Постанова

від 06.12.2017 по справі 914/1781/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2017 р. Справа № 914/1781/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Матущак О.І.

суддів Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "СТО-ВП" м. Львів б/н від 17.11.2017 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 30.10.2017р.

у справі № 914/1781/17

за позовом керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області м. Червоноград в інтересах держави

до відповідача-1 Червоноградської міської ради м. Червоноград Львівська область

до відповідача-2 приватного підприємства "СТО-ВП" м. Львів

за участю третьої особи, яка не

заявляє самостійних вимог на

предмет спору на стороні

відповідача фізичної особи - підприємця Грицак Марії Василівни м. Червоноград Львівська область

про скасування рішення Червоноградської міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку площею 0,002 га.

за участю представників сторін від:

позивача-прокурора: Яворський Я.Т. - згідно посвідчення №047903 від 13.09.2017 р.;

відповідача 1: Цюпа В.П. - за довіреністю №5026/1-3 від 14.06.2017 р.;

відповідача 2: Васько В.І. - за довіреністю б/н від 04.09.2017 р.

третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.10.2017 р. (суддя М.М. Синчук) позов задоволено: визнано незаконним та скасовано п.4 рішення вісімнадцятої сесії сьомого скликання Червоноградської міської ради від 25.04.2017 р. №525 "Про вилучення та надання земельних ділянок"; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4611800000:02:006:0034, яка розташована в м.Червонограді на вул. Стуса, 33 "г", укладений 25.05.2017 р. між територіальною громадою Червоноградської міської ради в особі першого заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Балка Д.І. та ПП "СТО-ВП" в особі директора Дошака Р.З.; зобов'язано ПП "СТО-ВП" повернути Червоноградській міській раді Львівської області земельну ділянку з кадастровим номером 4611800000:02:006:0034, яка розташована в Червонограді на вул.Стуса, 33 "г" площею 0,002 га, вартістю 28122,66 грн., привівши її у стан, не гірший ніж було отримано за договором. Стягнуто з відповідачів на користь позивача-прокурора сплачений судовий збір у розмірі 4 800 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що тимчасова споруда, яка є предметом укладеного між відповідачем 2 та третьою особою договору купівлі-продажу від 15.02.2017 р. не є об'єктом нерухомого майна (згідно інформації управління містобудування та архітектури Червоноградської міської ради, інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), відтак набуття права власності на дану споруду не є підставою для переходу прав на земельну ділянку на якій дана споруда розміщена.

Відповідачем-2 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідно до ч.2 ст.120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. А відтак. зазначає апелянт, після укладення договору купівлі-продажу між Грицак М.В. та ПП СТО-ВП , до останнього перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах, що були узгоджені між орендодавцем (міською радою) та орендарем (Грицак М.В.).

В судовому засіданні представниками сторін викладено доводи та заперечення по суті апеляційної скарги. Окрім цього, в судовому засіданні представник Червоноградської міської ради зазначив, що прокурором не доведено, у чому полягає порушення інтересів держави та відповідно не зазначено підстав звернення самостійно з таким позовом до суду.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 27.07.2016 р. між територіальною громадою Червоноградської міської ради (орендодавець) та ФОП Грицак Марією Василівною (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення під встановлення торгового павільйону для реалізації хлібобулочних та кондитерських виробів, яка знаходиться в м. Червоноград, вул. Стуса, 33 г .

Відповідно до п.п. 2, 5, 8 вказаного договору, в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 4611800000:02:006:0034, загальною площею 0,0020 га.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки ставить 21 241,93 грн.

Договір укладено на три роки.

Як підтверджується матеріалами справи, 14.12.2016 р. Управлінням містобудування та архітектури Червоноградської міської ради видано ФОП Грицак Марії Василівні паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової для провадження підприємницької діяльності на вул. Стуса, 33 г в м. Червоноград, реєстраційний номер 16-26/40.

25.04.2017 р. вісімнадцятою сесією сьомого скликання Червоноградської міської ради прийнято рішення №525 Про вилучення та надання земельних ділянок .

Згідно п.4 вищезазначеного рішення, у зв'язку з продажем стаціонарної тимчасової споруди (торгового павільйону), розташованого на вулиці Стуса, 33 г в місті Червонограді відповідно до договору купівлі-продажу від 15.02.2017 р. № 336, вилучено від підприємця Грицак Марії Василівни і надано ПП СТО-ВП в оренду на 5 років, встановивши річну орендну плату у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки, земельну ділянку площею 0,0020 га під встановлення торгового павільйону для реалізації хлібобулочних та кондитерських виробів на вул. Стуса, 33 г в м. Червонограді. Кадастровий номер земельної ділянки 4611800000:02:006:0034.

В подальшому 25.05.2017 р. між територіальною громадою Червоноградської міської ради в особі першого заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Балка Д.І. та ПП СТО-ВП в особі директора Дошака Р.З. укладено договір оренди земельної ділянки для обслуговування торгового павільйону для реалізації хлібо-булочних та кондитерських виробів, з кадастровим номером 4611800000:02:006:0034, яка розташована в м.Червонограді на вул.Стуса, 33 г .

Згідно п.8 вказаного договору, договір укладено на (п'ять) років.

Водночас, при прийнятті 25.04.2017 р. Червоноградською міською радою рішення №525, головний архітектор міста Червонограда, начальник юридичного відділу Червоноградської міської ради, начальник відділу земельних відносин Червоноградської міської ради подали окрему думку щодо проекту рішення Про вилучення та надання земельних ділянок .

Так, у окремій думці зазначено, що у наданні земельних ділянок необхідно відмовити, оскільки стаціонарна тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності не є об'єктом нерухомого майна, її купівля-продаж не є підставою для переходу права користування земельною ділянкою відповідно до ст.120 Земельного кодексу України.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, №90730922 від 28.06.2017 р. за Грицак М.В. (РНОКПП НОМЕР_1) право власності на будівлю, споруду розташовану на вул.Стуса, 33 г не реєструвалося.

Крім цього, згідно листа Управління містобудування та архітектури Червоноградської міської ради №16-17/171 від 30.06.2017 р. на вул.Стуса, 33 г в м.Червонограді розміщена тимчасова споруда, без улаштування фундаменту, яка не відноситься до об'єктів нерухомого майна.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ст. 2, ч. 2 ст. 29 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах.

Згідно ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, лише якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин прокурором обґрунтовується.

Отже, звертаючись до суду із заявою про захист державних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави у суді і є самостійним учасником процесу.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі такого органу.

Чинним законодавством України не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ради у даних земельних правовідносинах.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а рішення відповідача порушує норми діючого земельного законодавства, У зв'язку з тим, що відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, керівник Червоноградської місцевої прокуратури звертається до суду за захистом державних інтересів і набуває статусу позивача.

Як встановлено ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ст.ст. 122, 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Аналогічна норма закріплена у ст. 16 Закону України Про оренду землі .

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується відповідним державним актом. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Крім цього, необхідно зазначити, що згідно ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

При цьому, відповідно до ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у переднього землекористувача.

Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих Закону України Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень і статті 125 ЗК України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Вказаної позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові пленуму №6 від 17.05.2011 р. Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин .

Суд апеляційної інстанції зазначає також таке.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Таким чином, тимчасова споруда не є об'єктом нерухомого майна, відтак перехід права власності на тимчасову споруду не породжує наслідків переходу права оренди земельної ділянки.

Крім цього, колегія суддів враховує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його в частині вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Отже, необхідною умовою для правильного вирішення цього спору є встановлення наявності або відсутності порушення права та законного інтересу позивача внаслідок прийняття Чернівецькою міською радою оскаржуваного рішення.

При вирішенні цього спору, апеляційний господарський суд виходив з того, що акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офiцiйний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин i має обов'язковий характер для цих відносин.

З огляду на вищевикладене та наявні матеріали справи, тимчасова споруда, яка є предметом укладеного між відповідачем 2 та третьою особою договору купівлі-продажу від 15.02.2017 р. не є об'єктом нерухомого майна, а відтак набуття права власності на дану споруду не є підставою для переходу прав на земельну ділянку, на якій дана споруда розміщена.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що п.4 рішення вісімнадцятої сесії сьомого скликання Червоноградської міської ради від 25.04.2017 №525 Про вилучення та надання земельних ділянок є незаконним та підлягає скасуванню через невідповідність положенням цивільного та земельного законодавства.

Щодо визнання недійсним договору, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно ч.1 ст.215, ч.1 ст.203, ч.1 ст.216 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, оскільки договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами на підставі прийнятого відповідачем-1 оспорюваного незаконного рішення, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про визнання недійсним спірного договору як такого, що суперечить чинному законодавству. При цьому, у зв'язку зі скасуванням оскаржуваного пункту рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, вимога прокурора про повернення відповідачем - 2 земельної ділянки відповідачеві - 1 також підлягає задоволенню.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 30.10.2017 р. у справі

№ 914/1781/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати в господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.12.2017 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.