Постанова

від 06.12.2017 по справі 911/2813/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2017 р. Справа№ 911/2813/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу (вх №09-08.2/9600/17 від 16.11.2017) Товариства з обмеженою відповідальністю ЄІС на рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2017

у справі №911/2813/17 (суддя - Ярема В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Б25

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЄІС

про стягнення 75 377,89 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Томіна А.І., довіреність б/н від 16.12.2016

від відповідача: Тараскіна К.О., довіреність б/н від 07.11.2017

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Б25 (позивач у справі) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЄІС (відповідач у справі) про стягнення 75 377,89 грн, з яких: 43683,00 грн заборгованості, 21 841,50 грн штрафу, 3 960,82 грн пені, 1 091,48 грн 3% річних та 4 801,09 грн інфляційних втрат, нарахованих позивачем за неналежне виконання відповідачем договору на надання послуг по подачі бетону на відстань №003/У-003-16 від 12.01.2016.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю ЄІС взятих на себе за договором №003/У-003-16 від 12.01.2016 зобов'язань з оплати наданих послуг, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму боргу, нарахувані відповідно до ст. 625 ЦК України на суму боргу інфляційні втрати, 3 % річних та нараховані відповідно до умов договору пеню та штраф.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.05.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЄІС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Б25 43 683,00 грн заборгованості, 3 960,82 грн пені, 21 841,50 грн штрафу, 1 091,02 грн 3% річних, 4 801,09 грн інфляційних втрат та 1 599,99 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факту прострочення оплати наданих послуг. Разом з тим, суд першої інстанції, перевіривши розрахунки заявлених до стягнення сум, встановив, що розрахунок 3% річних проведено позивачем невірно у зв'язку з чим задовольнив позов частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю ЄІС , 08.11.2017 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2017 у справі №911/2813/17 в частині стягнення 21 841,50 грн штрафу та 3 960,82 грн пені.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, оскільки, на думку апелянта, покладення на особу штрафу та пені за одне і те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань, є таким, що суперечить ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення. Окрім того, апелянт вважає, що Господарський суд міста Києва не врахував, що штрафні санкції, які нараховані позивачем, є надмірно великими порівняно із збитками ТОВ Б25 , що на думку відповідача, є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЄІС на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 06.12.2017.

01.12.2017 до Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання б/н від 01.12.2017 (вх №09-10/7834/17) про зупинення провадження у даній справі до розгляду пов'язаної справи №910/19846/17. Мотивуючи своє клопотання, відповідач посилається на те, що предметом розгляду у справі №910/19846/17 є недійсність пунктів 7.3. та 7.7. договору на надання послуг по подачі бетону на відстань №003/У-003-16 від 12.01.2016, на підставі яких у даній справі позивачем нараховані до стягнення штраф та пеня.

У судовому засідання 06.12.2017 представник апелянта та представник позивача підтримали клопотання про зупинення провадження у справі.

Дослідивши доводи викладені відповідачем у клопотанні, заслухавши думку інших учасників процесу, колегія суддів не знайшла підстав для зупинення провадження у справі з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

При цьому, пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Заявник, обґрунтовуючи клопотання про зупинення провадження у справі, посилається на те, що предметом спору у справі №910/19846/17 є вимога про визнання недійсними пунктів 7.3. та 7.7. договору на надання послуг по подачі бетону на відстань №003/У-003-16 від 12.01.2016, на підставі яких у даній справі позивачем нараховані штраф та пеня.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що обставини, на які посилається ТОВ ЄІС можуть бути досліджені апеляційним господарським судом самостійно на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Окрім того, апеляційний господарський суд зазначає, що оскаржуване рішення у даній справі прийняте 30.10.2017 року, а позовна заява про визнання частково недійсним договору прийнята до розгляду Господарським судом міста Києва 15.11.2017 року, тобто вже після прийняття оскаржуваного рішення. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що рішення суду відповідно до ст. 101 ГПК України переглядається в суді апеляційної інстанції за тими доказами, які були подані сторонами та існували під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки зміна обставин, яка виникла після прийняття оскаржуваного рішення не може бути підставою відповідно до ст. 104 ГПК України для його зміни чи скасування.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що суд має можливість самостійно надати правову оцінку договору, а також, враховуючи, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, принцип розгляду справи у продовж розумного строку, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотанні про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 06.12.2017 представник відповідача стверджував про неправомірність нарахування позивачем та стягнення судом одночасно пені та штрафу, а тому просив задовольнити вимоги апеляційної скарги.

У судовому засіданні 06.12.2017 представник позивача у справі заперечив проти доводів апеляційної скарги і просив рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2017 у справі №911/2813/17 залишити без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

12.01.2016 між ТОВ ЄІС (замовник за договором, відповідач у справі) та ТОВ Б25 (виконавець за договором, позивач у справі) укладено договір на надання послуг по подачі бетону на відстань №003/У-003-16 (а.с. 18-21 том 1), відповідно до пункту 1 якого виконавець зобов'язався надати замовнику в установленому даним договором порядку послуги по подачі бетону на відстань за допомогою бетононасосу МЕСВО на умовах згідно даного договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані виконавцем послуги в строки та на умовах, передбачених даним договором. Надання послуг включає в себе знаходження на об'єкті, вказаному замовником, бетононасосу виконавця в режимі очікування (тобто без подачі бетону на відстань) або в режимі роботи в узгоджений сторонами час.

Відповідно до пп. 2.1., 6.3. договору ціна надання послуг на протязі однієї машино-зміни в денний час (під денним часом розуміється період з 06.00 години до 22.00 години) складає 4 950,00 грн без урахування ПДВ, ПДВ 20% складає 990,00 грн, всього з урахуванням ПДВ - 5 940,00 гривень.

Передача-приймання наданих послуг у відповідності з даним договором оформлюється сторонами шляхом підписання актів передачі-приймання наданих послуг.

Відповідно до п. 2.9. договору оплата за надані виконавцем послуги здійснюється в українській національній валюті (гривнях) шляхом перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця наступним чином: 2.9.1. попередню оплату за надання послуг, вказаних в узгодженій сторонами специфікації, замовник зобов'язується сплатити виконавцю в розмірі 100% від вартості послуг, зазначеній в кожній специфікації, не пізніше двох робочих днів до початку надання послуг. 2.9.2. Розрахунок за фактично надані послуги замовник проводить на протязі чотирьох днів після підписання акту передачі-приймання наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін після надання послуг у відповідності з даним договором. В разі прострочення замовником строку підписання Акту передачі-приймання наданих послуг, послуги вважаються прийнятими замовником в безспірному порядку і замовник зобов'язаний розрахуватись з виконавцем на протязі п'яти днів з дати передачі замовнику Акту передачі-приймання наданих послуг.

Даний договір, відповідно до п. 11.3., набирає сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2016.

На виконання умов договору у 2016 році ТОВ Б25 надало відповідачу послуги по подачі бетону на загальну суму 230 550,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних сторонами актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) (а.с. 32-91 том 1). Як вбачається з представлених актів, всі роботи прийняті відповідачем без жодних зауважень щодо якості чи інших умов надання послуг.

З метою оплати наданих послуг позивач виставляв відповідачеві рахунки-фактури, копії яких додані до матеріалів справи (а.с. 95-112 том 1). Однак, ТОВ ЄІС свої грошові зобов'язання виконало лише частково у сумі 186 867,00 грн. Часткова оплата відповідачем наданих послуг підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за період з 01.01.2016 по 12.09.2017 та не заперечується відповідачем.

Як вірно досліджено місцевим господарським судом, 27.01.2016 ТОВ ЄІС сплачено кошти у розмірі 16 890,00 грн з призначенням платежу: оплата за послуги по подачі бетону згідно договору №003/У-003-16 від 12.01.2016; договору №082/У-082-15 від 07.07.2015.

Відповідно до наданих позивачем письмових пояснень та бухгалтерської довідки від 04.10.2017, сплачені 27.01.2016 відповідачем кошти у розмірі 16 890,00 грн було розподілено наступним чином: 8 100,00 грн зараховано в рахунок оплати вартості послуг, наданих за договором №003/У-003-16 від 12.01.2016, 8 790,00 грн зараховано в рахунок оплати вартості послуг, наданих за договором №082/У-082-15 від 07.07.2015.

В обґрунтування здійснення відповідного розподілу сплачених відповідачем коштів позивачем зауважено на тому, що відповідач при здійсненні відповідного платежу не зазначив, в яких частинах за кожним із договорів відповідна сума підлягає до зарахування, у той час як у відповідача станом на дату відповідного платежу існувала заборгованість як за договором №003/У-003-16 від 12.01.2016, так і за укладеним між сторонами договором №082/У-082-15 від 07.07.2015.

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами підтверджується існування у відповідача перед позивачем заборгованості за договором №003/У-003-16 від 12.01.2016 у розмірі 43 683,00 грн

Відповідно до статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також визначено ст. ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Беручи до уваги, що відповідачем не надано доказів сплати вартості отриманих послуг в повному обсязі, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 43 683,00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з правомірністю нарахування ТОВ Б25 на суму боргу інфляційних втрат та 3% річних. Перевіривши розрахунок вказаних сум, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що арифметично вірним розміром 3% річних є 1 091,02 грн та 4 801,09 грн інфляційних втрат.

За змістом ст.611 ЦК України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у нарахуванні неустойки.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Пунктами 7.3. договору передбачено, що за порушення замовником термінів оплати за надані виконавцем послуги понад 90 календарних днів, замовник зобов'язується додатково сплатити виконавцю штраф у розмірі 50% від вартості наданих послуг, оплата яких прострочена.

Відповідно до п. 7.7. договору за порушення умов і термінів оплати, передбачених даним договором, замовник виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченої вартості наданих послуг, за кожен день затримки оплати.

На підставі вищезазначених умов договору, позивачем також заявлено до стягнення 3 960,82 грн пені та 21 841,50 грн штрафу. Такі позовні вимоги визнані місцевим господарським судом правомірними та обґрунтованими, однак суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками Господарського суду Київської області з огляду на наступне.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 7.7. передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з п. 7.3. договору сторонами передбачена можливість стягнення штрафу як виду цивільно-правової відповідальності також за порушення строків виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування судом за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України (спільної палати у цивільних та господарських справах) від 11.10.2017 справа №6-1374цс17.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що зобов'язання, з якого відповідач допустив прострочку є грошовим зобов'язанням, за порушення строків якого чинне законодавство передбачає застосування неустойки у формі пені, оскільки згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пеня нараховується за порушення виконання грошового зобов'язання. Окрім того, відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Можливість застосування пені та штрафу одночасно, передбачена у випадках, встановлених у ч. 2 ст. 231 ГК України, за порушення інших, ніж грошові зобов'язання, однак спірні правовідносини не підпадають під сферу дії даної статті.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що штраф, визначений п. 7.3. договору, стягується додатково, тобто сторонами визначено, що основним видом відповідальності замовника за несвоєчасну оплату послуг є саме пеня, що узгоджується як із ст. 549 ЦК України, так і з нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням вищенаведеного, а також, беручи до уваги правову позицію Верховного Суду України, згідно якої одночасне стягнення пені та штрафу є таким, що порушує положення ст. 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 3 960,82 грн, як основного виду відповідальності за порушення грошового зобов'язання, та відмову у стягненні штрафу в розмірі 21 841,50 грн.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи, однак враховуючи невірне застосування норм матеріального права в частині можливості стягнення пені та штрафу одночасно, дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2017 в частині стягнення 21 841,50 грн штрафу та прийнятті в цій частині нового рішення про відмову у стягненні 21 841,50 грн штрафу. В решті частини рішення суду залишається без змін.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання позову та за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЄІС на рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2017 у справі №911/2813/17 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.10.2017 у справі №911/2813/17 скасувати частково. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЄІС (08161, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Тарасівка, вул. Київська, 77/5, ідентифікаційний код 39032160) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Б25 (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 34А, ідентифікаційний код 35122244) 43 683 (сорок три тисячі шістсот вісімдесят три) грн 00 коп. заборгованості, 3 960 (три тисячі дев'ятсот шістдесят) грн 82 коп. пені, 1 091 (одну тисячу дев'яносто одну) грн 02 коп. 3% річних, 4 801 (чотири тисячі вісімсот одну) грн 09 коп. інфляційних втрат та 1 136 (одну тисячу сто тридцять шість) грн 37 коп. судового збору.

2. В іншій частині позову відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Б25 (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 34А, ідентифікаційний код 35122244) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЄІС (08161, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Тарасівка, вул. Київська, 77/5, ідентифікаційний код 39032160) 1 489 (одну тисячу чотириста вісімдесят дев'ять) грн 83 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.

5. Справу №911/2813/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко