Рішення

від 07.12.2017 по справі 914/2374/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2017р. Справа № 914/2374/17

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссоло» , м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Кліше» , м. Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 77 657,82 грн.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Климишин Ю.О.

За участі представників:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник (Довіреність б/н від 04.12.2017р.)

Від відповідача: не з'явився

Права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссоло» , до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Кліше» , про стягнення заборгованості в розмірі 77 657,82 грн.

Ухвалою суду від 21.11.2017р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07.12.2017р.

Представник позивача в судовому засіданні 07.12.2017р. підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

Відповідач в судове засідання 07.12.2017р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача зазначено: 79000, м. Львів, вул. Рилєва, 7. На таку ж адресу скеровувалась судом ухвала про порушення провадження від 20.11.2017р.

В матеріалах справи відсутні докази вручення ухвали.

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

06 лютого 2017 року між сторонами укладено договір транспортного експедирування № 060217-1, відповідно до п.1.2 якого, позивач доручив, а відповідач взяв на себе зобов'язання надати відповідні транспортні послуги та від свого імені, за рахунок замовника забезпечити організацію та здійснення перевезень вантажу відповідача автомобільним транспортом в межах території України та Європи.

Загальна сума договору складається з сум згідно рахунків, заявок за період дії цього договору (п. 2.2 договору).

За виконання транспортно-експедиторського обслуговування відповідач зобов'язаний перерахувати кошти на розрахунковий рахунок експедитора протягом 30 календарних днів після надання послуг (вивантаження), що підтверджується відповідними відмітками у товарно-транспортній документації (п. 2.4 договору).

Згідно із позовними вимогами ТзОВ «Транссоло» надав ТзОВ «Підприємство «Кліше» послуги, покликаючись та долучивши до матеріалів справи наступні копії документів (оригінали оглянуто судом): 1) договір-заявку №316-0099656 від 15.12.2016р. та акт надання послуг №316-0099656 від 22.12.2016р.; 2) договір-заявку №317-000569 від 06.02.2017р. та акт надання послуг №317-000569 від 13.02.2017р.; 3) договір-заявку №317-000787 від 16.02.2017р. та акт надання послуг №317-000787 від 22.02.2017р.; 4) договір-заявку №317-001635 від 24.03.2017р. та акт надання послуг №317-001635 від 03.04.2017р.; 5) договір-заявку №317-002437 від 27.03.2017р. та акт надання послуг №317-002437 від 13.04.2017р.

Відповідач свої зобов'язання з оплати вищевказаних послуг виконав частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 56588,95грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов'язань щодо своєчасної сплати вартості наданих послуг, ТзОВ «Транссоло» звернулося до господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 56588,95грн. основного боргу.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 2818,08грн. інфляційних втрат, а також, керуючись п. 5.4 договору, позивач нарахував 10 716,06 грн. 36% річних та 7534,73грн. пені.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір транспортного експедирування № 060217-1 від 06.02.2017р., у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором транспортного експедирування, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні приписи містить ст. 929 Цивільного кодексу України, а частиною 2 зазначеної статті визначено, що ОСОБА_2 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Відповідно до статей 929, 930 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Організація безпосередньо самих перевезень вантажів за договором транспортного експедирування регулюється нормативно-правовими актами України перевезення вантажів.

Крім цього, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач надав послуги відповідачу, поза межами дії договору транспортного експедирування № 060217-1 від 06.02.2017р., зокрема, згідно договору-заявки №316-0099656 від 15.12.2016р. та акта надання послуг №316-0099656 від 22.12.2016р.

Таким чином, сторони спору створили певні права та обов'язки, які аналогічні цивільним правам та обов'язкам сторін за договором транспортного експедирування, встановленим статтями 929, 930 Цивільного кодексу України та статтею 316 Господарського кодексу України. Зокрема, у позивача виникло право вимагати оплати за надані послуги, а у відповідача виник обов'язок по оплаті отриманих послуг.

Враховуючи, що послуги згідно акту від 15.12.2016р. надані позивачем до укладення договору транспортного експедирування № 060217-1 від 06.02.2017р., заборгованість за яким складає 1088,95грн., на вказану суму пеня та 36% річних нарахуванню не підлягає.

Позивач свої зобов'язання за спірним договором та актом від 22.12.2016р. виконав повністю. При цьому, неоплаченими відповідачем позивачу є надані послуги по перевезення вантажу в сумі 56588,95грн.

Підписання відповідачем актів наданих послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і ОСОБА_2 про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач про дійсність отриманих послуг та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором, згідно із яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 56588,95грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивач просить правомірно стягнути з відповідача 2818,08грн. інфляційних втрат.

Щодо позовної вимоги про стягнення 10 716,06 грн. 36% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до умов п. 5.4 договору, у разі затримки оплати послуг відповідач сплачує відповідачу, зокрема, 36% річних на суму боргу за прострочений період.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Виходячи із положень вказаної статті, сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ).

Відтак, перевіривши поданий позивачем розрахунок 36% річних за прострочення виконання, виходячи із суми 55500,00грн. (згідно актів наданих послуг в межах дії спірного договору), судом встановлено, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 10510,03 грн. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 7534,73грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до умов п. 5.4 договору, у разі затримки оплати послуг відповідач сплачує відповідачу, зокрема, пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу без обмеження строку нарахування.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності із ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до положень п. 5.4 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , позивачем проведено нарахування суми пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Перевіривши поданий позивачем розрахунок, виходячи із суми 55500,00грн. (згідно актів наданих послуг в межах дії спірного договору), судом встановлено, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 7389,86 грн. за період з 10.05.2017р. по 17.11.2017р. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 28, 33, 34, 44, 48, 49, 75, 82-84, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Кліше» (79000, м. Львів, вул. Рилєва, 7, ідентифікаційний код 33169375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссоло» (79024, м. Львів, вул. Промислова, 50/52, офіс 629, ідентифікаційний код 39551177) 56588,95грн. основного боргу, 2818,08грн. інфляційних втрат, 10510,03 грн. 36% річних, 7389,86 грн. пені та 1592,77 грн. судового збору.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 11.12.2017р.

Суддя Ділай У.І.