Рішення

від 06.12.2017 по справі 920/1077/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.12.2017 Справа № 920/1077/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту , м. Суми

до відповідача ОСОБА_1 селищної ради, смт. Велика Писарівка Сумської області

про визнання недійсним рішення

Суддя Котельницька В.Л.

за участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 04.12.2017)

від відповідача: ОСОБА_3 (селищний голова), ОСОБА_4 (довіреність б/н від 05.12.2017)

при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

Суть спору: позивач відповідно до вимог поданої до господарського суду позовної заяви просить суд визнати недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради від 18.10.2017 Про скасування Державного акту на право постійного користування землею серія СМ № 00043 від 26.07.2000, виданого ВАТ Сумиоблавтотранс ; покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору .

Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує, оскаржуване позивачем рішення вважає законним.

Представники сторін надавали у судовому засіданні усні пояснення на підтвердження своїх позицій з предмета спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, оцінивши подані докази, суд встановив:

Відповідно до Державного акту серії СМ № 00043 на право постійного користування землею, виданого ВАТ Сумиоблавтотранс 26.07.2000, останньому у постійне користування надано земельну ділянку площею 0,2503 га, розташовану по вул. Кантемирівська, 1 у смт. Велика Писарівка Сумської області. Даний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 24.

Як встановлено судом, на основі рішення, прийнятого загальними зборами акціонерів Відкритого акціонерного товариства Сумиоблавтотранс від 07.04.2009 (протокол № 10) шляхом перетворення Відкритого акціонерного товариства Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту було створене Товариство з обмеженою відповідальністю Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту . Згідно із Статутом ТОВ Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту воно є правонаступником усіх прав та обов'язків (зобов'язань) ВАТ Сумиоблавтотранс , код за ЄДРПОУ 03118618. Усе майно, права та обов'язки (зобов'язання) ВАТ Сумиоблавтотранс передаються за передавальним актом до ТОВ Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту .

Відповідно до п. 1.1 Статуту повне найменування Товариства: Товариство з обмеженою відповідальністю Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту , скорочене - ТОВ Сумиоблавтотранс (п. 1.1.1 Статуту).

Згідно ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

У відповідності до ст. 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Таким чином, суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту є правонаступником ВАТ Сумиоблавтотранс , у тому числі і щодо спірного права постійного користування земельною ділянкою 0,2503 га, розташованою по вул. Кантемирівська, 1 у смт. Велика Писарівка Сумської області.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення ОСОБА_1 селищної ради 19 сесії 7 скликання від 18.10.2017 скасовано Державний акт на право постійного користування землею серія СМ № 00043 від 26.07.2000, виданий ВАТ Сумиоблавтотранс ; припинено ВАТ Сумиоблавтотранс право користування земельною ділянкою площею 0,2503 га (кадастровий номер 5921255100:06:045:0096), для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства по вул. Кантемирівська, 1 в смт. Велика Писарівка.

При цьому, як випливає із змісту рішення від 18.10.2017, ОСОБА_1 селищна рада, приймаючи зазначене вище рішення, керувалася ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст.ст. 12, 92, 141 Земельного кодексу України.

ТОВ Сумиоблавтотранс вважає рішення відповідача від 18.10.2017 таким, що прийняте з грубим порушенням норм чинного законодавства України та безпосередньо порушує законні права та інтереси позивача, а тому має бути визнане недійсним.

Суд погоджується з позицією позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування ; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування .

У відповідності до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно п. 10 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Враховуючи, що суд визнав факт правонаступництва позивача за ВАТ Сумиоблавтотранс , відтак суд дійшов висновку, що позивач має право постійного користування землею у відповідності до Державного акту від 26.07.2000.

Разом з тим, у абз. 1 п. 6 розділу X Земельного кодексу України зазначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Втім, положення пункту 6 розділу X ЗК України втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005.

У даному рішенні, зокрема, встановлено, що згідно з частиною четвертою статті 13 Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).

За Конституцією України кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частини перша, друга, четверта статті 41).

Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Орган законодавчої влади має право встановлювати для громадян та юридичних осіб, у котрих є в постійному користуванні земельні ділянки, але які за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, строк, протягом якого ці особи зобов'язані переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. Але при цьому орган законодавчої влади

повинен дотримуватися приписів Основного Закону України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та

обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування

земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року. Так, поняття "набувають права" за змістом частини другої статті 92 та частини першої статті 116 Кодексу в аспекті вимоги переоформлення права користування земельною ділянкою не відповідає вимозі ясності і визначеності правової норми: зазначені положення припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної або комунальної власності, а також громадянами та юридичними особами, які набувають права власності та користування земельними ділянками.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Цей принцип закріплено на конституційному рівні (стаття 58 Конституції України), що є гарантією стабільності суспільних відносин.

Проте пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов'язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв'язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення.

Отже, порядок переоформлення права користування земельною ділянкою має бути врегульований у чинному Кодексі або інших законах шляхом визначення об'єктів, суб'єктів та основних стадій набуття прав на земельні ділянки.

Приписи пункту 6 Перехідних положень Кодексу є нормами процесуального права і тому не повинні обмежувати норми матеріального права щодо права власності на землю та його набуття громадянами.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами

України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Таким чином, рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 6 розділу X Земельного кодексу України в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Відповідно до ст. 151 2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі від 31.07.2006 за № 5558, посилаючись на Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005, також відзначає, що на сьогодні відсутні обов'язкові підстави для переоформлення права постійного користування на землю.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає ані можливості втрати землекористувачами раніше наданого їм права користування земельною ділянкою на підставі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, ані обов'язкових підстав для переоформлення їх права постійного користування на право власності чи право оренди землею.

Відповідно до абз. 1 та 2 п. 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин № 6 від 17.05.2011 право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою містить стаття 141 Земельного кодексу України. Так, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Із суті спору вбачається, що підставою для прийняття рішення відповідачем щодо припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою є п. в ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України - припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, наведені приписи слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коди припинення останньої виключає правонаступництво.

Матеріалами даної судової справи підтверджується факт правонаступництва ТОВ Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту за ВАТ Сумиоблавтотранс , якому і була надана у постійне користування спірна земельна ділянка.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, при прийнятті рішень та вчиненні дій ОСОБА_1 селищна рада, як суб'єкт владних повноважень, повинна діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 144 Конституції України визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

У відповідності до ч. 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Згідно з частиною шостою зазначеної статті виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Частиною десятою статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

При цьому, у відповідності до п. г) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

З урахуванням встановлених обставин, суд зазначає, що ОСОБА_1 селищна рада під час винесення рішення від 18.10.2017 припустилася хибного висновку щодо наявності підстави для припинення права користування земельною ділянкою - припинення діяльності державних підприємств, установ, організацій, оскільки особу, якій був виданий Державний акт на право постійного користування землею (і правонаступником якої є позивач) не було ліквідовано, а право постійного користування землею у порядку правонаступництва згідно статутних документів перейшло до позивача - ТОВ Сумиоблоавтотранс . Як наслідок, оскаржуваним рішенням відповідача було порушене право позивача на користування спірною земельною ділянкою.

Згідно ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У відповідності положень п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 зазначено, що суди мають враховувати способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 Земельного кодексу України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Таким чином, вимоги позивача щодо визнання недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради від 18.10.2017 Про скасування Державного акту на право постійного користування землею серія СМ № 00043 від 26.07.2000, виданого ВАТ Сумиоблавтотранс суд визнає правомірними, а тому задовольняє їх у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення ОСОБА_1 селищної ради від 18.10.2017 Про скасування Державного акту на право постійного користування землею серія СМ № 00043 від 26.07.2000, виданого ВАТ Сумиоблавтотранс .

3. Стягнути з ОСОБА_1 селищної ради (42800, Сумська область, смт. Велика Писарівка, вул. Незалежності, 9-А; код ЄДРПОУ 04391262) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 40; код ЄДРПОУ 03118618) 1600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.12.2017.

Суддя В.Л.Котельницька