Постанова

від 05.04.2007 по справі 1/1159-9/328

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/1159-9/328

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 квітня 2007 р.                                                                                   № 1/1159-9/328  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючогоПершикова Є.В.,

суддів:Савенко Г.В.,Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргузакритого акціонерного товариства "Сетвік" (далі Товариство)

на рішеннягосподарського суду Львівської області

від26.12.06

у справі№ 1/1159-9/328

господарського судуЛьвівської області

за позовомТовариства

доприватного підприємства "Кліко" (далі Підприємство),

Управління державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі Служба охорони),

відкритого акціонерного товариства "Львівський науково-дослідний інститут факсимільно-телефонної апаратури" (далі Інститут),

треті особи:Франківська районна адміністрація Львівської міської ради (далі Адміністрація),

обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі Бюро),

провиселення з будівлі та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власністю

В судових засіданнях взяли участь представники

- позивача: Куксов В.Г. (за дов. № С-09/2006 від 11.07.06)- у судовому засіданні 15.03.07;

- відповідачів:Підприємства:не з'явились;

Служби охорони:Бондар В.В. (за дов. № 12/1-952/д від 13.03.07)- у судовому засіданні 15.03.07, 05.04.07;

Інституту:не з'явились;

- третіх осіб:Адміністрації:не з'явились;

Бюро:не з'явились.

Ухвалою від 14.02.07 колегії суддів Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства б/н від 22.01.07 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 15.03.07.

У судове засідання 15.03.07 представники Підприємства, Інституту, Адміністрації та Бюро не з'явились.

На день розгляду справи у судовому засіданні 15.03.07 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Підприємства, Інституту, Адміністрації та Бюро повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 15.03.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи за участі представників Товариства та Служби охорони.

Про вказані обставини представників Товариства та Служби охорони було повідомлено на початку судового засіданні 15.03.07. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

За згодою представників Товариства та Служби охорони, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.03.07 було оголошено перерву до 05.04.07 для виготовлення та вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України, які оголошено у судовому засіданні 05.04.07.

Рішенням від 26.12.06 господарського суду Львівської області (суддя Станько Л.Л.) в задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено.

Вказане рішення місцевого суду мотивовано тим, що на момент розгляду судом даної справи з боку Служби охорони усунуто перешкоди в праві користування Товариством спірною будівлею.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 26.12.06 господарського суду Львівської області скасувати, а справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми процесуального права, а саме: ст. 47, ч. 1 ст. 43, ч. 1 ст. 77 та п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, на думку скаржника, суд першої інстанції, встановивши відсутність предмету спору між Товариством та Службою охорони мав право припинити провадження у цій частині, а не відмовляти з цієї підстави у задоволенні позовних вимог в цілому, до всіх відповідачів у справі.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Служба охорони щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, та просить рішення від 26.12.06 господарського суду Львівської області в частині вимог, що заявлялись до Служби охорони, залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства в цій же частині –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим судом встановлено, що спірна будівля належить на праві приватної власності Товариству, що підтверджується договором купівлі-продажу № 1923, укладеним 19.08.04 між відкритим акціонерним товариством “Львівський завод телеграфної апаратури” та Товариством, а також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30.08.04 за № 4576314 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.10.06 за № 12106353, виданими Бюро.

Як встановлено попереднєю судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, 02.10.06 працівниками Підприємства було захоплено будівлю, яка знаходиться за адресою м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, корпус під літ.А-5, після чого було вчинено певні перешкоди Товариству, як власнику вказаною будівлі, щодо здійснення ним права користування та розпорядження такою будівлею, зокрема, шляхом недопуску до неї працівників Товариства, заварюванні вхідних дверей, заборони заносити в будівлю чи виносити з неї майно, яке належить на праві власності Товариству, недопуску до неї орендарів.

При вирішенні спору місцевим судом встановлено, що підставою для таких дій Підприємства був договір № 2/10 від 02.10.06 про надання послуг з охорони об‘єктів власності (далі Договір), укладений між Підприємством та Інститутом, відповідно до п. 1.1 якого Виконавець (Підприємство) за цим Договором зобов'язується здійснювати охорону об'єкту власності Замовника (Інституту), який знаходиться за: адресою м.Львів, вул.Смаль-Стоцього, 1, а Замовник зобов'язується приймати надані Виконавцем послуги та оплачувати їх на умовах та у порядку, що визначені цим Договором.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що починаючи з 04.10.06 перешкоди у здійсненні Товариством права користування та розпорядження майном почали чинити також працівники Служби охорони.

Вирішуючи спір, місцевий суд встановив, що перешкоди в праві користування Товариством спірною будівлею з боку Служби охорони виникли внаслідок виконання останньою своїх договірних зобов'язань по охороні вказаного об‘єкту.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ухвалою від 29.09.06 господарського суду Львівської області по справі № 1/1016-9/174 будь-яким особам, крім таких, що визначені Інститутом, заборонено знаходитись на території за адресою: м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1. Цією ж ухвалою заборонено знаходження на даній території будь-яких осіб на підставі будь-яких документів, крім договорів, укладених з Інститутом, в тому числі і на охорону приміщень, зокрема, корпусу № 28, площею 10 873,3 кв.м.

На підставі матеріалів справи місцевим судом встановлено, що у відповідності до вказаної ухвали суду 03.10.06 між Інститутом та Службою охорони було укладено договір № 2990 про здійснення охорони.

Водночас, на підставі наданих сторонами доказів по справі судом першої інстанції встановлено, що постановою від 23.11.06 Вищого господарського суду України вказану ухвалу від 29.09.06 в частині вжиття заходів по забезпеченню позову скасовано, охорону з вказаного об‘єкту знято, а договір на охорону даної будівлі призупинено до винесення судом рішення по вказаній справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо правил винесення та складання судового рішення в порядку ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Так, в порушення вказаної процесуальної норми рішення суду першої інстанції фактично не містить нормативного обґрунтування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що виявивши відсутність предмету спору щодо одного з відповідачів у справі суд мав право припинити провадження у справі у цій частині, а не відмовляти у задоволенні позовних вимог в цілому, фактично не дослідивши підставність заявлених позовних вимог до інших відповідачів у справі, оскільки при винесенні оскарженого рішення, суд встановив відсутність спору лише щодо Служби охорони та Інституту, проте не надав правової оцінки щодо наявності спірних правовідносин між Товариством та Підприємством станом на день винесення рішення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що у відповідності зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими

господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці

доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що всупереч наведеному, попереднєю судовою інстанцією при вирішенні спору не було надано належної правової оцінки доказам та правового обґрунтування відхиленим доводам Товариства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або

вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Сетвік" від 22.01.07 задовольнити.

Рішення від 26.12.06 господарського суду Львівської області у справі

№ 1/1159-9/328 господарського суду Львівської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Є.Першиков

судді:Г.Савенко

І.Ходаківська