Постанова

від 06.12.2017 по справі 910/14273/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 року Справа № 910/14273/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Короткевича О.Є. (доповідач у справі), суддів:Гольцової Л.А., Губенко Н.М., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з підбору автомобілів "Консалт-Авто" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року та рішенняГосподарського суду міста Києва від 05.10.2016 року у справі Господарського суду№ 910/14273/16 міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ТАРА" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з підбору автомобілів "Консалт-Авто" третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Вет Транс" простягнення 99 924,71 грн.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від ТОВ "ЕКО ТАРА" - Дем'яненко М.В.,

від ТОВ "Агентство з підбору автомобілів "Консалт-Авто" - Красуцький В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО ТАРА" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з підбору автомобілів "Консалт-Авто" (далі - Відповідач) про відшкодування шкоди в розмірі 99 924,71 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 року у справі № 910/14273/16 (суддя Лиськов М.О.): позов задоволено; з Відповідача стягнуто на користь Позивача 99 924,71 грн. вартості втраченого вантажу та 1 498,87 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року у справі № 910/14273/16 (судді: Жук Г.А. - головуючий, Дикунська С.Я., Мальченко А.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі постановою суду апеляційної інстанції та рішенням місцевого суду, Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2016 року і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі - Конвенція), ст. 224 Господарського кодексу України, ст. 629, 929 Цивільного кодексу України.

У запереченні на касаційну скаргу Позивач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх помилковість та про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, і просить оскаржувані рішення і постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18.02.2015 між Відповідачем (експедитор) та Позивачем (клієнт) укладено договір № 1/18/02 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір №1/18/02), відповідно до якого експедитор зобов'язався за плату і за рахунок клієнта організувати перевезення вантажу клієнта автомобільним транспортом відповідно до умов чинного законодавства, положень Конвенції, Митної конвенції про міжнародне перевезення із застосуванням книжки МДП, Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв, Конвенції про транспортування небезпечних вантажів, а також на підставі погодженої сторонами заявки на організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом, яка є невід'ємною частиною даного договору. Форма заявки, зазначена в додатку №1 до договору, є обов'язковою для дотримання сторонами.

Відповідно до п. 3.1 Договору № 1/18/02 на кожне перевезення оформлюється заявка, яка складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою клієнта з проставленням відбитка круглої печатки клієнта, і передається експедитору за допомогою факсимільного зв'язку та є невід'ємною частиною договору. Оригінал заявки невідкладно передається клієнтом експедитору шляхом відправлення на адресу місцезнаходження експедитора.

Згідно з п. 3.4 даного договору експедитор вправі в рамках цього договору залучати третіх осіб до виконання свого зобов'язання за цим договором.

Пунктами 4.2.2., 4.2.3., 4.2.4., 4.2.5. Договору № 1/18/02 передбачено, що експедитор зобов'язаний забезпечити подачу придатного для здійснення перевезення заявленого вантажу перевізний транспортний засіб під завантаження в узгоджені сторонами терміни, а також здійснити своїми силами і засобами (або з допомогою третьої сторони) з дотриманням техніки безпеки завантаження, кріплення вантажу на транспортному засобі, а також його вивантаження з метою забезпечення його збереження; нести відповідальність перед клієнтом за збереження вантажу від час його транспортування в межах, встановлених даним договором, положеннями чинного законодавства України або міжнародно-правовими нормами, які стосуються міжнародних автомобільних перевезень вантажів; інформувати клієнта про вимушені затримки та інші непередбачені обставини, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу у пункт призначення; перевіряти відповідність заповнення товаросупровідних документів (інвойсів, пакувальних листів, сертифікатів, та ін..) у т.ч. CMR, ТТН, TIR-CARNET.

Відповідно до п. 6.7. Договору № 1/18/02 у разі втрати або знищення вантажу/частини вантажу під час здійснення перевезення, відповідальність експедитора встановлюється у межах, визначених чинним законодавством України або міжнародними нормативними актами.

На виконання даного договору, сторонами було погоджено Заявку на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені від 23.06.2016 року, згідно якої вантаж - "Елементи для дерев'яного ящика, до 27 м.куб., до 21.5 т", повинен був бути доставлений за маршрутом Україна-Польща.

Перевезення вантажу згідно оформленої заявки здійснювалось не безпосередньо Відповідачем, а залученою ним третьою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Вет Транс" (далі - Третя особа), на підставі укладеного між ними договору про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 11.02.2016 №11/02/2016-118-1 (далі - Договір №11/02/2016-118-1).

Відповідно до Акта завантаження №29/06 від 29.06.2016 та CMR№029176 вантаж, визначений у Заявці від 23.06.2016 був завантажений у транспортний засіб DAF державний номерний знак НОМЕР_1/НОМЕР_2, з визначенням маси брутто 16 020 кг.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при перетині митного кордону Республіки Польща, польські митні органи здійснили контрольне зважування транспортного засобу та встановили перевищення фактичної маси вантажу над задекларованою, у зв'язку з чим автомобіль не був пропущений на територію Республіки Польща, а був повернутий.

У картці відмови м/п "Ягодин" №205020102/2016/01376 від 05.07.2016 та в попередній митній декларації, яка оформлена з метою повернення вантажу назад на територію України, одержувачем вантажу було вказано Позивача.

Однак внаслідок порушення Відповідачем умов Договору № 11/02/2016-118-1, укладеного між ним та Третьою особою, вантаж, який ним перевозився був притриманий Третьою особою і знаходиться на її складі, що підтверджується Актом огляду вантажу №17/02/17 від 17.02.2017, Довідкою №3 від 17.02.2017 за підписом директора (а.с. 10-11 том 2).

Предметом спору у даній справі є стягнення з Відповідача збитків, які становлять вартість вантажу, переданого Третій особі для перевезення, який не був вручений вантажоодержувачу та не був повернутий Позивачу, як власнику даного товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вантаж - елементи дерев'яного ящика (згідно Заявки від 23.06.2016) не був доставлений до пункту його призначення - Республіки Польща (АДРЕСА_1) та після відмови у пропуску на митну територію Республіка Польща був повернутий на територію України з визначенням особи призначення вантажу - ТОВ "ЕКО ТАРА", однак фактично даний вантаж не був повернутий Позивачу, як його власнику та вантажовідправнику за договором.

Вантаж не був доставлений до місця призначення у зв'язку з невідповідністю фактичної маси вантажу, тій, яка була вказана у товаросупровідних документах, що оформлювались згідно договору Позивачем. Однак згідно з п. 4.2.5. Договору №1/18/02 на Відповідача, як експедитора, покладено обов'язок перевіряти відповідність заповнення Позивачем документів та повідомляти Позивача про всі обставини, які перешкоджають своєчасному виконанні договірних зобов'язань (зокрема своєчасному перевезенню вантажу).

Проте Відповідач не надав доказів того, що ним вчинялись дії щодо перевірки товаросупровідних документів, наданих Позивачем, чи подальшого звернення до Позивача з повідомленням про відмову у пропуску товару на територію Республіки Польща з метою отримання вказівок від клієнта щодо подальших дій, що відповідно не може свідчить про належне виконання Відповідачем своїх договірних зобов'язань. Вантаж, який був переданий Позивачем для його перевезення, був переданий Відповідачу саме з метою його подальшої доставки вантажоодержувачу. Тобто вантаж було надано згідно Заявки від 23.06.2016 в тимчасове володіння Відповідача.

Однак Відповідач не забезпечив належне виконання отриманої Заявки, не повідомив Позивача про відмову у пропуску вантажу через митний кордон Республіка Польща, та не отримавши попередньо вказівки/згоди Позивача, самостійно здійснив повернення вантажу на територію України, не повернув його Позивачу як власнику товару.

Відповідач, як експедитор несе перед Позивачем відповідальність за дії третіх осіб як за свої власні, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Позивач, як вантажовідправник, мав право на пред'явлення Відповідачу вимоги щодо повернення вантажу чи відшкодування його вартості.

Позивач звернувся до Відповідача з претензією, яка залишилася неврегульованою сторонами самостійно.

Згідно наявних у матеріалах справи документів, оформлених для організації перевезення, вартість вантажу - 44 200 шт. днищ для дерев'яного ящику з тополі другого ґатунку розміром 390x590 мм. становить 3 624,40 євро, що в еквіваленті становить 99 924,71 гривень

Суди попередніх інстанцій, керуючись статтями 17, 18, 20 Конвенції, статтями 22 , 623 , 920 , 924 , 929 , 934 ЦК України та Договором № 1/18/02, визначили обґрунтованими вимоги Позивача та стягнули з Відповідача збитків в розмірі 99 924,71 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з ч. 2, 3 ст. 14 Закону "Про транспортну-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України , іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Частиною 1 ст. 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Отже, Відповідач, як експедитор, відповідає перед Позивачем за дії безпосереднього перевізника, яким виступає Третя особа, як за свої власні дії.

Згідно частини 1 ст. 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

Дані приписи передбачають принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Всупереч наведеним приписам законодавства Відповідачем не надало доказів того, що вантаж починаючи з 13.07.2016 (з моменту закінчення митного оформлення вантажу після його відмови у пропуску через митний кордон) і по даний час правомірно не повернуто його відправнику, Позивачу на його вимогу.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч.2 ст. 22 ЦК України , зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів про те, що Відповідач не доставив вантаж до місця призначення, без отримання відповідних інструкцій вантажовідправника, самостійно розпорядився вантажем, отриманим для перевезення, не повернув його на вимогу Позивача, що свідчить про фактичну втрату вантажу та наявність в діях Відповідача складу цивільного правопорушення.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову не спростовують. Переважно відповідні доводи стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас скаржником не наведено обґрунтованих доводів стосовно порушення попередніми судовими інстанціями встановлених статтею 43 ГПК України правил оцінки доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/14273/16 прийняті у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з підбору автомобілів "Консалт-Авто" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/14273/16 залишити без змін.

Головуючий О.Є. Короткевич

Судді Л.А. Гольцова

Н.М. Губенко