Постанова

від 15.11.2017 по справі 810/3989/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 року № 810/3989/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пікаділлі до Державної податкової інспекції в Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Пікаділлі з позовом до Державної податкової інспекції в Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000172201, № 0000162201 від 05.02.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки при визначенні податкових зобов'язань. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність придбання товару, а тому просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

Представник позивача надав суду заяву, в якій просить суд розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Представник відповідача надав до суду заперечення, в яких зазначив, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зазначає, що операції здійснені ТОВ Тоніс ЛТД за лютий 2015 року, ТОВ Тукан ЛТД з лютий та березень 2015 року із ТОВ Пікадділі не відбулись, оскільки роботи не виконувались, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання.

Згідно із частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю Пікаділлі зареєстроване юридичною особою 19.04.2011 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області.

Товариство з обмеженою відповідальністю Тоніс ЛТД зареєстроване юридичною особою 28.04.2014, як платник податків перебуває на обліку податкового органу з 30.04.2014. Також товариство є платником податку на додану вартість.

Товариство з обмеженою відповідальністю Тукан ЛТД зареєстроване юридичною особою 15.08.2014, як платник податків перебуває на обліку податкового органу з 18.08.2014. Також товариство є платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи встановлено, що 10.02.2016 ТОВ Пікаділлі отримало податкові повідомлення-рішення від 05.02.2016 № 0000172201, згідно якого товариству зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 430 181 грн. та № 0000162201, згідно якого товариству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 435 126 грн., в т.ч. за основним платежем 290 084 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 145 042 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту № 396/10-13-22-05/37606014 від 08.12.2015 року про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ Пікаділлі з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП Белль (код ЄДРПОУ 32642063), ТОВ Фрут Галаксі (код ЄДРПОУ 38372014) за січень 2015 року, ТОВ Тоніс ЛТД (код ЄДРПОУ 39198904), ТОВ Поділляагробуд (код ЄДРПОУ 39078163), ТОВ Тукан ЛТД (код ЄДРПОУ 39352560), ТЗОВ Фішкомпані (код ЄДРПОУ 39290561), ТОВ Фрут Галаксі (код ЄДРПОУ 38372014) за лютий 2015 року, ТОВ Поділляагробуд (код ЄДРПОУ 39078163), ТОВ Тукан ЛТД (код ЄДРПОУ 39352560), ПП Белль (код ЄДРПОУ 32642063) за березень 2015 року, TOB МА Трейдінг (код ЄДРПОУ 38490826) за квітень 2015 року , прийнятий ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області.

Позивач не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями здійснив адміністративне оскарження та рішенням ГУ ДФС у Київській області від 22.04.2016 №886/10/10-36-10-01-04 та рішенням ДФС України від 04.07.2016 №14456/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, основним видом економічної діяльності ТОВ Пікаділлі є оптова торгівля фруктами та овочами (КВЕД 46.31), роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.21).

Отже, ТОВ Пікаділлі є суб'єктом господарювання, який здійснює оптову торгівлю фруктами та овочами та реалізовує зазначену продукцію контрагентам. З огляду на необхідність належного пакування та маркування товарів, що реалізує ТОВ Пікаділлі , позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Тоніс ЛТД" та ТОВ "Тукан ЛТД", предметом яких була поставка тари, упаковки, а також послуги з навантаження і розвантаження.

Так, судом встановлено, що 05.01.2015 між позивачем (замовник) та ТОВ "Тоніс ЛТД" (виконавець) укладено договір про виконання робіт та надання послуг №5-115, предметом якого є завантажуваньно-розвантажувальні роботи продукції об'ємом 1600 т.; роботи з маркування вантажів; роботи щодо приймання-передачі товарів; упакування вантажів, у тому числі м'яке пакування; організація схоронності вантажів під час їх перевезення. Зазначені вище послуги та роботи надавалися/ виконувалися на складі замовника за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Требухів, Кільцева дорога, 26.

На виконання умов даного договору сторонами оформлено додаток №2 до договору Погодження вартості послуг , звіт про надання робіт та послуг у лютому 2015 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), податкову накладну № 11, платіжні доручення №№ 339,371, наказ директора № ПК/01/01 "Про призначення відповідальних для здійснення контролю за ходом виконання робіт та надання послуг", звіт про здійснення контролю.

Оплата по даним операціям здійснювалось у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента.

Судом встановлено, що надані позивачем документи оформлені належним чином та відповідно до чинного законодавства.

Також 26.01.2015 між позивачем (покупець) та ТОВ "Тукан ЛТД" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №260115, предметом якого є придбання покупцем товарно-матеріальних цінностей (тара, упаковка, канцелярські товари та приладдя, етикетка на товар та інше).

У зв'язку із виконанням цього договору, було оформлено: видаткові накладні, платіжні доручення, податкові накладні, акти списання.

Оплата по даним операціям здійснювалось у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента.

Судом встановлено, що надані позивачем документи оформлені належним чином та відповідно до чинного законодавства.

Усі виписані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом з ЄРПН.

Суму податку на додану вартість позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" були зареєстровані як юридичні особи та були платником податку на додану вартість.

Також, немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо придбання товарів та послуг у ТОВ "Тоніс ЛТД" та ТОВ "Тукан ЛТД".

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань, а лише для збільшення витрат та податкового кредиту, в зв'язку із тим, що за податковою інформацією операції між ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" не могли відбутись.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та вищезазначеними контрагентами, недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства. Жодних же податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагентів позивача.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Судом встановлено, що посадові особи податкового органу факт надання позивачем від ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" у дійсності не перевіряли, факти поставки не перевіряли, факт використання позивачем товару, що поставлено контрагентом у власному виробництві та документи, що підтверджують подальший рух придбаного позивачем товару та його використання в господарській діяльності також не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні думки посадових осіб інших податкових органів щодо контрагента позивача.

Таким чином, висновки податкового органу про фіктивність та нереальність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" є безпідставними.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 202 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з : постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт продажу позивачу товарів, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та від'ємного значення підтверджується податковими накладними.

Як встановлено судом факт реальності виконання господарського договору, укладеного позивачем з ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; складені сторонами правочинів первинні документи містять повну інформацію про надані послуги та товари, їх кількісне та вартісне вираження; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними відсутні.

У свою чергу, з урахуванням видів діяльності позивача за КВЕД, досліджені судом первинні документи фінансового та податкового обліку позивача у сукупності свідчать про використання позивачем отриманих від контрагентів товарів та послуг, у своїй господарській діяльності , що підтверджує реальність виконання наведених вище операцій.

Суд також зважає на приписи статті 62 Конституції України, відповідно до яких вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

На момент розгляду справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину посадових осіб позивача або його контрагента у здійсненні фіктивного підприємництва, відсутній.

При вирішенні даної справи суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері. У зв'язку із цим резюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди у спосіб повернення (заліку) або відшкодування податку з бюджету, є економічно виправданими, якщо таким платником податків під час декларування власних податкових зобов`язань перед бюджетом дотримано вимоги податкового законодавства України.

Суд також звертає увагу на те, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вище наведений висновок ЄСПЛ повторно був зазначений у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

За таких обставин суд вважає, що позивач не може нести відповідальність за неправомірні дії постачальника його контрагента - ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД", тому не визнання податковим органом права на податковий кредит та висновок про завищення валових витрат є безпідставними.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, а податкові повідомлення-рішення скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 94, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № 0000172201 та № 0000162201 від 05.02.2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Пікаділлі сплачений судовий збір в сумі 12979 (дванадцять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 61 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.