Постанова

від 07.12.2017 по справі 813/1471/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2017 року справа № 813/1471/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді: Гулкевич І.З.

секретар судового засідання: Харів М.Ю.

за участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, представників третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_7 сільська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_7 сільська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу №1111/16-16 від 12.02.2016 року.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що має на праві оренди у користуванні нежитлові будівлі за адресою ОСОБА_8,5,6,7 на земельній ділянці площею 2,9 га, що знаходяться на території ОСОБА_7 сільської ради. Позивач вказує, що відповідач не маючи на те, законних підстав надав дозвіл у вигляді наказу №1111/16-16 від 12.02.2016 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 на території ОСОБА_7 сільської ради, орієнтовним розміром 2,00 га. з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а тому просить визнати його протиправним та скасувати.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві, позов просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та заперечував щодо задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях. Додатково зазначив, що оскаржуваний наказ не дає відповідачу безпосереднє право власності на земельну ділянку, а лише право на розроблення проекту землеустрою. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Третя особа та представники третіх осіб в судовому засіданні позовні вимоги заперечили повністю, у зв'язку із безпідставністю. Просили в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

У ході судового розгляду справи встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №1111/ 16-16 від 12.02.2016 року було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 на території ОСОБА_7 сільської ради, орієнтовним розміром 2,00 га. з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Земельна ділянка загальною площею 1,1987 га. за кадастровим номером 4620983300:09:000:0020, яка розташована за межами населеного пункту ОСОБА_7 сільської ради Городоцького району Львівської області за рахунок якої надано право третій особі на розроблення проекту землеустрою на відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_4 перебуває в оренді ОСОБА_9.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Відносини, пов'язані з веденням особистого селянського господарства, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 1 ст. 33 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, серед іншого, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади, який

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, нормами ст. 118 Земельного кодексу України встановлений порядок звернення до відповідного органу виконавчої влади та перелік документів для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року № 21-3690а15, від 13 грудня 2016 року № 21-2573а16 та інших.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою іншій особі, оскільки вказані підстави не свідчать про позитивне рішення щодо користування земельною ділянкою.

Як встановлено судом, на виконання вимог наказу №1111/16-16 від 12.02.2016 року ОСОБА_4 уклав договір на виконання робіт із землеустрою з ліцензованою організацією. З представленої документації із землеустрою вбачається, про відсутність відомостей про наявність на проектованій земельній ділянці об'єктів нерухомого майна.

Також позивач в позовній заяві та додаткових поясненнях до позовної заяви, посилається на ст..15, 393 Цивільного кодексу України , які не заслуговують уваги виходячи з наступного.

Позивач зазначає, що між ним та ОСОБА_7 сільською радою укладено договори оренди нерухомих об'єктів. На виконання ухвали Городоцького районного суду позивачу передано в оренду нежитлові будівлі по вул. П. Мирного, 5,6,7, що на території ОСОБА_7 сільської ради.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_7 сільська рада набула право власності на об'єкти нерухомості, але не право власності на земельну ділянку, на якій розташовані нерухомі об'єкти. Відтак позивач виступав лише як орендар вказаних об'єктів нерухомості.

Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України , правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення свого становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Суд зазначає, що земельна ділянка відповідно до даних державної статистичної звітності з земельних ресурсів форми 6-зем, викопіювання з планово-картографічних матеріалів існуючих проектів землеустрою, наданих відділом Держгеокадастру у Городоцькому районі знаходиться у державній власності, цільове призначення :01.03 для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 20 Закону України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що відомості з Державного земельного кадастру є офіційними.

Розпорядником земель державної власності згідно до ст. 122 ЗК України є Держгеокадастр та його територіальні органи.

Враховуючи положення ст. 120 ЗК України, ОСОБА_7 сільська рада Городоцького району як власник об'єктів нерухомості, могла набути право власності на вищезгадану земельну ділянку. Оскільки позивач не є власником будівлі, не може набути права власності на спірну земельну ділянку, а відтак і права оренди.

Таким чином, суд приходить до висновку, що права позивача рішенням головного управління Держгеокадастру у Львівській області не були порушені.

В матеріалах справи наявні копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до яких внесено відомості про припинення права власності на нежитлові будівлі, що розташовані по вул. П.Мирного, 5,6,7 у с. Долиняни у зв'язку із їхнім знищенням. Відповідно договори оренди припинили свою дію.

Також суд наголошує, що ОСОБА_4 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1987 га. Проектована для відведення ОСОБА_4 земельна ділянка не включає ділянку на якій знаходились нежитлові будівлі, які належали на праві оренди ОСОБА_1

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не призведе до жодного порушення прав позивача, а тому відсутні підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Гулкевич І.З.