Постанова

від 24.10.2017 по справі 810/4625/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2017 року № 810/4625/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Саб-Арматура до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Саб-Арматура звернулось до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.02.2013 №0000012202 та №0000022202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Саб - Арматура -відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014 рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу №810/4625/13-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 01.08.2017, відповідача - Броварську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів було замінено на правонаступника - Броварську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 11.04.2012 №148/3-22-80 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Саб-Арматура з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Берніс Продакт .

Позивач стверджує, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ Берніс Продакт , господарські операції з вказаним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, договорами, податковими накладними, актами виконаних робіт.

За наведених обставин висновки, викладені в акті перевірки, позивач вважає необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акта перевірки податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав, зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є законними.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентом в охоплений перевіркою період були вчинені виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією, контрагент позивача має ознаки фіктивності та задіяний у схемах формування необґрунтованої податкової вигоди третім особам.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Саб-Арматура зареєстроване Броварською районною державною адміністрацією 26.01.2010 як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

У період з 17.01.2013 по 18.01.2013 Броварською ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Саб-Арматура з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Берніс Продакт за період з 01.06.2011 по 30.09.2011.

Результати перевірки оформлені актом від 21.01.2013 №83/222/37495729 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 11-20).

Перевіркою виявлені порушення ТОВ Саб-Арматура вимог:

- пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на 92583 грн.;

- пункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на 74673 грн., у тому числі за липень 2011 року на 18333,00 грн., за вересень 2011 року на 56340,00 грн.

Висновок контролюючого органу про заниження податкових зобов'язань зводиться до відсутності документального підтвердження реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ Берніс Продакт , за наслідками яких позивач в охоплений перевіркою період сформував показники податкового кредиту та витрат, на суму яких зменшив об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств.

На підтвердження такого висновку контролюючий орган посилається на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Беріс Продакт щодо підтвердження господарських відносин з платинками податків за період з 01.02.2011 по 29.02.2012, у якому міститься інформація про відсутність ТОВ Берніс Продакт за зареєстрованим місцезнаходженням, відсутність у вказаного підприємства достатньої кількості адміністративно-господарських засобів, зокрема, основних фондів, майна, виробничих активів, трудових ресурсів, складських приміщень і транспортних засобів для виконання господарських зобов'язань за укладеними з позивачем договорами.

Викладені обставини контролюючим органом в Акті перевірки були розцінені як доказ укладення позивачем правочину з ТОВ Берніс Продакт без мети настання відповідних правових наслідків та як свідчення участі позивача і його контрагента у схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди шляхом документального оформлення та відображення у податковому і бухгалтерському обліку фіктивних (безтоварних) господарських операцій.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Броварською ОДПІ прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0000012202 від 11.02.2013, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 92584,00 грн., у тому числі на 92583,00 грн. за основним платежем та на 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 24);

- №0000022202 від 11.02.2013, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 93341,25 грн., у тому числі на 74673 грн. за основним платежем та на 18668,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 25).

Не погоджуючись із рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду.

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ Берніс Продакт , на підставі яких позивачем сформовано спірні суми податкових вигод, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, судом встановлено наступне.

30 серпня 2011 року між ТОВ Саб-Арматура (покупець) та ТОВ Берніс Продакт (постачальник) укладено договір поставки, у порядку та на умовах якого постачальник зобов'язувався поставляти та передати у власність покупця продукцію, а покупець прийняти й оплатити її вартість (т.1 а.с.164-168).

Судом встановлено, що у вересні 2011 року на виконання умов договору поставки від 30.08.2011 ТОВ Берніс Продакт поставило позивачеві товари, а саме, вироби з металу, що використовуються при улаштуванні водопроводів (крани, клапани, гайки, муфти тощо) на загальну суму 338040,00 грн. у тому числі ПДВ - 56340,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №6 від 01.09.2011 на суму 338040,00 грн. у тому числі ПДВ - 56340,00 грн. (т.1 а.с. 27-30).

За фактом поставки товару позивач отримав від ТОВ Берніс Продакт податкову накладну №6 від 01.09.2011 на загальну суму 338040,00 грн. у тому числі ПДВ - 56340,00 грн.

Також, 15.06.2011 року між ТОВ Саб-Арматура (замовник) та ТОВ Берніс Продакт (виконавець) укладено договір про надання послуг, у порядку та на умовах якого виконавець зобов'язувався надати замовнику послуги з емалювання та гальванопокриття.

Судом встановлено, що у червні 2011 року на виконання умов договору про надання послуг від 15.06.2011 ТОВ Берніс Продакт наддало позивачеві послуги з емалювання та гальванопокриття на загальну суму 110000,00 грн., у тому числі ПДВ 18333,33 грн., що підтверджується актом прийнмання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2011.

За фактом надання послуг, позивач отримав від ТОВ Берніс Продакт податкову накладну №841 від 30.06.2011 на загальну суму 110000,00 грн., у тому числі ПДВ 18333,33 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними ТОВ Берніс Продакт , була включена позивачем до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів, а вартість придбаних товарів і послуг була віднесена позивачем до складу витрат підприємства за 2011 рік.

Вирішуючи, чи було дотримано позивачем вимоги податкового законодавства при формуванні спірних сум податкового кредиту за наслідками вказаних господарських операцій, суд виходив з наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

У силу положень підпункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не належать до складу витрат будь-які витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У силу положень підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит та витрати за результатом здійснених господарських операцій з ТОВ Берніс Продакт були сформовані позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства.

Відповідач не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту та витрат за вказаними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Акт перевірки та письмові заперечення відповідача також не містять зауважень щодо обсягу, форми і змісту наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач та його контрагент супроводжували виконання спірних фінансово-господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.

Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ Берніс Продакт спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів.

Висновки відповідача про безтоварність розглядуваних фінансово-господарських операцій позивача та ТОВ Берніс Продакт фактично повністю ґрунтуються на податковій інформації, отриманій з власних інформаційних джерел, де містяться твердження про здійснення вказаним підприємством діяльності, пов'язаної з наданням необґрунтованої податкової вигоди третім особам шляхом документального оформлення безтоварних (фіктивних) господарських операцій.

З цього приводу суд зазначає, що інформація про фіктивний характер діяльності контрагента, одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації; може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності розглядувані фінансово-господарські операції не відбулись.

Зокрема, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної ним у постанові від 09.12.2014 №21-511а14, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу та не створює для платника податків будь-яких правових наслідків.

Вирішуючи питання щодо юридичних наслідків одержання контролюючим органом податкової інформації про протиправний характер діяльності окремого платника податків, суд також бере до уваги, що 01.09.2015 набрав чинності Закон України від 17.07.2015 № 655-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків ,

Згідно з абзацом 5 пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 17.07.2015 № 655-VIII, контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами , якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Суд зазначає, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи, не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України , оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури.

Висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб, інформації АІС Податковий блок , а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого у судовому засіданні Акта перевірки вбачається, що посадові особи контролюючого органу обставин фактичної поставки товарів (робіт, послуг) не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили.

Узагальнені посилання відповідача на протиправний характер діяльності ТОВ Берніс Продакт без конкретизації фактів вчинення вказаними підприємствами податкових правопорушень та їх впливу на подальші правовідносини з позивачем, також не можуть слугувати підтвердженням недобросовісності останнього.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постановах від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06 ), від 09.09.2008 (справа №21-500во08), від 01.06.2010 (справа №21-573во10) та від 31.01.2011 у справі №21-47а10, дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Таким чином, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючий орган під час розгляду справи не надав.

У свою чергу судом встановлено, що основним видом діяльності ТОВ Саб-Арматура є оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткованням і приладдям до нього; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачеві на праві оренди згідно з договором від 18.02.2010 №18/01/10 належать офісні та складські приміщення площею 12,5 кв.м. та 155,5 кв.м., що знаходяться за адресою м. Київ, вул. Зрошувальна, 2 (т.1, а.с. 187-192).

З приводу мети укладення вказаних господарських договорів представник позивача пояснив, що ТОВ Саб-Арматура здійснює оптову торгівлю залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням. При цьому, підприємство не є виробником зазначених товарів та здійснює їх придбання у інших суб'єктів господарської діяльності, у тому числі у ТОВ Берніс Продакт .

Щодо обставин укладання договорів позивач пояснив, що домовленості стосовно істотних умов договору були досягнуті засобами телекомунікаційного зв'язку (електронна пошта та телефон). Примірники договорів були підготовлені ТОВ Берніс Продакт та передані ТОВ Саб-Арматура кур'єрською доставкою.

Позивач зазначає, що товари, придбані у ТОВ Берніс Продакт , поставлялись транспортом та за рахунок контрагента до складських приміщень ТОВ Саб-Арматура , що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 2 та були прийняті уповноваженою особою ТОВ Саб-Арматура - маркетологом Мацібурою О.Ю.

Суд зазначає, що факт отримання товарів згідно видаткової накладної №6 від 01.09.2011 на суму 338040,00 грн. маркетологом Мацібурою О.Ю. підтверджується довіреністю №20 від 01.09.2011 (т.1, а.с. 193-196).

Як вбачається з матеріалів справи, товари, що були придбані у ТОВ Берніс Продакт , були реалізовані позивачем іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується видатковими накладними №СА-0001632 від 20.10.2011, №СА-0001678 від 31.10.2011, №СА-0001622 від 19.10.2011, №СА-0001762 від 10.11.2011, № СА-0001783 від 16.11.2011, №СА0001786 від 17.11.2011, №СА-0001800 від 21.11.2011, №СА-0001326 від 02.09.2011, №СА-0001360 від 07.09.2011, №СА-0001365 від 07.09.2011, №СА-0001369 від 07.09.2011, №СА-0001373 від 08.09.2011, №СА-0001386 від 09.09.2011, №СА-0001389 від 09.09.2011, №СА-0001403 від 13.09.2011, №СА 0001421 від 15.09.2011, №СА 0001436 від 19.09.2011, №СА-0001457 від 21.09.2011, №СА-0001493 від 26.09.2011, №СА0001501 від 27.09.2011, №СА-0001515 від 29.09.2011 №СА-0000410 від 28.03.2012, №СА0000381 від 26.03.2012, №СА 0000325 від 16.03.2012, №СА 000396 від 27.03.2012, №СА-000379 від 26.03.2012, №СА-0000308 від 14.03.2012, №СА-000314 від 15.03.2012, №СА-0000359 від 21.03.2012, №СА-0000314 від 15.03.2012, №СА 0000359 від 21.03.2012, №СА-000344 від 19.03.2012, №СА-0000266 від 05.03.2012, №СА-0000301 від 14.03.2012, №СА-0000259 від 03.03.2012, №СА0001989 від 20.12.2011, №СА 0001983 від 19.12.2011, №СА-0001875 від 01.12.2011, №СА-0001882 від 02.12.2011, №СА-0000135 від 10.02.2012, №СА-0000134 від 10.02.2012, №СА-0002005 від 22.12.2011, СА-0000241 від 29.02.2012, №СА-0001942 від 14.12.2011, №СА- 0001991 від 21.12.2011, №СА-0001926 від 12.12.2011, №СА-0001928 від 13.12.2011, №СА-0000202 від 22.02.2012, №СА000171 від 17.02.2012, №СА-0002045 від 29.12.2011, №СА-0000130 від 08.02.2012, №СА-0000123 від 06.02.2012, №СА-0000077 від 25.01.2012, №СА 0000064 від 23.01.2012, №СА-0002002 від 22.12.2011, №СА0001974 від 16.12.2011, №СА -0000079 від 26.01.2012, №СА-0000054 від 20.01.2012, №СА-0000041 від 18.01.2012, №САК-0001952 від 15.12.2011, №СА-0001935 від 13.12.2011, №СА-0001934 від 13.12.2011, №СА 0000007 від 15.12.2012, №СА0001925 від 12.12.2011, №СА0001799 від 21.11.2011, №СА-0001912 від 08.12.2011, №СА-0001810 від 22.11.2011, №СА0001799 від 21.11.2011, №СА001844 від 29.11.2011, №СА-0001744 від 10.11.2011, №СА 0001670 від 27.10.2011, №СА-0001628 від 19.10.2011, №СА-0001624 від 19.10.2011, №СА 0001615 від 18.10.2011, №СА-0001583 від 13.10.2011, №СА-0001549 від 05.10.2011, №СА-0001538 від 04.10.2011, №СА 0001537 від 04.10.2011, №СА-0001526 від 03.10.2011, №СА-0000394 від 27.03.2012, №СА-0000376 від 23.03.2012, №СА-0001496 від 03.10.2011, №СА- 0000351 від 20.03.2012 (т.1 а.с 32-120); довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (т.1, а.с. 198-242).

Щодо послуг з емалювання та гальванопокриття позивач пояснив, що суть вказаних послуг полягає у нанесенні захисного шару на окремі деталі з метою попередження виникнення корозії та механічних пошкоджень.

Суд зазначає, що статус позивача та його контрагента, як платника податку на додану вартість, не заперечувався сторонами.

Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ Берніс Продакт були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

Отже, на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних, позивач та його контрагент були платниками податку на додану вартість, які зареєстровані відповідно до положень статті 183 Податкового кодексу України.

З приводу доводів відповідача про відсутність ТОВ Берніс Продакт за податковою адресою, суд звертає увагу відповідача, що належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положеннями частини першої статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містить запису про відсутність ТОВ Берніс Продакт за адресою: 01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 7 (т.1, а.с. 171-176).

Натомість з вказаного витягу слідує, що 18.04.2011, 07.09.2011 та 03.11.2011 (проміжок часу у який вчинялись спірні фінансово-господарські операції) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців вносились записи про підтвердження відомостей про ТОВ Берніс Продакт .

Щодо посилань відповідача в Акті перевірки на кримінальне провадження, у рамках якого встановлений факт фіктивності ТОВ Берніс Продакт , суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі за позовом ТОВ Нафта до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У постанові від 22.09.2015 у справі позовом ТОВ Фоззі-Фуд до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України вказав, що за наявності відомостей, що засновник та директор юридичної особи - постачальника заперечує свою участь у її створенні та діяльності, а також підписання будь-яких первинних документів, перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі та направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд в ухвалі від 12.07.2017 також зазначив про необхідність дослідження викладених в Акті перевірки доводів контролюючого органу про наявність порушеного кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва ТОВ Берніс Продакт .

З метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи, ухвалою суду від 24.07.2017 у відповідача були витребувані письмові пояснення щодо наявності або відсутності кримінальних проваджень та вироків суду відносно посадових осіб ТОВ Берніс Продакт за обвинуваченням у фіктивному підприємництві, ухиленні від сплати податків, підробці документів тощо.

Протокольною ухвалою суду від 27.09.2017 судом також було витребувано у відповідача письмову інформацію про наявність у ТОВ Берніс Продакт основних фондів виробництва (власних чи орендованих), управлінського персоналу тощо; форму № 1-ДФ; письмову інформацію про наявність заборгованості у ТОВ Берніс Продакт щодо сплати податків, зборів, обов'язкових платежів.

Вимог вказаних ухвал відповідач не виконав. У частині, що стосується наявності кримінальних проваджень або вироків суду за фактами фіктивного підприємництва ТОВ Берніс Продакт , представник відповідача повідомив, що у контролюючого органу відсутня будь-яка інформація щодо таких кримінальних проваджень, вироків судів або ж зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ Берніс Продакт , у яких останні заперечували б факт складання первинних документів, чи свою причетність до господарської діяльності очолюваного ними підприємства.

У частині, що стосується інших доказів, представник відповідача не зазначив причин, з яких надання відповідних доказів є неможливим.

На неодноразову вимогу суду відповідач не надав жодних доказів того, що контрагент позивача не звітувався до податкового органу, не відображав результати господарських операцій з позивачем та не сплатив до бюджету обов'язкових платежів.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Проте, це не означає, що суд зобов'язаний взяти на себе тягар доказування та проведення перевірки контрагентів позивача замість сторони у справі - суб'єкта владних повноважень у відносинах з юридичною чи фізичною особою.

У зв'язку з цим суд констатує, що судом за результатами вчинених процесуальних дій у межах своєї компетенції не отримано, а відповідачем не надано жодного належного доказу фіктивності ТОВ Берніс Продакт .

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення, покладено на такий орган, як це передбачено частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим, при вирішенні в адміністративному суді спору податковим органом мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд враховує також і те, що відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, зокрема, вину посадових осіб ТОВ Берніс Продакт у фіктивному підприємництві, фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, є відповідні судові рішення, що набрали законної сили, зокрема, вирок суду.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом з цим, доказів притягнення посадових осіб ТОВ Берніс Продакт до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений статтями 205, 212 Кримінального кодексу України, контролюючим органом не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, засновані виключно на припущеннях відповідача про порушення норм податкового законодавства контрагентами позивача, що ґрунтуються виключно на оцінці непрямих доказів.

Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з'ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентами позивача господарських операцій.

Враховуючи вищезазначені обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ Берніс Продакт правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 138.8, статті 138 та пункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, є необгрунтованим.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 11.02.2013 №0000012202 та №0000022202 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх рішень.

Водночас, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів, робіт і послуг.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та витрат пов'язаних з господарською діяльністю, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128,159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 11.02.2013 №0000012202 та №0000022202.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Саб-Арматура" (ідентифікаційний код 36597198) за рахунок бюджетних асигнувань Броварської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39463945, місцезнаходження: вул. Київська, буд. 286, м. Бровари, Київська область, 07400) судовий збір у розмірі 1859 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев'ять) грн. 25 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.10.2017.