Постанова

від 06.12.2017 по справі 914/1552/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2017 р. Справа № 914/1552/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк , вих. № 09/10/2017-01 від 09.10.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4928/17 від 19.10.2017р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 26 вересня 2017 року

у справі № 914/1552/17 (суддя Ділай У.І.),

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія , м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк , м. Львів,

про розірвання договору купівлі-продажу майна від 11 липня 2014 року та стягнення судових витрат.

за зустрічним позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк , м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія , м. Львів,

про визнання права власності на майно, що розташоване за адресою: м. Рава-Руська, вул. Могильницького, 1, зокрема будинку у кількості 1шт., відкос залізобетонний довжиною 79 метрів, площадку асфальтобетонну площею 176 кв. м., огорожу довжиною 187 метрів та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача за первісним позовом: не прибув;

від позивача за первісним позовом: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2017 р., справу № 914/1552/17 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Марку Р.І.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк , вих. № 09/10/2017-01 від 09.10.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4928/17 від 19.10.2017р.), до провадження та розгляд скарги призначено на 08.11.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 р. розгляд справи було відкладено на 22.11.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією.

22.11.2017 р. у зв'язку з перебуванням судді Марка Р.І. у відпустці з 20.11.2017 р. по 24.07.2017 р. та з урахуванням положень абз. 2 пп. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням ОСОБА_1 суддів України № 30 від 26.11.2010 року з наступними змінами і доповненнями, розгляд даної справи 22.11.2017 року не відбувся.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 27.11.2017 р. розгляд справи № 914/1552/17 було призначено на 06.12.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а. с. 78, 79).

В судове засідання представник апелянта не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, яка отримана, повторно, апелянтом - 05.12.2017 р. /штрихкодовий ідентифікатор/ № 79026 07626897.

Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2017 р. по справі № 914/1552/17 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк про визнання права власності на майно та прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк задоволити повністю (а. с. 81-83).

Від позивача за первісним позовом представник - не прибув, вимог ухвали суду від 23.10.2017 р. не виконав, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, яка отримана ним - 05.12.2017 р. /за штрихкодовим ідентифікатором/ № 79026 07576490.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк , вих. № 09/10/2017-01 від 09.10.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4928/17 від 19.10.2017р.) до провадження та з підстав зазначених в ухвалі суду від 08.11.2017 р. та від 27.11.2017 р. розгляд справи було відкладено, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Однак, уповноважені представники сторін в судове засідання жодного разу не прибули, про причини не прибуття суд не повідомили.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в ОСОБА_1 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Буланов та Купчик проти України» заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., «Чуйкіна проти України» № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 р. (пунктом 4 резолютивної частини ухвали) зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія подати суду: письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу; докази в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, однак, вимоги ухвали суду третьою особою виконано не було.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до статті 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За наведених обставин, враховуючи те, що сторони належним чином були повідомлені рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, колегія суддів, вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в матеріалах справи документами, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення (ухвали) місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.09.2017 року у справі № 914/1552/17 (суддя Ділай У.І.) в задоволенні первісного позову та зустрічного позову відмовлено (пункти 1 та 2 резолютивної частини рішення ) (а. с. 65, 66-71).

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням місцевого господарського суду, апелянт (Товариство з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк ), звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 81-83), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2017 р. по справі № 914/1552/17 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк про визнання права власності на майно та прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк задоволити повністю.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк про визнання права власності на майно прийнято з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, з неповним з'ясуванням усіх обставин справи, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню.

Так, скаржник апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що позивачем за первісним позовом у відзиві на зустрічну позовну заяву про визнання права власності на майно від 25.09.2017 р. не було заперечено факт переходу права власності на майно до ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк , мотивуючи це тим, що між сторонами не був підписаний Акт приймання-передачі. Згідно п 1.4. Договору від 11.07.2014 року - право власності на Майно переходить до покупця з моменту підписання вказаного Договору, відтак, на думку апелянта, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом, про що зазначено у статті 334 ЦК України.

Апелянт також покликається на те, що з метою виконання всіх умов договору, листом від 25 травня 2017 року вих. №25/05 ним на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія було скеровано лист - вимогу про підписання Акту приймання-передачі майна, однак, останній відмовив у підписанні Акту приймання-передачі та заперечив право власності на майно,

Відповідно до наведеного апелянт вважає, що оскільки позивач за первісним позовом не визнає права власності ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк на вказане вище майно, останнє було змушене звернутись до господарського суду із позовом про визнання права власності на таке майно.

З урахуванням наведеного, апелянт вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк про визнання права власності на майно слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк задоволити повністю.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідача за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк (скорочене найменування ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк ) є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 38627020, місцезнаходження юридичної особи: 79026, м. Львів, вул. Ак.Лазаренка, 1А, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія (скорочене найменування ТзОВ Індустріальна паливна компанія ) є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 37362293, місцезнаходження юридичної особи: 79026, м. Львів, вул. Ак.Лазаренка, 1А, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 26.07.2017 р. (вх. № 1629) Товариством з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія подано на розгляд Господарського суду Львівської області позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк про розірвання договору купівлі-продажу майна від 11 липня 2014 року, яка ухвалою суду від 31.07.2017 р. прийнято до розгляду та розгляд справи було призначено на 19.09.2017 р.

18.09.2017 р. Товариством з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк на адресу суду першої інстанції було подано зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія про визнання права власності на майно, яка ухвалою суду від 18.09.2017 р. була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом (а. с .32) та в процесі розгляду справи вирішено у задоволенні первісного позову та зустрічного позову відмовити.

Колегія суддів дослідила матеріали даної справи, констатує наступне.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим господарським судом, що 11 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія (продавець - за договором, позивач за первісним позовом - справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Індустріальний Бізнес-Парк (покупець - за договором, відповідач за первісним позовом - у справі) було укладено договір купівлі-продажу майна (надалі договір) (а. с. 14-15).

Відповідно до умов даного договору, позивач за первісним позовом продав, а відповідач за первісним позовом купив: будка, відкос залізобетонний, площадка асфальтобетонна, огорожа. Вартість майна становить 86325,20 грн.

Відповідно до пункту 2.2 договору, оплата вартості Майна відбувається шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом 10 календарних днів з моменту підписання Акту приймання-передачі.

З первісної позовної заяви позивача вбачається, що відповідачем всупереч вищезазначеним умовам договору не було здійснено оплату вартості вищенаведеного майна, що є порушенням істотних умов договору купівлі - продажу від 11 липня 2014 року.

Отже, як встановлено місцевим господарським судом з чим погоджується колегія суддів, спір виник внаслідок того, що ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк не виконало перед ТзОВ Індустріальна паливна компанія зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості майна, про останній звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про розірвання договору купівлі - продажу майна від 11 липня 2014 року.

Крім того, ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк подало зустрічний позов про визнання права власності на вищевказане майно, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що згідно п 1.4. Договору від 11.07.2014р. - право власності на Майно переходить до Покупця з моменту підписання вказаного Договору.

Відповідно до пункту 1.5 Договору продавець (ТзОВ Індустріальна паливна компанія ) зобов'язалася протягом 1-го дня з моменту підписання вказаного договору передати майно за Актом приймання-передачі майна, який підписується Сторонами, однак,як зазначає апелянт, свого обов'язку за договором відповідач за зустрічним позовом (ТзОВ Індустріальна паливна компанія ) не виконав та не оформив Акту приймання-передачі.

Таким чином, апелянтом 25 травня 2017 року на адресу ТзОВ Індустріальна паливна компанія скеровано лист - вимогу № 25/05 про підписання Акту приймання-передачі майна, однак, відповідач відмовив у підписанні Акту приймання-передачі та заперечив право власності на останнє, у зв'язку з чим, апелянт (ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк ) звернувся до місцевого господарського суду із зустрічними позовними вимогами про визнання права власності на майно.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом першої інстанції, спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору купівлі-продажу майна від 11.07.2014 р., у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.

За приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже було зазначено у цій постанові, за умовами договору, відповідач за первісним позовом (ТзОВ Індустріальний Бізнес-Парк ) зобов'язаний оплатити вартість майна.

За умовами п. 2.2 договору, відчужуване майно належить продавцю на праві приватної власності та знаходиться на балансі підприємства.

Право власності на майно переходить до покупця з моменту підписання вказаного договору (п. 1.4 договору).

Слід зазначити, що відповідачем за первісним позовом 11.07.2017 р. було здійснено оплату за спірним договором на загальну суму 86 325,20 грн., що підтверджується банківською випискою (а. с. 44), що не заперечується позивачем за первісним позовом.

Крім того, з позовної заяви позивача за первісним позовом вбачається, що ТзОВ Індустріальна паливна компанія у первісній позовній заяві, покликається на порушення положень ч. 2 ст. 651 ЦК України, відповідно до якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Однак, у первісній позовній заяві позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження наявності обставин істотного порушення договору, відтак, посилання позивача за первісним позовом на ст. 651 ЦК України, є безпідставними.

Слід зазначити, що п. 1.5 спірного договору сторонами було визначено, що продавець зобов'язується протягом 1-го дня з моменту підписання вказаного договору, передати майно за актом приймання-передачі майна, який підписується сторонами.

Відповідно до пункту 2.2 договору, оплата вартості Майна відбувається шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Продавця протягом 10 календарних днів з моменту підписання Акту приймання - передачі.

В даному випадку, між сторонами у справі такого акту приймання-передачі підписано не було, про що і зазначено у цій постанові та не заперечується сторонами у справі, зокрема апелянтом, відтак, за вказаних обставин, у відповідача за первісним позовом ще не виник обов'язок оплати придбаного майна, оскільки, ТзОВ Індустріальна паливна компанія , в порушення п. 1.5 договору, не передало останнє за актом приймання-передачі.

В силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів завданням суду при здійсненні правосуддя, є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Відповідно до п. 3.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, місцевий господарський суд правомірно прийшов до висновку відмовити в задоволенні первісного позову у зв'язку із не доведенням позивачем (ТзОВ Індустріальна паливна компанія ) порушення його суб'єктивного права саме зі сторони відповідача.

Щодо вимоги зустрічного позову про визнання права власності на майно, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Статтею 328 зазначеного Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки, відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 цього Кодексу (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 р. у справі N 6-2124цс15).

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).

Право власності на майно переходить до покупця з моменту підписання спірного договору (п. 1.4 договору).

Зважаючи на вищенаведене право ТзОВ Індустріальний бізнес - парк не порушено, таким чином, місцевий суд прийшов до вірного висновку відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2017 р. у справі № 914/1552/17 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 26 вересня 2017 року у справі № 914/1552/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Р.І.Марко

06.12.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 12.12.2017 р.