Рішення

від 07.12.2017 по справі 149/1256/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 149/1256/17 Провадження № 22-ц/772/2947/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1 Категорія 23 Доповідач Береговий О. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого судді Берегового О.Ю.,

суддів Денишенко Т.О., Матківської М.В.,

за участі секретаря Торбасюк О.І., представника позивача адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 жовтня 2017 року,

встановила:

ОСОБА_3 звернулась до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ТОВ "Щедра Нива" про визнання недійсним договору оренди землі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 3,2231 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2012 року вказана земельна ділянка передана в оренду відповідачу.

Однак, враховуючи, що зазначений договір вона не підписувала та про його існування дізналася лише 10 березня 2017 року, просила визнати його недійсним.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедра Нива" про визнання недійсним договору оренди землі недійсним відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку, що вона підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України, - під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правові норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Апеляційним судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 3,2231 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 780931.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки (земельної частки (паю) від 10 жовтня 2012 року позивач передала в оренду вищезазначену земельну ділянку відповідачу до 01 грудня 2022 року.

Згідно довідки ТОВ Щедра Нива № 15 від 24 травня 2017 року (а.с. 27) позивачу протягом 2011 - 2016 р.р. нараховано 23444,53 грн. орендної плати за вищезазначеним договором.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що позовні вимоги є обгрунтованими, однак позивач пропустив строки позовної давності.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, пославшись на те, що договір оренди земельної ділянки він не підписував, позивач зобов'язаний довести те, що підпис в договорі оренди не належить йому.

Згідно з ч. 1 ст. 145 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 340-П від 13 вересня 2017 року (а.с. 67-70), підпис в графі орендодавець у договорі оренди земельної ділянки (земельної частки (паю)), що укладений 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_3 та ТОВ Щедра Нива з приводу оренди земельної ділянки площею 3, 2231 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстрований у відділі Держкомзему у Хмільницькому районі 21 листопада 2012 року за № 052480004009297 виконаний не ОСОБА_3, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на його укладення, а тому цей договір не є дійсним на підставі ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, про що вірно зазначав суд першої інстанції.

Разом з тим, з висновком суду про відмову в задоволенні позову в зв'язку зі спливом позовоної давності погодитись не можна з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Апеляційним судом встановлено, що позивач дізналась про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди землі лише у березні 2016 року з відповіді управління Держгеокадастру у Хмільницькому районі Вінницької області, отримала копію оспорюваного договору та ознайомилась з його змістом, що в розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Та обставина, що позивач будучи власником земельної ділянки, отримувала орендну плату від ТОВ Щедра Нива за користування земельною ділянкою, про що зазначає відповідач та суд у рішенні, а тому мала об'єктивну можливість дізнатися про спірний договор оренди, судова колегія вважає безпідставними, адже отримання орендної плати не є безспірним доказом того, що позивачу було відомо про укладення від її імені саме оспорюваний договір оренди землі від 10 жовтня 2012 року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, яка згідно з ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами.

На думку колегії суддів, початок перебігу позовної давності у даній ситуації має визначатись з часу коли позивач дізналась або повинна була дізнатися саме про наявність оспорюваного договору оренди землі, який був укладений від її імені та підписаного іншою (іншими) особою (особами), а не про факт користування її земельною ділянкою іншою особою.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до невірно висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності, в зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 жовтня 2017 року скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З огляду на задоволення апеляційної скарги та позовної заяви, судовий збір сплачений позивачем за подання позовної заяви, апеляційної скарги та грошові кошти сплачені за проведення почеркознавчої експертизи підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів ,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити .

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 24 жовтня 2017 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (земельної частки (паю)) кадастровий номер: 0524883100:02:001:0016 від 10.10.2012 року укладений між ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» , зареєстрований відділом Держкомзему у Хмільницькому районі Вінницької області 21.11.2012 року за номером: 052480004009297.

Стягнути з товариством з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 640,00 грн. сплачених за подання позовної заяви, 704,00 грн. сплачених за подання апеляційної скарги та 2250,24 грн. сплачених за проведення судової почеркознавчої експертизи.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: