Ухвала

від 05.12.2017 по справі 484/2778/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №484/2778/16-ц 05.12.2017 051217 05.12.2017

Провадження №22-ц/784/2465/17 Головуючий по 1 інстанції Літвіненко Т.Я.

Категорія 23 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

Іменем України

05 грудня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу

приватного сільськогосподарського підприємства Заповіт

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до приватного сільськогосподарського підприємства Заповіт (далі - ПСП Заповіт ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПСП Заповіт про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 вона є власником земельної ділянки, площею 9.13 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Болеславчицької сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

01 вересня 2010 року вона уклала з ПСП Заповіт договір оренди даної земельної ділянки строком на 5 років.

Не маючи наміру на переукладання договору на новий строк, вона повідомила голову ПСП про припинення договірних відносин після спливу терміну дії договору.

Не заперечуючи проти цього, їй було сказано, що після закінчення договору 09 листопада 2015 року, повернуть належну їй земельну ділянку у відповідному агротехнічному стані в 2016 році.

Наприкінці липня 2016 року при зверненні до відповідача їй стало відомо, що між нею та відповідачем укладено договір оренди землі, а тому їй відмовили у поверненні земельної ділянки.

Згодом вона з'ясувала, що 28 липня 2016 року приватним нотаріусом Врадіївського нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т.М. між нею (позивачем) та ПСП Заповіт зареєстровано договір оренди землі, строк дії якого 10 років.

Посилаючись на те, що про наявність цього договору їй нічого відомо не було, вона особисто його не підписувала та не надавала нікому довіреності на його підписання, позивач просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений 28 липня 2016 року між нею та ПСП Заповіт та зобов'язати останнє повернути їй земельну ділянку за відповідним актом у придатному для використання за цільовим призначенням агротехнічному стані.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки б/н, виданий 28 липня 2016 року, зареєстрований приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т.М. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 липня 2016 року за реєстраційним номером 986613848254, укладений між ОСОБА_3 та ПСП "Заповіт".

Зобов'язано ПСП "Заповіт", в особі директора Ткачук Л.С. повернути ОСОБА_3 земельну ділянку площею 9,13 га з кадастровим номером НОМЕР_1, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Болеславчицької сільської ради Первомайського району Миколаївської області за відповідним актом, у придатному для використання за цільовим призначенням, агротехнологічному стані.

Стягнуто з ПСП "Заповіт" на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1102 грн. 40 коп., витрати на залучення експерта для проведення судової почеркознавчої експертизи в розмірі 2851 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі ПСП Заповіт , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального й процесуального права, те, що судом прийнятий до уваги висновок почеркознавчої експертизи є неналежним та недопустимим доказом, оскільки не відповідає вимогам нормативних актів, що регулюють порядок проведення експертизи в Україні, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. До апеляційного суду Миколаївської області направила свого представника.

Усуді апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в матеріалах справи є клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За таких обставин та у відповідності до ст.305 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 виданого 05 травня 2006 року належить земельна ділянка, площею 9.13 га (кадастровий НОМЕР_1) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Болеславчицької сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.5).

01 вересня 2010 року вона уклала з ПСП Заповіт договір оренди даної земельної ділянки строком на 5 років ( а.с.6 -7).

Пунктом 2 розділу Зміна умов договору і припинення його дії даного договору оренди передбачено підстави припинення його дії, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 28 липня 2016 року, державну реєстрацію якого проведено в цей же день, номер запису про інше речове право 15661795, власник земельної ділянки ОСОБА_3 передала її в оренду ПСП Заповіт строком на 10 років.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладання договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладання договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування ( ч.ч.1,3 ст.16 Закону України Про оренду землі ).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Таким чином, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 6 ст. 147 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Стаття 212 ЦПК України зазначає, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що волевиявлення ОСОБА_3 на укладання оспорюваного договору не було і такі обставини підтверджуються висновком №17-5 судової почеркознавчої експертизи від 27 вересня 2017 року, проведеної експертом Миколаївського відділення Одеського НДІСЕ, відповідно до якого підпис в графі орендодавець договору оренди землі, виконано не самою позивачкою, а іншою особою ( а.с.93-102).

З урахуванням викладеного та положень ст. ст. 203, 215 ЦК України, оспорюваний договір оренди землі, який було підписано від імені власника земельної ділянки ОСОБА_3 іншою особою, яка на момент підписання цієї угоди не мала на це жодних повноважень, є недійсним. Судом першої інстанції досліджувалися й інші крім висновку експертизи докази, зокрема, покази свідків:ОСОБА_6, яка є керівником підприємства та ОСОБА_7 бухгалтера підприємства, які підтвердили, що договір підписано не позивачкою, а її сином.

За такого, в силу ч.1 ст.61 ЦПК України такі обставини не підлягають доказуванню.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачка постійно змінює свій підпис, дію договору укладеного між сторонами 01 вересня 2010 року продовжено, оскільки таке не впливає на правильність висновків суду щодо не підписання оскаржуваного договору позивачем.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновок експерта №17-5 від 27 вересня 2017 року не може бути належним та достатнім доказом,оскільки не відповідає вимогам нормативних актів, що регулюють проведення експертизи в Україні колегія суддів відхиляє виходячи з такого.

Як вбачається із матеріалів справи, у порядку ст. 143 ЦПК України по справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої після надходження справи до експертної установи доручено судовому експерту ОСОБА_8А

Відповідно до ч 2 ст.10 Закону України Про судову експертизу судовим експертом державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта в певній спеціальності.

Як вбачається із картки атестованого судового експерта 03 лютого 2017 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво №8 про кваліфікацію судового експерта за експертною спеціальністю 1.1. Дослідження почерку і підписів , відомості про неї як судового експерта Миколаївського відділення ОНДІСЕ внесено до єдиного державного реєстру судових експертів.

А відтак, посилання у апеляційній скарзі на те, що у висновку експерта зазначено її стаж роботи з 2017 року, а тому вона немає достатнього досвіду та методологічних навиків для того щоб відрізнити підпис виконаний іншою особою від підпису виконаного самим позивачем із навмисним його зміненням є надуманими і не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду.

Твердження апелянта про те, що судом при призначені експертизи порушено п.1.4,1.8 розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень не заслуговують на увагу, виходячи з такого.

Так, апелянт посилається на надання судом експерту недостатньої кількості вільних та експериментальних зразків для проведення експертизи, проте достатність досліджуваного матеріалу відповідно до вищевказаних Науково-методичних рекомендацій визначає сам експерт, в іншому випадку відповідно до процесуального законодавства він заявляє клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних з проведенням експертизи ( п.2.1 розділу 2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року)( далі - Інструкція). Своїм правом на надання додаткових матеріалів для проведення дослідження експерт скористалася, що вбачається із матеріалів справи. Крім того, зазначена у п.1.8 кількість як вільних, так і експериментальних зразків є рекомендованою, а не суворо обов'язковою, що підтверджується вживанням у цьому пункті таких прислівників як бажано , по змозі .

З матеріалів справи вбачається, що експертизу проведено на підставі наданих експериментальних, вільних та умовно-вільних зразків підписів особи, що надано та містяться у матеріалах справи.

Як пояснив представник позивача у суді апеляційної інстанції експериментальні зразки підпису позивача було отримано у суді першої інстанції, будь-яких доводів щодо необґрунтованості висновку експерта, клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи представник відповідача у суді першої інстанції не заявляв.

Хоча в порушення п.1.7 вказаних рекомендацій суддею і не посвідчено експериментальні зразки підпису позивача, які направлялися експерту для дослідження, проте таке не впливає на правильність висновку експерта щодо не підписання позивачем оспорюваного договору.

За такого колегія суддів вважає, що експертизу проведено у відповідності до вимог ст. 147 ЦПК України. Відповідач у разі незгоди з висновком експертизи міг заявити клопотання про проведення додаткової чи повторної експертизи у суді першої інстанції, однак цим правом не скористався. В апеляційній скарзі таке клопотання також відсутнє.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з цими висновками щодо їх оцінки і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Заповіт відхилити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Ж.М.Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова