Постанова

від 28.03.2018 по справі 910/20799/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2018 р. Справа№ 910/20799/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 28.03.2018 року.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017р. у справі № 910/20799/17 суддя Босий В.П. повний текст складено 12.12.2017 року

за позовом Приватного підприємства "ЛІКОМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг"

про стягнення 17 986,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ЛІКОМ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг" про стягнення 27 473,94 грн., з яких 9505,68 грн. основного боргу, пені у розмірі 5 534,41 грн., інфляційних у розмірі 3 805,74 грн. та 40 % річних у розмірі 8 628,11 грн.

Згідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач просив суд стягнути з останнього пеню у розмірі 5 553,03 грн., 40 % річних у розмірі 8 627,86 грн. та інфляційні у розмірі 3 805,74 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг" на користь Приватного підприємства "ЛІКОМ" пені у розмірі 5553,03 грн., 40 % річних у розмірі 8 627, 86 грн., інфляційні у розмірі 3 805, 74 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року у даній справі та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення в частині задоволення позовних вимог незаконне та необґрунтоване, таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що посилаючись на приписи ст. 530, 1048, 1050 Цивільного кодексу України позивач, перед зверненням до суду з вимогою про стягнення коштів повинен був вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, однак, позивачем відповідних вимог відповідачу не надсилалось, таким чином, строк виконання обов'язку щодо дострокового повернення кредиту не настав.

Також, апелянт звертає увагу суду на те, що в оскаржуваному рішенні суду не вказуються за який саме період нараховується пеня за несвоєчасну сплату комісії за користування кредитом, а також не наведено будь-який рахунок суми пені за несвоєчасну сплату комісії за користування кредитом з посиланнями на умови договору року укладеного між позивачем і відповідачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 року апеляційну скаргу Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017р. у справі № 910/20799/17 залишити без руху.

08.02.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява, до якого додано квитанцію № 0.0.958475379.1 від 08.02.2018 на суму 1400,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Радіокомпанія "ГАЛА" було прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 28.03.2017 року.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Тищенко А.І., та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.03.2018 для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді: Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 року колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Позивач, згідно з поданим до суду 21.02.2018 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив та просить апеляційний суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року у справі №910/20799/17 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг" без задоволення.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

24.08.2016 між Підприємством (постачальник) та Товариством (покупець) був укладений договір поставки № 395 (надалі - "Договір"), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю товари народного споживання на умовах DDP, або EXW, або FCA в залежності від узгодженого сторонами замовлення, а покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.3 Договору момент виконання постачальником зобов'язання по поставці, та передача права власності на товар вважається: момент здачі товарів органу транспорту при самовивозу (FCA); момент підписання видаткової накладної, акту прийому передачі або розписки про отримання товарів - при здачі на складі покупця (DDP) або постачальника (EXW); інший момент, погоджений сторонами цього договору у замовленні.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що за поставлені товари покупець зобов'язаний сплатити постачальнику грошові кошти протягом 14 днів з дня поставки (п. 2.3 Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється товар.

На виконання умов Договору за період з 31.01.2017 по 03.04.2017 позивач поставив відповідачу товар на суму 64 815,51 грн., а відповідач отримав та частково оплатив отриманий товар на загальну суму 55 578,00 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення пені у розмірі 5553,03 грн., 40 % річних у розмірі 8 627, 86 грн., інфляційні у розмірі 3 805, 74 грн., позовні вимоги вмотивовані тим, що на виконання умов договору поставки № 395 від 24.08.2016 позивач поставив товар, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що при подачі позовної заяви позивачем не враховано сплату відповідачем 500 грн. (платіжне доручення № 1077 від 21.11.2017), що призвело до не вірного визначення суми основного боргу за спірний період.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що після подання позовної заяви відповідачем було повністю сплачено суму основної заборгованості, у зв'язку з чим позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 553,03 грн., 40 % річних у розмірі 8 627,86 грн. та інфляційні у розмірі 3 805,74 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у період з 15.02.2017 по 05.12.2017.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за прострочення оплати поставлених товарів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити 40 % (сорок відсотків) річних.

Крім того, відповідно до п. 4.5 Договору сторони прийшли згоди не обмежуватись шестимісячним строком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за цим договором, що передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. За згодою сторін нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання цього договору припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача пені, 40 % річних та інфляційних за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у період з 15.02.2017 по 05.12.2017 є правомірною та підлягає задоволенню.

Щодо доводів апелянта про те, що перед зверненням до суду з вимогою про стягнення коштів повинен був вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, колегією суддів не приймаються, з огляду на те, що в матеріалах справи наявна претензія Приватного підприємства "ЛІКОМ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг" від 01.06.2017 року з доказами направлення відповідачу.

Доводи апелянта стосовно того, що не вказано за який саме період нараховується пеня за несвоєчасну сплату комісії за користування кредитом, а також не наведено будь-який рахунок суми пені за несвоєчасну сплату комісії за користування кредитом з посиланнями на умови договору року укладеного між позивачем і відповідачем колегією суддів не приймаються, оскільки в матеріалах справи наявний розрахунок штрафних санкцій з вказаними періодами та сумами пені за несвоєчасну сплату комісії за користування кредитом.

Судом першої інстанції вірно перевірено наданий розрахунок та обґрунтовано визнанно за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 553,03 грн., 40 % річних у розмірі 8 627,86 грн. та інфляційні у розмірі 3 805,74 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором у період з 15.02.2017 року по 05.12.2017 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки, зменшення розміру позовних вимог у даному спорі було пов'язано із сплатою відповідачем основного боргу після подання позову, то судові витрати в цій частині покладаються на відповідача.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

З огляду на викладене позовні вимоги Приватного підприємства "ЛІКОМ" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року у справі № 910/20799/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг" на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року у справі № 910/20799/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудтрейдінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року у справі № 910/20799/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 року у справі № 910/20799/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/20799/17 повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська