Постанова

від 11.12.2017 по справі 910/13200/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2017 р. Справа№ 910/13200/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Жук Г.А.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача 1: Баценко Г.Є. - представник за довіреністю № 068/05-22/1102 від 05.09.2017

від відповідача 2: Палієнко О.А. - представник за довіреністю № 105/01-532/6-20 від 28.02.2017

Рослій С.В. - представник за довіреністю № 105/01-2215/В-20 від 14.07.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю СРТ-Центр

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017

у справі № 910/13200/17 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СРТ-Центр

до 1) Державного архіву м. Києва

2) Печерської районної в місті Києві державної адміністрації

про відшкодування збитків у розмірі 24 390,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 87-89 т. 1), яку судом першої інстанції прийнято до розгляду, заявлено про:

- визнання, що відповідач 1 порушив Конституцію України, Закон України Про Національний архівний фонд та архівні установи , Положення про Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Порядок утворення та діяльності комісій з проведення експертизи цінності документів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 № 1004;

- стягнення з відповідачів солідарно збитків в сумі 24 390,78 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що відповідач 1 порушив вимоги діючого законодавства, що перешкодило своєчасному виконанню позивачем як виконавцем своїх обов'язків за договором № 160017 від 14.06.2016, оскільки, подані позивачем 23.09.2016 на розгляд Екпертно-перевірної комісії Держархіву м. Києва документи розглянуті останньою лише 01.02.2017, а до цієї дати Екпертно-перевірна комісія багаторазово ухилялася від розгляду, матеріали поверталися, що спричинило шкоду позивачеві у вигляді неотриманих доходів, які б він міг отримати за звичайних обставин (оплата по договору).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2017, повний текст якого складений 23.10.2017, у справі № 910/13200/17 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача 2 на користь позивача присуджено основний борг в сумі 13 490 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо відповідача 1, суд першої інстанції зазначив про те, що:

- строки розгляду Екпертно-перевірною комісією наданих документів можуть тривати до 40 днів, понад строку повноважень позивача на підставі довіреності, а відтак, відповідач 1 не порушував жодних строків розгляду. При цьому позивачем не спростовано дані про недоліки документів, які були повернути на доопрацювання;

- відповідач 1 не є стороною договору між позивачем та відповідачем 2, та не зобов'язаний дотримуватися строків договірних відносин між ними і нести відповідальність за неналежне виконання сторонами своїх обов'язків за договором.

Частково задовольняючи позовні вимоги щодо відповідача 2, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності протиправної поведінки і вини відповідача 2 та доказів понесення позивачем збитків в розмірі 24 390,78 грн.; позивач не посилається на жодну правову норму, відповідно до якої відповідач 2 мав би компенсувати витрати, які є поза межами договору і пов'язані з його виконанням; крім того, відсутні докази того, що реальні збитки , понесені позивачем, застосовувалися саме для виконання робіт по договору в Печерській райдержадміністрації, а відтак, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача 2 та понесеними збитками саме внаслідок неналежного виконання відповідачем 2 договірного зобов'язання;

- позивачем листом від 14.12.2016 №02/136 на виконання умов договору направлявся відповідачу 2 для підписання акт надання послуг, який не був підписаний або повернутий позивачу з мотивованою відмовою від його підписання, а тому вважається прийнятим;

- враховуючи вказане вище у сукупності, та виходячи з того, що складовою позовних вимог є стягнення заборгованості по оплаті за виконані роботи по договору у розмірі 13 490 грн., помилкове віднесення позивачем вказаних сум до упущеної вигоди не є підставою для відмови у позові до відповідача 2 в частині стягнення вказаних сум, які не є збитками, а є заборгованістю за договором.

Не погоджуючись з рішенням, Печерська районна в місті Києві державної адміністрація звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13200/17 в частині стягнення суми основного борг у розмірі 13 490 грн. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Печерська районна в місті Києві державна адміністрація зазначила про те, що вона не погоджується із рішенням у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування вказаної позиції апелянт зазначив про те, що за умовам спірного договору він діє до 31.12.2016, а розрахунки за виконані роботи проводяться за умови, що робота проведена належним чином і в погоджений строк відповідно до підписаного акту робіт, проте позивачем в строк до 31.12.2016 не здійснено повного виконання прийнятих за договором зобов'язань, що, зокрема, підтверджується тим фактом, що у квітні 2017 року від відповідача 1 на адресу відповідача 2 надійшов лист, у якому останнього було повідомлено, що подані позивачем документи містять зауваження та повернуті працівникам позивача із зауваженнями.

Також апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що роботи вважаються прийнятими з огляду лише на факт направлення позивачем апелянту акту надання послуг, який не був підписаний або повернутий позивачу з мотивованою відмовою від його підписання.

Ухвалою від 20.11.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Жук Г.А., Сітайло Л.Г. апеляційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю СРТ-Центр звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13200/17 в частині незадоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю СРТ-Центр зазначило, що судом першої інстанції не надано правової оцінки обставинам, що збитки позивача, хоча і пов'язані з договором, укладеним ним з відповідачем 2, проте викликані протиправними діями як відповідача 2, так і відповідача 1, а також доказам, наведеним позивачем на підтвердження факту понесення збитків, стягнення яких є предметом цього позову.

Ухвалою від 20.11.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Жук Г.А., Сітайло Л.Г. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СРТ-Центр прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Позивач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники відповідачів апеляційну скаргу відповідача 2 підтримали повністю та просили її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечили, просили залишити її без задоволення.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

14.06.2016 відповідач 2 як замовник (у преамбулі договору помилково зазначено покупець, але зі змісту договору слідує, що відповідач 2 діяв саме як замовник - примітка суду) та позивач як виконавець уклали договір №160017 (далі Договір) (а.с. 16-19), відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу 2 послуги з упорядкування архіву, а саме:

- визначити науково-практичну цінність документів з метою відбору їх на постійне (документи Національного архівного фонду) та довгострокового зберігання (75 років), а також справ, що не підлягають подальшому зберіганню;

- провести науково-технічну обробку документів постійного зберігання (документи Національного архівного фонду) та довгострокового зберігання (75 років зберігання);

- оформити описи справ постійного зберігання та з особового складу;

- оформити акти про вилучення для знищення документів, що не підлягають подальшому зберіганню:

1) Печерської районної у м. Києві держадміністрації за 2006-2012 роки;

2) Печерської районної у м. Києві ради за 2006-2012 роки;

3) Печерської районної в м. Києві державної адміністрації за 2011-2012 роки;

- погодити описи справ постійного зберігання, з особового складу та акти про вилучення для знищення документів, що не підлягають подальшому зберіганню, з експертно-перевірною комісією Державного архіву міста Києва;

- виконати палітурні роботи та оформити справи.

При виконанні зазначених у Договорі зобов'язань позивач і відповідач 2 набувають прав та обов'язків і дотримуються спеціальних умов, що передбачені Законом України Про Національний фонд та архівні установи від 24.12.1993 №3814-ХІІ (зі змінами), Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях , затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/5 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 №736/27181 та іншими нормативними документами (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна ціна за Договором становить 13 490,00 грн., в т. ч. ПДВ 20% - 2248,33 грн.

У п. 3.1 Договору сторони погодили, що строк надання послуг три місяці 2016 року з моменту підписання Договору, а в п. 7.1 - що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих за цим договором зобов'язань, але не пізніше 31.12.2016.

Розрахунки за виконані роботи проводяться, за умови, що робота виконана належним чином і в погоджений строк, відповідно до підписаного акту виконаних робіт (п. 2.2 Договору).

Згідно з п. 2.3 Договору відповідач 2 перераховує позивачу платежі в сумі, наведеній в акті виконаних робіт, протягом 7 робочих днів з дати його підписання.

За умовами п. 3.3 Договору відповідач 2 зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахунки та прийом виконаних послуг, на умовах, передбачених цим договором, а також не пізніше 3 робочих днів з моменту надання виконавцем акту виконаних робіт підписати його або мотивовано відмовити в його підписанні в письмовій формі з наведенням причин такої відмови та зазначенням строку для усунення недоліків.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що він вживав всіх необхідних для своєчасного та у повному обсязі виконання умов Договору, проте відповідачі, кожен зі своєї сторони, перешкоджали виконанню позивачем умов Договору, в тому числі протиправно затягували вчинення дій, які відносяться до їх повноважень і компетенції, іншим чином порушували права позивача і діюче законодавством, чим унеможливили своєчасне виконання позивачем Договору, завдавши йому шкоди.

За таких обставин, позивач просить суд:

- визнати, що відповідач 1 порушив Конституцію України, Закон України Про Національний архівний фонд та архівні установи , Положення про Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Порядок утворення та діяльності комісій з проведення експертизи цінності документів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 №1004;

- стягнути з відповідачів солідарно збитків в сумі 24 390,78 грн., які складаються з:

1. реальних збитків, які дорівнюють 9 796,63 грн. та складаються з вартості проїзду спеціалістів позивача до відповідачів в сумі 2 510 грн. (вказані збитки є вартістю проїзних квитків, які позивач був змушений купувати для багаторазових візитів свої працівників до відповідачів, викликаних невиконанням останніми своїх обов'язків) та вартості матеріалів 7 286,63 грн. (вказана сума є вартістю придбаних позивачем картону, ниток, клею, пап вінілу, канцелярського приладдя, а також палітурних робіт, які позивач був змушений придбати для виконання своїх зобов'язань за укладених з відповідачем 2 договором, оскільки відповідач 1 не забезпечив позивача такими матеріалами);

2. упущеної вигоди у розмірі 14 594,15 грн., яка складається з заборгованої по оплаті робіт в сумі 13 490 грн. (вказана сума є платою, яку відповідач 2 мав оплатити позивачу за виконання останнім робіт за укладеним між ними договором) та неотриманого доходу по депозиту у розмірі 1 104,15 грн. (вказана сума є сумою відсотків, які позивач міг би отримати за період з 31.12.2016 по 28.08.2017, поклавши на відкритий у ПАТ КБ Приват Банк депозитний рахунок плату за виконані ним за укладеним з відповідачем 2 договором в сумі 13 490 грн.).

Відносно позовної вимоги щодо визнання, що відповідач 1 порушив Конституцію України, Закон України Про Національний архівний фонд та архівні установи , Положення про Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Порядок утворення та діяльності комісій з проведення експертизи цінності документів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 №1004, колегія суддів зазначає про таке.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК). Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду (статті 13, 15 і 16 ГПК) (п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам ).

Частиною 1 ст. 12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів;

4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство;

9) справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.

Частина 1 ст. 17 КАС України встановлює, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України).

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам встановлено, що, з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4 1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Згідно з п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Пунктом 1 Положення про Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 24.06.2003 № 1136 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.11.2013 N 2186) встановлено, що Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і забезпечує зберігання документів Національного архівного фонду, що мають місцеве значення, та здійснює управління архівною справою і діловодством на території міста Києва.

Колегія суддів зазначає про те, що вимога щодо визнання, що відповідач 1 порушив Конституцію України, Закон України Про Національний архівний фонд та архівні установи , Положення про Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Порядок утворення та діяльності комісій з проведення експертизи цінності документів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 № 1004, фактично, є вимогою про визнання такими, що порушують чинне законодавство, дій/бездіяльності відповідача 1, який є суб'єктом публічно-правових відносин, а правовідносини позивач та відповідача 1 не ґрунтуються на господарських відносинах.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір щодо вказаної вимоги не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Необхідно мати на увазі, що ГПК не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК (ч. 2 п. 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам ).

Пункт 1 частини 1 ст. 80 ГПК України встановлює, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання, що відповідач 1 порушив Конституцію України, Закон України Про Національний архівний фонд та архівні установи , Положення про Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Порядок утворення та діяльності комісій з проведення експертизи цінності документів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 № 1004, підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог - скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів солідарно збитків в сумі 24 390,78 грн. колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є,

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з п. 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України Про внесення змін і доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди № 04-5/239 від 29.12.2007:

- відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання;

- вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Тому помилковими є рішення окремих господарських судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, посилаються на статтю 1166 ЦК України.

Враховуючи, що між позивачем та відповідачем 2 укладено Договір, відшкодування збитків за рахунок останнього має визначатись виходячи з правил, якими регулюються правовідносини, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, в той час як при розгляді позовних вимог про стягнення збитків з відповідача 1 - з норм, що регулюють правовідносини щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Щодо вимог про стягнення збитків з відповідача 1 колегія суддів зазначає про таке.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з приписами ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Отже, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення відповідача 1 до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, в той час як відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Факт неправомірності дій органу місцевого самоврядування має бути встановлений у встановленому чинним законодавством порядку, а саме, підтверджений відповідним судовим рішенням.

Частина 1 ст. 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належними та допустимими доказами, якими в даному випадку є відповідне судове рішення, не доведений факт неправомірності дії відповідача 1, а відтак, фактично, не доведено наявність всіх необхідних елементів для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1 збитків в сумі 24 390,78 грн. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вказаних вимог залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з збитків з відповідача 2 колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду, до яких відноситься спірний договір, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування до відповідача 2 такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов'язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності виконавця у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Отже, позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків.

В позовній заяві позивач зазначає про те, що відповідач 2 затягував з виконанням своїх обов'язків за Договором, зокрема:

- виконані і подані позивачем матеріали розглянуті відповідачем 2 лише 31.08.2016, а на розгляд Експертно-перевірної комісії Державного архіву міста Києва направлені лише 23.09.2016;

- довіреність позивачу видано вперше 23.09.2016 зі строком дії до 24.10.2016.

Проте, умовами укладеного між сторонами Договору не встановлений обов'язок відповідача 2 розглядати виконані позивачем роботи та направляти їх на розгляд Експертно-перевірної комісії Державного архіву міста Києва.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, роботи позивачем були виконані з недоліками, про що свідчить неодноразове повернення документів відповідачем 1 (Експертно-перевірною комісією Державного архіву міста Києва) позивачу та той факт, що позивач при подальшому направленні документів враховував зауваження та виправляв їх, про що, зокрема, свідчить лист позивача № 02/20 від 17.03.2017 (а.с. 150 т. 1).

З вказаного листа вбачається також, що в березні 2017 року, тобто через більш ніж два місці після закінчення строку дії Договору, роботи позивачем у повному обсязі виконані не були, в той час як за умовами Договору роботи позивачем мали бути виконані в трьохмісячний строк з дня його підписання, тобто до 14.09.2016, а Договір діє до 31.12.2016.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 2 суми 13 490 грн., які при цьому суд обґрунтованого кваліфікував не як збитки, а як плату за виконані за Договором роботи.

Щодо розміру заявлених до стягнення збитків слід зазначити таке.

За умовами Договору відповідач 2 не брав на себе зобов'язання забезпечити позивача будь-якими матеріалами, необхідними для виконання останнім робіт за Договором, вказані витрати є накладними витратами позивача для забезпечення виконання взятих на себе за Договором зобов'язань, а відтак, стягнення з відповідача 2 вартості матеріалів 7 286,63 грн. (вказана сума є вартістю придбаних позивачем картону, ниток, клею, пап вінілу, канцелярського приладдя, а також палітурних робіт) є безпідставними.

Докази того, що саме працівники позивача використали проїзні документи на загальну суму 2 510 грн. і саме для поїздок до відповідача 2, матеріали справи не містять (позивач посилається на те, що метою вказаних поїздок було змусити відповідача 2 до виконання зобов'язань - примітка суду). Водночас за умовами Договору відповідач 2 був зобов'язаний виділити окреме приміщення для виконання робіт, передбачених Договором, а відтак, працівники позивача в будь-якому випадку мали виконувати спірні роботи на території відповідача 2. За таких обставин, колегія суддів визнає недоведеними майнові вимоги до відповідача 2 в цій частині.

Сам лише факт наявності у позивача депозитного рахунку не свідчить про те, що кошти, отримані позивачем як плата за виконані за Договором роботи, він би поклав на такий рахунок і отримав би відсотки.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності жодного з необхідних елементів для притягнення відповідача 2 до відповідальності у вигляді стягнення збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 2 збитків в сумі 24 390,78 грн.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення цих позовних вимог підлягає зміні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13200/17 підлягає зміні, провадження у справі в частині визнання, що відповідач 1 порушив Конституцію України, Закон України Про Національний архівний фонд та архівні установи , Положення про Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Порядок утворення та діяльності комісій з проведення експертизи цінності документів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 № 1004, припиняється, в решті позову відмовляється.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційних скаргах, апеляційна скарга Печерської районної в місті Києві державної адміністрації задовольняється, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю СРТ-Центр задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за подачу апеляційних скарг покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю СРТ-Центр .

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СРТ-Центр на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13200/17 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13200/17 задовольнити повністю.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13200/17 змінити.

4. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва 17.10.2017 у справі № 910/13200/17 в редакції:

1. Провадження у справі в частині вимог про визнання того, що Державний архів м. Києва порушив Конституцію України, Закон України Про Національний архівний фонд та архівні установи , Положення про Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Порядок утворення та діяльності комісій з проведення експертизи цінності документів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 №1004 припинити.

2. В решті позову відмовити.

5. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю СРТ-Центр (03040, м. Київ, вул. Красилівська, 4, ідентифікаційний код 38315658) на користь Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01010, м. Київ, вул. М. Омеляновича-Павленка, 15, ідентифікаційний код 37401606) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3 520 (три тисячі п'ятсот двадцять) грн.

6. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13200/17.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

Г.А. Жук