Рішення

від 06.12.2017 по справі 522/21680/17

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/21680/17

Провадження № 2/522/10235/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

при секретарі Іскрич В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Гемо медика Одеса про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ТОВ Гемо медика Одеса , згідно якої просила:

-стягнути з ТОВ Гемо медика Одеса на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 17 678,00 гривень.

-стягнути з ТОВ Гемо медика Одеса на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 233,20 гривень.

-стягнути з ТОВ Гемо медика Одеса на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7 570,20 гривень.

При цьому посилаючись на те, що з 05.01.2017 року ОСОБА_1, працювала лікарем-лаборантом в ТОВ Гемо медика Одеса , згідно Наказу про призначення від 15.12.2016 року № 1-к, згідно наказу № 4к була переведена на посаду завідуючої лабораторії ТОВ Гемо медика Одеса .

05.06.2017 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі Наказу від 05.06.2017 року № 15-к, з яким, як стверджує позивач, її не ознайомлювали, трудову книжку не видавали, розрахунки не здійснювали.

На момент звернення до суду, заробітна плата в розмірі 12 857,00 гривень не була виплачена ТОВ Гемо медика Одеса позивачу. Крім того, ОСОБА_1 не було виплачено середній заробіток за весь період затримки розрахунку в розмірі 11 233,20 гривень, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7 570,20 гривень, у зв'язку із чим позивач була змушена звернутися до суду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд у їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Згідно наданих письмових заперечень від 06 листопада 2017 року позовні вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відповідач не визнає та вважає їх протиправними з огляду на те, що комісією ТОВ Гемо медика Одеса на підставі наказу від 25 травня 2017 року № 7 Про проведення службового розслідування було складено Акт про проведення службового розслідування № 1 від 05 червня 2017 року. Відповідно до даного Акту, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебуваючи в шлюбних стосунках та маючи на меті незаконне збагачення та завдання шкоди ТОВ Гемо медика Одеса , розробили план про переведення працівників та заволодіння майном ТОВ Гемо медика Одеса та ТОВ Гемо медика Україна через ПП Інтермедика засновником якої є ОСОБА_1, на підставі чого, її було звільнено за ч.2 ст. 41 КЗпП України, у зв'язку із втратою довіри, а тому вимоги позивача про стягнення плати за час вимушеного прогулу в розмірі 7 570,20 гривень не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши наведені в позові доводи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, працювала лікарем-лаборантом в ТОВ Гемо медика Одеса , згідно Наказу про призначення від 15.12.2016 року № 1-к, згідно наказу № 4к була переведена на посаду завідуючої лабораторії ТОВ Гемо медика Одеса .

Наказом від 05.06.2017 року № 15-к, позивача було звільнено із займаної посади на підставі ч. 2 ст. 41 КЗпП (відповідно до копії трудової книжки АХ № 709819).

Згідно з копією довідки про заробітну плату від 05.06.2017 року, оклад позивача, відповідно до штатного розкладу складає 5000,00 гривень та з 03.04.2017 року на 0,5 ставки лікара-лаборанта з окладом 3250,00 гривень та загальною сумою заробітної плати 8250,00 гривень. Станом на 05.06.2017 року заборгованість по виплаті заробітної плати відповідача перед позивачем становить 17 678,00 гривень.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене в частині першій статті 94 КЗпП України і частині першій статті 1Закону України Про оплату праці , як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (така правова позиція висловлена у рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року у справі № 1-13/2013).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки судом встановлено, що при звільненні позивачу не були виплаченi належнi їй вiд підприємства суми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення таких коштів є обґрунтованими та законними. Отже, вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 17 678,00 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Такого правового висновку дійшов ВСУ у рішенні від 29.01.2014 року по справі 6-144ц13.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Крім того Рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013р. №1-18/2013 дано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП, де зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

У відповідності до постанови пленуму ВСУ N 13 від 24.12.99 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , сама по собi вiдсутнiсть коштiв у роботодавця не виключає його вiдповiдальностi. У разi непроведення розрахунку у зв`язку iз виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про вiдповiдальнiсть за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязi, якщо спiр вирiшено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 року № 100 . Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати y тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

На підставі вказаного вимоги позивача щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13 323,44 гривень суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з ТОВ Гемо медика Одеса середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7 570,20 гривень на користь позивача, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 вказаної статті при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тобто скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку.

З огляду на вищевикладене вимоги позивача про стягнення з ТОВ Гемо медика Одеса на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7 570,20 гривень не підлягають задоволенню, з огляду на те, що судом не встановлено факту вимушеного прогулу позивача, оскільки питання скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивача не є предметом даного спору.

Згідно частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З частини 1 статті 60 ЦПК України випливає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оскільки відповідачем на спростування доводів позивача належних та допустимих доказів суду не надано, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та вважає за можливе його задовольнити у відповідності з вищевикладеним.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ Гемо медика Одеса (ЄДРПОУ 37477102) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1), нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 17 678,00 гривень.

Стягнути з ТОВ Гемо медика Одеса (ЄДРПОУ 37477102) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1), середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 233,20 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: А. Ю. Бойчук