Рішення

від 07.12.2017 по справі 337/4346/16-ц

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН 337/4346/16-ц

2/337/118/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017р. Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого судді - Мурашової Н.А.

за участю секретаря - Бессарабової Т.П.

представника позивача - Головко Л.А.

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ТОВ БЕСТ АУТОМОТІВ ТЕХНОЛОДЖІС до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансової позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, який в подальшому вточнив і який мотивує тим, що 09.09.2013р. між сторонами був укладений договір фінансової позики №1 (далі - Договір №1), відповідно до якого позивач надав відповідачу в позику грошові кошти в сумі 72 000,00грн., зі строком виплати боргу до 31.09.2014 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно було здійснюватися щомісячно за Графіком, узгодженим сторонами, який є невід'ємним додатком до договору. Відсотки за позикою не нараховувались. На підтвердження факту отримання грошових коштів за вказаним договором відповідач ОСОБА_2 09.09.2013р. власноруч написав розписку, а його дружина ОСОБА_5 надала письмову згоду на отримання чоловіком грошових коштів у позику. 13.11.2013р. відповідач сплатив позивачу частину суми позики в розмірі 40 400,00грн. Заборгованість на даний момент становить 31 600,00грн.

Крім того, 18.03.2014р. між сторонами був укладений договір фінансової позики №2 (далі - Договір №2), відповідно до якого позивач надав відповідачу в позику грошові кошти в сумі 61 147,00грн., зі строком виплати боргу до 31.12.2014 року. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно було здійснюватися щомісячно за Графіком, узгодженим сторонами, який є невід'ємним додатком до договору. Відсотки за позикою не нараховувались. На підтвердження факту отримання грошових коштів за вказаним договором відповідач ОСОБА_2 18.03.2014р. власноруч написав розписку, а його дружина ОСОБА_5 надала письмову згоду на отримання чоловіком грошових коштів у позику. Однак борг за вказаним договором відповідач до теперішнього часу не повернув і заборгованість на даний момент становить 61 147,00грн.

За обома договорами позики заборгованість відповідача становить 92 747,00грн. На підставі ст.625 ЦК України позивач нарахував на вказану суму боргу інфляційні витрати та 3% річних.

Просить після уточнення позовних вимог стягнути з відповідача на його користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 156 640,41грн., 3% річних - 6 815,00грн. та понесені витрати по сплаті судового збору.

Представник позивача Головко Л.А. в судовому засіданні позов підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просить його задовольнити та додатково суду пояснила, що сторони дійсно перебували у трудових відносинах, але укладання вказаних договорів жодним чином не було пов'язано з цими відносинами. Позики були надані відповідачу виключно для його особистих потреб. Жодних доказів на підтвердження наявності нестачі та укладання вказаних договорів з метою їх погашення, відповідачем не надано. Позики були надані підприємством з власних коштів, а не залучених, надання такої позики не є постійною діяльністю позивача, тому невірно вважати, що підприємство здійснює фінансові операції і повинно мати відповідну ліцензію, на що вказує відповідач та його представник. В даному випадку був укладений звичний договір позики, який регулюється нормами ЦК України. Є безпідставними доводи відповідача та його представника щодо пропуску строку позовної давності. Позивач звернувся до суду в межах 3-річного строку позовної давності. Просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали повністю, просять в його задоволенні відмовити, додатково суду пояснили, що вказані договори, розписки, інші бухгалтерські документи відповідачем дійсно підписувались, але грошові кошти за договорами ОСОБА_2 фактично не отримував, оскільки договори укладались з метою приховання нестачи грошових коштів, яка утворилась в регіональному відділенні підприємства, яким керував на той час відповідач. Оскільки відразу сплатити такі кошти він не міг, то за домовленістю з керівництвом підприємства вони домовились про таку схему погашення боргу. Гроші кожного місця утримувались з його заробітної плати з тієї частини, яка виплачувалась неофіційно, в конверті . Одноразово суму в 40тис грн.. він не сплачував, в касу не вносив ці гроші. Крім того, вважають, що позивач пропустив строк позовної давності, який повинен обраховуватись з моменту його звільнення, оскільки обома договорами позики було передбачено повне повернення позики у випадку звільнення працівника з роботи. Просять в позові відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню за такими підставами.

Відповідно до ст.11,14 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, із договорів. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Зі змісту ст.3,6,627,629 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.525-526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання передбачені ст.611 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч.2 ст.640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу (ч.1 ст.1050 ЦК України).

Суд встановив, що 09.09.2013р. між сторонами був укладений договір фінансової позики №1 (далі - Договір №1), відповідно до якого позивач надав відповідачу в зворотну безвідсоткову позику грошові кошти в сумі 72 000,00грн. на строк до 31.09.2014р. (арк..8-9)

Згідно з п.5.1 Договору позика повертається згідно з Графіком, який є невід'ємним додатком Договору.

Згідно з Графіком погашення позики (Додаток№1) за вказаним договором позика повертається щомісячними платежами, зокрема, до 18.09.2013р. - 22 000,00грн., до 30.09.2013р. - 12 200,00грн., до 31.10.2013р., 30.11.2013р., 31.12.2013р. - по 6 200,00грн. щомісячно, до 31.01.2014р., 28.02.2014р., 31.03.2014р., 30.04.2014р., 31.05.2014р., 30.06.2014р., 31.07.2014р., 31.08.2014р. - по 2 200,00грн. щомісячно, о 31.09.2014р. - 1600,00грн. (арк..10)

Згідно розписки, складеної ОСОБА_2, він отримав від позивача в позику грошові кошти в сумі 72 000,00грн. згідно Договору про надання фінансової послуги №1 від 09.09.2013р. (арк..11)

Згідно видаткового касового ордеру від 17.09.2013р. позивач видав з каси підприємства зворотню фінансову позику згідно Договору №1 від 09.09.2013р. в розмірі 72 000,00грн. (арк..70)

Згідно прибуткового касового ордеру №12 від 13.11.2013р. відповідач вніс в касу позивача в рахунок повернення зворотної фінансової послуги згідно Договору №1 від 09.09.2013р. 40 400,00грн. (арк..71)

Крім того, 18.03.2014р. між сторонами був укладений договір фінансової позики №2 (далі - Договір №2), відповідно до якого позивач надав відповідачу в зворотну безвідсоткову позику грошові кошти в сумі 61 147,00грн. на строк до 31.12.2014 року. (арк..13-14)

Згідно з п.5.1 Договору позика повертається згідно з Графіком, який є невід'ємним додатком Договору.

Згідно з Графіком погашення позики (Додаток№1) за вказаним договором позика повертається щомісячними платежами, зокрема, до 31.03.2014р., 30.04.2014р., 31.05.2017р. - по 2500,00грн. щомісячно, до 30.06.2014р., 31.07.2014р., 31.08.2014р., 30.09.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р. - по 7700,00грн. щомісячно, до 31.12.2014р. - 7 447,00грн. (арк..15)

Згідно розписки, складеної ОСОБА_2, він отримав від позивача в позику грошові кошти в сумі 61 147,00грн. згідно Договору про надання фінансової послуги №2 від 18.03.2014р. (арк..16)

Згідно видаткового касового ордеру від 24.03.2014р. позивач видав відповідачу з каси підприємства зворотню фінансову позику в розмірі 61 147,00грн. (арк..75)

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що він працює директором ТОВ БЕСТ АУТОМОТІВ ТЕХНОЛОДЖІС з січня 2014р. по теперішній час. Він як керівник підприємства підписував лише другий договір фінансової позики, який укладався на прохання ОСОБА_2, який займав посаду начальника Запорізького регіонального відділення. Він казав, що гроші йому потрібні на особисті потреби - лікування тестя. Оскільки питання стосувалось працівника підприємства і на підприємстві були власні кошти, керівництвом було прийнято рішення надати позику ОСОБА_2 Договір підписували він в м.Києві, а ОСОБА_2 - в м.Запоріжжі. Гроші для видачі ОСОБА_2 знімали з банківського рахунку, а потім через касу видали йому. Перший договір укладався іншим директором і, як йому відомо, ОСОБА_2 щось повертав. Однак, через два тижня після укладання другого договору, ОСОБА_2 звільнився і до теперішнього часу позики не повернув. Жодних нестач на підприємстві не було і укладання договорів з ОСОБА_2 не було пов'язано з нестачами.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.3,4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно обставини даної справи, надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів та заперечень, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, суд вважає встановленим та доведеним, що сторони, діючи вільно, на власний розсуд, 09.09.2013р. та 18.03.2014р. уклали два договори фінансової позики (Договір №1 та Договір №2), відповідно до яких відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти в сумі відповідно 72 000,00грн. та 61 147,00грн. При цьому, сторонами було визначено, що відсотки за користування цими грошовими коштами не нараховуються і грошові кошти повинні бути повернуті у строк відповідно до 31.09.2014р. та 31.12.2014р. Крім того, умовами обох договорів передбачалось повернення позики відповідачем шляхом здійснення щомісячних платежів, розмір яких та останній строк внесення встановлений в Графіках погашення позики, які є невід'ємними додатками договорів.

Суд виходить з того, що укладені між сторонами договори фінансової позики оформлені письмовими документами, підписані сторонами, що відповідає вимогам ст.208,1047 ЦК України. Крім того, суд враховує, що ці обставини відповідачем в судовому засіданні не заперечувались.

Отже, підписанням цих договорів сторони підтвердили, що ними було досягнуто згоди з усіх істотних умов, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

При постановленні даного рішення суд не бере до уваги доводи відповідача та його представника про те, що вказані договори є недійсними, оскільки вони укладені на приховання іншого правочину - погашення нестачи, яка утворилась нібито від дій відповідача на підприємстві позивача, а також через те, що позивач не є фінансовою установою та не має ліцензії на здійснення фінансових операцій, в т.ч. видачу фінансових позик, оскільки ст.11 ЦПК України передбачає принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справу не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів. Крім того, відповідно до ст.3,4 ЦПК України, ст.15,16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав і суд захищає такі права у встановлений законом спосіб, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Однак, заперечуючи дійсність укладених між сторонами договорів, відповідач в суд з позовом про визнання їх недійсними в установленому законом порядку не звертався, відповідних судових рішень не існує. Таким чином, правомірність укладених договорів як правочину відповідачем у встановленому законом порядку не оспорена.

Також суд вважає безпідставними посилання відповідача та його представника на те, що відповідач ОСОБА_2 фактично не отримував грошові кошти за обома вказаними договорами, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Жодних доказів на підтвердження своїх заперечень відповідач та його представник в порушення вимог ст.10,60 ЦПК України суду не надали.

Разом з тим, суд виходить з того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Саме така правова позиція викладена в постанові ВСУ від 18.09.2013р. №6-63цс13, яка відповідно до ст.. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування усіма судами.

Отже, факт передачі та отримання відповідачем обумовленої договорами суми позик підтверджується письмовими договорами, які є дійсними, власноруч написаними ним розписками та відповідними первинними бухгалтерськими документами позивача, підписання яких відповідач також не заперечує. Оригінали вказаних документів були надані представником позивача та оглянуті судом під час судового засідання.

Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним, що укладені між сторонами договори про надання фінансових позик є чинними і обов'язковими для виконання, грошові кошти за обома договорами позики були позивачем передані відповідачу і він їх отримав.

В той же час, судом достовірно встановлено, що позичальник - відповідач ОСОБА_2 неналежним чином своє зобов'язання щодо повернення позики за погодженим сторонами графіком погашення позики не виконав.

Так, за Договором №1 він прострочив сплату трьох перших щомісячних платежів, сплативши їх 13.11.2013р. в сумі 40 400,00грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером від 13.11.2013р., відповідно до якого ОСОБА_2 вніс вказану суму в касу підприємства, після чого вона була зарахована на банківський рахунок позивача.

Після цього відповідач жодного щомісячного платежу не сплачував, у зв'язку з чим неповернутою залишилась сума позики в розмірі 31 600,00грн.

За Договором №2 відповідач не сплатив жодного щомісячного платежу за визначеним графіком, у зв'язку з чим неповернутою залишилась сума позики в розмірі 61 147,00грн.

Жодних належних доказів на підтвердження того, що грошові кошти відповідач сплачував щомісячно шляхом їх утримання з його заробітної плати, на що він посилався під час розгляду даної справи, суду в порушення вимог ст.10,60 ЦПК України відповідачем та його представником не надано.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ст.545 ЦК України наявність боргового документу (розписок) у кредитора, тобто позивача, свідчить про факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами позики від 09.09.2013р. та 18.03.2014р.

Таким чином, загальна сума боргу за двома укладеними між сторонами договорами фінансової позики, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 92 747,00грн. (31 600,00грн. + 61 147,00грн.).

На вказану суму заборгованості позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховано 3% річних та інфляційні втрати в межах заявлених вимог за період з 31.12.2014р. по 12.06.2017р. відповідно в сумі 6 815,00грн. та 63 893,41грн.

Суд погоджується з розрахунком суми 3% річних, оскільки він є вірним, здійсненим у відповідності до вимог діючого законодавства.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми індексації, суд вважає, що він не відповідає вимогам діючого законодавства та є невірним, виходячи з такого.

Відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення №1282-ХІІ від 03.07.1991р. (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Сума індексації визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на розмір приросту індексу споживчих цін, поділений на 100%.

Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Проте, з 01.01.2016р. набрали чинності зміни до ст.4 Закону №1282-ХІІ, згідно з якими індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103 відсотка.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (індексації) вказаним вимогам не відповідає, тому суд не бере його до уваги, а здійснює свій розрахунок.

Так, за січень 2015р. сума індексації становить 1947,69грн. (індекс споживчих цін 103,1%, 92747,00грн х (103,1% - 101,0%):100).

За лютий 2015р. сума індексації становить 3988,12грн. (індекс споживчих цін 105,3%, 92747,00грн х (105,3% - 101,0%):100).

За березень 2015р. сума індексації становить 9089,21грн. (індекс споживчих цін 110,8%, 92747,00грн х (110,8% - 101,0%):100).

За квітень 2015р. сума індексації становить 12057,11грн. (індекс споживчих цін 114,0%, 92747,00грн х (114,0% - 101,0%):100).

За травень 2015р. сума індексації становить 1112,96грн. (індекс споживчих цін 102,2%, 92747,00грн х (102,2% - 101,0%):100).

За квітень-серпень 2015р. індексація не нараховується, оскільки величина індексу споживчих цін в ці періоди не перевищувала порогу індексації в 101%.

За вересень 2015р. сума індексації становить 1205,71грн. (індекс споживчих цін 102,3%, 92747,00грн х (102,3% - 101,0%):100).

За жовтень-грудень 2015р. індексація не нараховується, оскільки величина індексу споживчих цін в ці періоди не перевищувала порогу індексації в 101%.

За квітень 2016р. сума індексації становить 463,74грн. (індекс споживчих цін 103,5%, 92747,00грн х (103,5% - 103,0%):100).

За січень-березень 2016р., травень-червень 2017р. індексація не нараховується, оскільки величина індексу споживчих цін в ці періоди не перевищувала порогу індексації в 103%.

Загальна сума індексації, нарахована на суму боргу в 92 747,00грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 29 864,54грн. (1947,69грн.+ 3988,12грн.+ 9089,21грн.+ 12057,11грн.+ 1112,96грн.+ 1205,71грн.+ 463,74грн.)

Разом з тим, вирішуючи справу, суд виходить з того, що в судовому засіданні відповідач та його представник подали заяву про застосування строку позовної давності і просили суд відмовити в позові у зв'язку з його пропуском без поважних причин.

Так, згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1,5 ст.261 ЦК України).

Отже, з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Відповідно до ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оцінивши обставини даної справи та наявні докази, суд приходить до висновку, що, звертаючись до суду з даним позовом, позивач не пропустив 3-річний строк позовної давності, на застосуванні якого просить відповідач.

При цьому, суд виходить з того, що укладені між сторонами договори фінансової позики передбачали виконання відповідачем зобов'язання з повернення позики шляхом здійснення щомісячних платежів в різних розмірах у визначені сторонами строки, але не пізніше, ніж 31.09.2014р. по Договору №1 та не пізніше, ніж 31.12.2014р. по Договору №2 (п.5.1 договорів та Графіки до них). У зв'язку з порушенням відповідачем свого обов'язку по сплаті щомісячних платежів, позивач мав право заявити вимоги про їх стягнення в межах 3-річного строку позовної давності, перебіг якого повинен починатися з моменту настання строку сплати чергового щомісячного платежу.

Разом з тим, відповідно до п.5.5 обох договорів сторонами на власний розсуд було визначено, що у разі звільнення позичальника з роботи до моменту повного повернення позики, останній повинен внести грошову суму, яка залишилась непогашеною, в касу підприємства.

Таким чином, сторони в договорі передбачили зміну кінцевого строку повернення усієї суми позики настанням певної обставини - звільненням позичальника, у зв'язку з чим перебіг 3-річного строку позовної давності щодо вимог про повне повернення суми позик за обома договорами повинен обраховуватися з моменту звільнення відповідача.

Як встановлено судом і не оспорюється сторонами, відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з позивачем до 31.03.2014р. На момент його звільнення кінцеві строки повернення суми боргу за двома договорами ще не настали і відповідач наявний борг при своєму звільненні позивачу не сплатив.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що в даному випадку 3-річний строк позовної давності за вимогами про стягнення суми боргу повинен обчислюватись з 01.04.2014р.

З даним позовом позивач звернувся до суду 16.11.2016р., тобто в межах встановленого законом строку позовної давності, і судом не встановлено обставин, які б свідчили про його пропуск.

З урахуванням вказаного, суд не знаходить підстав для відмови в задоволенні позову через пропуск строку позовної давності.

Суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму боргу за договорами фінансової позики від 09.09.2013р. та 18.03.2014р. в загальному розмірі 92 747,00грн., інфляційні втрати в розмірі 29 864,54грн., 3% річних в розмірі 6 815,00грн., усього 129 426,54грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Так, з урахуванням уточнення позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальній сумі 163 455,41грн., сплативши за ці вимоги судовий збір в загальному розмірі 2451,83грн.

Судом було задоволено позовні вимоги частково на суму 129426,54грн., що становить 79,2% від заявлених вимог (129426,54грн х 100% : 163455,41грн).

У зв'язку з цим, поверненню позивачу підлягає судовий збір в сумі 1941,85грн. (2451,83грн. х 79,2% : 100%).

Керуючись ст.3,6,11,14,15,16,257,261,267,525,526,530,545, 610,611,625,627,638,640,1046-1051 ЦК України, Законом України Про індексацію грошових доходів населення , ст.3,4,10,11,57-61,88,212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ТОВ БЕСТ АУТОМОТІВ ТЕХНОЛОДЖІС до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансової позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ТОВ БЕСТ АУТОМОТІВ ТЕХНОЛОДЖІС , ЄРДПОУ 38448360, заборгованість за договорами фінансової позики від 09.09.2013р. та 18.03.2014р. в розмірі 92 747,00грн., інфляційні втрати в розмірі 29 864,54грн., 3% річних в розмірі 6 815,00грн., усього 129 426,54грн. (сто двадцять дев'ять тисяч чотириста двадцять шість гривень 54 копійки).

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ТОВ БЕСТ АУТОМОТІВ ТЕХНОЛОДЖІС , ЄРДПОУ 38448360, в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 1 941,85грн. (одна тисяча дев'ятсот сорок одна гривня 85 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 11.12.2017р.

Суддя Н.А. Мурашова

07.12.2017