Рішення

від 11.12.2017 по справі 910/20799/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017Справа №910/20799/17

За позовомПриватного підприємства ЛІКОМ доТовариства з обмеженою відповідальністю Фудтрейдінг простягнення 17 986,63 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

позивача:Войцех В.І.; відповідача:не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство ЛІКОМ (надалі - Підприємство ) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фудтрейдінг (надалі - Товариство ) про стягнення 27 473,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки № 395 від 24.08.2016 позивач поставив товар, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 9 505,68 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 534,41 грн., інфляційних у розмірі 3 805,74 грн. та 40 % річних у розмірі 8 628,11 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 11.12.2017.

08.12.2017 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких заявник заперечує проти позовних вимог з огляду на відсутність заборгованості та належне виконання обов'язків за договором поставки № 395 від 24.08.2016.

08.12.2017 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої заявник вказує на сплату відповідачем суми основного боргу та просить суд стягнути з останнього пеню у розмірі 5 553,03 грн., 40 % річних у розмірі 8 627,86 грн. та інфляційні у розмірі 3 805,74 грн.

Заява про зменшення розміру позовних вимог була подана з дотриманням приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а відтак прийнята судом для подальшого розгляду.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по суті спору, підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 02660, м. Київ, вул. Попудренка, будинок 52, офіс 901 А, на яку було відправлено ухвали суду, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.08.2016 між Підприємством (постачальник) та Товариством (покупець) був укладений договір поставки № 395 (надалі - Договір ), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю товари народного споживання на умовах DDP, або EXW, або FCA в залежності від узгодженого сторонами замовлення, а покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.3 Договору момент виконання постачальником зобов'язання по поставці, та передача права власності на товар вважається: момент здачі товарів органу транспорту при самовивозу (FCA); момент підписання видаткової накладної, акту прийому передачі або розписки про отримання товарів - при здачі на складі покупця (DDP) або постачальника (EXW); інший момент, погоджений сторонами цього договору у замовленні.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що за поставлені товари покупець зобов'язаний сплатити постачальнику грошові кошти протягом 14 днів з дня поставки (п. 2.3 Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється товар.

На виконання умов Договору за період з 31.01.2017 по 03.04.2017 позивач поставив відповідачу товар на суму 64 815,51 грн., а відповідач отримав та частково оплатив отриманий товар на загальну суму 55 578,00 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що при подачі позовної заяви позивачем не враховано сплату відповідачем 500 грн. (платіжне доручення № 1077 від 21.11.2017), що призвело до не вірного визначення суми основного боргу за спірний період.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що після подання позовної заяви відповідачем було повністю сплачено суму основної заборгованості, у зв'язку з чим позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 553,03 грн., 40 % річних у розмірі 8 627,86 грн. та інфляційні у розмірі 3 805,74 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у період з 15.02.2017 по 05.12.2017.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за прострочення оплати поставлених товарів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити 40 % (сорок відсотків) річних.

Крім того, відповідно до п. 4.5 Договору сторони прийшли згоди не обмежуватись шестимісячним строком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за цим договором, що передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. За згодою сторін нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання цього договору припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача пені, 40 % річних та інфляційних за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у період з 15.02.2017 по 05.12.2017 є правомірною та підлягає задоволенню.

Суд перевірив наданий розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 553,03 грн., 40 % річних у розмірі 8 627,86 грн. та інфляційні у розмірі 3 805,74 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у період з 15.02.2017 по 05.12.2017.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства пені у розмірі 5 553,03 грн., інфляційних у розмірі 3 805,74 грн., та 40 % річних у розмірі 8 627,86 грн.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Оскільки, зменшення розміру позовних вимог у даному спорі було пов'язано із сплатою відповідачем основного боргу після подання позову, то судові витрати в цій частині покладаються на відповідача.

В іншій частині, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства ЛІКОМ задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фудтрейдінг (02660, м. Київ, вул. Попудренка, будинок 52, офіс 901 А; ідентифікаційний код 40305229) на користь Приватного підприємства ЛІКОМ (03124, м. Київ, пров. Радищева, будинок 3; ідентифікаційний код 30638249) пеню у розмірі 5 553 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн. 03 коп., 40 % річних у розмірі 8 627 (вісім тисяч шістсот двадцять сім) грн. 86 коп., інфляційні у розмірі 3 805 (три тисячі вісімсот п'ять) грн. 74 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 12.12.2017.

Суддя В.П. Босий