Рішення

від 05.12.2017 по справі 914/1795/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017р. Справа № 914/1795/17

Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів:

головуючий суддя - Гутьєва В.В. ,

судді Артимович В.М., Морозюк А.Я.

при секретарі Петровській Н.Я.

розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБР", с. Поріччя Яворівського р-ну Львівської області

про стягнення заборгованості на суму 70 229,91 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача : Ковальчук Ж.О. - юрисконсульт

Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Позов заявлено Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБР" про стягнення заборгованості на суму 70 229,91 грн., з них: 62 524,80 грн. - повернення попередньої оплати, 7 705,11 грн.- нараховані проценти за користування чужими коштами.

Ухвалою суду від 31.08.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 26.09.2017 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду від 26.09.2017 р. та 23.10.2017 р.

Ухвалою суду від 23.10.2017 р. справу 914/1795/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБР" про стягнення заборгованості на суму 70 229,91 грн. призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів. Автоматизованою системою документообігу суду визначено склад колегії, а саме: головуюча суддя Гутьєва В.В., судді - Морозюк А.Я. та Артимович В.М.

05.12.2017 р. представник позивача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи на адресу суду не подав.

05.12.2017 р. представник відповідача в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві, поданому на адресу суду 20.09.2017 р. за вхідн. № 32012/17, поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, заслухавши в судовому засіданні представника відповідача, суд встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем досягнуто домовленості щодо поставки газобетонних блоків (74,88 м. куб.). На підставі виставленого рахунку № 7012 від 27.01.2017 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) проведено попередню оплату на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБР" (відповідач) на суму 62 524,80 грн. згідно з платіжним дорученням № 5 від 27.01.2017 р. на суму 62 524,80 грн., копія якого долучена до матеріалів справи.

До матеріалів справи позивачем долучено лист-вимогу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за вих. № 31/17 від 31.07.2017 р., який адресований директору ТзОВ ІБР Яськевичу І.Т., в якому зазначено, що товар, за який здійснено передоплату на суму 62 524,80 грн. (згідно з платіжним дорученням № 5 від 27.01.2017 р.) ФОП ОСОБА_1 не поставлено, відтак, позивач вимагає поставити, обумовлений у рахунку товар упродовж семи днів з моменту отримання даної вимоги. У випадку невиконання вказаної вимоги ФОП ОСОБА_1 просить повернути кошти на суму 62 524,80 грн., які оплачені на підставі рахунку № 7012 від 27.01.2017 р. та проценти за користування чужими грошовими коштами на суму 7 705,11 грн. упродовж семи днів з моменту отримання даної вимоги.

З огляду на наведене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на суму 70 229,91 грн., з них: 62 524,80 грн. - повернення попередньої оплати, 7 705,11 грн.- нараховані проценти за користування чужими коштами. Судовий збір позивач просить покласти на відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, поданого на адресу суду 20.09.2017 р. за вхідн. № 32012/17 зазначає про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю ІБР (відповідач у справі) вважає вимоги позивача безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню. Як на підставу своїх вимог позивач покликається на обставину неотримання ним

від відповідача товару після проведення попередньої оплати. У січні 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ІБР (продавець за договором) та

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець за договором) була досягнута домовленість про укладення договору купівлі-продажу газобетонних блоків за ціною 835,00 грн. за метр кубічний. Відповідно до п.1 договору № 0126 від 26 січня 2017 року, який був підписаний лише з боку продавця, ТзОВ ІБР зобов'язувалося виготовити і поставити покупцю газобетонні блоки (блоки з ніздрюватого бетону), а покупець - ФОП ОСОБА_1 зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених договором. Поставка товару покупцеві здійснювалась шляхом відвантаження товару зі складу продавця. З метою належного виконання досягнутих домовленостей, продавцем 26 січня 2017 року на адресу покупця було вислано договір № 0126 в двох екземплярах з підписом та мокрою печаткою продавця. 27 січня 2017 року було виставлено рахунок № 7012 на загальну суму 62 524, 80 грн., яка була повністю оплачена покупцем 27 січня 2017 року. Покупець зобов'язаний був уповноважити представника бути присутнім під час завантаження і надати продавцю оформлену належним чином довіреність для одержання товарно-матеріальних цінностей. У той час, коли передається товар, допускається узгодження довіреності покупця факсом. Довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 070875 від 3 квітня 2017 року була надіслана покупцем на електронну адресу продавця 03.04.2017 р. При відвантаженні товару покупцеві зі складу продавця 3 квітня 2017 року покупцеві було надано видаткову накладну № 26 від 03 квітня 2017р. для підписання. На що представник покупця зазначив, що забув привезти оригінали документів, не має при собі печатки, тому надішле всі оригінали документів (договір, довіреність та накладну) поштою.

До відзиву відповідачем долучено договір купівлі-продажу № 0126 від 26.01.2017 р., який не підписаний уповноваженими представниками сторін та підписи не засвідчені печатками юридичних осіб. Крім того, відповідачем долучено копію довіреності № 070875, виданою 03.04.2017 р. ФОП ОСОБА_1. У графі довіреності підпис відсутній підпис отримувача. Також відповідачем долучено до матеріалів справи видаткову накладну № 26 від 03.04.2017 р. на суму 62 524,80 грн., у якій відсутній підпис отримувача товару. Відтак, суду не надано належних та допустимих доказів здійснення поставки товару. Позивач заперечує отримання товару.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 202 ЦК України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків є правочином.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Приписами частини першої статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 статті 639 ЦК України).

Частиною другою статті 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.

У відповідності до вимог ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, докази здійснення передоплати позивачем за газобетонні блоки свідчать про прийняття відповідачем умов договору поставки, укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб та наявність між сторонами у справі зобов'язальних відносин на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки.

Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

До матеріалів справи позивачем долучено лист-вимогу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за вих. № 31/17 від 31.07.2017 р., який адресований директору ТзОВ ІБР Яськевичу І.Т., в якому зазначено, що товар, за який здійснено передплату на суму 62 524,80 грн.(згідно з платіжним дорученням № 5 від 27.01.2017 р.) ФОП ОСОБА_1 не поставлено, відтак, позивач вимагає поставити, обумовлений у рахунку товар упродовж семи днів з моменту отримання даної вимоги. У випадку невиконання вказаної вимоги ФОП ОСОБА_1 просить повернути кошти на суму 62 524,80 грн., які оплачені на підставі рахунку № 7012 від 27.01.2017 р. та проценти за користування чужими грошовими коштами на суму 7 705,11 грн. упродовж семи днів з моменту отримання даної вимоги.

До відзиву відповідачем долучено договір купівлі-продажу № 0126 від 26.01.2017 р., який не підписаний уповноваженими представниками сторін та підписи не засвідчені печатками юридичних осіб. Крім того, відповідачем долучено копію довіреності № 070875, виданою 03.04.2017 р. ФОП ОСОБА_1. У графі довіреності підпис відсутній підпис отримувача. Також відповідачем долучено до матеріалів справи видаткову накладну № 26 від 03.04.2017 р. на суму 62 524,80 грн., у якій відсутній підпис отримувача товару. Проте, оригіналів документів, в т. ч. товаро-транспортних документів, що підтверджують поставку товару відповідач суду не надав. Позивач заперечує отримання товару.

Відповідач стверджує, що вантаж був виданий позивачу і одержаний ним шляхом самовивозу, проте доказів відвантаження товару позивачу, а також звернення в правоохоронні органи для розшуку вантажу відповідач суду не надав.

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання між сторонами виникли у зв'язку із необхідністю придбання позивачем газобетонних блоків (74,88 м. куб.). З метою придбання вказаних блоків позивачем 27.01.2017р. здійснено перерахування на рахунок відповідача 62 524,80 грн. суми попередньої оплати. Поставку товару - газобетонних блоків (74,88 м. куб.) відповідач не здійснив, доказів здійснення поставки товару - газобетонних блоків (74,88 м. куб.) суду не надано. Відповідачем не виконано зобов'язання щодо поставки товару на вказану суму. У зв'язку з цим позивач просить стягнути 62 524,80 грн. суми попередньої оплати, що підлягає поверненню.

Виходячи з наведеного, вимога позивача про стягнення 62 524,80 грн. суми попередньої оплати є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 7 705,11 грн. процентів за користування чужими коштами за період з 27.01.2017 р. до 27.07.2017 р. на підставі ст. 693 ЦК України та ст. 536 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно з ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У даному випадку розмір процентів за користування чужими грошовими коштами законом або іншим актом цивільного законодавства не встановлено. Також між сторонами не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в договорі.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України , до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 2, 3 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст.536 ЦК України , за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України , необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу . Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України , - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України ) (п.6.1). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 , 1054 , 1061 ЦК України ). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України ), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п.6.2). Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п.6.3).

Також суд звертає увагу на те, що застосування аналогії закону для нарахування процентів за користування чужими коштами у встановленому статтями 1048 , 1054 , 1061 ЦК України розмірі є безпідставним, оскільки правовідносини сторін виникли з договору поставки, які не є подібними за змістом з правовідносинами позики, кредиту чи банківського вкладу. Зокрема, у Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/1657/2013 від 19.11.2013р. зазначено, що договори поставки і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень про договір позики (зокрема статті 1048 ЦК України ) є безпідставним (постанова від 20.08.2013 № 5016/1355/2012(4/44).

Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що розмір процентів на суму попередньої оплати не встановлено ані укладеним між сторонами договором, ані законом чи іншими актами цивільного законодавства, зважаючи на відсутність підстав застосування аналогії закону до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 7 705,11 грн. процентів за користування чужими коштами за період з 27.01.2017 р. до 27.07.2017 р. необхідно відмовити.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, cуд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 62 524,80 грн. суми попередньої оплати є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення. У задоволенні решти вимог позивача необхідно відмовити.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, суд, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача на суму 1 424,48 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБР" (81076, Львівська область, Яворівський район, с. Поріччя, вул. Тараса Шевченка, 13А; код ЄДРПОУ № 33665597) на користь позивача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 62 524,80 грн. - суми попередньої оплати та 1 424,48 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти вимог - відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст. 91-93 ГПК України.

У судовому засіданні 05.12.2017 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 08.12.2017 р.

Головуючий суддя Гутьєва В.В.

Суддя Артимович В.М.

Суддя Морозюк А.Я.