Постанова

від 04.12.2017 по справі 910/13853/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2017 р. Справа№ 910/13853/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхіні І.В.

За участю представників:

від позивача: Сокальська О.О. - представник за довіреністю від 10.08.2017

від відповідача: Козачук Н.Ю. - представник за довіреністю № 06-5/724 від 12.09.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Комунального підприємства Київпастранс

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017

у справі № 910/13853/17 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ві Ай Бі Груп

до Комунального підприємства Київпастранс в особі відокремленого підрозділу Станція технічного обслуговування автобусів КП Київпастранс

про стягнення 264 047,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 199 436,32 грн. за поставлений за договорами № 52.16-56 та № 52.16-57 від 25.03.2016, але неоплачений товар, пені в сумі 28 735,02 грн., 3 % в сумі 5 042,72 грн. та інфляційних втрат в сумі 30 833,01 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017, повний текст якого складений 17.12.2017, у справі № 910/13853/17 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено: основний борг у сумі 199 436,32 грн., пеню в сумі 28 683,37 грн., 3% у сумі 5 039,90 грн. та інфляційні втрати в сумі 29 233,80 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого за спірними договорами товару. Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд виходив з того, що позивачем при розрахунку вказаних сум не враховано, що у 2016 році 366 днів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Комунальне підприємство Київпастранс звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 по справі № 910/13853/17 в частині стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних та судового збору повністю та прийняти нове рішення, а судові витрати розподілити відповідно до ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні 04.12.2017 представник відповідача уточнив вимоги апеляційної скарги, зазначивши, що просить прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в позовних вимогах в частині стягнення з відповідача на користь позивача сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не в повному обсязі дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, не вірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору сторін по суті не прийнято до уваги пункт 4.2 спірних договорів, де зазначено про відстрочення платежу на 30 календарних днів, та з урахуванням якого строк оплати відповідачем товару становить не 30, а 60 календарних днів, а відтак, розмір пені, 3 % річних та збитків від інфляції, які присуджені до стягнення, розраховані не вірно.

Ухвалою від 13.11.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л,Г. апеляційну скаргу Комунального підприємства Київпастранс прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

25.03.2016 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір № 52.16-56 (далі Договір 1) (а.с. 23-26), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача Скло листове сформоване та оброблене за кодом ДК 016:2010 23.12.1 (скло до автобусів та тролейбусів МАЗ, лот № 3), а відповідач - прийняти поставлений товар в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток № 1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною, та сплатити вартість поставленого товару.

25.03.2016 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір № 52.16-57 (далі Договір 2) (а.с. 43-43), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача Скло листове сформоване та оброблене за кодом ДК 016:2010 23.12.1 (скло до автобусів та тролейбусів МАЗ, лот № 4), а відповідач - прийняти поставлений товар в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток № 1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною, та сплатити вартість поставленого товару.

Вказані договори є аналогічними за змістом пунктів.

Згідно з п. 1.2 Договору 1 та Договору 2 асортимент товару, який поставляється за кожним з договорів, повинен відповідати вимогам Технічної специфікації товару згідно з Додатком № 2, що є невід'ємною частиною договору, та вибирається відповідачем виходячи з виробничих потреб в межах наданої специфікації.

На виконання умов Договору 1 та Договору 2 сторонами підписано відповідні специфікації (Додаток № 1 Специфікація товару) та (Додаток № 2 Технічна специфікація товару) (а.с. 27-30, 44-47).

Згідно з п. 1.2.1 Договору 1 та Договору 2 кількість товару замовляється виходячи з фактичних потреб відповідача в межах запланованої ціни договору.

В п. 3.1 Договору 1 погоджено, що сума цього договору становить 958 748,82 грн., а Договору 2 - 4 898 685,30 грн.

Відповідно до п. 5.2 Договору 1 та Договору 2 поставка товару (окремої партії товару) здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS-2010 за адресою: м. Київ, адреса філій та відокремлених підрозділів відповідача, перелік яких зазначається у Додатку № 4 до цього договору.

Згідно з 5.3 Договору 1 та Договору 2 поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою філії, відокремленого підрозділу відповідача виходячи з його виробничої необхідності будь-яким способом (листом, факсом тощо).

Також сторонами підписані Додатки № 3 до договорів (а.с. 31-32, 48-49) Порядок приймання-передачі товару, гарантійні зобов'язання, в яких, зокрема, погоджено, що:

- датою поставки товару (окремої партії товару) за договором вважається відповідна дата підписання сторонами видаткової накладної за фактично поставлений товар (п. 1.1);

- передача-приймання товару відбувається на складі відповідача або його філії та відокремлених підрозділів, перелік адрес яких зазначається у Додатку № 4 до цього договору (п. 1.4);

- уповноважені представники обох сторін перевіряють відповідність товару вимогам договору. За результатами перевірки уповноважені представники сторін підписують видаткову накладну на товар. Датою поставки товару вважається відповідна дата підписання сторонами видаткової накладної на товар (1.4.1).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору 1 позивачем відповідачу поставлено товар на загальну суму 138 936,96 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № 22 від 31.08.2016 та № 27 від 08.09.2016 та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 36-39), а Договору 2 - на суму 110 499,36 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченої копією видаткової накладної № 23 від 31.08.2016 (а.с. 53).

З наявної в матеріалах справи виписки з банківського рахунку позивача (а.с. 54) слідує, що в рахунок оплати товару, поставленого за Договором 1, відповідач перерахував позивачеві 50 000 грн.

Отже, неоплаченим за Договором 1 залишився товар на суму 88 969,96 грн. (138 936,96-50 000), за Договором 2 - в сумі 110 499,36 грн., а загальна вартість неоплаченого за спірними договорами товару становить 199 436,32 грн. (88 969,96+110 499,36).

Вказані факти сторонами не заперечуються.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки, до яких відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого за Договором 1 та Договором 2 на загальну суму 199 436,32 грн., а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 199 436,32 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 28 735,02 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем обов'язку оплатити поставлений за Договором 1 та Договором 2 товар, є підстави для застосування встановленої сказаними договорами та законодавством відповідальності.

За умовами п. 7.3 Договору 1 та Договору 2, за порушення термінів оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Проте, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996 № 543/96-ВР передбачено, що: Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1); Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).

Однак, зі змісту пунктів 7.3 Договору 1 та Договору 2 слідує, що пеня в обумовленому сторонами розмірі стягується за кожен день прострочення оплати від вартості товару, поставленого в строк, що, не заперечить вимогам закону.

Згідно зі ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1); правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.2).

Отже, згідно з вимогами закону, для застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як нарахування пені, сторони мають дійти про це письмової згоди.

Колегія суддів вважає, що зміст пунктів 7.3 Договору 1 та Договору 2 не може свідчити про те, сторони досягли письмової згоди про застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування пені за порушення строків оплати товару.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми пені, суд першої інстанції вказані обставини не дослідив і оцінки їм не надав.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 28 735,02 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % в сумі 5 042,72 грн. та інфляційних втрат в сумі 30 833,01 грн., слід зазначити таке.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, факт прострочення відповідача є доведеним.

У апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що а ні позивачем, а ні судом першої інстанції не прийнято до уваги положення п. 4.2 спірних договорів, де встановлено надання відстрочки платежу позивачем - до тридцяти календарних днів, з огляду на що, строк оплати за спірний товар становить 60 днів, а не 30, як про те вказано позивачем.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача помилковим з огляду на таке.

Згідно з п. 4.1 Договору 1 та Договору 2 розрахунок за поставлений товар здійснюється філіями або відокремленими підрозділами відповідача, перелік яких зазначається в Додатку № 4, що є невід'ємною частиною цього договору, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом тридцяти календарних днів з дати підписання видаткової накладної на фактично поставлений товар (окрему партію товару).

Водночас у п. 4.2 Договору 1 та Договору 2 сторони домовились про надання відстрочки платежу позивачем - до тридцяти календарних днів.

Проте пункт 4.2 договорів не визначає, на який конкретно термін надається відстрочка і в яких саме випадках, а також не встановлює обов'язковості надання такої відстрочки, а відтак, надання відстрочки є правом позивача, а кожен випадок її надання має бути узгоджений сторонами у відповідних товаророзпорядчих (видаткових накладних) та інших документах, рахунках-фактурах тощо, проте у спірному випадку доказів надання позивачем відстрочки матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що строк оплати за спірний товар становить 60 днів, а не 30, визнається колегією суддів недоведеним.

Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що при розрахунку розміру вказаних вимог позивач припустився помилки, не врахувавши, що у 2016 році не 365, а 366 днів, а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив вказані позовні вимоги за розрахунком суду в сумі 5 039,90 грн. та 29 233,80 грн. відповідно. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/13853/17 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 199 436,32 грн. основного боргу, 5 039,90 грн. 3% річних, 29 233,80 грн. інфляційних втрат, в решті позову відмовляється.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а також підстави зміни судового рішення, апеляційна скарга Комунального підприємства Київпастранс задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судових витрат за подачу апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

За правилами ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір, що є предметом вирішення в цій справі, виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються колегією суддів на Комунальне підприємство Київпастранс .

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства Київпастранс на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/13853/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/13853/17 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/13853/17 в редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київпастранс (04070, м. Київ, Набережне шосе, 2; код ЄДРПОУ 31725604) в особі відокремленого підрозділу Станція технічного обслуговування автобусів КП Київпастранс (03680, м. Київ, вул. Виборзька, 111; код ЄДРПОУ 38392795) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ві Ай Бі Груп (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4а, оф. 139; код ЄДРПОУ 38825508) основний борг у сумі 199 436 (сто дев'яносто дев'ять тисяч чотириста тридцять шість) грн. 32 коп., 3% річних у сумі 5 039 (п'ять тисяч тридцять дев'ять) грн. 90 коп., інфляційні втрати в сумі 29 233 (двадцять дев'ять тисяч двісті тридцять три) грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в сумі 3 505 (три тисячі п'ятсот п'ять) грн. 65 коп.

3. Видати наказ.

4. У решті позову відмовити.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13853/17.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло