Постанова

від 26.02.2018 по справі 910/23155/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2018 р. Справа№ 910/23155/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 26.02.2018;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Інтернаціональна Корпорація"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017

у справі № 910/23155/16 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Інтернаціональна Корпорація"

про стягнення 335 979,15 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Житомирський бронетанковий завод (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація (надалі - відповідач) про стягнення 335 979,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору № 103 від 01.06.2014 в частині повного та своєчасного виконання обумовлених договором робіт.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 (повне рішення складено - 08.12.2017) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Інтернаціональна Корпорація" на користь Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" попередню оплату в сумі 228 000 грн, пеню в сумі 23712 грн та судовий збір в розмірі 3775,68 грн; стягнуто з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Інтернаціональна Корпорація" витрати на оплату судової експертизи в сумі 2425,84 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Інтернаціональна Корпорація" 18.12.2017 (згідно відтиску штемпеля Господарського суду міста Києва на апеляційній скарзі) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 в частині задоволених позовних вимог та змінити рішення в частині стягнення з позивача витрат на оплату судової експертизи відповідно до ухвалення нового рішення у відповідній частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Так, за доводами апелянта, суд апеляційної інстанції неправильно визначив правовідносини між сторонами у даній справі, зазначивши, що договір № 103 від 01.06.2014 є договором підряду. Окрім, що доводами відповідача суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що роботи передбачали п'ять етапів, один із яких мав бути виконаний позивачем. Також зазначив про помилкове визначення початку перебігу позовної давності для нарахування пені - датою звершення робіт за договором. А тому апелянт просив - скасувати рішення місцевого господарського суду з прийняттям нового - про відмову в позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Інтернаціональна Корпорація" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/23155/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.01.2018 для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Михальська Ю.Б., вказана судова колегія ухвалою від 15.01.2018 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження та призначила до розгляду на 12.02.2018.

В судовому засіданні 12.02.2018 в порядку ст. 216 ГПК України було оголошено перерву до 26.02.2018.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.02.2018 апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові. При цьому зазначив, що судом першої інстанції не було досліджено, коли було закінчено виконання другого етапу по договору, а тому просив з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, дослідити дане питання.

В судовому засіданні 26.02.2018 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги у даній справі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.06.2014 між Державним підприємством Житомирський бронетанковий завод (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація (виконавець) було укладено договір №103 на проведення дослідно-конструкторських та технологічних робіт (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого замовник - доручає, а виконавець - приймає на себе зобов'язання виконати дослідно-конструкторські та технологічні роботи за темою: Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва .

За умовами п.п.2.1 ,2.2 договору вартість дослідно-конструкторських та технологічних робіт визначається протоколом угоди про договірну ціну (додаток №2), що є невід'ємною частиною договору. Вартість робіт за цим договором складає 316 666,67 грн, крім того, податок на додану вартість в сумі 63 333,33 грн. Всього разом з податком на додану вартість - 380 000 грн.

У п.п.2.3-2.5 договору вказано, що форма оплати поетапна згідно з календарним планом (додаток №3). Замовник протягом 5 днів з моменту підписання договору перераховує на розрахунковий рахунок виконавця аванс у розмірі 40% загальної вартості робіт. Оплата виконаних робіт здійснюється замовником на протязі 10 календарних днів з моменту підписання акту прийому-передачі робіт за договором.

У розділі 3 договору контрагентами погоджено порядок здачі та приймання робіт. Зокрема, згідно п.3.2 вказаного правочину строк здачі робіт за договором визначено 01.07.2015.

У п.п.3.2-3.3 договору вказано, що зміст, терміни та порядок виконання робіт за даним договором визначено у календарному плані (додаток №3) та технічному завданні (додаток №1), які є невід'ємними частинами договору. Виготовлення експериментального зразка теплового насосу (2 етап календарного плану) здійснюється власними силами та за рахунок замовника.

Після завершення робіт виконавець надає замовнику акт прийому-передачі робіт з додаванням до нього звітних документів (п.3.4 договору).

Згідно п.4.4 договору у випадку несвоєчасного виконання робіт виконавець сплачує пеню у розмірі 0,2% за кожен день прострочення терміну виконання, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості робіт за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з додатку №1 до договору сторонами було погоджено технічне завдання на дослідно-конструкторську та технологічну роботу Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва , в якому, зокрема, визначено виконання робіт у п'ять етапів, останній з яких здійснюється у червні - липні 2015р.

У додатку №3 до вказаного вище правочину контрагентами затверджено календарний план виконання робіт, згідно змісту якого останній етап повинно бути завершено у черні - липні 2015р.

Як правомірно було встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору щодо внесення попередньої оплати, позивачем було сплачено на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 152 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1129 від 05.08.2014.

Також на підставі рахунку - фактури №СФ-0000006 від 10.10.2014 ТОВ Нова Інтернаціональна Корпорація , позивачем додатково до суми попередньої оплати було перераховано підряднику грошові кошти в сумі 76 000 грн.

Тобто, з наведеного вбачається, що в межах договору №103 від 01.06.2014 замовником було перераховано попередньо до виконання робіт підряднику грошові кошти на загальну суму 228 000 грн.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та вирішив стягнути з ТОВ Нова Інтернаціональна Корпорація на користь ДП Житомирський бронетанковий завод попередню оплату в сумі 228 000 грн та пеню в сумі 23712 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 892 ЦК України за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 893 ЦК України договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт тісно пов'язані з іншими договорами, спрямованими на виконання робіт чи надання (передачу) прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Щодо доводів апелянта про неправильне визначення судом першої інстанції правової природи договору, зазначивши, що договір між сторонами за своєю суттю є договором підряду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Зв'язок договорів підряду та договорів на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт спричиняється спільністю предмету регулювання та правової спрямованості. Обидва договори спрямовані на виконання робіт та передачі їх результату замовникові. Проте, договір підряду відповідно до ч. 2 ст. 837 ЦК України може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Предметом договору на виконання НДР або ДКТР є проведення наукових досліджень, експериментів, розробка конструкторської документації чи нової технології. Результати таких робіт передбачають не лише виготовлення, переробку чи ремонт речі, а, насамперед, створення немайнового блага, що може виражатися у відповідній документації, дослідних зразках, наукових звітах тощо. Тобто, результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт є нематеріальними благами, створення яких пов'язується з високою інтелектуальною та творчою діяльністю виконавця. Вони потенційно можуть отримати правову охорону як об'єкти авторських чи патентних прав.

Необхідно підкреслити, що у главі 62 ЦК України сторони договору на виконання НДР або ДКТР ідентифіковані як виконавець та замовник, проте у ч. 1 коментованої статті фігурує поняття "підрядник", що за змістом даної норми застосовується як синонімічна "замовнику". Крім того, структурне розташування норм про договори на здійснення НДР і ДКТР одразу після договору підряду та його особливих різновидів свідчить, що законодавець продовжує залишатися на позиції підрядного характеру даних договірних відносин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції враховує доводи апелянта, що договір №103 від 01.06.2014 за своєю суттю є все ж договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт та, що до спірних правовідносин підлягає до застосування глава 62 ЦК України. Однак, в даному випадку, визначення правової природи правочину як договору підряду - не є наслідком ухвалення неправильного рішення. А тому доводи апелянта в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані та такі, що не є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з урахуванням також наступного.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (Аналогічна норма передбачена ст. 193 ГК України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Щодо доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції наявності етапів виконання робіт, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 894 ЦК України виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати. Плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлена договором, може бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, зокрема, з додатку №1 до договору №103 від 01.06.2014 (а.с. 16) сторонами було погоджено технічне завдання на дослідно-конструкторську та технологічну роботу Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва , в якому, зокрема, визначено виконання робіт у п'ять етапів:

1. Розрахунок характеристик і розробка конструкторської документації (КД) на експериментальний зразок теплового насосу (ТН); звітний матеріал: КД на ТН: термін виконання - липень-серпень 2014.

2. Виготовлення експериментального зразка теплового насоса, звітний матеріал: експериментальний зразок ТН; термін виконання - серпень-жовтень 2014.

3. Випробування експериментального зразка ТН; звітний матеріал: акт проведення випробувань, звіт; термін виконання - листопад 2014 - березень 2015.

4. Розробка технічної документації на серійний зразок ТН; звітний матеріал: технічна документація на ТН; термін виконання - квітень-червень 2015.

5. Проведення експлуатаційних випробувань (випробувань на відмову) звітний матеріал: заключний звіт; термін виконання - червень-липень 2015.

Так, що виконання першого етапу, в матеріалах справи наявний проміжний звіт про виконану роботу: Розрахунок характеристик і розробка конструкторської документації (КД) на експериментальний зразок теплового насосу (ТН); звітний матеріал: КД на ТН. Разом з цим, як вбачається з додатку №1 до договору №103 від 01.06.2014 звітний матеріалом першого етапу є конструкторська документація на тепловий насос. З урахуванням формулювання Проміжний звіт , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний звіт не є конструкторською документацією. Інших доказів виконання першого етапу робіт відповідачем надано не було.

Щодо другого етапу: Виготовлення експериментального зразка теплового насоса , суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта, що такий етап мав бути виконаний самим замовником. Вказана обставина не заперечувалась та не була спростована позивачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду рішення суду.

Разом з цим, невиконання позивачем другого етапу не спростовує висновків суд першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні: конструкторська документація на тепловий насос за першим етапом, акт проведення випробувань та звіт за третім етапом, технічна документація на ТН за четвертим етапом та заключний звіт за п'ятим етапом.

Вказана обставина також підтверджується висновком судового експерта у даній справі (т. 1, а.с. 129-130).

Так, судовим експертом було зазначено наступне:

У зв'язку з відсутністю в матеріалах справи належним чином оформлених актів приймання-передачі дослідно-конструкторських та технологічних робіт між ДП Житомирський бронетанковий завод та ТОВ Нова інтернаціональна корпорація з додаванням до них звітних документів (проміжних звітів та заключного звіту) про виконання першого етапу (31.08.2014 року) та третього етапу (31.03.2015 року), виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Нова інтернаціональна корпорація на підставі договору № 103 від 01.06.2014р. дослідно-конструкторських та технологічних робіт за темою: Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва на загальну суму 230 000,00грн. (з ПДВ) документально не підтверджується, а саме: виконання першого етапу - Розрахунок характеристик і розробка конструкторської документації (КД) на експериментальний зразок теплового насоса (ТН) , на загальну суму 110 000,00грн. (з ПДВ), термін виконання першого етапу згідно календарного плану (додаток № 3) до договору № 103 від 01.06.2014р. - 31.08.2014 року; виконання третього етапу - Випробування експериментального зразка теплового насоса , на загальну суму 120 000,00грн. (з ПДВ), термін виконання третього етапу згідно календарного плану (додаток № 3) до договору № 103 від 01.06.2014 - 31.03.2015. .

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено висновком судового експерта, доказів виконання відповідачем першого, третього, четвертого та п'ятого етапів робіт матеріали справи не містять. А тому відсутні підстави для застосування ст. 900 ЦК України. В цій частині доводи апелянта відхиляються судом апеляційної інстанції.

Таким чином, як правомірно зазначив суд першої інстанції, відсутні підстави вважати виконаними Товариством з обмеженою відповідальністю Нова Інтернаціональна Корпорація належним чином своїх обов'язків за спірним правочином та завершення робіт за темою Розроблення експериментального теплового насоса типу повітря-повітря для організації серійного виробництва у погоджений договором №103 від 01.06.2014 строк.

Отже, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача грошових коштів, сплачених в якості попередньої оплати, в сумі 228 000 грн.

Окрім суми основного боргу, позивачем було заявлено до стягнення також пеню - в розмірі 56 133,60 грн, штрафу - в розмірі 15 960 грн, 3% річних - в розмірі 9857 грн та інфляційних втрат - в розмірі 26 028,55 грн.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказані позовні вимоги є обґрунтованими частково та задовольнив лише в частині стягнення пені в сумі 23712 грн.

Щодо доводів апелянта про помилкове задоволення судом першої інстанції вимог про стягнення пені за період з 12.12.2015 по 01.02.2016, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч.2 ст.231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось раніше, згідно п.4.4 договору №103 від 01.06.2014 у випадку несвоєчасного виконання робіт виконавець сплачує пеню у розмірі 0,2% за кожен день прострочення терміну виконання, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості робіт за кожен день прострочення.

Як вбачається зі змісту п.1 статуту позивача, Державне підприємство Житомирський бронетанковий завод є державним унітарним підприємством.

Таким чином, з огляду на порушення відповідачем строків виконання робіт за договором №103 від 01.06.2014, заявником у відповідності до п.4.4 вказаного правочину за період з 02.07.2015 по 02.01.2016 було нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 56 133,60 грн., та на підставі ч.2 ст.231 ГК України за порушення строків виконання робіт більш як на тридцять днів заявлено до стягнення штраф в сумі 15 960 грн.

Однак, як правомірно було зазначено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.11.2017 представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до ст.ст. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 зазначеного Кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Так, з огляду на порушення відповідачем строків виконання робіт за договором №103 від 01.06.2014, заявником у відповідності до п.4.4 вказаного правочину за період з 02.07.2015 по 02.01.2016 було нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 56 133,60 грн, й на підставі ч.2 ст.231 ГК України за порушення строків виконання робіт більш як на тридцять днів заявлено до стягнення штраф в сумі 15960 грн.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що з відтиску печатки відділення поштового зв'язку на конверті (т. 1 а.с. 44), в якому до суду надійшла позовна заява Державного підприємства Житомирський бронетанковий завод , вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 12.12.2016.

Таким чином, строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу та пені за період з 02.07.2015 по 11.12.2015 фактично сплив, а отже, в цій частині позов підлягає залишенню без задоволення.

Одночасно, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені за період з 12.12.2015 по 01.02.2016 на суму 23 712 грн.

Зі змісту ст. 13 ЦК України вбачається, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням правом слід розуміти передбачену нормами права поведінку уповноваженої особи по здійсненню свого суб'єктивного цивільного права, якою може бути завдано шкоди іншим особам.

З урахуванням належного виконання позивачем своїх зобов'язань (в частині попередньої оплати) за договором, враховуючи принцип справедливості, позивач зазначає про обов'язок відповідача з урахуванням невиконання обумовлених договором робіт, повернути вартість попередньої оплати та сплатити погоджені договором штрафних санкції. Оскільки через неправомірну поведінку відповідача, позивач фактично був позбавлений не лише на отримання належним чином виконаних робіт за договором, а й позбавлений можливості користуватись коштами, які були перераховані відповідачу як попередня оплата та які відповідач відмовляється повернути.

Отже, під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України як підстава для скасування рішення суду першої інстанції. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України. Щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом правомірно на підставі ст. 49 ГПК України покладено судові витрати (в тому числі і за проведення експертизи) на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Інтернаціональна Корпорація" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/23155/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/23155/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/23155/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, встановленому ст.ст. 286 - 291 ГПК України.

Повний текст постанови складно та підписано - 05.03.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Ю.Б. Михальська

А.Г. Майданевич