Постанова

від 11.12.2017 по справі 911/2703/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2017 р. Справа№ 911/2703/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Стратович П.В. - директор

Польщенко Є.С. - адвокат

від відповідача: Коненко О.С. - представник за довіреністю № 245 від 09.06.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Київобленерго

на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017

у справі № 911/2703/17 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Приватного підприємства Любава Два

до Приватного акціонерного товариства Київобленерго

про стягнення 141 077,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача збитків в сумі 141 077,58 грн., які складаються з 14 557,58 грн. збитків у вигляді двократної вартості невідпущеної енергії через неправомірні дії відповідача, 26 520 грн. упущеної вигоди у вигляді неотриманого доходу від орендної плати, 50 000 грн. витрат на юридичну допомогу, пов'язаних з відновленням права, та 50 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.10.2017, повний текст якого складено 10.11.2017, у справі № 911/2703/17 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 14 557,58 грн. збитків у вигляді двократної вартості невідпущеної енергії, 26 520 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, в задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючі позовні вимоги про стягнення 14 557,58 грн. збитків у вигляді двократної вартості невідпущеної енергії, суд першої інстанції виходив з того, що неправомірність дій відповідача щодо відключення позивачу електроенергії встановлена рішенням Господарського суду Київської області від 27.02.2017 у справі № 911/4240/16, з огляду на що відповідач за умовами п. 4.1.2 укладеного з позивачем договору про постачання електричної енергії № 0236 від 29.04.2016 має сплатити останньому двократну вартість недовідпущеної електроенергії.

Щодо позовних вимог про стягнення 26 520 грн. упущеної вигоди суд першої інстанції зазначив про те, що за умовами укладеного між позивачем та ТОВ Аларм договору оренди №5 від 03.04.2015 позивач передав вказаній особі приміщення в орендне користування, проте, з огляду на відключення відповідачем позивачу електроенергії, ТОВ Аларм частково зупинив дію вказаного договору, а позивач, відповідно, не отримав 26 520 грн. орендної плати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 50 000 грн. витрат на юридичну допомогу, пов'язаних з відновленням права, суд першої інстанції зазначив про те, що, відповідно, до позиції ВГСУ, висловленої в Оглядовому листі № 01- 06/20/2014 від 14.01.2014 року Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків , витрати на оплату юридичних послуг не є збитками в розумінні статті 623 ЦК України та статті 224 ГК України, а відповідні витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом судової справи № 911/4240/16 і з огляду на ст. 44-49 ГПК України, підлягали відшкодуванню в якості судових витрат у відповідній справі.

Щодо позовних вимог про стягнення 50 000 грн. моральної шкоди суд першої інстанції послався на те, що позивачем не обґрунтовано та не доведено факту завдання моральної шкоди саме позивачу як юридичні особі, а також не обґрунтовано вимоги про стягнення моральної шкоди з посиланням на завдання шкоди діловій репутації юридичної особи позивача, оскільки електропостачання жодним чином не пов'язано видами господарської діяльності позивача і відповідні відносини жодним чином не можуть вплинути на ділову репутацію.

Не погоджуючись з рішенням, Приватне акціонерне товариство Київобленерго звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017 у справі № 911/2703/17 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство Київобленерго зазначилоо про те, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, ненадання належної оцінки дослідженим доказам, необ'єктивний розгляд обставин справи та нез'ясування дійсних прав та обов'язків сторін.

В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що він мав право на відключення у позивача електроенергії, з огляду на що його вини у вчиненні такої дії відсутня, що виключає можливість застосування до нього п. 4.1.2 укладеного з позивачем договору про постачання електричної енергії № 0236 від 29.04.2016.

Також апелянт зазначив про те, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунках можливого прибутку, які є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював відключення.

Ухвалою від 20.11.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Київобленерго прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови позивачу у відшкодуванні моральної шкоди та витрат на оплату послуг адвоката.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

29.04.2016 позивач як споживач та відповідач як постачальник уклали договір на постачання електричної енергії № 0236 (далі Договір) (а.с. 11-18), за умовами якого відповідач продає електричну енергію позивачу для забезпечення потреб електроустановок позивача з дозволеною потужністю 20 кВт, а позивач оплачує відповідачу вартість використано (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами Договору.

З додатків до Договору слідує та сторонами не заперечується, що закупленою електричною енергію забезпечується майновий комплекс позивач за адресою: Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Кутузова, 3.

Згідно з додатком 7 до Договору, в майновому комплексі позивача встановлено два лічильника: СА4Е-5030 зав. № 04791676 та НІК2301АП зав № 0911722. Сторонами не заперечується, що перший з лічильників встановлений в будівлі магазину, а другий - в будівлі кафе.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що 17.11.2016 року представники Переяслав-Хмельницького РП провели відключення від мереж електропостачання будівлі кафе майнового комплексу позивача за несплату авансового платежу, чим обмежили право позивача на користування майном, та порушили вимоги законодавства, які регулюють взаємовідносини у сфері електроенергетики, а відтак, мають відшкодувати завдані таким відключенням збитки.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги позивача, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Факт відключення відповідачем електроенергії у позивача 17.11.2016 сторонами не заперечується та встановлений, зокрема, судовими рішеннями у справі № 911/4240/16 за позовом Приватного підприємства Любава Два до Публічного акціонерного товариства Київобленерго про зобов'язання вчинити дії.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 27.02.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 14.08.2017 у справі № 911/4240/16 за позовом Приватного підприємства Любава Два до Публічного акціонерного товариства Київобленерго про зобов'язання вчинити дії, встановлено, зокрема, неправомірність дій відповідача щодо відключення від мереж електропостачання будівлі позивача (такий висновок міститься у постанові Вищого господарського суду України від 14.08.2017 у цій справі - примітка суду).

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основних аспектів верховенства права принципу правової певності, який вимагає, крім іншого, що у випадках коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхне рішення не підлягало сумніву.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Отже, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, а відтак, судові рішення у справі № 911/4240/16 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, № 911/2703/17, не можуть їм суперечити.

Водночас згідно зі ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, факти, встановлені судом під час вирішення справи № 911/4240/16, зокрема, неправомірність дій відповідача щодо відключення від мереж електропостачання будівлі позивача, визнаються колегією суддів такими, що не потребують доведення.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що вказані дії відповідача по відключенню від мереж електропостачання будівлі позивача завдали останньому значної матеріальної та моральної шкоди.

Так, позивачем до стягнення заявлено збитки в сумі 141 077,58 грн., які складаються з 14 557,58 грн. збитків у вигляді двократної вартості невідпущеної енергії через неправомірні дії відповідача, 26 520 грн. упущеної вигоди у вигляді неотриманого доходу від орендної плати, 50 000 грн. витрат на юридичну допомогу, пов'язаних з відновленням права, та 50 000 грн. моральної шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є,

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з п. 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України Про внесення змін і доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди № 04-5/239 від 29.12.2007:

- відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання;

- вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Тому помилковими є рішення окремих господарських судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, посилаються на статтю 1166 ЦК України.

Враховуючи, що між позивачем та відповідачем укладено Договір, відшкодування збитків за рахунок останнього має визначатись виходячи саме з правил, якими регулюються правовідносини, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань.

Щодо вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді двократної вартості невідпущеної енергії в сумі 14 557,58 грн. колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, безпідставно відключивши позивача від мереж електропостачання, порушив взяте на себе за умовами Договору зобов'язання постачати позивачу електричну енергію.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У п. 3.2.2 Договору встановлено право позивача вимагати відшкодування збитків, завданих йому внаслідок порушення відповідачем умов Договору, в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що під час виконання умов Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені Договором, сторони зобов'язуються користуватися чинним законодавства України, зокрема правилами користування електричною енергією.

Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 (далі ПКЕЕ).

Пункт 8.3. ПКЕЕ визначає, що Постачальник електричної енергії за регульованим тарифом несе відповідальність у порядку, передбаченому законодавством України, за завдані споживачу збитки внаслідок порушення ним умов договору про постачання електричної енергії та Правил користування електричною енергією.

У п. 8.4. ПКЕЕ встановлено, що у разі переривання електропостачання, спричиненого діями (бездіяльністю) постачальника електричної енергії за регульованим тарифом, він несе відповідальність перед споживачем електричної енергії згідно з законом. Збитки споживача внаслідок перерви в електропостачанні та недотримання порядку переведення на аварійну (екологічну) броню з вини постачальника електричної енергії за регульованим тарифом відшкодовуються останнім відповідно до законодавства України. Постачальник електричної енергії за регульованим тарифом несе відповідальність за дотримання умов договору та цих Правил щодо припинення або часткового обмеження електропостачання.

Згідно з п. 4.1.2 Договору, у разі перерви в постачанні електроенергії позивачу з вини відповідача понад встановлені для струймопримачів відповідної категорії строки, відповідач несе відповідальність перед позивачем у розмірі двократної вартості недовідпущеної електроенергії.

У позові позивач зазначає про те, що його будівля була відключена від мережі постачання електричної енергії з 17.11.2016 по 25.04.2017 в продовж 160 днів (листопад - 14 днів, грудень - 31 день, січень - 31 день, лютий - 28 днів, березень - 31 день, квітень - 25 днів), та розраховує розмір двократної вартості недовідпущеної електроенергії виходячи з кількості фактично використаної у минулому періоді електроенергії, що, на думку колегії суддів є вірним.

Так, кількість недовідпущеної електроенергії наведена в розрахунку в позовній заяві позивача, за яким на будівлю кафе використано (лічильник типу НІК2301АП, зав № 0911722), згідно звітів, 3520 кВт електроенергії (грудень 2015 року - 810 кВт, січень 2016 року - 605 кВт, лютий 2016 року - 705 кВт, березень 2016 року - 485 кВт, квітень 2016 року - 465 кВт, травень 2016 року - 450 кВт). За період, в якому будівля була відключена від електропостачання, використано тільки 295 кВт, а саме: у грудні 2016 року - 16 кВт, а в травні 2017 року - 279 кВт. Загальна кількість недовідпущеної електричної енергії становить 3 520-295=3 225 кВт.

Вартість такої недоотриманої електроенергії відповідно до тарифів по місяцям (середньо-зважена ціна взята з актів прийняття-передавання електричної енергії - примітка суду) складає з урахуванням ПДВ 7 278,79 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді двократної вартості невідпущеної енергії в сумі 14 557,58 грн. (7 278,79*2). Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо решти позовних вимог слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, а при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов'язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника.

Крім того, слід врахувати заходи, вжиті кредитором щодо одержання упущеної вигоди.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності порушника у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Отже, позивач має довести наявність всіх умов, необхідних для застосування до відповідача такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 26 520 грн.

В обґрунтування вимог про стягнення з відповідача упущеної вигоди у вигляді неотриманого доходу від орендної плати в сумі 26 520 грн. позивач послався на те, що вказана сума є частиною суми орендної плати, яка мала бути ним отримана за укладеним з ТОВ Аларм договором оренди № 5 від 03.04.2015 (а.с. 55-56), проте останнє, з огляду на відключення позивача від електропостачання, було позбавлене можливості використовувати відповідні приміщення та тимчасово зупинило дію договору в частині оренди офісних приміщень.

З наявної в матеріалах справи копії укладеного між позивачем та ТОВ Аларам договору оренди № 5 від 03.04.2015 слідує, що всього за вказаним договором позивач передав в оренду 120 кв.м. (торгівельні приміщення 70 кв.м. та офісне приміщення 50 кв.м.), розмір орендної плати складає 100 грн. на місяць за 1 кв.м., термін дії договору з 03.04.2015 по 31.03.2020.

Актом приймання-передачі об'єкту нерухомості від 05.04.2015 (а.с. 57) позивач передав, а ТОВ Аларам прийняв торгівельні приміщення 70 кв.м. та офісне приміщення 50 кв.м.

Листом № 24 від 17.11.2016 (а.с. 58) ТОВ Аларм повідомив позивача про те, що в зв'язку з відключенням будівлі кафе від електропостачання, воно тимчасово зупиняє дію договору оренди № 5 від 03.04.2015 в часті використання приміщень офісу.

Оскільки вартість оренди офісних приміщень по договору оренди № 5 від 03.04.2015 складає 5 000 грн. на місяць (50*100), за період відключення електроенергії позивач загалом недоотримав дохід від орендної плати в сумі 26 520 грн.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначених приміщень. Позивач повинен довести також, те, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (п. 3 оглядового листа ВГСУ №14.01.2014 № 01- 06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків ).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, предметом оренди за укладеним між позивачем та ТОВ Аларм договором оренди № 5 від 03.04.2015 є частина приміщень, в яких відповідачем відключено електроенергію, такий договір оренди на період відключення був чинний і передбачав щомісячну сплату орендарем на користь позивача по 5 000 грн., тобто в разі, як би електропостачання не припинялось, у орендаря були б відсутні підстави та необхідність в призупиненні орендних відносин, і позивач за відповідний період гарантовано відповідно до чинного договору оренди отримував би орендні платежі, проте, оскільки в орендованих приміщеннях було припинено електропостачання, відповідні обставини позбавили орендаря можливості повноцінного використання орендованого майна.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача неотриманого доходу від орендної плати в сумі 26 520 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу, пов'язаних з відновленням права, в сумі 50 000 грн. колегія суддів зазначає про таке.

З матеріалів справи слідує, що вказана сума є сумою, яку позивачем було сплачено за надання правової допомоги у справі № 911/4240/16 за позовом Приватного підприємства Любава Два до Публічного акціонерного товариства Київобленерго про зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до позиції ВГСУ, висловленої в оглядовому листі від 14.01.2014 № 01- 06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків , витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 ЦК України та статті 224 ГК України.

Вказані витрати за правилами Розділу VI ГПК України відносяться до судових витрат у справі, які за результатом її розгляду розподіляться судом.

Враховуючи, що 50 000 грн. сплачені позивачем за надання правової допомоги, яка надавалась у справі № 911/4240/16, саме під час розгляду вказаної справи позивач мав право заявляти про стягнення на свою користь цієї суми.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків у вигляді витрат на правову допомогу, необхідну для відновлення порушеного права, в сумі 50 000 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 грн. колегія суддів зазначає таке.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частина 1 ст. 23 ЦК України встановлює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У п 3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, що:

- під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб;

- відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

- під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Відповідно ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи встановлено, що:

- чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту;

- зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач у позовній заяві зазначає про те, що завдана йому моральна шкода проявилась у тому, що у зв'язку з неможливістю використовувати офісні приміщення він був змушений перенести робочі місця з офісу до торгового залу приміщення магазину, що призводило до незручностей у роботі, викликало здивування у представників його контрагентів та відвідувачів магазину, принижувало честь та гідність працівників, а також нанесло шкоду діловій репутації позивача та його керівництва.

У поданих суду першої інстанції доповненнях до позовної заяви (а.с. 168-171) позивач також зазначив про те, що з огляду на відключення електроенергії, працівники позивача страждали, замерзаючи в холодних приміщеннях (опалення не працює у зв'язку з тим, що не працюють насоси прокачки теплоносія і не можливо включити електронігрівачі), не маючи можливості зігрітися гарячим чаєм, холодильники не працювали, що викликало загрозу порчі продуктів, все це підсилювалось моральними стражданнями, пов'язаними з неможливістю швидко вирішити питання підключення до електромереж законним шляхом.

Крім того, позивач зазначив про те, що з огляду на те, що через відключення електроенергії його фактично об'явили боржником, страждала його ділова репутація, а в очах партнерів позивач ставав ненадійним контрагентом.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 ГПК кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому, суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України, дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Вказана норма ГПК України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 36 ГПК України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, у тому числі доказів приниження ділової репутації товариства, а також не обгрунтовано визначеного ним розміру шкоди в сумі 50 000 грн.

При цьому колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що за приписами ст. 1 ГПК України особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а відтак, у випадку завдання шкоди, в тому числі моральної, працівникам позивача, тобто фізичним особами, останні не позбавлені права звернутися до суду з відповідним позовом, в той час як, звертаючись до суду з позовом про стягнення моральної шкоди з цих підстав, фактично, позивач звернувся до суду з позовом в інтересах іншої особи, не надавши належних доказів на наявність в нього правових підстав для такого звернення.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами не доведений факт наявності шкоди та її розмір, а відтак, не доведено наявність всіх необхідних елементів для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 50 000 грн. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства Київобленерго задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017 у справі № 911/2703/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються на Приватне акціонерне товариство Київобленерго .

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Київобленерго на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017 у справі № 911/2703/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017 у справі № 911/2703/17 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2703/17.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло