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу та пені за період з 02.07.2015р. по 11.12.2015р. фактично сплив, а отже, в цій частині позов підлягає залишенню без задоволення.

Одночасно, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені за період з 12.12.2015р. по 01.02.2016р. на суму 23 712 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, суд зазначає, що статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність саме за порушення грошового зобов'язання. Аналогічну правову позицію наведено у Листі від 01.04.2014р. Верховного Суду України Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві .

У п.1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Проте, з правової природи спірних правовідносин полягає, що у відповідача у відповідності до умов договору №103 від 01.06.2014р. виникло зобов'язання з виконання робіт, а не сплати грошових коштів, що фактично виключає можливість застосування у зв'язку з порушення підрядником своїх обов'язків, наслідків порушення грошового зобов'язання, що визначені ст.625 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 17.08.2017р. Вищого господарського суду України по справі №911/3480/16.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на оплату судової експертизи покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог. Зокрема, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, витрати на оплату судової експертизи в частині вимог, в задоволенні яких судом відмовлено, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32,33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація (04116, м.Київ, вул.Ванди Василевської, будинок 7, ЄДРПОУ 23741934) на користь Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод (12441, Житомирська обл., Житомирський район, селище міського типу Новогуйвинське, вул.Дружби Народів, будинок 1, ЄДРПОУ 07620094) попередню оплату в сумі 228 000 грн., пеню в сумі 23712 грн. та судовий збір в розмірі 3775,68 грн.

3. Стягнути з Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод (12441, Житомирська обл., Житомирський район, селище міського типу Новогуйвинське, вул.Дружби Народів, будинок 1, ЄДРПОУ 07620094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація (04116, м.Київ, вул.Ванди Василевської, будинок 7, ЄДРПОУ 23741934) витрати на оплату судової експертизи в сумі 2425,84 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

08.12.2017р.

Суддя О.М. Спичак