Постанова

від 19.10.2017 по справі 810/3475/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2017 року № 810/3475/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до Миронівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про скасування постанов,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - позивач або ТОВ "Кей-Колект" ) з позовом до відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області, в якому позивач просить скасувати постанови про:

- арешт на квартиру, на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції №29614649 від 08.11.2011;

- арешт на квартиру на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції ВП №18002565 від 17.03.2010, в частині накладення арешту на майно, а саме: квартиру "АДРЕСА_1."

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 відкрито провадження у справі №810/3475/16, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - третя особа або ОСОБА_1 ).

Крім цього, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 у справі №810/3475/16 замінено відповідача - відділ державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області на правонаступника - Миронівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - відповідач або Миронівський РВДВС ).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 19.10.2007 ОСОБА_1 (третьою особою у даній справі) було укладено з АКІБ "УкрСиббанк" кредитний договір №11237562000.

У забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором був укладений Іпотечний договір №67577 від 19.10.2007, за умовами якого ОСОБА_1 як Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно, а саме, квартиру під номером АДРЕСА_1.

У той же час, позивач зазначає, що обтяження згідно вищезазначеного Іпотечного договору відступлено ТОВ "Кей-Колект" та зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.

13.02.2012 АКІБ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" відповідно до Договору факторингу №2 свої права вимоги за зобов'язаннями позичальника за кредитним договором.

У позовній заяві позивач вказує, що 25.10.2016 при зверненні до нотаріуса йому стало відомо про те, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором №67577 від 19.10.2007 накладено арешти постановами Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області №29614649 від 08.11.2011 та №18002565 від 17.03.2010.

Позивач стверджує, що у порушення вимог закону державний виконавець, накладаючи арешт на нерухоме майно, не пересвідчився в існуванні заборони відчуження нерухомого майна та не повідомив ТОВ "Кей-Колект" як заставодержателя про накладання такого арешту на предмет іпотеки, роз'яснивши йому право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Позивач зазначив у позовній заяві, що має бажання скористатися своїм правом щодо задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, проте, реалізувати вказане право не є можливим внаслідок існування накладеного арешту на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Суд зазначає, що відповідач правом на подання письмових заперечень проти адміністративного позову не скористався.

Крім цього, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 правом на подання будь-яких пояснень, доводів, заперечень проти позову та доказів по справі не скористався.

У судове засідання, призначене на 19.10.2017, особи, які беруть участь у справі не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Разом з цим, матеріали адміністративної справи містять клопотання представника позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження (т. ІІ, а.с.130).

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про дату, час та місце розгляду справи учасники процесу були повідомлені своєчасно та належним чином, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги положення частин четвертої та шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (ідентифікаційний код 37825968) зареєстровано як юридична особа 26.10.2011 за адресою: 04071, м. Київ, Подільський район, вул. Межигірська, буд. 22, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.01.2016 (т. І, а.с.62-66).

Судом встановлено, що 19 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту №11237562000, відповідно до якого Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, доллар США, в сумі 149650,00 доларів, що дорівнює еквіваленту 755732,50 грн. за курсом НБУ на день укладання договору, а Позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі (т. І, а.с.6-9).

Відповідно до пункту 2.1 вищевказаного договору з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника (ОСОБА_1) Банком (АКІБ "УкрСиббанк") приймається застава нерухомості, а саме, квартира, що складається з однієї кімнати, загальною площею 37,10 м.кв., жила - 19,9 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та є власністю.

Також, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором від 19.10.2007 №11237562000, між АКІБ "УкрСиббанк" (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 19.10.2007 №67577, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 19.10.2007 та зареєстрований у реєстрі за №кдз-5456 (т. І, а.с.10-11).

У силу вищевказаного договору іпотеки Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно (предмет іпотеки) - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки з однієї жилої кімнати. Загальна площа предмета іпотеки становить 37,10 кв.м., жила площа 19,90 кв. м.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №71373367 від 25.10.2016 реєстратором Київського міського нотаріального округу на підставі договору іпотеки від 19.10.2007, зареєстрованого у реєстрі за №кдз-5456, було внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №5875509 про обтяження (вид обтяження: заборона на нерухоме майно) нерухомого майна ОСОБА_1 (т. І, а.с.20-21).

У подальшому, між ПАТ "УкрСиббанк" (Клієнтом), який є правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк", та ТОВ "Кей-Колект" (Фактор) укладено договір факторингу №2 від 13.02.2012, згідно з яким Клієнт зобов'язується передати у власність Фактору, а Фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених даним договором (т. І, а.с.12-14).

Відповідно до пункту 1.4 вищезазначеного договору одночасно з відступленням прав вимоги до Фактора переходять усі права Клієнта за усіма договорами забезпечення.

Пунктом 1.5 договору факторингу №2 від 13.02.2012 встановлено, що передання прав Клієнта за договорами забезпечення, що були посвідчені нотаріально, відбувається на підставі окремого договору, що укладається сторонами одночасно з укладенням цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню.

На виконання договору факторингу №2 від 13.02.2012 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" складено акт приймання-передачі прав вимоги б/н від 13.02.2012, згідно з яким Клієнт передає (відступає) права вимоги Факторові, а Фактор приймає права вимоги. Клієнт і Фактор визначають, що відступлення прав вимоги набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього акту (т. І, а.с.17).

Одночасно з договором факторингу №2 від 13.02.2012 між ПАТ "УкрСиббанк" (Цедентом) та ТОВ "Кей-Колект" (Цесіонарієм) укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2012, відповідно до якого Цедент передає, а Цесіонарій приймає права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у Додатку 1 до вказаного договору (т. І, а.с.15-16).

Вищевказаний договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2012 посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В. 13.02.2012 та зареєстрований у реєстрі за №649-650.

Як вбачається з Додатку №1 до договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2012 сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованості по кредитному договору, відступаються права вимоги за договором іпотеки від 19.10.2007 №67577 (т. І, а.с.186-189).

Судом встановлено, що головним державним виконавцем Андросюк А.В. Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області на виконання ухвали №2-220, виданої Миронівським районним судом Київської області 10.03.2010, була винесена постанова від 17.03.2010 про відкриття виконавчого провадження №18002565 та накладення арешту на все майно, що належить боржникові ОСОБА_1 (т. ІІ, а.с.59). Стягувачем за вказаною постановою є ПАТ КБ Приват-Банк .

Пунктом 5 вищевказаної постанови передбачено заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише у межах суми боргу. Арешт накласти з моменту надходження постанови.

Зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження №18002565 від 17.03.2010 вбачається, що підставою її винесення є ухвала Миронівського районного суду від 10.03.2010.

Крім того, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №71373367 від 25.10.2016 було зроблено відповідний реєстраційний запис 09.09.2010 за №5663040 про державну реєстрацію обтяження (вид обтяження: арешт нерухомого майна), а саме, всього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 саме на підставі постанови від 17.03.2010 про відкриття виконавчого провадження №18002565 (т. І, а.с.20-21).

27.09.2010 головним державним виконавцем Андросюк А.В. Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області винесено постанову у ВП №18002565 про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення, а саме, виконання ухвали по справі №2-220 від 10.03.2010 Миронівського районного суду шляхом накладення арешту на майно боржника, що належить ОСОБА_1 (т. ІІ, а.с.60).

Також, 08.11.2011 старшим державним виконавцем Клименко Л.В. Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №29614649 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк боргу у сумі 29061,99 грн. (т. ІІ, а.с.55).

Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що підставою її прийняття є виконавчий лист №2/1017/413, виданий 16.08.2011 Миронівським районним судом.

Крім цього, вищевказаною постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №29614649 від 08.11.2011 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межа суми звернення стягнення та оголошено заборону здійснювати відчуження будь-якого майна лише у межах суми боргу.

Також, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №71373367 від 25.10.2016 було зроблено відповідний реєстраційний запис 13.03.2012 за №5662952 про державну реєстрацію обтяження (вид обтяження: арешт нерухомого майна), а саме, всього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області від 08.11.2011 ВП №29614649 (т. І, а.с.20-21).

14.11.2011 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області Клименко Л.В. винесено постанову у межах ВП №29614649 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, а саме, постановлено приєднати виконавче провадження №29614649 з примусового виконання виконавчого листа №2/1017/413, виданого 16.08.2011 Миронівським районним судом, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк боргу у сумі 29061,99 грн. до зведеного виконавчого провадження №31882128 у зв'язку з перебуванням у відділі декількох виконавчих провадження, в яких боржником являється ОСОБА_1 (т. ІІ, а.с.56).

У той же час, постановою про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження від 28.09.2012 ВП №29614649 постановлено вивести виконавче провадження №29614649 з примусового виконання виконавчого листа №2/1017/413, виданого 16.08.2011 Миронівським районним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк боргу у сумі 29061,99 грн. із зведеного виконавчого провадження №31882128 (т. ІІ, а.с.57).

Також, 28.09.2012 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області Пільгуко С.В. у межах виконавчого провадження №29614649 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, а саме, виконавчого листа №2/1017/413, виданого 16.08.2011 Миронівським районним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк боргу у сумі 29061,99 грн., у зв'язку тим, що у результаті вжитих державним виконавцем заходів щодо виявлення майна божника встановлено, що майно, на яке можливо звернути стягнення, відсутнє (т. ІІ, а.с.58).

Разом з цим, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною першою статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 № 898-IV (далі - Закон України №898, у редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки №67577 від 19.10.2007) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За приписали частини другої статті 3 Закону України №898 взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина четверта статті 3 Закону України №898).

Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України №898 у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами , права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет у Закону України №898 означає переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно; вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного и того ж нерухомого майна; нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна.

За приписами частини шостої статті 3 Закону України №898 пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України №898).

Частиною першою статті 33 Закону України №898 передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору - іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності у боржника заборгованості перед кредитором. У випадку невиконання боржником відповідних договірних зобов'язань, іпотекодержатель має першочергове право задовольнити свої вимоги до іпотекодавця за рахунок предмета іпотеки з моменту державної реєстрації іпотеки.

Щодо вимоги позивача про скасування постанови Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції ВП №18002565 від 17.03.2010 у частині накладення арешту та заборони здійснення відчуження майна, а саме, квартири "АДРЕСА_1", суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закону України №606, у редакції, чинній на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону здійснення його відчуження від 17.03.2010 №18002565).

Статтею 1 Закону України №606 визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України №606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Частиною першою статті 50 Закону України №606 встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження (абзац перший частини першої статті 55 Закону України №606).

Особливості звернення стягнення на заставлене майно визначено статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 вказаної статті стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (частина третя статті 52 Закону України №606).

За приписами частини четвертої статті 52 Закону України №606 про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Згідно із частиною восьмою статті 52 Закону України №606 примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Зі змісту зазначених положень чинного законодавства вбачається, що у випадку, якщо право застави на майно виникло до винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, звернення стягнення на заставлене майно на користь осіб, які не є заставодержателями допускається виключно у разі перевищення вартості предмета застави над розміром заборгованості боржника заставодержателю. Тому, звертаючи стягнення на заставлене майно державному виконавцю необхідно встановити вартість предмета застави та суму заборгованості боржника заставодержателю.

Щодо вимоги позивача про скасування постанови Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції ВП №29614649 від 08.11.2011 у частині накладення арешту та заборони здійснення відчуження майна, а саме, спірної квартири, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України №606 (у редакції, чинній на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону здійснення його відчуження від 08.11.2011 №29614649) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України №606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною першою статті 52 Закону України №606 встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (абзац третій частини друга статті 57 Закону України №606).

Особливості звернення стягнення на заставлене майно визначено статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 1 вказаної статті звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (частина третя статті 54 Закону України №606).

За приписами частини четвертої статті 54 Закону України №606 про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно із частиною восьмою статті 54 Закону України №606 примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідач суду не надав жодних доказів на підтвердження факту визначення державним виконавцем вартості предмета застави та розміру заборгованості боржника заставодержателю на момент проведення арешту майна та накладення заборони на його відчуження у межах виконавчих проваджень №29614649 та №18002565, як того вимагають положення частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції станом на момент винесення оскаржуваної постанови №18002565 від 17.03.2010) та положення частини третьої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції станом на момент винесення оскаржуваної постанови №29614649 від 08.11.2011)

При цьому суд зазначає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження, якою накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону здійснення його відчуження №18002565 від 17.03.2010 та постанова про відкриття виконавчого провадження, якою накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону здійснення його відчуження від 08.11.2011 №29614649 також не містять даних про вартість предмету іпотеки та суму заборгованості боржника іпотекодержателю.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності достатніх підстав для звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та відповідності таких дій вимогам Закону України "Про виконавче провадження".

Як вбачається з матеріалів справи, право іпотеки на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 виникло в АКІБ "УкрСиббанк" з 19 жовтня 2007 року , а саме з моменту нотаріального посвідчення договору іпотеки від 19.10.2007 №67577 та накладення нотаріусом заборони відчуження такого нерухомого майна, зареєстрованого у реєстрі за №кдз-5457 (т. І, а.с. 10-11), і в подальшому відступлено на підставі договору факторингу від 13.02.2012 №2 позивачу.

Водночас, судом встановлено, що виконавче провадження ВП №18002565 було відкрито на підставі ухвали №2-220, виданої 10.03.2010 Миронівським районним судом.

Судом встановлено, що ухвала Миронівського районного суду Київської області у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку Приват Банк до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, прийнята за результатами розгляду заяви Публічного акціонерного товариства комерційного банку Приват Банк про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно (кошти), що належать, зокрема, ОСОБА_1, на підставі якої державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №18002565 та винесено оспорювану постанову від 17.03.2010, була постановлена 10.03.2010 (т. ІІ, а.с.142).

Також судом встановлено, що виконавче провадження №29614649 було відкрито на підставі виконавчого листа №2/1017/413, виданого 16.08.2011 Миронівським районним судом.

Судом було досліджено, що заочним рішенням Миронівського районного суду Київської області у справі №2/1017/413/11 за позовом Публічного акціонерного товариства ВіЕйБі Банк до, зокрема, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на суму у розмірі 29061,99 грн., на підставі якої судом було видано виконавчий лист, а державним виконавцем відкрито виконавче провадження №29614649 та винесено оспорювану постанову, було ухвалене 25 липня 2011 року (т. ІІ, а.с.63-64).

Враховуючи вищезазначене, право застави (іпотеки) ТОВ "Кей-Колект" виникло до винесення судом ухвали у справі №2-220 про накладення арешту на майно (кошти), що належать ОСОБА_1 та знаходяться у нього або в інших осіб, а також до прийняття судом заочного рішення у справі №2/1017/413/11 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на суму у розмірі 29061,99 грн.

Суд також звертає увагу, що на момент вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного нерухомого майна, право іпотеки на це майно на визначених законом підставах та в установленому порядку не припинено, договір іпотеки від 19.10.2007 №67577 є чинним.

Разом з тим, суд зазначає, що заборгованість ОСОБА_1 станом на момент прийняття оспорюваної постанови №18002565 від 17.03.2010 складала 180905,39 дол. США (145841,24 + 35064,15), що підтверджується довідкою-розрахунком, наданою іпотекодержателем (позивачем у справі) (т. І, а.с.110- 113).

Крім цього, заборгованість ОСОБА_1 станом на момент прийняття оскаржуваної постанови №29614649 від 08.11.2011 складала 218359,10 дол. США (145841,24 + 72517,86).

Відповідно до звіту з незалежної оцінки нерухомого майна, підготовленого СПД ОСОБА_8, оціночна вартість предмета іпотеки (однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1) станом на 08.10.2007 становить 149 650,27 дол. США, що еквівалентно 755733,86 грн., відомості про що зазначені у договорі іпотеки (т. І, 132-153).

Крім того, суд звертає увагу на те, що заборгованість боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 19.10.2007 №11237562000 згідно довідки-розрахунку ТОВ "Кей-Колект" станом на 01.02.2017 становить 224784,94 дол. США, що еквівалентно 6087071,65 грн. (т. І, а.с.109).

Таким чином, оскільки право позивача на задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави є першочерговим та виникло до винесення судом рішення про звернення стягнення на майно на користь осіб, які не є заставодержателями, а державним виконавцем не встановлено вартості предмета застави та розміру заборгованості боржника заставодержателю, суд дійшов висновку, що накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суперечить вимогам Закону України Про виконавче провадження та створює загрозу порушення прав позивача як заставодержателя.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.

В силу частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін та третіх осіб, про захист яких вони просять.

Однак, у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Положення статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України цілком кореспондуються з положеннями частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд у разі задоволення адміністративного позову може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, якою накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону здійснення його відчуження №18002565 від 17.03.2010 та постанову про відкриття виконавчого провадження, якою накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону здійснення його відчуження від 08.11.2011 №29614649, які видані Відділом державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції, у частині накладення арешту на майно, а саме: квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вважає незаконним накладення арешту на квартиру, яка є предметом іпотеки.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах буде звільнення з-під арешту заставленого майна: квартири за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_1, накладеного на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції від 17.03.2010, винесеної в рамках ВП №18002565, та постанови Відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції від 08.11.2011, винесеної в рамках ВП №29614649.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.