Постанова

від 13.12.2017 по справі 910/6830/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року Справа № 910/6830/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Мітюк А.І.,

відповідача - Герасимової Т.І.,

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гетьман Алли В'ячеславівни

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017

та на рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2017

у справі № 910/6830/17

за позовом Дитячо-юнацької спортивної школи № 17

до Фізичної особи-підприємця Гетьман Алли В'ячеславівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 78 374,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 Дитяча юнацька спортивна школа № 17 (далі - ДЮСШ № 17, позивач) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Гетьман Алли В'ячеславівни (далі - ФОП Гетьман А.В., відповідач) про стягнення 78 374,93 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на наявність у відповідача боргу згідно договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 299 від 05.11.2014 та договору про відшкодування експлуатаційних витрат на утримання орендованого нежилого приміщення, земельного податку та комунальних послуг №3/16 від 10.03.2016 за період з червня 2016 по лютий 2017 в сумі 78 374,93 грн., з яких: 47 951,28 грн. боргу по орендній платі, 17 984,58 грн. боргу за комунальні послуги та 12 439,07 грн. боргу по відшкодуванню плати за землю.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.06.2017 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 (колегія суддів у складі: суддя Агрикова О.В. - головуючий, судді Пашкіна С.А., Чорногуз М.Г.), позов задоволено. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 78 374,93 грн. за період з червня 2016 по лютий 2017 на підставі укладених договорів.

У касаційній скарзі відповідач з урахуванням додаткових пояснень просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 08.08.2017, рішення господарського суду від 13.06.2017 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, ст.ст. 13, 762, 795 ЦК України. Так, касатор стверджує, що між сторонами спору в період з 01.06.2016 по 15.02.2017 (період нарахування боргу) були відсутні орендні відносини, оскільки договір оренди припинив свою дію 31.05.2016, що також встановлено рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/13566/16, а умовами договору не передбачено обов'язку відповідача сплачувати орендну плату після закінчення строку дії договору. Також, посилаючись на ч. 6 ст. 762 ЦК України, стверджує, що орендоване приміщення не використовувалось ним в період з 01.06.2016 по 15.02.2017 з вини позивача, оскільки позивач за весь спірний період здійснював умисні, в тому числі і протиправні, дії з метою перешкодити відповідачу користуватись приміщенням за його призначенням, а саме: опломбував вхідні двері, відключав від водо- та електропостачання, не надавав необхідної витребуваної інформації щодо рахунків на оплату, не приймав приміщення за актом приймання-передачі.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 05.11.2014 Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), ФОП Гетьман А.В. (орендар) та ДЮСШ №17 (балансоутримувач, підприємство) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №299 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності №172 від 15.04.2014 та розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації №380 від 01.07.2014 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 5-Б, для розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи, в навчальному закладі;

- згідно з п. 2.1 Договору об'єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 141 м 2 ;

- відповідно до п. 4.1 Договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати об'єкт по акту приймання-передачі. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується орендодавцем, орендарем та підприємством;

- згідно акта приймання-передачі від 05.11.2014 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення загальною площею 141 м 2 за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 5-Б;

- відповідно до п. 3.8 Договору вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсація витрат підприємству за користування земельною ділянкою, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів (угод), укладених орендарем з підприємством або організаціями, що надають такі послуги;

- згідно з п. 3.1 Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розмір якої за перший місяць оренди без ПДВ становить 3 586,63 грн.;

- відповідно до п. 3.2 Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованого у поточному місяці;

- додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п. 3.4 Договору).

- згідно з п. 3.6 Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця;

- орендар зобов'язався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі (п. 4.2 Договору).

- згідно з п. 9.1 Договору договір є укладеним з моменту його підписання і діє з 02.06.2013 до 31.05.2016;

- 10.03.2016 ДЮСШ №17 (балансоутримувач) та ФОП Гетьман А.В. (орендар) укладено договір відшкодування експлуатаційних витрат на утримання орендованого нежилого приміщення, земельного податку та комунальних послуг № 3/16 (далі - договір № 3/16), згідно з п. 1.1 якого позивач на підставі укладених договорів з постачальниками комунальних послуг зобов'язується надавати комунальні послуги нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 5-Б, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі згідно наданих розрахунків, якщо інше не випливає з характеру послуг балансоутримувача за цим договором.

- відповідно до п. 3.1.3 договору № 3/16 орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця вносити плату незалежно від наслідків господарської діяльності на рахунок балансоутримувача за комунальні послуги, що визначаються на рівні сум минулого місяця, експлуатаційні витрати, пов'язані з утриманням приміщення та податок на землю згідно додатку до цього договору.

- рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2016 у справі № 910/13566/16, відмовлено в задоволенні позовних вимог ФОП Гетьман А.В. до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та ДЮСШ № 17 про визнання укладеного Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією, ФОП Гетьман А.В. і ДЮСШ № 17 договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 05.11.2014 № 299 продовженим на той самий термін, тобто до 31.05.2019, а також про зобов'язання відповідачів укласти додаткову угоду до Договору про продовження строку дії Договору до 31.05.2019.

Судовими рішеннями у господарській справі № 910/13566/16 встановлено, що:

- листами від 05.04.2016 №107-1895/30 та від 30.05.2016 №107-3041/30 Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація повідомила ФОП Гетьман А.В. про те, що оскільки відповідачем порушено умови Договору, то Договір припиняється і на новий термін укладатись не буде; крім того, просила ФОП Гетьман А.В. привести орендоване приміщення у стан, в якому воно перебувало на момент передачі його в оренду, та повернути орендоване приміщення за актом приймання-передачі ДЮСШ №17 відповідно до пункту 7.6 Договору;

- лист від 05.04.2016 №107-1895/30 було надіслано до закінчення дії Договору, а лист від 30.05.2016 №107-3041/30 - до закінчення місячного строку після закінчення дії Договору, чим фактично Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація заперечила проти продовження дії Договору;

- враховуючи, що відповідно до пункту 9.4 Договору він припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено, а також те, що Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація згідно з пунктом 9.7 Договору повідомила ФОП Гетьман А.В. належним чином в межах встановлених строків про відсутність бажання щодо продовження Договору на новий строк, то Договір є таким, що припинив свою дію 31.05.2016.

- 15.02.2017 за актом приймання-передачі об'єкту оренди орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення загальною площею 141 м 2 , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 5-Б.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту в судовому порядку, шляхом стягнення 47 951,28 грн. боргу по орендній платі, 17 984,58 грн. боргу за комунальні послуги та 12 439,07 грн. боргу по відшкодуванню плати за землю за період з червня 2016 року по лютий 2017 року.

Вищий господарський суд України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди дали належну оцінку встановленим обставинам справи та дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на таке:

Відповідно до положень ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умовами Договору № 18 встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності за весь строк фактичного користування об'єктом оренди.

Статтею 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну та розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до положень ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2016 у справі № 910/13566/16 встановлено, що Договір припинив свою дію 31.05.2016.

Відповідно до п. 4.15 Договору орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується орендодавцем, орендарем та підприємством.

Пунктом 3.5 Договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при повернення об'єкта оренди орендодавцеві.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно акта приймання-передачі об'єкта оренди від 15.02.2017 орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлове приміщення загальною площею 141 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 5-Б. Даний акт складений за участю підприємства.

З огляду на зазначені правові приписи та обставини справи, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми боргу по орендній платі за період з червня 2016 року по лютий 2017 року.

Довід відповідача про те, що між сторонами спору в період з 01.06.2016 по 15.02.2017 (період нарахування боргу) були відсутні орендні відносини, оскільки договір оренди припинив свою дію 31.05.2016, відхиляється Вищим господарським судом огляду на те, що основне зобов'язання відповідача - сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні статті 795 ЦК України пов'язано не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного акта про повернення орендарем предмета договору оренди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 927/1215/13.

Господарськими судами також встановлено, що відповідно до п. 3.1.3 договору № 3/16 орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця вносити плату незалежно від наслідків господарської діяльності на рахунок балансоутримувача за комунальні послуги, що визначаються на рівні сум минулого місяця, експлуатаційні витрати, пов'язані з утриманням приміщення та податок на землю згідно додатку до цього договору.

Відповідно до п. 2.6 договору № 3/16 балансоутримувач припиняє нарахування платежів за договором в цілому з дати складання акта прийняття-передачі нежитлового приміщення.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України обґрунтовано виходили з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів здійснення розрахунків з позивачем за комунальні послуги, експлуатаційні витрати, пов'язані з утриманням приміщення та по відшкодуванню плати за землю за період з червня 2016 по лютий 2017.

Отже, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу за комунальні послуги, експлуатаційні витрати, пов'язані з утриманням приміщення та податок на землю.

Ствердження відповідача про надсилання 26.12.2016 позивачу акта приймання-передачі орендованого майна, апеляційним господарським судом з огляду на те, що в підтвердження цього факту відповідачем подано суду першої інстанції фотокопії листів та описів вкладення не завірені належним чином., при цьому, оригінали цих документів не були подані ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду. Також, апеляційним господарським судом взято до уваги умови п. 4.15 Договору, якими встановлено, що орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі позивачу. Тобто, такий акт відповідач повинен був надіслати 30.06.2016, що останнім зроблено не було.

Посиланням відповідача на ч. 6 ст. 762 ЦК України та твердженням про те, що орендоване приміщення не використовувалось ним в період з 01.06.2016 по 15.02.2017 з вини позивача господарські суди попередніх інстанцій надали оцінку, зазначивши, що в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, відповідачем не доведено належними та допустимим доказами те, що позивач за весь спірний період здійснював умисні, в тому числі і протиправні, дії з метою перешкодити відповідачу користуватись приміщенням за його призначенням, а саме: опломбував вхідні двері, відключав від водо- та електропостачання, не надавав необхідної витребуваної інформації щодо рахунків на оплату, не приймав приміщення за актом приймання-передачі тощо.

Вищий господарський суд України відхиляє ствердження касатора про порушення норм господарського процесуального законодавства та неналежне дослідження доказів судами попередніх інстанцій, з огляду на таке:

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ГПК України сторони мають однакові процесуальні права і рівною мірою ними користуються, що є реалізацією принципу рівності перед судом, викладеного у ст. 4 2 ГПК України. Частина 3 ст. 22 ГПК України визначає, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У наведених приписах господарського процесуального законодавства знаходить своє відображення принцип диспозитивності господарського процесу, а саме можливість та обов'язок учасників процесу у господарській справі самостійно впорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд. Зокрема принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (ч. 1 ст. 32, ч.ч. 1, 2 ст. 36 ГПК України).

Господарським судом апеляційної інстанції враховано вказані вимоги і встановлено, що надані відповідачем фотокопії документів, які, на думку останнього свідчать про безпідставність позовних вимог, наведеним вимогам не відповідають, у зв'язку з чим такі докази не є належними та допустимими доказами в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Надаючи оцінку наведеним вище доводам касатора, Вищий господарський суд України виходить з того, що наведені вище приписи процесуального законодавства, з урахуванням положень ст. 38 ГПК України, якими врегульовано порядок витребування доказів, не надає господарському суду права за власної ініціативи витребувати докази, у тому числі у випадку подання до суду документів, які не відповідають вимогам ст. 36 ГПК України.

З огляду на наведене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а зводяться до необхідності встановлення нових обставин справи на підставі оцінки доказів, які не були подані стороною під час розгляду справи у господарських судах попередніх інстанцій з дотриманням вимог господарського процесуального законодавства. Проте, такі процесуальні дії знаходяться поза компетенцією суду касаційної інстанції, а тому не можуть слугувати правовою підставою для скасування або зміни оскаржених судових рішень.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Згідно з ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Беручи до уваги, що господарськими судами до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, враховуючи висловлену Верховним Судом України у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 позицію про те, що Вищий господарський суд України повинен використовувати свої повноваження на виправлення фундаментального порушення, яке допустили суди попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни або скасування оскаржених у даній справі судових рішень.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гетьман Алли В'ячеславівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2017 у справі № 910/6830/17 залишити без змін.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко